Постанова № 61331563, 14.09.2016, Одеський апеляційний господарський суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

__________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р.Справа № 916/1474/14 Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

при секретарі судового засідання Бендерук Є.О.

за участю представників учасників судового процесу:

від прокуратури ОСОБА_1 за посвідченням від 07.09.2015 року №035497;

від Міністерства оборони України ОСОБА_2 за довіреністю від 12.07.2016 року №220/268/д;

від Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини ОСОБА_3 за довіреністю від 21.04.2016 року №37;

від Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області ОСОБА_4 за довіреністю від 15.12.2015 року №01/01-17/2028;

від Приватного підприємства Роман, с.Богданівка Тарутинського району Одеської області не зявився;

від Кабінету Міністрів України ОСОБА_5 за довіреністю від 06.01.2016 року №03-39/70 та за передорученням від 28.12.2015 року №907/9/32-15;

від Оперативного командування Південь, м. Одеса не зявився;

розглянувши апеляційну скаргу Приватного підприємства Роман, с.Богданівка Тарутинського району Одеської області

на рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року

по справі № 916/1474/14

за позовом Білгород-Дністровського прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини

до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивачів: Кабінету Міністрів України, м. Київ, Оперативного командування Південь, м. Одеса

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача: Приватного підприємства Роман, с.Богданівка Тарутинського району Одеської області

про визнання недійсним та скасування розпорядження

В С Т А Н О В И В:

Білгород-Дністровський прокурор з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері 16.04.2014 року звернувся до господарського суду Одеської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Приватного підприємства Роман, с. Богданівка Тарутинського району Одеської області, в якій просив суд визнати недійсним та скасувати розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 31.10.2008 року №313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Приватному підприємству Роман, наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради», а також стягнути з відповідача на користь Державного бюджету України судові витрати.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 17.04.2014 року у справі №916/1474/14 прийнято позовну заяву до розгляду та залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Приватне підприємство Роман.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2014 року у справі №916/1474/14 призначено по справі землевпорядну експертизу.

Іншою ухвалою господарського суду Одеської області від 29.05.2014 року у справі №916/1474/14 зупинено провадження у справі до закінчення експертизи та надходження до суду висновку експерта.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 22.09.2014 року у справі №916/1474/14 поновлено провадження у справі, у звязку з поверненням матеріалів, направлених на експертизу з повідомленням про неможливість виконання експертизи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2014 року у справі №916/1474/14 призначено по справі судову землевпорядну експертизу.

Іншою ухвалою господарського суду Одеської області від 16.10.2014 року у справі №916/1474/14 зупинено провадження у справі у звязку з призначенням судової землевпорядної експертизи.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.11.2014 року у справі №916/1474/14 поновлено провадження у справі у звязку з необхідністю вирішення клопотання експерта по даній справі.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2014 року у справі №916/1474/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи на стороні позивача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Кабінет Міністрів України.

Іншою ухвалою господарського суду Одеської області від 02.12.2014 року у справі №916/1474/14 зупинено провадження у справі до закінчення проведення експертизи та надходження до суду висновку експерта.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 14.01.2015 року у справі №916/1474/14 поновлено провадження у справі.

Відповідач неодноразово подавав до господарського суду Одеської області зустрічний позов до Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини про визнання права постійного користування припиненим.

Ухвалами господарського суду Одеської області, які набрали законної сили, зустрічну позовну заяву було повернуто без розгляду.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 01.06.2016 року у справі № 916/1474/14 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Оперативне командування «Південь», м. Одеса.

Рішенням господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі № 916/1474/14 (головуючий суддя Гуляк Г.І., судді Волков Р.В., Дяченко Т.Г.) позов задоволено, визнано недійсним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 31.10.2008 року №313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Роман», с.Богданівка Тарутинського району Одеської області на умовах дострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради», а також стягнуто з відповідача до Державного бюджету України судові витрати.

Приватне підприємство «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області з рішенням суду не погодилось, тому звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі № 916/1474/14 скасувати в повному обсязі та прийняти постанову, якою в задоволенні позову заступника Білгород-Дністровського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері про визнання незаконним розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області від 31.10.2008 року №313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області на умовах дострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради» відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального і процесуального права та неповним зясуванням всіх обставин справи, а також неврахуванням господарським судом Одеської області практики Верховного Суду України та Європейського суду з прав людини. Зокрема, скаржник посилається на те, що позивачами не було надано суду належних та допустимих доказів, а саме правовстановлюючих документів, за якими можливо було б встановити землекористувача земельної ділянки, яку вони вважають землями оборони, її загальну площу та межі. Також, Приватне підприємство «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області в апеляційній скарзі посилається на те, що обраний прокурором спосіб захисту не відновлює порушеного права, оскільки у разі задоволення позову з такими вимогами право користування спірною земельною ділянкою не припиняється.

Через канцелярію суду 13.09.2016 року від Міністерства оборони України надійшло клопотання, в якому останнє просить суд винести окрему ухвалу по факту порушення антикорупційного законодавства з боку посадових осіб Тарутинської районної державної адміністрації та зобовязати керівника Тарутинської районної державної адміністрації направити для участі у справах №916/1474/14 та 5017/2889/2012 іншого представника, замість ОСОБА_4

Судова колегія розглянула та відхилила заявлене клопотання з огляду на наступне.

Відповідно до частини 1-2 статті 90 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, виявивши при вирішенні господарського спору порушення законності або недоліки в діяльності підприємства, установи, організації, державного чи іншого органу, виносить окрему ухвалу. Окрема ухвала надсилається відповідним підприємствам, установам, організаціям, державним та іншим органам, посадовим особам, які несуть відповідальність за ухилення від виконання вказівок, що містяться в окремій ухвалі, в порядку та розмірі, передбачених частиною першою статті 119 цього Кодексу.

В клопотанні Міністерства оборони України йдеться про порушення антикорупційного законодавства та конфлікт інтересів, що не може бути підставою для винесення саме окремої ухвали судом в даному випадку, а клопотання про направлення повідомлення про вчинення правопорушення законності, що містить ознаки кримінального правопорушення заявлено не було.

Щодо вимог про зобовязання керівника Тарутинської районної державної адміністрації направити для участі у справах №916/1474/14 та 5017/2889/2012 іншого представника, замість ОСОБА_4, судова колегія зазначає, що діючим процесуальним законодавством господарському суду не надано таких повноважень. Керівник підприємства, установи, організації на власний розсуд обирає представників, які мають представляти його в судових засідань з числа осіб, які мають відповідні повноваження. Крім того, відповідне клопотання заявлено одночасно по двом справам, тоді як справа №5017/2889/2012 не перебуває в провадженні у даної колегії суддів, тому і клопотання у справі № 5017/2889/2012 не може бути розглянуте під час розгляду даної справи.

В судовому засіданні представник Тарутинської районної державної адміністрації підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, представники прокуратури, Міністерства оборони України, Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини та Кабінету Міністрів України висловили свої заперечення щодо апеляційної скарги. Представники Приватного підприємства Роман, с. Богданівка Тарутинського району Одеської області і Південного оперативного командування «Південь», м. Одеса в судове засідання не зявились, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином, про що свідчать рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення від 21.07.2016 року. Про причину неявки суд не повідомили, своїми процесуальними правами, передбаченими статтею 22 Господарського процесуального кодексу України, не скористались, ніяких клопотань з цього приводу судовій колегії не надали, неявка без поважних причин у судове засідання представників сторін не тягне за собою відкладення розгляду справи на інші строки, тому справу розглянуто за наявними матеріалами та поясненнями присутніх представників учасників процесу, а повний текст постанови направляється учасникам судового процесу по справі в установленому порядку.

Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду вважає за необхідне розглянути апеляційну скаргу, оскільки для зясування фактичних обставин справи достатньо матеріалів, що знаходяться в справі № 916/1474/14 та наданих представниками учасників судового процесу пояснень.

Апеляційний господарський суд, у відповідності до статті 101 Господарського процесуального кодексу України, на підставі встановлених фактичних обставин повторно розглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді справи норм матеріального та процесуального права, що мають значення для справи, при цьому суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Заслухавши пояснення присутніх представників учасників судового процесу, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі розгляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а висновок, викладений в рішенні господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі №916/1474/14 є помилковим і підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_6 народних комісарів УРСР від 18.12.1945 року №2002/063 "Об отводе 20000 гектаров земли на территории Бородинского, Тарутинского и Саратского районов Измаильской области для организации окружного артполигона ОДВО" постановлено відвести на території Бородинського, Тарутинського та Саратського районів Ізмаїльської області під окружний артилерійський полігон Одеського військового округу 20000 га землі в межах схеми, що додається.

ОСОБА_6 Ізмаїльського обласного виконавчого комітету і бюро обкому КП/б/У від 12.02.1946 року №53/9-ОП О порядке передачи в натуре земель Одесскому Военному Округу для учебного артилерийского лагеря под полигон, согласно постановлению СНК УССР от 18.ХІІ.1945 года за №2002/063", затверджено перелік організаційних заходів, необхідних для здійснення в натурі передачі земель Одеському військовому округу та переселення в зв'язку з цим селянських господарств.

Рішенням звуженого засідання Ізмаїльського обласного виконавчого комітету від 10.06.1946 року №7 "Об утверждении акта областной комиссии по передаче земель под артилерийский полигон Одесскому Военному Округу" затверджено акт обласної комісії від 10.06.1946 року про передачу земельної ділянки площею 23600 га під учбовий артилерійський полігон Одеського військового округу.

Згідно з директиви Міністерства оборони України від 29.01.2004 року №115/1/01 та директиви командувача військами Південного оперативного командування від 04.02.2004 р. № 6/1/017 сплановано розформування військової частини А1366 Південного оперативного командування. Наказом Командира військової частини А-1366 від 20.02.2004 року № 15 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування" та наказом Командувача військами Південного оперативного командування від 16.02.2004 року № 67 "Про розформування військової частини А-1366 Південного оперативного командування" з метою своєчасного та якісного проведення організаційного заходу по розформуванню було наказано Військову частину А1366 розформувати до 30.06.2004 року, а правонаступником військової частини А1366 вважати військову частину А0242.

Наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування від 11.08.2004 року № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки" встановлено, що земельні ділянки полігонів, що тимчасово не використовуються і придатні для сінокосіння, випасу скота та посіву сільськогосподарських культур, необхідно передати у тимчасове користування військовим радгоспам Південного оперативного командування: Військовому радгоспу „Чорноморський всі землі військового полігону „Тарутинський в кількості 23944 га. Взаєморозрахунки по спільній обробці землі за договором між в/ч А1366 та комерційними структурами за 2003-2004 роки здійснити через військовий радгосп „Чорноморський. Згідно акту прийому-передачі земель Тарутинського полігону від військової частини А1366 військовому радгоспу „Чорноморський від 26.08.2004 року вказаному радгоспу були передані землі площею 23944 га.

З листа Заступника командувача військ Південного ОК з будівництва та розквартирування військ від 12.04.2005 року № 31/1/282 вбачається, що у звязку з тим, що наказ командувача військ Південного ОК від 11.03.2004 року № 401 "Про закріплення земельних ділянок за військовими радгоспами Південного оперативного командування в тимчасове користування на період 2004-2009 роки втратив чинність, та крім того, у військовому радгоспу „Чорноморський відсутні правовстановлюючі документи на всю земельну ділянку полігону, всі укладені договори на земельні ділянки, які раніше закріплювались за сторонніми землекористувачами (військова частина А1366, Південна регіональна організація ТВМР ЗС України) вважаються недійсними.

Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження від 05.05.2005 року №101/А-2005, яким вилучено земельну ділянку площею 23943 га, що була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради. 14.12.2005 року Тарутинською районною державною адміністрацією прийнято розпорядження №368/А-2005, яким внесено зміни до пункту 1 вищевказаного розпорядження зміни, зокрема, припинено право користування земельною ділянкою загальною площею 23253,17 гектарів, яка була надана для організації загально-військового полігону і розташована на території Веселодолинської сільської ради, та переведено її у землі запасу Веселодолинської сільської ради.

ОСОБА_6 Одеського апеляційного адміністративного суду від 14.06.2012 року у справі №2-а-3436/08/1570 визнано протиправним та скасовано розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 05.05.2005 року №101/А-2005 „Про використання земель Тарутинського загальновійськового полігону" та пункт 1 розпорядження від 14.12.2005 року №368/А-2005 „Про внесення змін до деяких розпоряджень голови райдержадміністрації щодо урегулювання земельних відносин з військовими формуваннями".

При цьому, апеляційний адміністративний суд виходив з того, що оскільки чинне на той час законодавство (Земельний кодекс УРСР 1992 року) не визначало момент, з якого особа набувала прав землекористування, право постійного землекористування у Одеського військового округу виникло згідно з постановою ОСОБА_6 народних комісарів УРСР від 1945 року та на підставі рішення Ізмаїльського облвиконкому від 1946 року. Прийнятими у подальшому Земельними кодексами (1970 року, 1990 року) було встановлено, що право власності та право постійного користування земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельних ділянок на місцевості та видачі державного акту, що посвічує відповідне право. Але, з урахуванням принципу дії законів у часі, вказані нормативно-правові акти поширювали свою дію на відносини, що виникли після набрання ними чинності. Як Земельний кодекс УРСР 1970 року, так і Земельний кодекс України 1990 року серед підстав припинення прав користування земельними ділянками не передбачали не оформлення або не переоформлення раніше наданих прав. Поряд з цим апеляційний адміністративний суд послався на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 № 5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 (справа про постійне користування земельними ділянками), в якому зазначено, що юридичні особи з підстави непереоформлення права постійного землекористування на право власності або право користування землею не можуть втрачати раніше наданого їм права постійного користування земельною ділянкою.

Одеський апеляційний адміністративний суд у своїй постанові дійшов висновку про те, що, незважаючи на відсутність державного акту, право постійного користування вищезазначеними землями залишається за Міністерством оборони України, а тому вони відносяться до земель оборони, належать державі на праві власності в особі Кабінету Міністрів України та закріплені за відповідними військовими формуваннями на праві постійного користування. Тому виключно Кабінет Міністрів України має право припиняти право користування земельною ділянкою, що входить до складу земель оборони.

Одночасно суд зазначив, що всупереч частині 5 статті 116 та статті 149 Земельного кодексу України рішення про зміну цільового призначення спірної земельної ділянки уповноваженим органом не приймалося, а згода Міністром оборони України на її вилучення не надавалася.

В силу приписів частини 3 статті 35 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Отже, встановлений Одеським апеляційним адміністративним судом у постанові від 14.06.2012 року у справі №2-а-3436/08/1570 факт належності спірної земельної ділянки до земель оборони має преюдиціальне значення і є обов'язковим для господарського суду при вирішенні даної справи по суті.

З матеріалів справи вбачається, що розпорядженням Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 31.10.2008 року №313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Приватному підприємству Роман, наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради» зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва загальною площею 350 га ріллі в довгострокову оренду строком на 49 років із земель запасу Веселодолинської сільської ради Тарутинського району Одеської області та вирішено передати Приватному підприємству Роман, с.Богданівка Тарутинського району Одеської області земельну ділянку площею 350 га ріллі для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу строком на 49 років.

На підставі розпорядження Тарутинської райдержадміністрації Одеської області від 31.10.2008 року №313/А-2008 «Про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Приватному підприємству Роман, наданих на умовах довгострокової оренди на території Веселодолинської сільської ради» між Тарутинською районною державною адміністрацією та Приватним підприємством «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області було укладено відповідні договори оренди землі.

Із змісту затвердженого вказаним розпорядженням проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду Приватному підприємству «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області вбачається, що передана останньому в оренду земельна ділянка відведена за рахунок земель колишнього Тарутинського полігону.

Місцевий господарський суд правомірно встановив у рішенні те, що земельна ділянка, відведена в оренду Приватному підприємству «Роман», с.Богданівка Тарутинського району Одеської області належить до земель Міністерства оборони України, проте помилково дійшов висновку про можливість задоволення позовних вимог у тому вигляді, в якому вони заявлені, з огляду на наступне.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокрема, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Згідно з приписами частини 1 статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Отже, підставами для визнання недійсним акта (рішення) є невідповідність його вимогам законодавства або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт, порушення у зв'язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Пунктом 1.2.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 року № 6 Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин визначено, що за змістом статей 13, 14 Конституції України, статті 11 Цивільного кодексу України, статей 123, 124, 127, 128 Земельного кодексу України рішенням органу місцевого самоврядування або державної адміністрації про надання земельної ділянки господарюючому суб'єкту у власність або в користування здійснюється волевиявлення власника землі і реалізуються відповідні права у цивільних правовідносинах з урахуванням вимог Земельного кодексу України, спрямованих на раціональне використання землі як об'єкта нерухомості (власності).

Індивідуальні акти органів держави або місцевого самоврядування, якими реалізовуються волевиявлення держави або територіальної громади як учасника цивільно-правових відносин і з яких виникають, змінюються, припиняються цивільні права і обов'язки, не належать до правових актів управління, а спори щодо їх оскарження мають приватноправовий характер, тобто справи у них підвідомчі господарським судам.

За змістом пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 16 квітня 2009 року № 7-рп/2009 у справі № 1-9/2009 (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) органи місцевого самоврядування, вирішуючи питання місцевого значення, представляючи спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, приймають нормативні та ненормативні акти. До ненормативних належать акти, які передбачають конкретні приписи, звернені до окремого субєкта чи юридичної особи, застосовуються одноразово і після реалізації вичерпують свою дію фактом їхнього виконання.

Так, у звязку з прийняттям субєктом владних повноважень ненормативного акта виникають правовідносини, повязані з реалізацією певних субєктивних прав та охоронюваних законом інтересів, зокрема, у сфері земельних правовідносин відповідний ненормативний акт слугує підставою виникнення, зміни або припинення конкретних прав та обовязків фізичних і юридичних осіб приватного права.

Верховний Суд України у постанові від 06.07.2016 року у справі №916/876/13 (3-514гс16) дійшов висновку, що розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації № 398/А-2007, згідно з яким зазначеним підприємствам передано в оренду земельні ділянки, є ненормативним актом органу місцевого самоврядування, який вичерпав свою дію внаслідок його виконання і таке розпорядження органу місцевого самоврядування вичерпало свою дію внаслідок виконання, а відтак його скасування не породжує наслідків для орендарів земельних ділянок, оскільки у таких осіб виникло право володіння земельною ділянкою, і це право ґрунтується на правовстановлюючих документах.

Відповідно до частини 1 статті 111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обовязковим для всіх субєктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права та для усіх судів України. Суди зобовязані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Тому суд першої інстанції помилково задовольнив заявлені позовні вимоги про визнання недійсним розпорядження, яке вичерпало свою дію внаслідок виконання, оскільки такий позов не породжує наслідків для орендаря земельної ділянки і не поновлює порушеного права позивача.

Разом з тим,судова колегія зазначає наступне.

За змістом статей 13, 19 Конституції України від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 5 статті 116 Конституції України наділено Кабінет Міністрів України повноваженням здійснювати управління державною власністю відповідно до закону.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпорядженням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

Регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель є завданням земельного законодавства, а саме Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Статтею 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Пунктом "б" частини 3 статті 84 Земельного кодексу України визначено, що до земель державної власності, які не можуть передаватись у комунальну власність, належать землі оборони, крім земельних ділянок під об'єктами соціально-культурного, виробничого та житлового призначення. Відповідно абзацу 3 частини пятої статті 20 Земельного кодексу України, земельні ділянки, що належать до земель оборони, використовуються виключно згідно із Законом України "Про використання земель оборони".

За приписами статті 13 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України, статей 9 та 14 Закону України Про збройні Сили України землі, закріплені за військовими частинами та установами Збройних Сил України, є державною власністю та належать їм на праві оперативного управління, а вирішення питань щодо порядку надання Збройним Силам України в управління обєктів державної власності, в тому числі земельних ділянок, відноситься до повноважень Кабінету Міністрів України.

Землі, які використовують Збройні Сили України, є державною власністю. Вони підлягають обов'язковому обліку, цільовому використанню і правильному утриманню. Військові частини ведуть облік закріпленого за ними майна в органах квартирно-експлуатаційної служби Збройних Сил України.

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина 2 статті 2 Закону України Про правовий режим майна у Збройних Силах України).

У відповідності до статті 3 Закону України "Про Збройні Сили України" та Положення про Міністерство оборони України, Міністерство оборони України є центральним органом виконавчої влади і військового управління, яке наділено зокрема такими повноваженнями:

- надавати згоду або відмовляти в наданні згоди на відчуження майнових об'єктів, що відносяться до основних фондів підприємств, установ і організацій, які належать до сфери управління Міноборони України, а також на передачу в заставу цілісних майнових комплексів підприємств, будівель та споруд, що належать до сфери управління Міноборони України, його структурних підрозділів;

- здійснювати у межах повноважень інші функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міноборони України;

- здійснювати в установленому порядку відчуження військового майна, передачу його до сфери управління центральних чи місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам та організаціям, які провадять діяльність в інтересах національної безпеки і оборони, та в комунальну власність, готує пропозиції щодо зміни цільового призначення земельних ділянок Збройних Сил.

Повноваження щодо визначення порядку прийняття рішення про відчуження військового майна визначаються згідно з окремим нормативно-правовим актом, прийняття якого делеговано Кабінету Міністрів України.

Згідно з пунктом 3 Положення Про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 року №1919, повноваження субєктам підприємницької діяльності на реалізацію військового майна, яке є придатним для подальшого використання, але не може бути застосоване у повсякденній діяльності військ, надлишкового майна (крім майна, зазначеного у пункті 4 цього Положення), а також цілісних майнових комплексів, у тому числі військових містечок та іншого нерухомого майна надає Кабінет Міністрів України у встановленому порядку.

Виходячи зі змісту вищезазначеного, рішення щодо відчуження військового майна приймається Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України з урахуванням особливостей майна.

В даному випадку в матеріалах справи відсутні докази надання Кабінетом Міністрів України або Міністерством оборони України згоди на відчуження земельної ділянки, переданої в оренду Приватному підприємству «Роман», с. Богданівка Тарутинського району Одеської області. Також Міністерство оборони України не зверталося з поданням про відмову від земель оборони, що розташовані у Тарутинському районі Одеської області, зокрема, про відмову від користування земельною ділянкою Тарутинського артполігону, за рахунок земель якого передано в оренду земельну ділянку за оспореним договором оренди, а рішення стосовно відчуження спірних земельних ділянок Кабінетом Міністрів України за поданням Міністерства оборони України не приймалося.

Аналогічні обставини були викладені в постанові Одеського апеляційного господарського суду від 19.01.2016 року у справі № 916/876/13, яка залишена без змін постановою Верховного Суду України від 06.07.2016 року.

До того ж, вичерпність дії розпорядження Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області і його існування автоматично не призводить до його законності та правомірності.

Щодо застосування у даній справі строків позовної давності, судова колегія зазначає наступне.

За змістом частини 1 статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності встановлення судом факту доведеності порушення права особи, яка звернулися до суду з позовом.

У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013 року, № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову. Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні. Отже, сплив позовної давності є підставою для відмови у позові. Однак, правила про позовну давність відповідно до статті 267 вказаного Кодексу мають застосовуватися лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права. У випадках відсутності такого права або коли воно не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а у зв'язку з необґрунтованістю самої вимоги.

За нормами статей 256, 257 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Європейський суд з прав людини юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав учасників Конвенції, виконує кілька завдань, в тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі Відкритого акціонерного товариства Нафтова компанія Юкос проти Росії; пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства).

Згідно з приписами частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Відповідно до частини 1 статті 261 вказаного України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Таким чином, протягом часу дії позовної давності особа може розраховувати на примусовий захист свого порушеного права судом, а для визначення моменту виникнення права на позов важливим є також і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 29.10.2014 року у справі №6-152цс14.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені частиною 1 статті 261 Цивільного кодексу України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Частинами 1, 2, 4 статті 29 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави, в якій зазначено про відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, або про відсутність у такого органу повноважень щодо звернення до господарського суду, прокурор набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Таким чином, для застосування строку позовної давності суд повинен встановити правомірність звернення до суду з відповідними позовними вимогами.

В даному випадку позовні вимоги є такими, що не підлягають задоволенню у звязку з неправильно обраним позивачем способом захисту, тому немає підстав для розгляду та задоволення клопотання про застосування строків позовної давності.

Відповідно до частини 2 статті 104 Господарського процесуального кодексу України порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення.

Враховуючи наведене, судова колегія вважає, що викладені в рішенні висновки є помилковими, виходячи з практики Верховного Суду України, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права.

Доводи апеляційної скарги щодо нібито відсутності правовстановлюючих документів, за якими можливо було б встановити землекористувача земельної ділянки, яку вони вважають землями оборони, судовою колегією розглянуті та відхилені, оскільки матеріалами справи та практикою Верховного Суду України у подібних правовідносинах підтверджено те, що землекористувачем спірних земельних ділянок є Міністерство оборони України, а скаржником цього не спростовано належними та допустимими доказами по справі.

Судом першої інстанції невірно застосовані норми матеріального права і висновок господарського суду про задоволення позову є таким, що не відповідає обставинам справи. Тому судова колегія Одеського апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з мотивів, викладених в постанові апеляційної інстанції, а рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі №916/1474/14 підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про відмову у позові в повному обсязі.

Керуючись статтями 99, 101, 103, пунктом 4 частини 1 статті 104, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, Одеський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства Роман, с.Богданівка Тарутинського району Одеської області на рішення господарського суду Одеської області від 24.06.2016 року у справі №916/1474/14 задовольнити.

Рішення господарського суду від Одеської області від 24.06.2016 року у справі № 916/1474/14 скасувати.

Відмовити у задоволенні позовних вимог Білгород-Дністровського прокурору з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері в особі Міністерства оборони України та Білгород-Дністровської квартирно-експлуатаційної частини до Тарутинської районної державної адміністрації Одеської області за участю третіх осіб про визнання недійсним та скасування розпорядження.

ОСОБА_6 набирає законної сили з дня її прийняття, направляється учасникам судового процесу по справі в триденний строк та може бути оскаржена до Вищого господарського суду України через Одеський апеляційний господарський суд у двадцятиденний строк.

Головуючий Г.І. Діброва

Судді Н.М. Принцевська

ОСОБА_7