Постанова № 61361314, 13.06.2016, Салтівський районний суд міста Харкова (до 25.04.2025 - Московський районний суд м. Харкова)

Справа № 643/5759/16-а

Провадження № 2-а/643/181/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.06.2016 року Московський районний суд м. Харкова у складі: головуючого судді Мамалуй М.В., секретаря Супрун Т.С., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління у Харківській області, третя особа: управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та скасування постанови державного виконавця,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду із скаргою до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління у Харківській області (далі - УДВС ГТУ у Харківській області), яку обґрунтовує тим, постановою Московського районного суду м. Харкова від 11.05.2011 року по справі №2-а-6788/2011 зобов'язано управління Пенсійного фонду України у Московському районі м. Харкова здійснити підвищення розміру його пенсії з 09.05.2011 року на 12%, у 3,5 рази та коефіцієнт 1,011 з виплатою недотриманих сум пенсії та без встановлення кінцевої дати нарахування та виплати вищезазначених підвищень до пенсії.

11.05.2016 року ним отримані три копії постанов державного виконавця про закінчення виконавчих проваджень від 04.05.2016 року з виконання виконавчих листі № 2-а-6788/11, тобто постанови суду від 11.05.2011 року та рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 року як виконане.

Підставою для закриття виконавчих проваджень стала постанова Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року по справі № 820/5621/15, якою скасовано постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.08.2015 року і частково задоволено його позов до Міністерства юстиції України.

Із оскаржуваними постановами державного виконавця позивач не згоден оскільки нарахування та виплата йому підвищень до пенсії на підставі постанови суду від 11.05.2011 року не припинялись, а також у постанові від 04.11.2015 року по справі № 820/5621/15 не йдеться про внесення будь яких змін до остаточної постанови від 11.05.2011 року по справі № 2-а/6788/11 чи її скасування.

Позивач просить скасувати постанову державного виконавця відділу примусового виконання рішень (далі - ВПВР) УДВС ГТУ у Харківській області Шинделя В.А. від 04.05.2016 року ВП № 49353674, ВП № 49353723, ВП№ 49353632.

ОСОБА_1 надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Представник УДВС ГТУ у Харківській області та представник управління Пенсійного Фонду України в Московському районі м. Харкова до суду не з'явились, причини неявки не повідомили.

Вивчивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Як вбачається із копії постанов від 04.05.2016 року ВП № 49353674, ВП № 49353723, ВП № 49353632 державного виконавця ВПВР УДВС ГТУ у Харківській області Шинделя В.А., постановлено на підставі п. 12 ч. 1 ст. 49, ст. 50 Закону України "Про виконавче провадження": виконавче провадження з примусового виконання виконавчих листів, відповідно: №2а-6788/201 виданого 22.12.2011, №2а-6788/2011 виданого 22.12.2011, №2а-6788/201 виданого 27.12.2011 - закінчити у зв'язку із фактичним виконанням.

Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Конституцією України передбачено, що судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України (ч. 5 ст. 124).

Положеннями ч.1 ст. 255 КАС України встановлено, що постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Згідно із п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13.06.2007 року № 8 «Про незалежність судової влади» буквально зазначено наступне: «Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України і тому вважаються законними, доки вони не скасовані в апеляційному чи касаційному порядку або не переглянуті компетентним судом в іншому порядку, визначеному процесуальним законом, в межах провадження справи, в якій вони ухвалені».

Постановою суду від 04.11.2015 року по справі № 820/5621/15 не внесенні зміни до постанови суду від 11.05.2011 року по справі № 2-а-6788/2011.

Відповідно до ч. 2 ст. 8 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

Стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» вказує, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику ЄСПЛ як джерело права.

ЄСПЛ у пункті 40 рішення у справі «Горнсбі проти Греції» від 19 березня 1997 року зазначив, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.

За змістом же п.68 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Піанолопулос та інші проти Греції» від 15.03.2001 року якщо адміністративний(виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує, чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечують стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс.

Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

ЄСПЛ у справі «Brumarescu v. Romania» від 28 листопада 1999 року наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті Преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип юридичної визначеності, згідно з яким у разі остаточного вирішення спору судами їхнє рішення, що набрало законної сили, не може ставитися під сумнів». «Принцип юридичної визначеності вимагає поваги до принципу res judicata, тобто поваги до остаточного рішення суду. Згідно з цим принципом жодна сторона не має права вимагати перегляду остаточного обов'язкового до виконання рішення суду лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі» (справа «Ryabykh v Russia» від 24 липня 2003 року) - постанова Верховного Суду України від 09.12.2014 року по справі № 21-532а14, постанова від 11.11.2015 року №2-а/819/47/13.

Верховний Суд України у постановах розглянутих ним у порядку ст.237 КАС України висловив наступну правову позицію, згідно якої в межах виконання конкретного рішення ЄСПЛ людини обов'язок держави стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру виникає лише щодо виконання виключно рішень національних судів, які були предметом розгляду у Європейському суді (постанови ВСУ від 15.09.2014 року № 21-272а14, від 17.11.2014 року № 21-486а 14, від 27.04.2015 року №21-42а14 та від 06.07.2015 року №21-665а15).

Відповідно до статті 244 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом(судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішеннями Верховного Суду України.

20.06.2013 року у справі «Цибулько та інші проти України» №65656/11 та 18.07.2013 року у справі «Москаленко та інші проти України» № 1270/12 Європейський Суд з прав людини відхилив заперечення Уряду про безпідставність та необґрунтованість вищевказаних скарг громадян та зазначив, що нормативний розподіл бюджетних коштів не впливає на ситуацію з невиконання остаточних судових рішень національних судів, боржниками за якими є державні органи.

Таким чином, виходячи із правової позиції Верховного Суду України, практики ЄСПЛ, вимог чинного КАС України можна стверджувати, що постанова Московського районного суду м.Харкова від 11.05.2011 року по адміністративній справі № 2-а-6788/2011 залишена без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 28.11.2011 року по справі №2а-6788/10/2027, виконати яку зобов'язав Україну у тримісячний термін ЄСПЛ своїм остаточним рішенням у справі № 72631/10 «Нечепоренко та інші проти України» до теперішнього часу залишається остаточною.

Постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 04.11.2015 року по справі №820/5621/15 не змінено, а тим більше не скасовано постанову від 11.05.2011 року, внаслідок чого вона залишається законною і саме стосовно неї в межах виконання рішення ЄСПЛ від 24.10.2013 року стосовно застосування додаткових заходів індивідуального характеру є обов'язком держави, і саме постанову суду від 11.05.2011 року зобов'язав виконати Україну Європейський Суд з прав людини.

На підставі наведеного, суд вважає, що позов обґрунтований і підлягає задоволенню.

Керуючись ст.ст. 161-163, 167 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління державної виконавчої служби головного територіального управління у Харківській області, третя особа: управління Пенсійного фонду України в Московському районі м. Харкова про визнання дій неправомірними та скасування постанови державного виконавця - задовольнити.

Скасувати постанови державного виконавця відділу примусового виконання Управління державної виконавчої служби головного територіального управління у Харківській області Шинделя В.А. від 04.05.2016 року по ВП № 49353674, ВП № 49353723, ВП№49353632.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду протягом 10 днів з дня отримання копії повної постанови, шляхом подачі апеляційної скарги, з направленням її копії до апеляційного суду.

Головуючий суддя М.В.Мамалуй