Ухвала суду № 61357849, 16.09.2016, Лиманський міський суд Донецької області (до 25.04.2025 - Краснолиманський міський суд Донецької області)

КП № 236/3677/15-к

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

16 вересня 2016 року м. Лиман

Краснолиманський міській суд Донецької області, у складі:

головуючого судді Бєлоусова А.Є.,

суддів Бікезіної О.В., Ткачова О.М.,

при секретарі Колесник О.І.,

за участю:

прокурора Вікторова В.В.,

захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2,

обвинуваченого ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Лиман кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України,

В С Т А Н О В И В :

Краснолиманським міським судом Донецької області розглядається кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України.

Для участі в судовому засіданні 14.09.2016 року, 15.09.2016 року не прибули та не повідомили суд про наявність поважних причин для цього викликані як свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Учасники судового розгляду наполягали на допиті вказаних осіб., вважали за необхідне відкласти судове засідання та повторити виклик свідків, застосовувати відносно вказаних осіб будь-які примусові заходи лише у разі наявності даних про отримання ними виклику до суду. Відносно свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5 було застосовано привід до суду, однак ухвала суду від 31.08.2016 року територіальними органами національної поліції не була виконана.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, суд прийшов до наступних висновків.

За змістом ст. 84 КПК України показання свідків є одним із видів процесуальних джерел доказів. Доказування полягає у збиранні, перевірці,оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження (ч.2 ст. 91 КПК України). Згідно зі ст. 92 КПК України обов'язок доказування за загальним правилом покладається на слідчого, прокурора. Неявка свідків для надання показань в судовому засіданні не дозволяє завершити судовий розгляд кримінального провадження, призводить до продовження строків розгляду справи. Згідно зі ст. 322 КПК України судовий розгляд відбувається безперервно, проте не вважаються порушеннями безперервності судового розгляду випадки відкладення судового засідання внаслідок неприбуття сторони або інших учасників кримінального провадження.

Отже, суд відкладає судове засідання у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України для забезпечення прибуття свідків.

Свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 було повідомлено судом про дату, час та місце судового засідання за допомогою телефонограм, однак зазначені особи в черговий раз не прибули для участі в судовому засіданні, поважних причин для цього не назвали. Артемівським відділенням поліції та Краматорським відділенням поліції до цього часу не була виконана ухвала суду про привід свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5.

Відповідно до ч.1 ст. 327 КПК України якщо в судове засідання не прибув за викликом свідок, заслухавши думку учасників судового провадження, суд після допиту інших присутніх свідків призначає нове судове засідання і вживає заходів для його прибуття; суд також має право постановити ухвалу про привід свідка.

За змістом ст. 140 КПК України привід полягає у примусовому супроводженні особи, до якої він застосовується, особою, яка виконує ухвалу про здійснення приводу, до місця її виклику в зазначений в ухвалі час. Рішення про здійснення приводу приймається під час судового провадження судом за клопотанням сторони кримінального провадження або з власної ініціативи. Рішення про здійснення приводу приймається у формі ухвали. Привід може бути застосований,зокрема, до свідка.

Враховуючи ту обставину, що свідки ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 ОСОБА_7 для участі в судовому засіданні не прибули без поважних причин, суд ухвалює рішення про здійснення приводу цих осіб для участі в судовому засіданні.

В судовому засіданні 15.09.2016 року обвинувачений ОСОБА_3 заявив клопотання про зміну раніше обраного відносно нього запобіжного заходу у виді тримання під вартою на більш м'який запобіжний захід; додатково вказав,що, на його думку, суворий запобіжний захід застосований відносно нього на підставі обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину, таке обвинувачення ґрунтується на неправдивих показаннях свідків, інших вагомих доказів у сторони обвинувачення немає; сторона обвинувачення не надала до суду також жодних доказів щодо наявності відносно ОСОБА_3 будь-яких ризиків, передбачених ст. 177 КПК України

Захисники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 також заявили клопотання про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 з тримання під вартою на домашній арешт, пропонували застосовувати домашній арешт в період доби з 21:00 год. до 6:00 год. та покласти на обвинуваченого обов'язки не виїжджати за межі м. Лиман Донецької області без дозволу суду, повідомляти суд про зміну свого місця проживання. Захисники зазначили, що, на їхню думку, у сторони обвинувачення відсутні будь-які докази незаконного тиску з боку ОСОБА_3 на свідків по справі, докази по справі зібрані на досудовому розслідуванні та на теперішній час фактично перебувають у сторони обвинувачення, що виключає можливість їх знищення або спотворення з боку обвинуваченого, саме по собі обвинувачення у вчиненні особливо тяжкого злочину не може бути підставою для застосування найбільш суворого запобіжного заходу, ОСОБА_3 має місце проживання, де зареєстрований у встановленому законом порядку, має родину та міцні соціальні зв'язки.

Прокурор Вікторов В.В. просив вирішити питання щодо продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою, який раніше обирався обвинуваченому ОСОБА_3, оскільки перебіг такого строку закінчується 16.09.2016 року. Своє клопотання прокурор мотивує обґрунтованістю підозри ОСОБА_3 у скоєнні особливо тяжкого злочину,наявністю ризиків ухилення в подальшому обвинуваченого від явки до суду та ризиків протиправного впливу з боку обвинуваченого на свідків по справі.

Вислухавши думку учасників кримінального провадження, дослідивши обвинувальний акт, який надійшов до суду, та додані до нього матеріали, суд, приходить до наступних висновків.

Відносно обвинуваченого ОСОБА_3 на досудовому розслідуванні ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.11.2015 року обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою на строк до 01.01.2016 року; ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 31.12.2015 року строк дії обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено до 30.01.2016 року; ухвалою судді Апеляційного суду Донецької області від 29.01.2016 року дію обраного відносно ОСОБА_3 запобіжного заходу у виді тримання під вартою продовжено на строк до 28.02.2016 року; ухвалами Краснолиманського міського суду продовжувалась дію обраного запобіжного заходу у виді взяття під варту, строк застосування такого заходу спливає 16.09.2016 року.

Відомостей про скасування обраного запобіжного заходу немає. Судовий розгляд кримінального провадження відносно ОСОБА_3 на теперішній час не закінчено.

Згідно з ч. 3 ст. 331 КПК Українинезалежно від наявності клопотань суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двомісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру чи з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.

Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК.

Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» № 12369/86 від 26 червня 1991 року вказав, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Така ж позиція відображена в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/97 від 26 липня 2001 року.

Тобто із зазначених рішень Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні особливо тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.

Вирішуючи питання про наявність обґрунтованої підозри, поняття якої не міститься в національному законодавстві, слід виходити з його визначення, наведеного в рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» № 42310/04 від 21 квітня 2011 року, де зазначено, що обґрунтована підозра - це існування фактів і інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення. Факти та інформація, якими сторона обвинувачення обґрунтовує причетність ОСОБА_3 до вчинення вищевказаних кримінальних правопорушень, в обвинувальному акті та реєстрі матеріалів досудового розслідування відображені з достатньою мірою для висновку про обґрунтованість повідомленої йому підозри.

Європейський суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Мюррей проти Об'єднаного Королівства» № 14310/88 від 28 жовтня 1994 року зазначив, що факти, які викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеня, необхідного для засудження, що є завданням наступних етапів кримінального процесу. Як вбачається із додатків до обвинувального акта, стороною обвинувачення зібрані певні докази по кримінальному провадженню, а саме: протоколи допиту представника потерпілої юридичної особи, свідків, протокол пред'явлення особи для впізнання, протокол проведення слідчого експерименту, висновки експертизи по ідентифікації особи за фотографією. Однак ці докази мають бути досліджені на більш пізніх етапах судового розгляду справи. Допит заявлених свідків обвинувачення судом розпочато, але на теперішній час не закінчено з об'єктивних причин (неприбуття свідків за викликом, відсутність цих осіб за місцем проживання, встановленим під час досудового розслідування).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Як вбачається з положень ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; репутацію підозрюваного, обвинуваченого; майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

Згідно з обвинувальним актом ОСОБА_3 органом досудового розслідування пред'явлено обвинувачення у скоєнні особливо тяжкого злочину (ч.3 ст. 187 КК України), корисливо-насильницької спрямованості(т.1,а.с.4-9), санкція відповідної статті КК України передбачає за скоєння такого злочину покарання у виді позбавлення волі строком до 12 років; обвинувачений є чоловіком середнього віку, з його власних тверджень в судовому засіданні - фізично та психічно здоровий, не має встановленої інвалідності та на будь-яку тяжку хворобу не страждає; має постійне місце проживання, де зареєстрований в установленому законом порядку, одружений, що підтверджено наявною в матеріалах справи копією свідоцтва про шлюб, з його слів - виконує обов'язки щодо утримання повнолітнього сина від першого шлюбу у зв'язку із продовженням ним навчання у вищому закладі освіти; має судимість за вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 30.12.2014 року, підозрюється також у вчиненні іншого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 341 КК України.

З огляду на викладене, суд вважає що обраний обвинуваченому запобіжний захід у виді тримання під вартою є обґрунтованою та необхідною мірою, оскільки обвинувачений ОСОБА_3 обґрунтовано підозрюється у скоєнні особливо тяжкого злочину, максимальним покаранням за який є позбавлення волі строком до 12 років, у зв'язку з чим існує імовірний ризик, що обвинувачений, перебуваючи на волі, може переховуватися від органів слідства і суду, перешкоджати встановленню істини у справі, вчинити інше кримінальне правопорушення. Суд звертає увагу на відображений в додатках до обвинувального акта (т.1, а.с.13) факт оголошення під час досудового розслідування розшуку підозрюваного ОСОБА_3 постановою слідчого від 06.10.2015 року, на факт засудження ОСОБА_3 вироком Краснолиманського міського суду Донецької області від 30.12.2014 року по справі № 236/2501/14-к, що набрав законної сили, за вчинення тяжкого злочину із застосуванням зброї - ч.2 ст. 260 КК України(т.1, а.с. 42-43), на обвинувачення ОСОБА_3 у скоєнні особливо тяжкого злочину, пов'язаного із погрозою застосування протиправного насильства до потерпілих (ч.3 ст. 187 КК України),

на відкриття обвинуваченому матеріалів досудового розслідування і наявність у зв'язку з цим ризику протиправного тиску на свідків у кримінальному провадженні.

Європейський суд з прав людини у рішенні по справі «В. проти Швейцарії» від 26.01.1993 року, заява № 14379/88, п.33, зазначив, що небезпеку переховування від правосуддя неможна виміряти тільки залежно від суворості можливого покарання; її треба визначати з врахуванням низки інших релевантних факторів, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її настільки незначною, що вона не може слугувати виправданням для тримання під вартою; при цьому треба враховувати характер обвинувачуваного, його моральні якості, його кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, його міжнародні контакти.

В такому контексті, вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу відносно ОСОБА_3, суд зважає на доведену вироком від 30.12.2014 року, що набрав законної сили, обставину участі обвинуваченого у незаконному збройному формуванні на території Донецької області, можливість збереження зв'язків з таким формуванням, безпосередню близькість до місця проживання обвинуваченого тимчасово непідконтрольних державній владі України територій Донецької та Луганської областей, окупованих представниками незаконних збройних формувань.

Згідно з позицією, викладеною Європейським судом з прав людини у рішенні по справі «Яаджи і Саргин проти Туреччини» від 08.06.1995 року, заяви № 16419/90 та № 16426/90, п. 59, розумність тривалості провадження має бути оцінене в світлі конкретних обставин справи, з врахуванням критеріїв, викладених в прецедентній практиці Суду, зокрема складності справи, поведінки заявника та компетентних органів.

З огляду на це, оцінюючи акцентованість уваги сторони захисту на необхідності дотримання розумних троків судового розгляду, суд звертає увагу на те, що обставини справи стосуються подій, які відбувалися ще у 2014 році, неодноразове відкладення судових засідань у кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 було зумовлене виключно об'єктивними причинами, при цьому винної поведінки з боку компетентних органів держави не вбачається, натомість фіксувались випадки відмови обвинуваченого від здійснення дистанційного провадження у справі (за допомогою засобів відеоконференції з приміщенням слідчого ізолятора), випадки неможливості скоротити тривалість перерв у розгляді справи через зайнятість захисників у інших судових процесах.

Також суд зважає на ті обставини, що посилання сторони захисту на наявність у обвинуваченого ОСОБА_3 місця постійного проживання у м. Лиман Донецької області, на його позитивні характеристики за місцем проживання та місцем роботи не були підтверджені до цього часу певними об'єктивними доказами, які мали б бути додані до відповідних клопотань. Учасниками судового розгляду не з'ясовані обставини оголошення розшуку ОСОБА_3 в жовтні 2015 року під час досудового розслідування. Крім того, в матеріалах судової справи відсутні документи щодо стану здоров'я обвинуваченого, а цей фактор також є одним із визначальних при вирішенні питання щодо застосування певного запобіжного заходу у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими КПК. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених КПК. Згідно зі ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та у спосіб, передбачених КПК.

Суд, вислухавши думку учасників провадження, прийшов до висновку, що застосований до обвинуваченого ОСОБА_3 запобіжний захід у виді тримання під вартою необхідно продовжити на строк шістдесят днів.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 7,8,9, 176-178, 183, 331 КПК України, суд

У Х В А Л И В :

Клопотання прокурора про продовження відносно обвинуваченого ОСОБА_3 строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою задовольнити.

У задоволенні клопотань обвинуваченого ОСОБА_3, захисників ОСОБА_1, ОСОБА_2 про зміну запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_3 на більш м'який відмовити.

Продовжити дію обраного ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 05.11.2015 року та продовженого ухвалою слідчого судді Краснолиманського міського суду Донецької області від 31.12.2015 року, ухвалою судді Апеляційного суду Донецької області від 29.01.2016 року, ухвалами Краснолиманського міського суду Донецької області під час судового розгляду справи запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України на строк шістдесят днів - з 16.09.2016 року по 14.11.2016 року включно.

ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_2, тримати від вартою в Артемівській установі виконання покарань (№ 6) Управління ДПтС України в Донецькій області.

Вручити копію цієї ухвали обвинуваченому ОСОБА_3. Копію цієї ухвали направити до Артемівської установи виконання покарань (№ 6) Управління ДПтС України в Донецькій області.

У зв'язку з неприбуттям в судове засідання свідків ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 відкласти судове засідання в кримінальному провадженні за обвинуваченням ОСОБА_3 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 27, ст. 341, ч.3 ст. 187 КК України для забезпечення прибуття свідків - на 05.10. 2016 року на 09 год. 30 хв.

Застосувати відносно свідків:

ОСОБА_6 (ІНФОРМАЦІЯ_3, останнє відоме місце проживання - АДРЕСА_3),

ОСОБА_7(ІНФОРМАЦІЯ_4, останнє відоме місце проживання - АДРЕСА_2),

ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_5, останнє відоме місце проживання - АДРЕСА_4,

ОСОБА_5(ІНФОРМАЦІЯ_6, останнє відоме місце проживання - Донецька область, м. Краматорськ, вул. Шкадінова, буд. 76).

здійснення приводу до Краснолиманського міського суду Донецької області (адреса Донецька область, м. Лиман, вул. Незалежності, буд. 13) для участі в судовому засіданні 05.10.2016 року о 09 год.30. хв..

Копію цієї ухвали направити з метою виконання в частині здійснення приводу свідків ОСОБА_6 ОСОБА_7 - до Лиманського відділення поліції Слов'янського відділу поліції ГУ НП України в Донецькій області, в частині здійснення приводу свідка ОСОБА_4 - до Артемівського відділу поліції ГУ НП України в Донецькій області, в частині здійснення приводу свідка ОСОБА_5 - до Краматорського відділу поліції ГУ НП України в Донецькій області, для здійснення контролю за виконанням - керівнику Слов'янської місцевої прокуратури Шилову В.С., керівнику Артемівської місцевої прокуратури Баранову А.М., керівнику Краматорської місцевої прокуратури Біжку С.В..

Ухвала окремому оскарженню не підлягає.

Головуючий -

судді -