Ухвала суду № 61336805, 15.09.2016, Апеляційний суд Дніпропетровської області (м. Дніпро)

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Провадження № 22-ц/774/6000/16 Справа № 205/2595/15-ц Головуючий у 1 й інстанції - ОСОБА_1 Доповідач - Каратаєва Л.О.

Категорія 27

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 вересня 2016 року м. Дніпро

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Дніпропетровської області в складі:

головуючого - Каратаєвої Л.О.

суддів: - ОСОБА_2, ОСОБА_3

за участю секретаря - Григорєвій В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро апеляційну скаргуОСОБА_4 на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року по справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року позовні вимоги ПАТ КБ «ПриватБанк» до ОСОБА_4 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволені частково.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» заборгованість за процентами за користування кредитом за кредитним договором № DNI0FT00000250 від 04.09.2006 року за період з 10.04.2012 року по 02.04.2015 року у розмірі 11955,72 доларів США.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» пеню за кредитним договором № DNI0FT00000250 від 04.09.2006 року за період з 10.04.2014 року по 02.04.2015 року у розмірі 311468,76 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ПАТ КБ «Приватбанк» судовий збір у розмірі 3654,00 грн.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, ОСОБА_4 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу відхилити, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 04.09.2006 року між ПАТ КБ «Приватбанк» та відповідачем укладено кредитний договір № DNI0АЕ00000250, згідно 8якого банк надав відповідачу кредит у сумі 20500 доларів США на купівлю автомобіля, а також 4484,38 доларів США на сплату страхових платежів з кінцевим терміном повернення до 04.09.2011 року, а відповідач зобовязався повернути кредит і сплатити проценти за користування ними і комісію.

04.09.2006 року між ОСОБА_4 та ЗАТ «Страхова компанія «Інгосстрах» укладено договір особистого страхування № DNI0LK00018757 та договір страхування наземного транспортну № DNI0LK00018756.

Відповідач свої зобовязання за кредитним договором належним чином не виконав, у звязку з чим, відповідно до наданого позивачем розрахунку, станом на 02.04.2015 року, заборгованість за кредитним договором становить 66362,96 доларів США та складається з: заборгованості за кредитом у сумі 13426,15 доларів США, заборгованості за процентами у розмірі 21068,34 доларів США, заборгованості по комісії у розмірі 1435доларів США, пені у розмірі 30433,47 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2011 року у справі №2-4987/11, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 26.12.2011року, стягнуто солідарно заборгованість за кредитним договором з ОСОБА_4, ОСОБА_5 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» у розмірі 183623, 61 грн., а також солідарно з ТОВ «Українське фінансове агентство «Верус», ОСОБА_4 на користь ПАТ «КБ «ПриватБанк» 200 грн.

Доказів погашення заборгованості за кредитним договором, стягнутої рішенням Жовтневого районного суду м. Дніпропетровська від 13.09.2011року у справі №2-4987/11, відповідачем суду не надано.

Заочним рішенням Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 20.12.2013 року у справі №2/202/11631/13, яке набрало законної сили 30.12.2013року, задоволено позов ПАТ КБ «Приватбанк» та в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором в сумі 49035,99 доларів США звернуто стягнення на предмет застави автомобіль MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1, що належить на праві власності ОСОБА_4

04.06.2014 року на рахунок відповідача надійшли кошти у розмірі 5759,80 доларів США від реалізації автомобіля MERCEDES-BENZ, реєстраційний номер НОМЕР_1.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач свої зобовязання належним чином не виконав, допустив прострочення повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування кредитом, внаслідок чого у нього виникла заборгованість за кредитним договором.

Зазначив, що оскільки відповідачем не було надано банкудокументів на підтвердження сплати чергових страхових платежів за договорами страхування за рахунок інших джерел, на підставі п.2.1.3 кредитного договору, кошти у сумі574,05 доларів США, на яку збільшено тіло кредиту 03.09.2010 року, були направлені банком на оплату таких страхових платежів, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями.

До того ж, банк правомірно включив до розрахунку заборгованості за кредитним договором штрафні санкції, передбачені договором за неналежне виконання його умов, зокрема: прострочену заборгованість за процентами, прострочену заборгованість по комісії, пені за несвоєчасне здійснення виплат, оскільки наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Також зазначив, що довіреність від 27.05.2014 року на право розпорядження транспортним засобом була видана відповідачем на виконання рішення суду, яке набрало законної сили та є обовязковим до виконання, тому видача такої довіреності не може свідчити про добровільне визнання відповідачем заборгованості за кредитним договором, а відтак не перериває строк позовної давності, відповідно до ст. 264 ЦК України.

Зазначив, що відповідно розрахунку заборгованості за Кредитним договором станом на 28.04.2016 року, останнє нарахування за тілом кредиту мало місце у вересні 2011 року, за комісією у серпні 2011 року.

Згідно з розрахунком за період з 10.04.2012 року по 02.04.2015 року у відповідача виникла заборгованість зі сплати процентів у розмірі 11955,72 доларів США, а також за період з 10.04.2014 року по 02.04.2015 року відповідачу нарахована пеня у розмірі 12486,66 доларів США.

Суд першої інстанції всебічно дослідив обставини справи та правовідносини, що склалися між сторонами, надав їм вірну правову оцінку та застосував відповідні норми матеріального права.

Так, згідно ч.1 ст.1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст.525 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

На підставі ст.610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч.1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з ст.629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 599 ЦК України, зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України, строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Відповідно до ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобовязання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобовязаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Відповідно до ст. 256 ЦК України, позовна давність це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України, сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Згідно ст.253 ЦК України, перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.

Відповідно до ст. 261 ЦК України, початок перебігу позовної давності пов'язується не стільки зі строком дії (припинення дії) договору, як з певними подіями (фактами), які свідчать про порушення прав особи.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України, перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов'язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново.

Відповідно до п.12 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 30.03.2012р. № 5 «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» у разі, якщо кредит правомірно наданий в іноземній валюті та кредитодавець (позивач) просить стягнути кошти в іноземній валюті, суд у резолютивній частині рішення зазначає про стягнення таких коштів саме в іноземній валюті, що відповідає вимогам ч.3 ст.533 ЦК.

Відповідно до ч.3 ст.533 ЦК України, використання іноземної валюти, а також платіжних документів в іноземній валюті при здійсненні розрахунків на території України за зобовязаннями допускається у випадках, порядку та на умовах, встановлених законом.

Такий порядок визначено Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19.02.1993р. № 15-93, дія якого не поширюється на правовідносини щодо нарахування та стягнення штрафних санкцій за внутрішніми угодами, укладеними між резидентами на території України.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань», платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

В апеляційній скарзі апелянт посилається на незгоду з рішенням суду в частині задоволених позовних вимог через відсутність на його думку розрахунку заборгованості, що спростовується наявними в матеріалах справи розрахунками (а.с. 3-5, 172-174, 185-196, 202-205). У разі незгоди з наявними розрахунками, апелянт відповідно до вимог ст.10, 60 ЦПК, повинен був надати свої розрахунки, або клопотати про призначення експертизи, чого зроблено не було. Тому, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з доказів заборгованості, що були надані позивачем в обгрунтування своїх позовних вимог та які наявні в матеріалах справи. Також апелянт посилається на необґрунтоване збільшення заборгованості по тілу кредиту через сплату банком страхового платежу за договором страхування строк дії якого закінчився. Однак, вказані доводи колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до умов зазначених вище договорів страхування № DNI0LK00018757(особистого) та № DNI0LK00018756 (наземного транспортну) строк дії яких визначено до 03.09.2007 р., останні щорічно лонгуються до повного погашення кредитної заборгованості у разі сплати наступного страхового платежу (п.11). Кредитним договором передбачено сплату банком страхових платежів у разі ненадання позичальником документів, що підтверджують його оплату (п.2.1.3.). Заперечення апелянтом нарахування та стягнення відсотків та пені за користування кредиту через припинення дії кредитного договору та наявного рішення суду про стягнення заборгованості є необґрунтованими та суперечать положенням ст. 599 ЦК України, згідно якої зобовязання припиняється виконанням, проведеним належним чином. Частині 1 ст. 631 ЦК України - строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обовязки відповідно до договору. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.

Виходячи із системного аналізу ст. ст. 525, 526, 599, 611 ЦК України, змісту кредитногодоговору слід дійти висновку про те,що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконано боржником, не припиняє правовідносини сторін кредитного договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобовязання й не позбавляє права на отримання штрафних санкцій, передбачених умовами договору та ЦК України.

Зазначена правова позиція викладена в постановіВерховного Суду України від 23 вересня 2015 року № 6-1206цс15, яка згідно зі ст. 360-7 ЦПК України є обовязковою для судів.

Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 213, 214 ЦПК, підстави для його зміни або скасування відсутні, тому апеляційна скарга підлягає відхиленню.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

у х в а л и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4 відхилити.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 09 червня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, протягом двадцяти днів може бути оскаржена до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Судді: