Постанова № 61352066, 09.09.2016, Вінницький окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

09 вересня 2016 р. Справа № 802/1183/16-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді:Богоноса М.Б.,

за участю:

секретаря судового засідання: Федчук Т.Ю.

позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом: ОСОБА_1

до: прокуратури міста Києва

про: стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди

ВСТАНОВИВ:

10.08.2016 року до Вінницького окружного адміністративного суду звернувся позивач - ОСОБА_1 до прокуратури міста Києва про стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу та відшкодування моральної шкоди.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач зазначив, що постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року, визнано протиправним та скасовано наказ прокурора міста Києва від 04.02.2015 року № 352 "Про притягнення до дисциплінарної відповідальності" та поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва. Постанову в частині поновлення на посаді звернено до негайного виконання.

Однак, як вказав позивач, фактично станом на 10.08.2016 року постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року щодо поновлення його на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва не виконана.

Відтак, позивач вважає, що відповідно до положень ст. 236 КЗпП України відповідач зобов'язаний виплатити йому середню заробітну плату за час затримки виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року (з 06.08.2015 року по 10.08.2016 року) у розмірі 76454,00 грн.

Позовні вимоги про відшкодування позивачу моральної шкоди залишено без розгляду у зв'язку із відкликанням позивачем позовної заяви у цій частині.

У наданих письмових запереченнях представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечив (а.с.44-47). Разом з тим, вказав, що на час розірвання трудових відносин із ОСОБА_1 (05.02.2015 року) діяв ОСОБА_3 України «Про прокуратуру» у редакції від 05.11.1991 року. На час винесення Вінницьким окружним адміністративним судом постанови від 05.08.2015 року набув чинності ОСОБА_3 України «Про прокуратуру» у редакції від 14.10.2014 року (з 15.07.2015 року).

На виконання даного Закону наказом Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №64ш у штатних розписах усіх прокуратур районів у містах скорочено посади старших прокурорів прокуратур.

Таким чином, на момент прийняття Вінницьким окружним адміністративним судом постанови від 05.08.2015 року про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва в органах прокуратури міста Києва такої посади не існувало.

У подальшому на виконання даного Закону наказом Генерального прокурора України від 23.09.2015 року №98ш з 15.12.2015 року внесено зміни до структури і штатного розпису прокуратури міста Києва щодо ліквідації підпорядкованих їй прокуратур районів та затвердження штатних розписів новоутворених місцевих прокуратур. У зв'язку з цим, у штатному розписі прокуратури міста Києва з 15.12.2015 року ліквідовані посади прокурорів прокуратур районів, у тому числі, прокуратури Печерського району міста Києва.

Крім того, ОСОБА_1 26.11.2015 року звернувся до прокуратури міста Києва з приводу виконання прокуратурою міста Києва постанови суду від 05.08.2015 року про поновлення його на посаді. Прокуратурою міста Києва йому було запропоновано посаду прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною. Однак, позивач від запропонованої йому посади відмовився, про що свідчить його письмова заява.

При цьому, представник відповідача вказав, що інших вакантних посад в органі прокуратури не було, оскільки на виконання положень Закону України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, наказом Генерального прокурора України від 15.07.2015 року №64ш у штатних розписах усіх прокуратур районів у містах скорочено посади старших прокурорів прокуратур, у тому числі ту посаду, яку займав ОСОБА_1 до його звільнення.

Позивач в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримав та просив суд їх задовольнити. Додатково зазначив, що в період з 06.08.2015 року по 10.08.2016 року прокуратура міста Києва фактично рішення суду про поновлення його на роботі не виконала, а тому з відповідача підлягає до стягнення суму середньої заробітної плати за такий період, що становить 76454,00 грн.

Представник відповідача у судовому засіданні проти задоволення позову заперечив. В обґрунтування заявленої правової позиції пояснив, що вимоги про стягнення коштів за вимушений прогул при затримці виконання рішення суду є безпідставними, оскільки прокуратура міста Києва вживала заходи для поновлення позивача на роботі. Разом з тим, постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва не виконано із незалежних від відповідача причин.

Крім того пояснив, що Законом України «Про прокуратуру» в редакції від 14.10.2014 докорінно змінено не тільки систему органів прокуратури (у місті Києві ліквідовані прокуратури районів, зокрема, прокуратура Печерського району міста Києва, у якій працював ОСОБА_1В.), а також запроваджено конкурсний порядок для зайняття посад у новоутворених прокуратурах.

Відповідно до положень п.п. «б», «в» пункту 5-1 розділу XIII «Перехідні положення» Закону України «Про прокуратуру» прокурорами місцевих прокуратур призначаються особи, які на день набрання чинності Законом працюють у міських, районних, міжрайонних, районних у містах прокуратурах - за умови успішного проходження ними тестування.

Відтак, на думку представника відповідача головною передумовою для призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури є проходження тестування. ОСОБА_3 України «Про прокуратуру» не містить виключень у вигляді призначення на посаду прокурора місцевої прокуратури без участі у конкурсі. Тому, на думку відповідача, позовні вимоги ОСОБА_1 є безпідставними.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення позивача, представника відповідача, з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

05.08.2015 року постановою Вінницького окружного адміністративного суду задоволено повністю адміністративний позов ОСОБА_1 до прокуратури міста Києва про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення заробітку за час вимушеного прогулу, а саме: визнано протиправним та скасовано наказ прокурора м. Києва № 352к від 04.02.2015 року «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності», яким ОСОБА_1 звільнено з посади старшого прокурора прокуратури Печерського району м. Києва, поновлено ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району м. Києва з 05.02.2015 року.

Крім того, постановлено стягнути з прокуратури м. Києва на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу (з 05.02.2015 року по 05.08.2015 року) в загальній сумі 38833,26 грн., із відрахуванням податків та обов'язкових платежів.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району м. Києва та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць допущено до негайного виконання (а.с.5-19).

29.10.2015 року ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду, апеляційну скаргу прокуратури міста Києва залишено без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року - без змін (а.с. 20-25).

06.11.2015 року державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №49288933 про примусове виконання виконавчого листа № 802/571/15-а щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва.

26.11.2015 року прокуратурою міста Києва ОСОБА_1 запропоновано посада прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною. Оскільки вказана посада була вакантна до 12.04.2016 року, позивач відмовився від її зайняття.

03.12.2015 року вказане виконавче провадження зупинено на підставі п. 1 ч. 1. ст. 38 Закону України «Про виконавче провадження», у зв'язку із зверненням державного виконавця до Вінницького окружного адміністративного суду із заявою про роз'яснення постанови суду від 05.08.2015 року.

Ухвалою Вінницького окружного адміністративного суду від 03.12.2015 року з огляду на те, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року, в тому числі її резолютивна частина, є чіткою, зрозумілою та не потребує роз'яснення, у задоволенні заяви відмовлено.

26.01.2016 року виконавче провадження про примусове виконання виконавчого листа № 802/571/15-а щодо поновлення ОСОБА_1В, на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва поновлено.

15.04.2016 року до прокуратури міста Києва надійшла вимога державного виконавця від 15.04.2016 № 146/12 щодо виконання рішення суду про поновлення ОСОБА_1 на посаді.

22.04.2016 року відповідач проінформував відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про те, що 15.07.2015 року введено в дію ОСОБА_3 України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, у зв'язку з чим внесено зміни до штатного розпису прокуратури міста Києва та ліквідовано прокуратури районів, а також посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур районів.

Крім того, прокуратурою міста Києва 22.04.2016 року до Вінницького окружного адміністративного суду подано заяву про роз'яснення судового рішення та визначення порядку виконання постанови суду від 05.08.2015 року в частині поновлення позивача на посаді старшого прокурора прокуратури району.

Як встановлено із змісту листа суду від 29.04.2016 року № 802/571/15-а/1079/16, Вінницьким окружним адміністративним судом зазначену заяву не розглянуто, оскільки справа направлена до Вищого адміністративного суду України у зв'язку із касаційним оскарженням рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Проте, фактично постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року, що залишена без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року, прокуратурою міста Києва не виконана, а ОСОБА_1 на роботі не поновлено.

Позивач вважає, що у зв'язку із невиконання відповідачем постанови суду від 05.08.2015 року, якою його поновленого на роботі, із прокуратури міста Києва підлягає до стягнення середньомісячна заробітна плата за час невиконання рішення суду (з 06.08.2015 року по 10.08.2016 року) у розмірі 76454,00 грн.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 14 КАС України постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України (ч. 1 ст. 255 КАС України).

Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 256 КАС України постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби виконуються негайно.

В силу ч. 2 ст. 257 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили або яке належить виконати негайно, є підставою для його виконання.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір. При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Згідно з ст. 236 КЗпП України, у разі затримки власником або уповноваженим ним органом виконання рішення органу, який розглядав трудовий спір про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, цей орган виносить ухвалу про виплату йому середнього заробітку або різниці в заробітку за час затримки.

Вказана стаття Кодексу законів про працю України не містить застережень, що власник або уповноважений ним орган не відповідає за затримку виконання рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника, якщо працівник не вчинив додаткові дії, в цьому випадку - пред'явлення рішення до примусового виконання, що вказують на його бажання поновитися на роботі. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23.06.2015 року (справа № №2а-3138/10/0370).

Частиною 3 п. 32 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз'яснено, що у випадках стягнення на користь працівника середнього заробітку за час вимушеного прогулу в зв'язку з незаконним звільненням або переведенням, відстороненням від роботи - невиконанням рішення про поновлення на роботі, затримкою видачі трудової книжки або розрахунку він визначається за загальними правилами обчислення середнього заробітку, виходячи з заробітку за останні два календарні місяці роботи. Для працівників, які пропрацювали на даному підприємстві (в установі, організації) менш двох місяців, обчислення проводиться з розрахунку середнього заробітку за фактично пропрацьований час. При цьому, враховуються положення Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.

Відповідно до п.2 Порядку, у разі визнання середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.

Пунктом 8 розділу 4 вказаного Порядку передбачено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, проводяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У пункті 34 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» зазначено, що рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом про це наказу. Аналогічна норма міститься в ч. 1 ст. 76. Закону України "Про виконавче провадження".

Таким чином, підставою для виплати незаконно звільненому працівнику середнього заробітку є затримка власником або уповноваженим ним органом виконання рішення про поновлення на роботі.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що, при несвоєчасному поновленні працівника на роботі з вини власника або уповноваженого ним органу середній заробіток виплачується йому за чітко визначений законом проміжок часу: з дня винесення відповідного рішення органом, що розглядав трудовий спір, до дня його фактичного виконання.

Враховуючи те, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року в частині поновлення позивача на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва допущена до негайного виконання, є чинною, однак станом на 10.08.2016 року не виконана, суд доходить висновку, що позивач має право відповідно до статті 236 Кодексу законів про працю України на виплату йому середнього заробітку за час затримки виконання судового рішення за період із 06.08.2015 року по 10.08.2016 року (в межах позовних вимог). Вказаний висновок узгоджується із правовою позицією Верховного Суду України, що міститься у постанові від 23.06.2015 року (справа № 2а-3138/10/0370).

Визначаючи розмір середнього заробітку втраченого позивачем у звязку із невиконанням рішення про поновлення на роботі, суд виходить із того, що такий період становить 254 робочих дні із 06.08.2015 року по 10.08.2016 року.

Згідно із розрахунку загальної суми заробітку за час вимушеного прогулу ОСОБА_1 середньоденний заробіток позивача на момент звільнення становив 301, 00 грн. (а.с. 26).

У зв'язку з чим із прокуратури міста Києва підлягає стягненню на користь позивача середній заробіток за час невиконанням рішення про поновлення його на роботі в сумі 76454,00 грн. Вказана сума утворюється шляхом множення кількості днів невиконання рішення суду на розмір середньоденного заробітку (301,00 грн. х 254 = 76454,00 грн.).

Відповідно до положень ст. 9 Конституції України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

У пунктах 46, 48, 51, 53, 54 рішення від 15.10.2009 року у справі «ОСОБА_4 проти України» (заява № 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначив, що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання. Відповідний державний орган, який було належним чином поінформовано про таке судове рішення, повинен вжити всіх необхідних заходів для його дотримання або передати його іншому компетентному органу для виконання. Заявникові не можна дорікати за неподання до державної виконавчої служби заяви чи виконавчого листа для відкриття виконавчого провадження. Право на суд, захищене статтею 6, було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін. Ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції. Саме на державу покладено обов'язок дбати про те, щоб остаточні рішення, винесені проти її органів, установ чи підприємств, які перебувають у державній власності або контролюються державою, виконувалися відповідно до зазначених вище вимог Конвенції. Держава не може виправдовувати нестачею коштів невиконання судових рішень, винесених проти неї або проти установ чи підприємств, які перебувають в державній власності або контролюються державою. Держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади.

З огляду на викладені норми національного законодавства та судову практику Європейського суду з прав людини, суд критично оцінює посилання відповідача щодо невиконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду у зв'язку із незалежних від відповідача причин (у зв'язку із прийняття Закону України "Про прокуратуру" від 14.10.2014 року), оскільки судом встановлено, що прокуратурою міста Києва не вжито належних та достатніх заходів для остаточного виконання постанови суду від 05.08.2015 року, в частині її негайного виконання.

Крім того, суд наголошує, що заробітна плата за час невиконання рішення суду про поновлення позивача на роботі підлягає стягненню саме із прокуратури міста Києва, оскільки як рішення про призначення позивача на посаду так і рішення про його звільнення приймалося відповідачем у справі і саме відповідачем нараховувалась та виплачувалась заробітна плата позивачу.

Щодо доводів відповідача щодо пропонування посади позивачу в іншому органі прокуратури міста Києва, то суд такі оцінює критично, з огляду на таке.

Так, 26.11.2015 року прокуратуру міста Києва ОСОБА_1 запропоновано посада прокурора прокуратури Голосіївського району міста Києва на час відпустки основного працівника по догляду за дитиною. Оскільки вказана посада була вакантна до 12.04.2016 року, позивач відмовився від її зайняття.

Відповідно до ст. 76 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного працівника виконується негайно. Виконання рішення вважається закінченим з дня видачі відповідного наказу або розпорядження власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом, фізичною особою, фізичною особою - підприємцем, який прийняв незаконне рішення про звільнення або переведення працівника, після чого державний виконавець виносить постанову про закінчення виконавчого провадження.

При цьому позивача постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року поновлено на чітко визначеній посаді у конкретному органі прокуратури міста Києва.

З огляду на вказане, суд доходить висновку, що факт пропонування посади ОСОБА_1 в іншому органі прокуратури міста Києва жодним чином не впливає на право позивача на стягнення середнього заробітку за час невиконання рішення суду, яким його поновлено на посаді, оскільки пропозиція про поновлення на посаді прокурора в іншому органі прокуратури міста Києва не вважається належним способом виконання постанови Вінницького окружного адміністративного суду 05.08.2015 року.

Крім того, виконавче провадження № 49288933 щодо примусового виконання виконавчого листа № 802/571/15-а про поновлення ОСОБА_1 на посаді старшого прокурора прокуратури Печерського району міста Києва не є закінченим, що додатково свідчить про невиконання відповідач рішення суду від 05.08.2015 року..

Також, суд критично оцінює доводи відповідача про те, що постанова Вінницького окружного адміністративного суду від 05.08.2015 року та ухвала Вінницького апеляційного адміністративного суду від 29.10.2015 року оскаржена до суду касаційної інстанції, оскільки факт такого оскарження не вливає на чинність рішень судів першої та апеляційної інстанцій та не зупиняє обов'язку їх безумовного виконання. Поряд з цим, суд наголошує, що постанова суду від 05.08.2015 року допущена до негайного виконання.

Отже, позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення із прокуратури міста Києва середньомісячної заробітної плати за час невиконання рішення суду за період із 06.08.2015 року по 10.08.2016 року у сумі 76454,00 грн. підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 161 КАС України, під час прийняття постанови суд вирішує в тому числі чи є підстави допустити негайне виконання постанови.

В силу положень п. 2-3 ч. 1 ст. 256 КАС України, негайно виконуються постанови суду про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Враховуючи наведені норми процесуального закону, постанову суду в частині стягнення на користь позивача середнього заробітку за час невиконанням рішення про поновлення його на роботі у межах суми стягнення за один місяць, а саме 6472,21 грн., із відрахуванням загальнообовязкових платежів, слід допустити до негайного виконання.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не встановив їх понесення сторонами у справі.

Керуючись ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

адміністративний позов ОСОБА_1 задовольнити.

Стягнути із прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середньомісячну заробітну плату за час невиконання рішення суду за період із 06.08.2015 року по 10.08.2016 року у сумі 76454 грн. 00 коп. (сімдесят шість тисяч чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 коп.) із відрахуванням загальнообовязкових платежів.

Постанову в частині стягнення із прокуратури міста Києва на користь ОСОБА_1 середньомісячної заробітної плати за час невиконання рішення суду у межах суми стягнення за один місяць, а саме 6472 грн. 21 коп. (шість тисяч чотириста сімдесят дві гривні двадцять одна коп.) із відрахуванням загальнообовязкових платежів, допустити до негайного виконання.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Богоніс Михайло Богданович