Рішення № 61329500, 06.09.2016, Господарський суд Донецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДОНЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

61022, м.Харків, пр.Науки, 5

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

06.09.2016р. Справа №905/1029/16

за позовом: Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ, код ЄДРПОУ 20077720

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м.Бахмут, код ЄДРПОУ 34776960

про стягнення 27945531,94 грн

Головуючий суддя: Паляниця Ю.О.

Суддя: Ніколаєва Л.В.

Суддя: Огороднік Д.М.

Секретар судового засідання: Бикова Я.М.

У засіданні брали участь:

від позивача: ОСОБА_1 гол. юрисконс.

від відповідача: ОСОБА_2 нач. юр. від.

Згідно із ст.77 ГПК України

в засіданні суду оголошувались перерви з 29.03.2016р. по 12.04.2016р., з 12.04.2016р. по 17.05.2016р.

СУТЬ СПРАВИ:

Позивач, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ звернувся до господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія», м.Артемівськ про стягнення суми основного боргу у розмірі 12568718,10 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 11365017,56 грн, 3% річних 590405,28 грн, пені 3421391 грн.

Ухвалою господарського суду від 29.03.2016р. найменування відповідача та його місцезнаходження змінено з Товариства з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія», м.Артемівськ на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м.Бахмут.

Виходячи зі змісту протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів, 18.05.2016р. для розгляду справи №905/1029/16 було визначено колегію у складі: головуючого судді Паляниці Ю.О., суддів Ніколаєвої Л.В., Сажневої М.В.

У звязку з перебуванням судді Сажневої М.В. у відпустці, 06.07.2016р. здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи, внаслідок чого відбулась заміна відсутньої судді на суддю Філімонову О.Ю.

З огляду на перебування судді Філімонової О.Ю. у відпустці, 03.08.2016р. здійснено повторний автоматичний розподіл судової справи, внаслідок чого відбулась заміна відсутньої судді на суддю Огороднік Д.М.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на порушення відповідачем умов договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. купівлі-продажу природного газу в частині проведення своєчасної та в повному обсязі оплати товару, що стало підставою для нарахування інфляційних збитків, 3% річних та пені.

Відповідач у відзиві №291 від 14.03.2016р. проти задоволення позову заперечив з посиланням на те, що сума основного боргу є погашеною на теперішній час, провадження по справі в цій частині просив припинити за відсутністю предмета спору. Крім того, за твердженням відповідача, з огляду на домовленість сторін про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови №375 від 04.06.2015р. Кабінету Міністрів України (договір №482/375-в від 17.12.2015р.), підстави для стягнення 3% річних, інфляційних збитків та неустойки також відсутні. Разом з цим, у доповненнях №402 від 04.04.2016р. до відзиву відповідач вказував на те, що нарахування неустойки за простроченими зобовязаннями покупця суперечить приписам п.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси».

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення сторін, господарський суд встановив:

Відповідно до ст.509 Цивільного кодексу України, ст.173 Господарського кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За приписами ст.ст.11, 509 Цивільного кодексу України, ст.174 Господарського кодексу України зобовязання виникають, зокрема, з договору.

Згідно із ст.655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Як свідчать матеріали справи, 05.12.2013р. між позивачем (продавець) та відповідачем (покупець) було підписано договір купівлі-продажу природного газу №647/14-ТЕ-6, за приписами п.1.1 якого продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» за кодом згідно з УКТ ЗЕД НОМЕР_1, а покупець зобовязується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього договору.

За правилами п.2.1 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. продавець передає покупцеві з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. газ обсягом до 19097,3 тис. куб. м, у тому числі: у січні 4376,9 тис. куб. м, лютому 3760 тис. куб. м, березні 2920,6 тис. куб. м, квітні 843,4 тис. куб. м, травні 27,3 тис. куб. м, червні 26,4 тис. куб. м, липні 17,8 тис. куб. м, серпні 23,7 тис. куб. м, вересні 26,5 тис. куб. м, жовтні 1081,8 тис. куб. м, листопаді 2461 тис. куб. м, грудні 3531,9 тис. куб. м.

За змістом п.5.2 укладеного сторонами правочину до сплати за 1000 куб. м газу належить 1309,20 грн з ПДВ.

Аналогічної за змістом домовленості щодо кінцевої ціни на газ сторони дійшли з підписанням додаткової угоди №1 від 28.01.2014р.

В силу положень п.6.3 спірного договору в платіжних дорученнях покупець повинен обовязково зазначити номер договору, дату його підписання та призначення платежу без зазначення періоду, за який здійснюється оплата. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору в порядку календарної черговості.

Відповідно до розділу 11 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. останній набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014р., а в частині проведення розрахунків до їх повного здійснення.

Як свідчать матеріали справи, на підставі договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. позивачем та відповідачем було підписано, зокрема, акти приймання-передачі природного газу (з урахуванням послуги на транспортування) на загальну суму 21472451,04 грн, а саме:

-б/н від 31.01.2014р. у січні 2014 року на суму 5234181,60 грн,

-б/н від 28.02.2014р. у лютому 2014 року на суму 4011388,80 грн,

- б/н від 31.03.2014р. у березні 2014 року на суму 2893332 грн,

- б/н від 30.04.2014р. у квітні 2014 року на суму 459267,36 грн,

- б/н від 31.10.2014р. у жовтні 2014 року на суму 1283146,92 грн,

- б/н від 30.11.2014р. у листопаді 2014 року на суму 3477104,28 грн,

- б/н від 31.12.2014р. у грудні 2014 року на суму 4114030,08 грн.

Як зазначає позивач, відповідач встановлений договором обовязок по оплаті отриманого товару у повному обсязі та у передбачений договором строк не виконав, внаслідок чого Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» заявлено вимоги, зокрема, про стягнення основного боргу у розмірі 12568718,10 грн.

Згідно із вимогами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобовязання і одностороння зміна умов договору не допускаються.

За приписами ст.526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом ст.193 Господарського кодексу України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За правилами ч.1 ст.692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За змістом п.6.1 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

За приписами п.1.9 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» коли у тексті договору виконання грошового зобов'язання визначено «по 1 серпня 2014 року» або «включно до 1 серпня 2014 року», то останнім днем виконання такого зобов'язання буде 1 серпня 2014 року.

Відтак, зобовязання з оплати газу, мали бути виконані наступним чином:

-за поставкою січня 2014 року на суму 5234181,60 грн 14.02.2014р. включно,

- за поставкою лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн 14.03.2014р. включно,

-за поставкою березня 2014 року на суму 2893332 грн 14.04.2014р. включно,

-за поставкою квітня 2014 року на суму 459267,36 грн 14.05.2014р. включно

- за поставкою жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн 14.11.2014р. включно,

- за поставкою листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн 15.12.2014р. включно, з урахуванням того, що останній день строку (14.12.2014р.) припадав на вихідний день (ч.5 ст.254 Цивільного кодексу України),

- за поставкою грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн 14.01.2015р. включно.

Як вказує позивач, відповідач розрахувався за отриманий газ частково. За змістом позовної заяви, станом на день подачі позову розмір основного боргу відповідача складав 12568718,10 грн. У довідці «Сальдо, підприємство «Артемівськ-Енергія ТОВ», з 01.01.2014р. по 30.06.2015р.» зазначено про заборгованість відповідача в сумі 12568718,10 грн, у довідці «Операції по договору 647/14-ТЕ-6, підприємство «Артемівськ-Енергія ТОВ», з 01.01.2014р. по 30.06.2015р.» відображено оплати на суму 8903732,94 грн.

Ухвалою господарського суду від 02.03.2016р. відповідача було зобовязано надати, в тому числі, докази часткової чи повної оплати відповідачем, визначеної позивачем заборгованості (за наявності).

15.03.2016р. Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» до матеріалів справи було надано копії платіжних доручень, що підтверджують проведення оплат на користь позивача за договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. на загальну суму 16470630,31 грн, а саме: №1197 від 24.02.2015р. (707736,43 грн), №1258 від 27.02.2015р. (2248721,45 грн), №1914 від 30.03.2015р. (2487030,27 грн), №2723 від 29.04.2015р. (2178270,28 грн), №3377 від 04.06.2015р. (1282074,51 грн), №4350 від 19.08.2015р. (324596,54 грн), №5436 від 27.11.2015р. (1994239,10 грн), №5653 від 17.12.2015р. (5248061,73 грн).

Крім того, як вказував відповідач та що підтверджується матеріалами справи, 17.12.2015р. між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Донецькій області (сторона перша), Департаментом фінансів Донецької облдержадміністрації (сторона друга), Управлінням Державної казначейської служби України у місті Артемівську Донецької області (сторона третя), Фінансовим управлінням Артемівської міської ради (сторона четверта), Відділом розвитку міського господарства Артемівської міської ради (сторона п?ята), Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» (сторона шоста), Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України» (строна сьома) та Публічним акціонерним товариством «Укргазвидобування» (сторона восьма) було укладено договір №482/375-в про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови №375 від 04.06.2015р. Кабінету Міністрів України.

За приписами п.1 вказаного правочину предметом останнього є організація проведення сторонами взаєморозрахунків за субвенцією з державного бюджету місцевим бюджетам, визначеної п.16 ст.14 та ст.32 Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», відповідно до Порядку та умов надання у 2015 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, опалення та постачання гарячої води, послуги з централізованого водопостачання, водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню та/або іншим підприємствам централізованого питного водопостачання та водовідведення, які надають населенню послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, яка виникла у звязку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання, водовідведення, опалення та постачання гарячої води тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування, затверджених постановою №375 від 04.06.2015р. Кабінету Міністрів України.

За приписами п.п.9, 13, 18 договору №482/375-в від 17.12.2015р. сторона шоста перераховує на рахунок сторони сьомої кошти в сумі 5001820,73 грн, у тому числі податок на додану вартість 833636,79 грн, для погашення заборгованості за природний газ за 2014 рік згідно з договором від 05.12.2013р. №647/14-ТЕ-6. З метою виконання договору сторони зобовязуються не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору. Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної претензій стосовно предмета договору.

Виходячи зі змісту наявного у матеріалах справи платіжного доручення №5736 від 24.12.2015р., грошові кошти в сумі 5001820,73 грн були перераховані Товариством з обмеженою відповідальністю «Артемівськ-Енергія» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» в порядку і строки, встановлені договором №482/375-в від 17.12.2015р.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, матеріалами справи підтверджується, перерахування відповідачем на виконання договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. на користь позивача грошових коштів на загальну суму 21472451,04 грн. Тобто, у розмірі вартості газу, який було поставлено у січні-квітні, жовтні - грудні 2014 року.

При цьому, як було зазначено судом вище, укладаючи договір №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. сторони дійшли згоди щодо приймання-передачі газу з 01.01.2014р. по 31.12.2014р. обсягом до 19097,3 тис. куб. м, у тому числі: у січні 4376,9 тис. куб. м, лютому 3760 тис. куб. м, березні 2920,6 тис. куб. м, квітні 843,4 тис. куб. м, травні 27,3 тис. куб. м, червні 26,4 тис. куб. м, липні 17,8 тис. куб. м, серпні 23,7 тис. куб. м, вересні 26,5 тис. куб. м, жовтні 1081,8 тис. куб. м, листопаді 2461 тис. куб. м, грудні 3531,9 тис. куб. м.

Разом з цим, доказів фактичного здійснення запланованих договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. поставок газу у травні-вересні 2014 року матеріали справи не містять. Свідчення про те, що за вказаним правочином позивач поставив, а відповідач прийняв товар на загальну суму 21472451,04 грн містяться у позовній заяві, довідках позивача «Сальдо, підприємство «Артемівськ-Енергія ТОВ», з 01.01.2014р. по 30.06.2015р.», «Операції по договору 647/14-ТЕ-6, підприємство «Артемівськ-Енергія ТОВ», розрахунку до позову, відзиві тощо.

Відтак, при прийнятті цього рішення, суд входить з того, що за розглядуваним договором постачальник передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 21472451,04 грн, оплата якого була здійснена наступним чином:

1)поставка січня 2014 року на суму 5234181,60 грн:

- 24.02.2015р. 707636,43 грн (платіжне доручення №1197 від 24.02.2015р. на суму 3471211,09 грн),

- 27.02.2015р. 2248721,45 грн (платіжне доручення №1258 від 27.02.2015р. на суму 2248271,45 грн),

- 30.03.2015р. 2277823,72 грн (платіжне доручення №1914 від 30.03.2015р. на суму 2487030,27 грн);

2)поставка лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн:

- 30.03.2015р. 209206,55 грн (платіжне доручення №1914 від 30.03.2015р. на суму 2487030,27 грн),

- 29.04.20154р. 2178270,28 грн (платіжне доручення №2723 від 29.04.2015р. на суму 2178270,28 грн);

- 04.06.2015р. 1282074,51 грн (платіжне доручення №3377 від 04.06.2015р. на суму 1282074,51 грн),

- 19.08.2015р. 324596,54 грн (платіжне доручення №4350 від 19.08.2015р. на суму 324596,54 грн),

- 27.11.2015р. 17240,92 грн (платіжне доручення №5436 від 27.11.2015р. на суму 1994239,10 грн);

3)поставка березня 2014 року на суму 2893332 грн:

- 27.11.2015р. 1976998,18 грн (платіжне доручення №5436 від 27.11.2015р. на суму 1994239,10 грн),

- 17.12.2015р. 916333,82 грн (платіжне доручення №5653 від 17.12.2015р. на суму 5248061,73 грн);

4)поставка квітня 2014 року на суму 459267,36 грн:

- 17.12.2015р. 459267,36 грн (платіжне доручення №5653 від 17.12.2015р. на суму 5248061,73 грн);

5)поставка жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн:

- 17.12.2015р. 1283146,92 грн (платіжне доручення №5653 від 17.12.2015р. на суму 5248061,73 грн);

6)поставка листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн:

- 17.12.2015р. 2589313,63 грн (платіжне доручення №5653 від 17.12.2015р. на суму 5248061,73 грн),

- 24.12.2015р. 887790,65 грн (платіжне доручення №5736 від 24.12.2015р. на суму 5001820,73 грн);

7)поставка грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн:

- 24.12.2015р. 4114030,08 грн (платіжне доручення №5736 від 24.12.2015р. на суму 5001820,73 грн).

При цьому, судом враховано визначений в п.6.3 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. порядок зарахування коштів, які надходять від платника.

З урахуванням того, що у січні-квітні, жовтні-грудні 2014 року, позивач на виконання договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. здійснив поставку природного газу на загальну суму 21472451,04 грн, а покупець, хоча і з порушенням строків, але перерахував на користь продавця в рахунок оплати товару грошові кошти у розмірі 21472451,04 грн (в т.ч. на підставі договору №482/375-в від 17.12.2015р.), заборгованість відповідача за вказаним правочином (в межах предмету позову) відсутня. Ці обставини підтверджені представником позивача у судовому засіданні 06.09.2016р.

Разом з цим, дослідивши наявні в матеріалах справи платіжні доручення на загальну суму 21472451,04 грн, господарський суд встановив, що погашення боргу у розмірі 12568718,10 грн відбулось до моменту звернення позивача до суду з розглядуваним позовом (26.02.2016р. - згідно із поштовим штемпелем).

Таким чином, приймаючи до уваги, що відповідачем була проведена повна оплата товару на суму 12568718,10 грн до моменту звернення позивача до суду з розглядуваним позовом, суд дійшов висновку, що вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» про стягнення суми основного боргу у розмірі 12568718,10 грн підлягають залишенню без задоволення.

Вимоги відповідача про припиння розгляду справи у цій частині у звязку з відсутністю предмета спору не заслуговують на увагу, виходячи з того, що норми ст.80 Господарського процесуального кодексу України повязують можливість вчинення відповідної процесуальної дії з наявністю обставин виконання боржником власних платіжних зобовязань за предметом позову в процесі розгляду справи. Тоді як, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» перерахувало на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» основний борг в сумі 12568718,10 грн до моменту звернення останнього до суду з розглядуваним позовом.

За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

За приписами ст.611 зазначеного нормативно-правового акту у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

В силу норм ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Частиною 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст. 551 Цивільного кодексу України).

У відповідності до п.7.2 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. у разі невиконання покупцем пункту 6.1 договору він зобов?язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Відтак, з урахуванням того, що фактичне перерахування вартості товару, було здійснено відповідачем з порушенням строків, які встановлені договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р., позивач нарахував та заявив до стягнення 3421391 грн пені, а саме:

- 467347,88 грн за період з 15.02.2014р. по 14.08.2014р. (поставка січня 2014 року на суму 5234181,60 грн),

- 403336,91 за період з 15.03.2014р. по 14.09.2014р. (поставка лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн),

- 318425,06 грн за період з 15.04.2014р. по 14.10.2014р. (поставка березня 2014 року на суму 2893332 грн),

- 53199,52 грн за період з 15.05.2014р. по 14.11.2014р. (поставка квітня 2014 року на суму 459267,36 грн),

- 269214,78 грн за період з 15.11.2014р. по 14.05.2015р. (поставка жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн),

- 826693,45 грн за період з 15.12.2014р. по 14.06.2015р. (поставка листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн),

- 1083173,40 грн за період з 15.01.2015р. по 14.07.2015р. (поставка грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн).

Одночасно, за приписами ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно із п.5.1 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом з оплатою суми основного боргу, так і окремо від неї.

З огляду на вищенаведене, позивач нарахував та заявив до стягнення 3% річних в розмірі 590405,28 грн, а саме:

- 168247,41 грн за період з 15.02.2014р. по 30.03.08.2015р. (поставка січня 2014 року на суму 5234181,60 грн),

- 141279,25 за період з 15.03.2014р. по 23.07.2015р. (поставка лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн),

- 110580,77 грн за період з 15.04.2014р. по 23.07.2015р. (поставка березня 2014 року на суму 2893332 грн),

- 16420,38 грн за період з 15.05.2014р. по 23.07.2015р. (поставка квітня 2014 року на суму 459267,36 грн),

- 26471,50 грн за період з 15.11.2014р. по 23.07.2015р. (поставка жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн),

- 63159,46 грн за період з 15.12.2014р. по 23.07.2015р. (поставка листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн),

- 64246,51 грн за період з 15.01.2015р. по 23.07.2015р. (поставка грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн).

Крім того, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» просить стягнути з відповідача інфляційну складову боргу у розмірі 11365017,56 грн, а саме:

- 2292824,24 грн за період з лютого 2014 року по квітень 2015 року (поставка січня 2014 року на суму 5234181,60 грн),

- 2883153,84 за період з березня 2014 року по червень 2015 року (поставка лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн),

- 2041297,62 грн за період з квітня 2014 року по червень 2015 року (поставка березня 2014 року на суму 2893332 грн),

- 298998,58 грн за період з травня 2014 року по червень 2015 року (поставка квітня 2014 року на суму 459267,36 грн),

- 611830,55 грн за період з листопада 2014 року по червень 2015р. (поставка жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн),

- 1562207,13 грн за період з грудня 2014 року по червень 2015 року (поставка листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн),

- 1674705,60 грн за період з січня 2015 року по червень 2015 року (поставка грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн).

Як було зазначено судом вище, відповідач у відзиві №291 від 14.03.2016р. просив суд відмовити у задоволенні позову у повному обсязі з посилання на приписи п.1.8 договору №482/375-в від 17.12.2015р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови №375 від 04.06.2015р. Кабінету Міністрів України, зі змісту якого вбачається, що після виконання вказаного договору сторони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору, тобто у позивача відсутні підстави для нарахування штрафних та фінансових санкцій. З огляду на наведене суд зазначає наступне:

Правова позиція щодо подібних правовідносин викладена, зокрема, у постанові №3-322гс15 від 01.07.2015р. Верховного Суду України по справі №924/1230/14, в якій зазначено про відсутність підстав для стягнення пені, передбаченої умовами договору поставки природного газу, та застосування наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, оскільки, уклавши договір про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору поставки природного газу.

За приписами ст.111-28 Господарського процесуального кодексу України рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України. Невиконання судових рішень Верховного Суду України тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Отже, для застосування штрафних санкцій, передбачених договором поставки природного газу, та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, необхідно, щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договором про організацію взаєморозрахунків, відповідно до якого сторони засвідчили, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодних претензій стосовно предмета договору.

Як було встановлено судом вище, розрахунок за поставлений у листопаді 2014 року (частково в сумі 887790,65 грн), грудні 2014 року (4114030,80 грн) природний газ відбувся у порядку та строки, передбачені в договорі №482/375-в від 17.12.2015р. про організацію взаєморозрахунків відповідно до постанови №375 від 04.06.2015р. Кабінету Міністрів України.

З огляду на наведене, враховуючи правову позицію, яка викладена у постанові №3-322гс15 від 01.07.2015р. Верховного Суду України по справі №924/1230/14, підстави для застосування пені, передбаченої договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р., та наслідків за порушення грошового зобов'язання, передбачених ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України, у цій частині спірних правовідносин відсутні.

Разом з тим, за зобовязаннями січня-квітня, жовтня, листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) розрахунки проведені безпосередньо за договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. купівлі-продажу природного газу та не охоплені договором про організацію взаєморозрахунків №482/375-в від 17.12.2015р.

Проте, за висновками суду, нарахування пені за поставкою жовтня 2014 року на суму 269214,78 грн за період з 07.02.2015р. по 14.05.2015р., за поставкою листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) за період з 07.02.2015р. по 14.06.2015р. суперечить вимогам ч.2 ст.2 Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», якою встановлено мораторій на нарахування та стягнення пені та інших штрафних санкцій енергопостачальними компаніями у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси підприємствами виконавцями/виробниками житлово-комунальних послуг, що надають такі послуги у районі проведення антитерористичної операції. Закон набрав чинності 07.02.2015р.

Так, з п.1.2 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. вбачається, що газ, який продається за цим договором, міг бути використаний відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, що споживалась населенням, релігійними організаціями, національними творчими спілками та їх регіональними осередками. З 03.04.2014р. такий газ міг бути використаний покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (додаткова угода №2 від 24.04.2014р.). Тобто, у даному випадку, Товариство з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» споживало природний газ як виконавець/виробник житлово-комунальних послуг.

З п.12 договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р. вбачається, що відповідач надавав такі послуги в місці свого фактичного розташування м.Артемівськ (Бахмут) Донецької області.

Через наявність великої кількості відповідних новин, офіційних заяв і повідомлень (зокрема, Штабу АТО, Штабу антитерористичного центру при Службі безпеки України) в засобах масової інформації і мережі Інтернет та з урахуванням приписів ч.2 ст.35 Господарського процесуального кодексу України, суд визнає інформацію про проведення АТО на території м.Бахмут Донецької області загальновідомою.

Відповідно до п.2 ст.1 постанови №705 від 25.07.2012р. Кабінету Міністрів України «Про визначення гарантованих постачальників природного газу» гарантованим постачальником природного газу для підприємств, що здійснюють виробництво теплової енергії, є Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України». В свою чергу, природний газ є енергетичним ресурсом, а отже, Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» у відносинах з Товариством з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», що виникли на підставі договору №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р., є енергопостачальною компанією.

На підставі викладеного, суд дійшов висновку, що на правовідносини, які виникли між сторонами у даній справі, розповсюджується дія зазначеного вище мораторію, внаслідок чого в частині вимог про стягнення пені, яка нарахована за прострочення виконання зобовязань з оплати поставок жовтня 2014 року на суму 269214,78 грн за період з 07.02.2015р. по 14.05.2015р., листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) за період з 07.02.2015р. по 14.06.2015р., слід відмовити.

Аналогічна за змістом правова позиція викладена, зокрема, у постановах Вищого господарського суду України від 29.09.2015р. по справі №908/6344/14, від 24.02.2016р. по справі №905/1353/15, від 17.05.2016р. по справі №905/3184/15, від 07.06.2016р. по справі №905/96/16.

Одночасно, здійснивши перевірку розрахунку позивача в частині нарахування пені за зобовязаннями січня-квітня, жовтня, листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) за період, що не підпадає під дію мораторію, з огляду на те, що позивач припустився помилки при визначенні початку перебігу строку для нарахування неустойки за зобовязанням листопада 2014 року, враховуючи наведену вище правову позицію Верховного Суду України та приписи Закону України «Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на території проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств-виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси», суд дійшов висновку, що сума пені за простроченими зобовязання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у січні-квітні, жовтні, листопаді 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) становить 1430268,35 грн.

Здійснивши перевірку розрахунку позивача в частині нарахування 3% річних за зобовязаннями січня-квітня, жовтня, листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн), з урахуванням того, що у день фактичної оплати відсотки річних не нараховуються, а також з огляду на те, що позивач припустився помилок при визначенні початкової дати для нарахування відсотків річних за зобовязанням листопада 2014 року, враховуючи наведену вище правову позицію Верховного Суду України, суд дійшов висновку, що сума 3% річних за простроченими зобовязання відповідача по оплаті газу, який було поставлено у січні-квітні, жовтні, листопаді 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) (в межах визначених позивачем періодів) становить 509087,97 грн.

Дослідивши розрахунок інфляційних втрат в частині нарахування за несвоєчасне виконання зобовязань за поставками січня-квітня, жовтня та листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн) за договором №647/14-ТЕ-6 від 05.12.2013р., здійснений позивачем, суд зазначає про наступне:

За приписами п.3.2 постанови №14 від 17.12.2013р. Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, з огляду на вищенаведене, базою для нарахування інфляційної складової боргу є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, що існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

Поставка січня 2014 року на суму 5234181,60 грн.

Як встановлено судом вище, платіж за зобовязаннями січня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.02.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з березня 2014 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування розпочато з лютого 2014 року. Заборгованість відповідача за період з березня 2014 року по січень 2015 року включно становила 5234181,60 грн, яка є базою для нарахування інфляційних втрат у відповідний період. На кінець лютого 2015 року заборгованість становила 2277823,72 грн, яка є базою для нарахування інфляційних у лютому 2015 року. Оскільки відповідачем було повністю погашено заборгованість за поставкою січня 2014 року 30.03.2015р., то інфляційні у березні-квітні 2015 року не підлягають нарахуванню.

Поставка лютого 2014 року на суму 4011388,80 грн.

Платіж за зобовязаннями лютого 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.03.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з квітня 2014 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування розпочато з березня 2014 року. Заборгованість відповідача за період з квітня 2014 року по лютий 2015 року включно становила 4011388,80 грн, яка є базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період. На кінець брезня 2015 року заборгованість становила 3802182,25 грн, яка є базою для нарахування інфляційних у березні 2015 року. На кінець квітня 2015 року заборгованість становила 1623911,97 грн, яка є базою для нарахування інфляційних у квітні-травні 2015 року. На кінець червня 2015 року заборгованість становила 341837,46 грн, яка є базою для нарахування інфляційних у червні 2015 року.

Поставка березня 2014 року на суму 2893332 грн.

Платіж за зобовязаннями березня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.04.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з травня 2014 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування розпочато з квітня 2014 року. Оскільки за період з квітня 2014 року по червень 2015 року заборгованість відповідача за поставкою березня 2014 року на суму 2893332 грн погашено не було, базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період є сума 2893332 грн.

Поставка квітня 2014 року на суму 459267,36 грн.

Платіж за зобовязаннями квітня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.05.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з червня 2014 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування розпочато з квітня 2014 року. Оскільки за період з травня 2014 року по червень 2015 року заборгованість відповідача за поставкою квітня 2014 року на суму 459267,36 грн погашено не було, базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період є сума 459267,36 грн.

Поставка жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн.

Платіж за зобовязаннями жовтня 2014 року мав бути здійснений не пізніше 14.11.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з грудня 2014 року. При цьому, позивачем відповідне нарахування розпочато з листопада 2014 року. Оскільки за період з грудня 2014 року по червень 2015 року заборгованість відповідача за поставкою жовтня 2014 року на суму 1283146,92 грн погашено не було, базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період є сума 1283146,92 грн.

Поставка листопада 2014 року на суму 3477104,28 грн (частково в сумі 2589313,63 грн).

Платіж за зобовязаннями листопада 2014 року мав бути здійснений не пізніше 15.12.2014р. включно. Відтак, період прострочення для нарахування інфляційних втрат за ним починається з січня 2015 року. При цьому, позивачем відповідне нарахуваня розпочато з грудня 2014 року. Оскільки за період з січня 2015 року по червень 2015 року заборгованість відповідача за листопад 2014 року на суму 3477104,28 грн (частково в сумі 2589313,63 грн) погашено не було, базою для нарахування інфляційних втрат у вказаний період є сума 2589313,63 грн.

За таких обставин, з урахуванням того, що позивачем не було враховано правил нарахування інфляційних втрат при здійсненні відповідного розрахунку, що призвело до безпідставного збільшення заявленої до стягнення суми інфляційної складової боргу за поставками січня-квітня, жовтня та листопада 2014 року (частково в сумі 2589313,63 грн), за висновками суду, стягненню з відповідача на користь позивача належать інфляційні збитки у розмірі 7304253,57 грн.

При цьому, суд зазначає, що інфляційні збитки за поставками листопада 2014 року (частково в сумі 887790,65 грн), грудня 2014 року на суму 4114030,08 грн взагалі не підлягали нарахуванню, з огляду на наявність обставин укладання договору №482/375-в від 17.12.2015р. про організацію взаєморозрахунків. Вказані висновки суду узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України, яка наведена, зокрема, у постанові №3-322гс15 від 01.07.2015р. Верховного Суду України по справі №924/1230/14.

Таким чином, з урахуванням вищенаведеного, зясувавши обставини, повязані з правильністю здійснення позивачем розрахунків пені, 3% річних, інфляційних втрат, здійснивши оцінку доказів, на яких ці розрахунки ґрунтуються, суд дійшов висновку, що позовні вимоги стосовно стягнення пені, інфляційної складової боргу та процентів річних підлягають частковому задоволенню, а саме на суми 1430268,35 грн, 7304253,57 грн, 509087,97 грн відповідно.

Згідно із ст.49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір в сумі 206700 грн підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним вимогам.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.43, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України», м.Київ до Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія», м.Бахмут про стягнення суми основного боргу у розмірі 12568718,10 грн, суми, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 11365017,56 грн, 3% річних 590405,28 грн, пені 3421391 грн, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бахмут-Енергія» (84500, Донецька обл., м.Бахмут, вул.Зелена, буд.41, код ЄДРПОУ 34776960) на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01001, м.Київ, вул.Б.Хмельницького, буд.6, код ЄДРПОУ 20077720) пеню 1430268,35 грн, 3% річних 509087,97 грн, суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, 7304253,57 грн, а також судовий збір в сумі 68370,65 грн.

Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

В іншій частині позов залишити без задоволення.

У судовому засіданні 06.09.2016р. оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Повне рішення складено 12.09.2016р.

Головуючий суддя Ю.О.Паляниця

Суддя Д.М. Огороднік

Суддя Л.В. Ніколаєва

Надр. 1 прим.:

1 до справи