Рішення № 61329711, 05.09.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" вересня 2016 р.Справа № 922/1985/16

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Сальнікової Г.І.

при секретарі судового засідання Гончарові В.В.

розглянувши справу

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (м. Київ) до Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (с. Подвірки, Харківська обл.) про стягнення 58 045 378,24 грн. за участю представників сторін:

позивача - ОСОБА_1 (дов. №14-137 від 13.05.2014 року);

відповідача - ОСОБА_2 (дов. №24 від 30.12.2011 року)

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", звернувся до господарського суду Харківської області з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" на свою користь заборгованість, яка виникла у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014. Відповідно вимог позовної заяви, заявлена до стягнення сума заборгованості становить 58 045 378,24 грн., з яких 44681450,57 грн. - сума боргу за договором; 8944600,52 грн. - сума пені; 618109,18 грн. - 3% річних; 3801217,97 грн. - інфляційні нарахування. Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання передбачені договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014 щодо своєчасної оплати за поставлений товар. Судові витрати просить суд покласти на відповідача.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 22 червня 2016 р. прийнято позовну заяву до розгляду, порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 05 липня 2016 р. об 11:00 год.

В судовому засіданні 05 липня 2016 р. було оголошено перерву до 18 липня 2016 року о 11:10 год.

18.07.2016 року до канцелярії суду (вх.№23345) від представника відповідача надійшло клопотання про припинення провадження у справі, мотивоване тим, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року було порушено провадження у справі №Б-23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів (ухвалою господарського суду від 02.06.2004 року у справі №Б-23/75-02 було замінено боржника ДП "Харківська ТЕЦ-5" на Відкрите акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5", а ухвалою від 12.01.2011 року, в свою чергу, було змінено найменування боржника з ВАТ "Харківська ТЕЦ-5" на Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5").

Провадження у справі №Б-23/75-02 на момент розгляду господарським судом Харківської області справи №922/1987/16 триває, а відтак, спір між сторонами справи №922/1987/16 не може бути розглянутий в окремому позовному провадженні, а питання про розгляд майнових вимог позивача підлягає вирішенню господарським судом Харківської області в межах справи №Б-23/75-02 про банкрутство ПАТ "Харківська ТЕЦ-5".

Вказане клопотання було прийнято судом до розгляду.

В судовому засіданні 18 липня 2016 року було оголошено перерву до 08 серпня 2016 року о 11:30 год.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08 серпня 2016 року продовжено строк розгляду спору по справі №922/1985/16 до 05.09.2016, розгляд справи відкладено до 05 вересня 2016 р. о 12:00 год.

В судовому засіданні 05 вересня 2016 р. представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги.

Представник відповідача в судовому засіданні 05 вересня 2016 р. проти позову заперечив, просив суд провадження у справі припинити на підставі п.1 ч.1 ст.80 ГПК України.

Розглянувши вищевказане клопотання ПАТ "Харківська ТЕЦ-5" про припинення провадження у справі із підстав того, що на думку відповідача даний спір безпосередньо повязаний із здійсненням провадження у справі про банкрутство, тому підлягає розгляду в межах справи про банкрутство, а не у позовному провадженні, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні, як в необґрунтованому та такому, що ґрунтується на довільному тлумаченні відповідачем статті 80 Господарського процесуального кодексу України, тому підстави для припинення провадження у даній справі № 922/1985/16 у господарського суду відсутні.

Відповідно до положень Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" як в попередній, так і в новій редакції, спір про стягнення вищезазначеної заборгованості відповідача, що виникла після порушення провадження у справі про банкрутство вирішується шляхом його розгляду у позовному провадженні господарським судом, а тому подання позивачем позову не порушує прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб. Оскільки, вимоги позивача до боржника про стягнення коштів, носять характер поточних, а саме, ґрунтуються на зобов'язаннях, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство, то такі зазначені вимоги мають розглядатися у позовному провадженні.

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

25 грудня 2014 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (Продавець) та Публічним акціонерним товариством "Харківська ТЕЦ-5" (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 (далі - Договір), відповідно до умов якого позивач зобов'язався передати у власність відповідача у 2015 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а відповідач зобовязався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується Покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (п. 1.2. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору позивач зобов'язався передавати відповідачу газ у пунктах приймання-передачі газу на вхідній запірній/відключаючій арматурі відповідача. Право власності на газ переходить від позивача до відповідача в пунктах приймання-передачі.

Приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (п.3.3. Договору). Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, відповідач зобов'язався надати позивачу підписані та скріплені печатками відповідача та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Акти є підставою для остаточних розрахунків між Сторонами (п.3.4. Договору).

Умовами п.6.1. Договору сторони погодили порядок розрахунків, а саме: оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа місяця наступного за місяцем поставки газу.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що позивач протягом січня - квітня, червня - грудня 2015 року поставив відповідачу імпортований природний газ на загальну суму 158 781 341,59 грн. Факт поставки газу підтверджується актами приймання-передачі природного газу, підписаними представниками та скріпленими печатками сторін без будь-яких зауважень та заперечень (арк. с. 26-36), що також не заперечується відповідачем.

Однак, як стверджується позивачем, оплату за прийнятий газ Публічне акціонерне товариство "Харківська ТЕЦ-5" здійснило лише частково, чим порушило умови Договору купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25 грудня 2014 року. Станом на 01.06.2016 року розмір основної заборгованості відповідача складав 44 681 450,57 грн.

Таким чином, позивач змушений був звернутися до суду за захистом свого порушено права.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить з наступного.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

У відповідності до ст. 4-3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно п. 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012 р. "Про практику застосування Вищим господарським судом України у розгляді справ окремих норм матеріального права", відповідно до частини першої статті 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.

Якщо інше не встановлено укладеним сторонами договором або актом цивільного законодавства, перебіг строку виконання грошового зобов'язання, яке виникло на підставі договору купівлі-продажу, починається з моменту прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, і положення частини другої статті 530 названого Кодексу, в якій ідеться про строк (термін) виконання боржником обов'язку, що не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, до відповідних правовідносин не застосовується.

Відповідно до ч.1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст.599 Цивільного кодексу України, зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч.1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до вимог ст. 32 ГПК України: доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч. 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вказані обставини та приймаючи до уваги вимоги ст. 526 Цивільного Кодексу України, а саме те, що зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться, враховуючи те, що відповідач не надав суду жодного документу, який би спростовував наявність заборгованості перед позивачем, хоча мав можливість скористуватись своїми процесуальними правами та надати документи в обґрунтування своєї позиції по справі, суд дійшов висновку про те, що позовна вимога позивача про стягнення заборгованості за отриманий природнмй газ за договором купівлі-продажу природного газу №3287/15-БО-32 від 25.12.2014 в сумі 44681450,57 грн. правомірна та обґрунтована, така, що не спростована відповідачем, тому підлягає задоволенню.

Крім того, позивач, посилаючись на порушення відповідачем зобовязань за Договором, просить стягнути з нього 3% річних в розмірі 618109,18 грн., суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів в розмірі 3801217,97 грн., а також пеню в розмірі 8944600,52 грн. за прострочення оплати за поставлений природний газ, Відповідно до п.7.2 Договору.

Розглянувши позовні вимоги в цій частині, суд дійшов таких висновків.

Згідно зі ст.ст.193, 198 ГК України, кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобовязань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання), а у разі порушення зобовязання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобовязання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобовязання.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних суд приходить до висновку, що період нарахування не в повній мірі відповідає вимогам діючого законодавства щодо визначення строків, здійснивши перерахунок 3% річних з урахуванням положень глави 18 ЦК України, суд зазначає, що сума до стягнення складає 613913,08 грн. Коригування обумовлено необхідністю виключення нарахування 3% річних за такі дати: 15.02.2015, 15.03.2015 р.р.

Що стосується заявленої вимоги позивача про стягнення з відповідача 3 801 217,97 грн. суми інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

В інформаційному листі від 17.07.2012р. №01-06/928/2012 "Про практику застосування Вищим господарським суд України у розгляді справ окремих норм матеріального права" сума боргу з урахуванням індексу інфляції повинна розраховуватися, виходячи з індексу інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція) (постанова Вищого господарського суду України від 05.04.2011 № 23/466 та лист Верховного Суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 № 62-97р). При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без врахування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця (див. постанову Вищого господарського суду України від 01.02.2012 № 52/30). В силу приписів статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Суд зазначає, що відповідно до листа Верховного суду України "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" від 03.04.1997 року № 62-97р., п. 7 "Методологічних положень щодо організації статистичного спостереження за змінами цін (тарифів) на споживчі товари (послуги) і розрахунків індексів споживчих цін", затверджених наказом Державної статистики України від 01.07.2013 року № 190, в розрахунках, у публікаціях та офіційних повідомленнях дані щодо індексів споживчих цін наводяться з одним десятковим знаком після коми.

В розрахунку сум, на які збільшився борг внаслідок інфляційних процесів за зобов'язаннями за січня - квітня, та червня - грудня 2015 року, позивач застосовує індекси інфляції за вказані періоди без дотримання вказаного правила.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних втрат ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" дійшов висновку, що позивачем безпідставно нараховані та заявлені до стягнення інфляційні втрати в розмірі 2068893,77 грн.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги в частині стягнення з ПАТ "Харківська ТЕЦ - 5" збитків від інфляції підлягають частковому задоволенню в розмірі 1 732 324,2 грн.

Вирішуючи питання щодо стягнення з відповідача пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.3 ст. 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно ч.2 ст. 343 Господарського кодексу України пеня за прострочку платежу встановлюється за згодою сторін, але її розмір не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України.

Судом встановлено, що ухвалою господарського суду Харківської області від 16.12.2002 року за заявою ВАТ "АТП-16351" порушено провадження у справі №23/75-02 про банкрутство ДП "Харківська ТЕЦ-5" (ухвалою суду від 12.01.2011 року у даній справі змінено найменування боржника на ПАТ "Харківська ТЕЦ-5") та введено мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Провадження у справі №Б-23/75-02 на момент розгляду господарським судом Харківської області справи №922/1985/16 триває.

В силу п.1-1 ч.1 Розділу Х "Прикінцеві та Перехідні положення" Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (у редакції чинній з 19.01.2013 року) положення цього Закону застосовуються господарськими судами під час розгляду справ про банкрутство, провадження в яких порушено після набрання чинності цим Законом.

Оскільки справу про банкрутство відносно відповідача було порушено 16.12.2002 року, то до правовідносин сторін застосовуються положення Закону України від 14.05.1992 року № 2343-ХІІ "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" у редакції 1999 року (далі за текстом Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Судом встановлено, що позивач є поточним кредитором, оскільки відповідно до абз. 6 ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" поточними кредиторами є кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство вводиться мораторій на задоволення вимог кредиторів.

Мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов'язань щодо сплати податків і зборів, застосованих до прийняття рішення про введення мораторію (ст. 1 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом").

Згідно з абз.2 ч. 4 ст. 12 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства; не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування та інші види загальнообов'язкового державного соціального страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Тобто наведена норма встановлює загальну заборону на нарахування штрафу і пені упродовж часу дії мораторію на задоволення вимог кредиторів. Зміст цієї заборони не пов'язаний із визначенням поняття мораторію і не обмежений ним. Заборона чинна протягом дії мораторію, тому неустойка за невиконання грошових зобов'язань не нараховується в силу прямої заборони законом, безвідносно до часу їх виникнення.

Виходячи зі змісту Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", боржник повинен виконувати зобов'язання, що виникли після введення мораторію, але пеня та штраф за їх невиконання або неналежне виконання не нараховуються, за винятком випадків, які можуть бути встановлені спеціальними нормами законодавства.

Аналогічної правової позиції дотримується Верховний суд України в постанові від 12.03.2013 року у справі № 3-71гс12 та у постанові від 01.10.2013 року у справі № 3-27гс13.

Таким чином, оскільки відносно відповідача у справі було порушено провадження у справі про банкрутство, позивач не має право на нарахування пені, нарахованої ним під час дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, а тому позовні вимоги в частині стягнення пені є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 44 Господарського процесуального кодексу, судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір покладається: у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо господарським судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, господарський суд має право покласти на неї судовий збір незалежно від результатів вирішення спору. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в доход бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Стороні, на користь якої відбулося рішення, господарський суд відшкодовує мито за рахунок другої сторони і в тому разі, коли друга сторона звільнена від сплати судового збору. Суми, які підлягають сплаті за проведення судової експертизи, послуги перекладача, адвоката та інші витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: при задоволенні позову - на відповідача; при відмові в позові - на позивача; при частковому задоволенні позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до статті 44 та статті 49 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає за необхідне покласти на відповідача витрати по сплаті судового збору в сумі 206 700,00 грн. , оскільки з його вини спір було доведено до суду.

Враховуючи вищевикладене та керуючись Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом", ст. 173, 174, 179, 193 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 509, 525, 526, 530, 610, 625, 629 Цивільного кодексу України, ст.ст. 1, 4, 12, 32, 33, 43, 44, 49, 80, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства "Харківська ТЕЦ - 5" (62371, Харківська область, Дергачівський район, с. Подвірки, код ЄДРПОУ 05471230) на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (01001, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 6, код ЄДРПОУ 20077720) 44681450,57 грн. - сума боргу за договором; 613913,08 грн. - 3% річних; 1 732 324,2 грн. - інфляційні нарахування та судовий збір в розмірі 206 700,00 грн.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

В іншій частині позову відмовити

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_3