Постанова № 61331509, 14.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" вересня 2016 р. Справа№ 910/11024/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Зубець Л.П.

суддів: Андрієнка В.В.

Алданової С.О.

секретар: Горбунова М.Є.

за участю представників:

позивача: Кулик Т.Б.;

відповідача: Цибрій Т.В.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні

апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екооілгруп"

на рішення Господарського суду міста Києва

від 21.07.2016р.

у справі №910/11024/16 (суддя Ковтун С.А.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-юніверсал."

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Екооілгруп"

про стягнення 222 750,00 грн.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агро-юніверсал." звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "Екооілгруп" заборгованості за договором поставки нафтопродуктів №022/0810/НП/1 від 08.10.2015р. у розмірі 222 750,00 грн., обґрунтовуючи свої вимоги тим, що відповідач не здійснив поставку нафтопродуктів в обумовлені договором строки.

Відповідач заперечував проти позову, посилаючись на необґрунтованість та непідтвердженість позовних вимог. Зокрема, відповідач наголошував на наступному:

- сторони не погодили строк поставки нафтопродуктів;

- позивач не надав відповідачу всі необхідні для поставки документи, зокрема, заявки на поставку, як це передбачено в додаткових угодах до договору;

- дизельне пальне, яке підлягало поставці, є специфічним товаром, який без відповідної підготовки і узгодження сторонами всіх умов поставки передати не можна, тому що в разі пошкодження тари може статися екологічна катастрофа, яка вплине на життя людей.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11024/16 позов було задоволено повністю, присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача 222 750,00 грн. боргу та 3 341,25 грн. судового збору.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11024/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевим господарським судом було неповно з'ясовано обставини, які мають значення для справи, а також невірно застосовано норми матеріального і процесуального права. Зокрема, відповідач звертав увагу суду апеляційної інстанції на наступні обставини:

- дію укладеного між сторонами договору було пролонговано, оскільки жодна зі сторін не заявляла про свій намір припинити дію Договору і не надсилала пропозицію про це іншій стороні;

- в даному випадку відсутні підстави для розірвання зобов'язань між сторонами;

- суд в своєму рішенні вказав про те, що позивач направляв відповідачу вимогу, але позивач звертався до відповідача з претензією;

- в даному випадку відсутнє прострочення відповідача, оскільки позивач не надав йому належно оформлених документів, необхідних для здійснення поставки.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 15.08.2016р. (головуючий суддя Зубець Л.П., судді: Андрієнко В.В., Алданова С.О.) апеляційну скаргу було прийнято до провадження та призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.09.2016р.

12.09.2016р. через Відділ забезпечення документообігу та моніторингу виконання документів Київського апеляційного господарського суду від позивача надійшли заперечення на апеляційну скаргу, в яких позивач наголошував на безпідставності доводів скарги та просив суд залишити апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 14.09.2016р. представник відповідача підтримав апеляційну скаргу з викладених у ній підстав, просив суд скаргу задовольнити, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11024/16 та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог повністю.

В судовому засіданні 14.09.2016р. представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги з підстав, викладених у письмових запереченнях на апеляційну скаргу, просив суд залишити скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду - без змін як таке, що було прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

В судовому засіданні 14.09.2016р. було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія встановила наступне.

08.10.2015р. між відповідачем, як постачальником, та позивачем, як покупцем, було укладено договір поставки нафтопродуктів №022/0810/НП/1 (далі - Договір поставки) (том справи - 1, аркуші справи - 11-18).

За умовами Договору поставки (розділ 1) постачальник бере на себе обов'язок протягом строку дії договору передати у власність покупця, а покупець прийняти та оплатити на умовах, визначених цим договором, такий товар:

- найменування товару: нафтопродукти. Конкретне найменування товару, його марка та вид, інші характерні ознаки визначаються додатковою угодою до цього договору, підписаною уповноваженими представниками сторін та скріпленою їх печаткою. Додаткова угода до цього договору має містити в обов'язковому порядку посилання на цей договір;

- одиниця виміру: метрична тонна;

- якість товару: згідно з паспортом якості заводу-виробника та сертифікатом відповідності, якщо сторони не визначать інше в додатковій угоді до цього договору;

- кількість товару, що поставляється: визначається додатковою угодою до цього договору. Загальна кількість товару, що поставлена покупцю за цим договором, визначається сукупною кількістю всіх партій товару згідно з додатковими угодами до цього договору.

Ціна за одиницю товару та загальна вартість кожної партії товару визначаються в додаткових угодах до цього договору, підписаних уповноваженими представниками сторін та скріпленими їх печатками. Покупець зобов'язаний оплатити товар в порядку, на умовах та в строки, визначені в додаткових угодах до цього договору. Покупець здійснює оплату товару на підставі виставленого постачальником рахунку протягом поточного банківського дня, тобто дня виставлення рахунку, що відповідає даті рахунку, або відповідно до умов, передбачених у додаткових угодах до договору (п.п.4.1, 4.2, 4.5 Договору поставки).

Умови та порядок поставки товару врегульовані сторонами в розділі 5 Договору поставки, згідно з п.5.2 якого поставка товару здійснюється постачальником партіями в строки та на умовах, погоджених сторонами у додаткових угодах до цього договору.

В п.п.11.1, 11.2 Договору поставки передбачено, що строк дії останнього до 31.12.2015р. За умови, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить про бажання розірвати договір, він вважається продовженим строком на 1 рік.

08.10.2015р. між сторонами було укладено додаткову угоду №1 до Договору поставки (том справи - 1, аркуш справи - 19), в якій вони передбачили, що постачальник зобов'язаний здійснити поставку нафтопродуктів (дизельне паливо Евро, сорт С, вид ІІ (Код УКЕЗЕД-2710194300) в кількості 15000 л на загальну суму 222 750,00 грн. з ПДВ) згідно рахунку №12 від 08.10.2015р.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав про те, що на виконання умов Договору поставки та додаткової угоди №1 від 08.10.2015р. до нього він перерахував відповідачу грошові кошти у сумі 222 750,00 грн., але відповідач не здійснив поставку нафтопродуктів.

Оскільки строк дії Договору поставки сплинув 31.12.2015р., а відповідач нафтопродукти так і не поставив, позивач вважає, що перераховані ним на користь відповідача 222 750,00 грн. мають бути повернуті позивачу.

15.02.2016р. позивач звернувся до відповідача з претензією вих.№05/02 від 15.02.2016р. (том справи - 1, аркуші справи - 23-24), в якій вимагав повернути сплачені 222 750,00 грн.

Зважаючи на відмову відповідача в добровільному порядку повернути кошти, позивач звернувся за захистом своїх прав до суду та просив суд стягнути з відповідача 222 750,00 грн., перерахованих відповідачу на виконання умов Договору поставки.

Місцевий господарський суд повністю задовольнив позов, визнавши вимоги позивача нормативно обґрунтованими та документально підтвердженими. При цьому суд в своєму рішенні зазначив наступне:

- відповідно до ст. 631 Цивільного кодексу України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору;

- оскільки сторони не визначили конкретний строк поставки товару на суму 222 750,00 грн., відповідач повинен був постави товар до 31.12.2015р.;

- згідно зі ст. 693 Цивільного кодексу України у разі, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати;

- факт наявності боргу у відповідача перед позивачем в сумі 222 750,00 грн. належним чином доведений.

Київський апеляційний господарський суд не погоджується з висновками місцевого господарського суду, вважає їх такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, з наступних підстав.

Згідно зі ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 Цивільного Кодексу.

В ст. 11 Цивільного кодексу України передбачено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ст. 712 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується зі ст. 526 Цивільного кодексу України, де встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. ст. 610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

В процесі судового розгляду встановлено, що на виконання умов Договору поставки відповідач виставив позивачу до сплати рахунок №12 від 08.10.2015р. на суму 222 750,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 20).

Позивач оплатив вказаний рахунок згідно з платіжним дорученням №1805 від 08.10.2015р., перерахувавши відповідачу 222 750,00 грн. (том справи - 1, аркуш справи - 21).

Як уже зазначалося вище, в обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що відповідач не здійснив поставку нафтопродуктів в обумовлені Договором поставки строки.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне. Як вбачається з умов Договору поставки, зокрема, п.п.5.1, 5.2, 5.4 сторони попередньо погодили такі умови поставки: транспорт поставки - залізниця/автомобільний транспорт; умови поставки - згідно «ІНКОТЕРМС» у редакції 2010 року: EXW резервуари нафтобази, вказаної у відповідній додатковій угоді до договору та/або EXW резервуари виробника; та/або FCA станція чи пункт відправлення, вказані у відповідній додатковій угоді до договору; та/або FCA естакада наливу на території виробника або на території, вказаній у додатковій угоді до договору; та/або CPT станція чи пункт призначення, вказані у відповідній додатковій угоді до договору. В разі поставки партії товару на умовах EXW, покупець самостійно та за свій рахунок організовує та забезпечує завантаження, вивезення й перевезення товару. Сторони можуть домовитись також про інші базиси поставки партії товару у відповідній додатковій угоді до договору. Поставка товару здійснюється постачальником партіями в строки та на умовах, погоджених сторонами у додаткових угодах до цього договору. Датою поставки є: на умовах EXW (місце вивезення товару покупцем) - дата підписання акта приймання-передачі сторонами; на умовах FCA (станція/пункт відправлення) - дата штемпельної відмітки перевізника про приймання товару до перевезення, що вказана у залізничній чи товарно-транспортній накладній; на умовах CPT (станція/пункт призначення) - дата штемпельної відмітки перевізника про приймання товару до перевезення, що вказана у залізничній чи товарно-транспортній накладній.

Відповідно до ст. ст. 626-628 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Тобто, укладаючи Договір поставки, сторони погодили всі його істотні умови, в тому числі й щодо порядку поставки товару.

В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на те, що між сторонами було укладено додаткову угоду №1 від 08.10.2015р., згідно з якою відповідач був зобов'язаний поставити позивачу дизельне паливо Евро, сорт С, вид ІІ (Код УКЕЗЕД-2710194300) в кількості 15000 л на загальну суму 222 750,00 грн. з ПДВ.

Однак, з названої додаткової вбачається, що остання не містить відомостей щодо умов поставки нафтопродуктів відповідно до розділу 5 Договору поставки. Зокрема, в додатковій угоді не вказано ані транспорту поставки (автотранспортом чи залізничним транспортом), ані умови поставки згідно з «ІНКОТЕРМС» (EXW, FCA, CPT), ані строку здійснення поставки нафтопродуктів.

Тобто, уклавши додаткову угоду №1 від 08.10.2015р., сторони погодили лише вид нафтопродуктів, їх обсяг та вартість. Жодних умов, які безпосередньо стосуються поставки цих нафтопродуктів сторонами визначено не було.

Належних та допустимих доказів на підтвердження протилежного ані місцевому господарському суду, ані суду апеляційної інстанції надано не було.

Посилання позивача на те, що оплата виставленого відповідачем рахунку відбулася у жовтні 2015 року, а тому поставка нафтопродуктів мала відбутися саме у жовтні, не може бути прийнято судом до уваги, оскільки, як уже зазначалося вище, за умовами укладеного між сторонами Договору поставки передбачено, що строк поставки нафтопродуктів має бути визначений безпосередньо в додатковій угоді до договору.

Окрім того, умовами п.п.5.6, 5.7 Договору поставки передбачено надання позивачем, як покупцем, відповідачу, як постачальнику, заявку із зазначенням низки відомостей в залежності від того, яким саме транспортом буде здійснюватися поставка нафтопродуктів.

Тобто, окрім укладання додаткової угоди, в якій сторони мали визначити чіткі умови поставки із зазначенням виду транспорту, строку поставки та умов згідно з ІНКОТЕРМС, позивач повинен був надати відповідачу письмову заявку.

Однак в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про надання позивачем письмової заявки відповідачу, а також погодження вищезазначених обов'язкових умов поставки.

Тобто, в даному випадку у відповідача не виникло обов'язку по здійсненню поставки нафтопродуктів позивачу, а відтак відсутнє як прострочення відповідача (невиконання своїх договірних зобов'язань), так і правова підстава для повернення сплачених позивачем грошових коштів у сумі 222 750,00 грн.

Позивач зазначав про те, що строк дії Договору поставки закінчився 31.12.2015р., а тому відповідач повинен був поставити товар саме до 31.12.2015р.

Місцевий господарський суд погодився з позивачем в тому, що спірний Договір поставки діяв до 31.12.2015р. і в своєму рішенні зазначив про те, що оскільки сторони не визначили конкретний строк поставки товару на суму 222 750,00 грн., відповідач повинен був поставити товар до 31.12.2015р.

З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Як уже зазначалося вище, відповідно до діючого законодавства, сторони на власний розсуд погоджують істотні умови правочинів зі своїми контрагентами, в тому числі й щодо строку дії цих правочинів та можливості їх пролонгації.

Дійсно в п.11.1 Договору поставки передбачено, що строк дії названого договору встановлено до 31.12.2015р.

Однак, відповідно до п.11.2 Договору поставки за умови, якщо жодна зі сторін за 30 днів до закінчення строку дії договору не заявить про бажання розірвати договір, він вважається продовженим строком на 1 рік.

Оскільки в матеріалах справи відсутні повідомлення когось із сторін Договору поставки до 01.12.2015р. (тобто за 30 днів до закінчення строку дії договору) про розірвання договору, останній вважається продовженим на 1 рік (до 31.12.2016р.) на тих самих умовах.

Однак вищевказані обставини не були враховані місцевим господарським судом під час вирішення спору у даній справі.

В ст. 4-2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом. Дана норма кореспондується зі ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

Відповідно до ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Згідно зі ст. ст. 32-34 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

В порушення вищенаведених правових норм, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження правомірності заявлених ним вимог, зокрема, не підтверджено порушення відповідачем своїх договірних зобов'язань в частині дотримання погодженого умовами укладеного між сторонами Договору порядку і строків здійснення поставки нафтопродуктів, у зв'язку з чим позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили. Визнання однією стороною фактичних даних і обставин, якими інша сторона обґрунтовує свої вимоги або заперечення, для господарського суду не є обов'язковим.

Доводи апеляційної скарги підтвердились під час розгляду даної справи, що в свою чергу свідчить про неповне з'ясування місцевим господарським судом обставин, які мають значення для справи, а також невірне застосування норм матеріального і процесуального права під час вирішення спору.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

За результатами перегляду справи колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11024/16 - скасуванню з прийняттям рішення про відмову в задоволенні позову.

З огляду на відмову в задоволенні позову, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати позивача по сплаті судового збору за звернення з позовом до суду покладаються на позивача.

Зважаючи на задоволення апеляційної скарги відповідача, судові витрати за її подання підлягають відшкодуванню відповідачу за рахунок позивача.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 32-34, 43, 49, 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Екооілгруп" задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 21.07.2016р. у справі №910/11024/16 скасувати та прийняти нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Агро-юніверсал." на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Екооілгруп" 3 676,20 грн. (шість тисяч шістсот сімдесят шість гривень 20 копійок) судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати наказ із зазначенням необхідних реквізитів сторін.

5. Матеріали справи №910/11024/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

6. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України.

Головуючий суддя Л.П. Зубець

Судді В.В. Андрієнко

С.О. Алданова