Рішення № 61340854, 12.09.2016, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

___________

Провадження № 22-ц/790/3295/16 Головуючий 1 інстанції -

Справа № 638/21182/15-ц ОСОБА_1

Категорія: інші Доповідач - Швецова Л.А.

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 вересня 2016 року м. Харків

Судова колегія судової палати з цивільних справ апеляційного суду Харківської області в складі:

Головуючого судді : Швецової Л.А.,

Суддів: Малінської С.М., Бровченка І.О.,

За участі секретаря: Єрьоменко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в приміщенні суду цивільну справу

за апеляційною скаргою Харківського національного університету радіоелектроніки

на рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року

у справі за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного університету радіоелектроніки про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від виконавчих посадових обовязків та відновлення попереднього становища, -

ВСТАНОВИЛА:

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Дзержинського районного суду м. Харкова з позовом до Харківського національного університету радіоелектроніки про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від виконавчих посадових обовязків та відновлення попереднього становища в якому, з урахуванням уточнень, просив визнати протиправним та скасувати пункт 3 Наказу т.в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_3 «Про організацію перевірки» № 1176-К від 14 грудня 2015 року в частині його відсторонення від виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи, допустити його до виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи Харківського національного університету радіоелектроніки: допустити негайне виконання рішення суду та стягнути з відповідача судові витрати.

Рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року позов ОСОБА_2 задоволено.

Визнано протиправним та скасовано пункт 3 Наказу т.в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_3 «Про організацію перевірки» № 1176-К від 14 грудня 2015 року в частині відсторонення від виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи ОСОБА_2

Допущено ОСОБА_2 до виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи Харківського національного університету радіоелектроніки.

Допущено негайне виконання рішення суду в частині допуску ОСОБА_2 до виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи Харківського національного університету радіоелектроніки.

Судовий збір в розмірі 559 грн., сплачений 22.01.2016 року на рахунок державної судової адміністрації Украйни з рахунку державного казначейства повернуто позивачеві ОСОБА_2

Не погодившись із вказаним вище рішенням суду першої інстанції Харківський національний університет радіоелектроніки звернувся на нього з апеляційною скаргою, в якій з посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати зазначене рішення та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити в повному обсязі.

Обґрунтовуючи свої апеляційні доводи, апелянт зазначив, що рішенням керівника, ОСОБА_2 був тимчасово позбавлений лише можливості брати участь в управлінні навчальним закладом як юридичною особою, що фактично полягало у позбавленні права діяти від імені установи без довіреності. Єдине, від чого ОСОБА_2І був відсторонений це виконання управлінської функції. Доступ до роботи позивачу не був обмежений і він отримував заробітну плату в повному обсязі, що визнається представником позивача в судовому засіданні. З цього випливає, що характер правовідносин під час відсторонення спірним наказом не повязаний з трудовим правом, і наказ не може бути скасований на заявлених підставах, і з іншого боку що права позивача жодним чином не порушувалися.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення районного суду у відповідності до ст. 303 ЦПК України в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_2 визнаючи протиправним та скасовуючи наказ № 1176-К від 14 грудня 2015 року в частині відсторонення від виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи ОСОБА_2, районний суд виходив з того, що відсторонення позивача від займаної посади було проведено з порушенням процедури, передбаченої ст. 46 КЗпП України і що до позивача не можуть бути застосовані положення Закону України « Про запобігання корупції», оскільки він не є субєктом, на якого поширюються вимоги вказаного закону.

Однак погодитися з таким висновком суду неможна.

Відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Згідно зі ст.ст. 10, 11 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів.

Відповіднодо ч. 3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обовязки і відповідальність сторін (в тому числі й матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі й дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України

На контрактну форму трудового договору не поширюється положення ст. 9 КЗпП України про те, що умови договорів про працю, які погіршують становище працівників, порівняно із законодавством України про працю, є недійсними.

Таким чином, виходячи з особливостей зазначеної форми договору, спрямованої на створення умов для виявлення ініціативності працівників з урахуванням їх індивідуальних здібностей і професійних навичок, при укладанні контракту закон надав право сторонам встановлювати їхні права, обовязки та відповідальність, зокрема, як передбачену нормами КЗпП України, так і підвищену відповідальність керівника.

З матеріалів справи вбачається, що 01.10.2011 року був укладений контракт з працівником закладу освіти між Харківським національним університетом радіоелектроніки та ОСОБА_2, відповідно до якого, останній був прийнятий на роботу на посаду проректора з наукової роботи.

Строк дії контракту встановлений сторонами до 14 липня 2018 року.

Відповідно до посадової інструкції, затвердженої 09.10.2013 року в.о. ректора ХНУРЕ, ОСОБА_2 здійснює свої права та виконує обовязки проректора з наукової роботи Харківського національного університету радіоелектроніки та відноситься до керівників вищого навчального закладу, має право на підставі виданої ректором довіреності діяти від імені університету, представляти інтереси університету у взаємовідносинах з іншими підприємствами, організаціями й органами державної влади, також несе відповідальність за причинені матеріальні витрати в межах визначених чинним трудовим і цивільним законодавством.

Згідно даних бухгалтерського обліку, позивач ОСОБА_2 мав право першого підпису в розрахункових документах та при розпорядженні рахунками в періоди з 18.09.2013 року по 19.08.2015 року та з 07.09.2015 року по 24.12.2015 року.

З вказаного вбачається, що критерієм для відсторонення було виконання ОСОБА_2 адміністративно-господарських функцій (лист Міністерства юстиції України № 1332-о-26-13/11 від 22 лютого 2013 року)

За змістом ст. 32 Закону України «Про вищу освіту», безпосереднє управління діяльністю вищого навчального закладу здійснює його керівник ректор (президент), начальник, директор тощо. Керівник вищого навчального закладу в межах наданих йому повноважень, крім іншого, вирішує питання діяльності вищого навчального закладу, затверджує його структуру і штатний розпис, видає накази і розпорядження, обовязкові для виконання всіма працівниками і структурними підрозділами вищого навчального закладу; приймає на роботу та звільняє з роботи працівників; визначає функціональні обовязки працівників. Керівник вищого навчального закладу відповідно до статуту може делегувати частину своїх повноважень своїм заступникам та керівникам структурних підрозділів.

Університет акредитований за статусом вищого навчального закладу 4 рівня і має право на провадження освітньої діяльності з метою підтоговки фахівців відповідного освітньо-кваліфікаційного рівня.

Так, наказом т.в.о. ректора національного університету радіоелектроніки ОСОБА_3 «Про організацію перевірки» № 1176-К від 14 грудня 2015 року з метою запобігання і протидії корупції та перевірки стану фінансової діяльності в Харківському національному університеті радіоелектроніки у відповідності до положень Закону України «Про запобігання корупції» була створена комісія у складі Голови ОСОБА_3, її членів декана факультету КН ОСОБА_4, декана факультету КІУ ОСОБА_5, в.о. декана факультету ТКВТ ОСОБА_6, декана факультету АКТ ОСОБА_7, декана факультету РТ ОСОБА_8, в.о. декана факультету ЄТ ОСОБА_9, декана факультету НІГ ОСОБА_10, уповноваженої особи з питань запобігання та виявлення корупції ОСОБА_11, ученого секретаря Магдаліни І.В., голови студентського сенату університету ОСОБА_12 Цій комісії було доручено до 15.04.2016 забезпечити перевірку стану фінансової діяльності університету з господарської, наукової, навчальної діяльності та міжнародного співробітництва.

Крім того, цим же наказом позивача відсторонено від виконання посадових обовязків проректора з наукової роботи Харківського національного університету радіоелектроніки з 15 грудня 2015 року на час проведення перевірки.

Також, наказом Міністерства освіти і науки України від 14.01.2016 року № 19 на підставі пункту 6 Порядку утворення структурних підрозділів внутрішнього аудиту та проведення такого аудиту в Міністерствах, інших центральних органах виконавчої влади, їх територіальних органах та бюджетних установах, які належать до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 2011 року № 1001 було призначено проведення позаплановоговнутрішньго аудиту окремих питань діяльності Харківського національного університету радіоелектроніки (м. Харків, пр. Леніна, 14) за період дільності з 1 січня 2014 року по 31 грудня 2015 року по напрямам: аудит відповідності та фінансовий аудит.

За результатами цього дослідження судом встановлено, що позивач систематично не виконував покладені на нього обовязки, зокрема, в частині контролю за збереженням та використанням обєктів інтелектуальної власності Університету, що призвело до втрати 507 патентів; не виконання вимог бюджетного законодавства, що спричинило здійснення зайвих неоправданих витрат.

Судова колегія приходить до висновку, що не можна погодитись з рішенням районного суду стосовно того, що відсторонення ОСОБА_2 взагалі було здійснено на підставі КЗпП України. Суд першої інстанції для визначення закону, який підлягає застосуванню, використав лише термінологію оскаржуваного наказу, не встановивши всі обставини, які мають значення для справи та які правовідносини випливають з цього.

Ст 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного спяніння; відмови або ухилення від обовязкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Відстороненням слід вважати тимчасове недопущення працівника до роботи з підстав, передбачених законодавством. У разі відсторонення від роботи трудові правовідносини тривають, хоча працівник тимчасово до роботи і не допускається.

Судова колегія приходить до висновку, що ОСОБА_13 не був відсторонений від роботи в разумінні ст. 46 КЗпП, як вбачається з матеріалів справи, оскільки з позивачем був укладений контракт, що є особливою формою трудового договору, крім цього, саме контрактом на ОСОБА_2 були покладені організаційно-розпорядчі та адміністравтино-господарські функції, про що свідчить наявність матеріальної відповідальності у позивача та право першого підпису розрахункових документів, крім цього, позивач виконував всі покладені на нього контрактом обовязки та отримував заробітну плату.

Як вбачається з матеріалів справи, відсторонення позивача було обґрунтовано необхідністю запобігання і протидії корупції в Харківському національному університеті радіоелектроніки.

Правові та організаційні засади функціонування системи запобігання корупції в Україні визначаються Законом України «Про запобігання корупції».

Відповідно до ст.2 цього Закону відносини, що виникають у сфері запобігання корупції, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами, згоду на обовязковість яких надано Верховною Радою України, цим та іншими законами, а також прийнятими на їх виконання іншими нормативно-правовими актами.

Згідно ч. 2 ст.3 Закону України «Про запобігання корупції» субєктами, на яких поширюються дія цього Закону, є:

2) особи, які для цілей цього Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

а) посадові особи юридичних осіб публічного права, які не зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті;

б) особи, які не є державними службовцями, посадовими особами місцевого самоврядування, але надають публічні послуги (аудитори, нотаріуси, оцінювачі, а також експерти, арбітражні керуючі, незалежні посередники, члени трудового арбітражу, третейські судді під час виконання ними цих функцій, інші особи, визначені законом);

в) представники громадських обєднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, які входять до складу конкурсних комісій, утворених відповідно до Закону України «Про державну службу»;

3) особи, які постійно або тимчасово обіймають посади, повязані з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських обовязків, або спеціально уповноважені на виконання таких обовязків у юридичних особах приватного права незалежно від організаційно-правової форми, а також інші особи, які не є службовими особами та які виконують роботу або надають послуги відповідно до договору з підприємством, установою, організацією, - у випадках, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 2 ст. 81 Цивільного кодексу України юридичні особи, залежно від порядку їх створення, поділяються на юридичних осіб приватного права та юридичних осіб публічного права. Юридична особа публічного права створюється розпорядчим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування.

Відповідно до п.7) ч.1 ст. 1 Закону України «Про вищу освіту» вищий навчальний заклад окремий вид установи, яка є юридичною особою приватного або публічного права, діє згідно з виданою ліцензією на провадження освітньої діяльності на певних рівнях вищої освіти, проводить наукову, науково-технічну, інноваційну та/або методичну діяльність, забезпечує організацію освітнього процесу і здобуття особами вищої освіти, післядипломної освіти з урахуванням їхніх покликань, інтересів і здібностей.

Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 13.08.1993 №646 «Про вдосконалення мережі вищих навчальних закладів» за пропозицією Міністерства освіти було прийнято рішення про створення Харківського державного технічного університету радіоелектроніки на базі Харківського інституту радіоелектроніки.

Указом Президента України від 07.08.2001 №591/2001 Харківський державний технічний університет радіоелектроніки був перейменований на Харківський національний університет радіоелектроніки.

З урахуванням викладеного, Харківський національний університет радіоелектроніки є юридичною особою публічного права, а відтак посадові особи цього закладу є субєктами, на яких поширюється дія Закону України «Про запобігання корупції».

З пояснень представника відповідача вбачається, що прийняття оскаржуваного наказу було зумовлено надходженням інформації про наявність у позивача конфлікту інтересів, що може вплинути на обєктивність чи неупередженість прийняття ним рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання покладених на нього обовязків. За змістом правовідносин між сторонами фактично відбулось усунення позивача лише від виконання його обовязків (у вузькому сенсі), тобто прийняття організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських рішень, що і передбачено Законом України «Про запобігання корупції», як превентивний метод запобігання корупційним правопорушенням.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції» потенційний конфлікт інтересів наявність у особи приватного інтересу у сфері, в якій вона виконує свої службові чи представницькі повноваження, що може вплинути на обєктивність чи неупередженість прийняття нею рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Реальний конфлікт інтересів суперечність між приватним інтересом особи та її службовими чи представницькими повноваженнями, що впливає на обєктивність або неупередженість прийняття рішень, або на вчинення чи невчинення дій під час виконання зазначених повноважень. Приватний інтерес будь-який майновий чи немайновий інтерес особи, у тому числі зумовлений особистими, сімейними, дружніми чи іншими позаслужбовими стосунками з фізичними чи юридичними особами, у тому числі ті, що виникають у звязку з членством або діяльністю в громадських, політичних, релігійних чи інших організаціях.

Згідно з ч.1 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пунктах 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобовязані:

1) вживати заходів щодо недопущення виникнення реального, потенційного конфлікту інтересів;

2) повідомляти не пізніше наступного робочого дня з моменту, коли особа дізналася чи повинна була дізнатися про наявність у неї реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника, а у випадку перебування особи на посаді, яка не передбачає наявності у неї безпосереднього керівника, або в колегіальному органі - Національне агентство чи інший визначений законом орган або колегіальний орган, під час виконання повноважень у якому виник конфлікт інтересів, відповідно;

3) не вчиняти дій та не приймати рішень в умовах реального конфлікту інтересів;

4) вжити заходів щодо врегулювання реального чи потенційного конфлікту інтересів.

Матеріали справи не містять дані, що ОСОБА_2, перебуваючи на посаді проректора з наукової роботи, повідомляв про наявність у нього реального чи потенційного конфлікту інтересів безпосереднього керівника т.в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_3

Як встановлено в ч. 4 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» безпосередній керівник або керівник органу, до повноважень якого належить звільнення/ініціювання звільнення з посади, якому стало відомо про конфлікт інтересів підлеглої йому особи, зобовязаний вжити передбачені цим Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

Частиною 1 статті 29 цього ж Закону передбачено, що зовнішнє врегулювання конфлікту інтересів здійснюється шляхом:

1) усунення особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів;

2) застосування зовнішнього контролю за виконанням особою відповідного завдання, вчиненням нею певних дій чи прийняття рішень;

3) обмеження доступу особи до певної інформації;

4) перегляду обсягу службових повноважень особи;

5) переведення особи на іншу посаду;

6) звільнення особи.

Згідно зі ст.30 Закону України «Про запобігання корупції» усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів здійснюється за рішенням керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, у випадках, якщо конфлікт інтересів не має постійного характеру та за умови можливості залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи, організації. Усунення особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, прирівняної до неї особи від виконання завдання, вчинення дій, прийняття рішення чи участі в його прийнятті в умовах реального чи потенційного конфлікту інтересів, а також залучення до прийняття такого рішення або вчинення відповідних дій інших працівників відповідного органу, підприємства, установи, організації здійснюється за рішенням керівника органу або відповідного структурного підрозділу, в якому працює особа.

Отже, т.в.о. ректора Харківського національного університету радіоелектроніки ОСОБА_3 при надходженні інформації про наявність у підлеглої йому посадової особи конфлікту інтересів, зобовязаний вжити у відношенні цієї особи передбачені Законом заходи для запобігання та врегулювання конфлікту інтересів такої особи.

В той же час, відповідно до ч.5 ст. 28 Закону України «Про запобігання корупції» у разі існування в особи сумнівів щодо наявності в неї конфлікту інтересів вона зобовязана звернутися за розясненнями до територіального органу Національного агентства. У разі якщо особа не отримала підтвердження про відсутність конфлікту інтересів, вона діє відповідно до вимог, передбачених у цьому розділі Закону.

Таким чином, Законом встановлена презумпція правомірності дій осіб щодо застосування заходів зовнішнього врегулювання конфлікту інтересів по відношенню до підлеглої особи, а цій особі тим же Законом надані спеціальні права щодо спростування факту наявності конфлікту інтересів шляхом звернення за розясненням до територіального органу Національного агентства з питань запобігання корупції.

Відповідно до ст. 60 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених ст. 61 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

З матеріалів не вбачається, що позивач звертався за розясненням до територіального органу Національного агентства з питань запобігання корупції. Також позивач не надав жодних доказів, які б спростовували факт наявності у нього потенційного або реального конфлікту інтересів. Позивачем не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Судом апеляційної інстанції було досліджено аудиторський звіт позапланового внутрішнього аудиту окремих питань діяльності Харківського національного університету радіоелектроніки за період діяльності з 01.01.2014 по 31.12.2015, який був виданий вже після прийняття оскаржуваного наказу, яким були встановлені системні порушення вимог фінансової дисципліни під час виконання ОСОБА_2 організаційно-розпорядчих функцій. Таким чином, інформація про наявність можливого конфлікту інтересів у позивача була не безпідставна.

Крім того, судова колегія приходить до висновку, що судом першої інстанції неправильно було застосовано приписи ст. 367 ЦПК України щодо допуску негайного виконання оскаржуваного рішення, оскільки вказані правовідносини не включені до переліку справ по яких допускається негайне виконання рашення.

Посилання суду першої інстанції на п.4) цієї статті не може бути визнано обґрунтованим, оскільки ця норма може бути застосована виключно у випадку поновлення на роботі незаконно звільненого або переведеного на іншу роботу працівника.

Суд першої інстанції на це уваги не звернув та необґрунтовано задовольнив позов в цій частині.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно зясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України суд повинен під час ухвалення рішення вирішити такі питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити.

В порушення цих норм, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку, щодо задоволення позовних вимог, оскільки позивачем в судове засідання не було надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог і тому, судова колегія вважає, що рішення суду першої інстанції за позовом ОСОБА_2 до Харківського національного університету радіоелектроніки про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від виконавчих посадових обовязків та відновлення попереднього становища підлягає скасуванню з ухваленням нового про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Таким чином, на підставі викладеного та керуючись ст.ст. 1-4, 10, 11, 58, 59, 60, 303, 304, 307, 309, 313, 314, 316, 317, 319 ЦПК України, судова колегія, -

ВИРІШИЛА:

Апеляційну скаргу Харківського національного університету радіоелектроніки задовольнити.

Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 22 березня 2016 року скасувати.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до Харківського національного університету радіоелектроніки про визнання протиправним та скасування наказу про відсторонення від виконавчих посадових обовязків та відновлення попереднього становища - відмовити.

Рішення суду апеляційної інстанції набирає чинності негайно, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів із дня її проголошення.

Головуючий:

Судді: