Постанова № 61325499, 12.09.2016, Харківський апеляційний господарський суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа № 917/576/16

Колегія суддів у складі:

головуючий суддя Тихий П.В., суддя Гетьман Р.А. , суддя Россолов В.В.

при секретарі Довбиш А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача ОСОБА_1 (довіреність №14-94 від 18.04.2014 року);

відповідача ОСОБА_2 (довіреність №10-73/2114 від 22.02.2016 року);

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача (вх.№1906П/1-43) на рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2016р. у справі №917/576/16,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ,

до Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго", м. Полтава,

про стягнення 42154493,69 грн., -

ВСТАНОВИЛА:

У квітні 2016 року Публічне акціонерне товариство Національна акціонерна компанія Нафтогаз України звернулося до господарського суду Полтавської області з позовною заявою, в якій просило стягнути з Публічного акціонерного товариства Полтаваобленерго 42154493 грн. 69 коп., в тому числі 31083723 грн. 30 коп. заборгованості за природний газ згідно договору купівлі-продажу природного газу №145-ТЕ-24 від 30.12.2014р., 5173168 грн. 88 коп. пені, 5552512 грн. 62 коп. інфляційних та 345088 грн. 89 коп. річних.

Рішенням господарського суду Полтавської області від 22.06.2016р. (суддя Тимошенко К.В.) позов задоволено частково. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства "Полтаваобленерго" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 4385778,69 грн. пені, 332813,04 грн. річних, 106312,03 грн. інфляційних, 72940,11 грн. судового збору. Припинено провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 37770,18 грн. В решті позову відмовлено. В розстрочці виконання рішення суду відмовлено.

Відповідач з рішенням господарського суду першої інстанції не погодився та звернувся до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2016р. у справі №917/576/16 скасувати частково і прийняти нове рішення, яким відмовити повністю в стягненні 4385778,69 грн. пені, 332813,04 грн. річних, 106312,03 грн. інфляційних, 72940,11 грн. судового збору.

Ухвалою Харківського апеляційного господарського суду від 21.07.2016 року апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження, розгляд скарги призначено на 12.09.2016 року. Зобовязано апелянта в строк до 12.09.2016р. надати суду належні та допустимі докази в підтвердження сплати судового збору по справі у встановленому порядку і розмірі, відповідно до Закону України "Про судовий збір" та докази надсилання копії скарги позивачу у справі.

12.09.2016 року представником відповідача через канцелярію суду було подано клопотання про зменшення штрафних санкцій (вх.8919) та документи для долучення до матеріалів справи (вх.8920), а саме на виконання вимог ухвали суду від 21.07.2016 року копію платіжного доручення про сплату судового збору за подання апеляційної скарги, докази направлення копії апеляційної скарги позивачу та виписку з ЄДР та копію довіреності на представника.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх в судовому засіданні представників сторін, дослідивши доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції обставин справи та доказів на їх підтвердження, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, 30.12.2014 року Національна акціонерна компанія Нафтогаз України (позивач, постачальник) та Публічне акціонерне товариство Полтаваобленерго (відповідач, покупець) уклали Договір № 145-ТЕ-24 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір), відповідно до умов якого продавець (позивач) зобовязується передати у власність покупцю (відповідачу) у 2015 році природний газ виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням, а покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах цього договору.

Судом першої інстанції встанрвлено, що на виконання умов договору він поставив протягом січня-грудня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 172710778,24 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями актів приймання-передачі природного газу (т. 1, а.с. 17-28), підписаними сторонами та засвідченими печатками обох сторін, і не заперечується відповідачем.

Пунктом 6.1. договору встановлено, що оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу, остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Як зазначає позивач, станом на 17.02.2016р. відповідачем було сплачено за поставлений газ 141627054 грн. 94 коп., тобто сума основного боргу відповідача складає 31083723 грн. 30 коп.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та не заперечується сторонами, згідно наданих відповідачем копій платіжних доручень (т. 1, а.с. 157-188) до подання позивачем позову до суду (згідно поштового штемпелю на конверті (т. 1, а.с. 55) позовну заяву надіслано до суду 01.04.2016р.) відповідачем погашено заборгованість за поставлений йому природний газ на загальну суму 31005596 грн. 63 коп.

Після подання позивачем позову, але до порушення провадження у даній справі, яке відбулося 11.04.2016р., відповідач платіжним дорученням № 62820358 від 04.04.2016р. сплатив за природний газ 40356 грн. 49 коп. (копія платіжного доручення - т. 1, а.с. 189).

ОСОБА_2 цього, відповідачем надано копію заяви позивача про зарахування зустрічних однорідних вимог вх. № 3663 від 29.04.2016р., згідно якої зобовязання відповідача перед позивачем за договором купівлі-продажу природного газу від 30.12.14 № 145-ТЕ-24 зараховано в сумі 37770 грн. 18 коп. (т. 1, а.с. 190).

Згідно ст. 601 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги; зарахування зустрічних вимог може здійснюватися за заявою однієї із сторін.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що основний борг за поставлений природний газ відповідачем погашено в повному обсязі (31005596 грн. 63 коп. + 40356 грн. 49 коп. + 37770 грн. 18 коп. = 31083723 грн. 30 коп.).

Згідно п. 4.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011р. Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції, господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 1-1 частини першої статті 80 Господарського процесуального кодексу України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань; припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми Господарського процесуального кодексу України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи, якщо ж він був відсутній і до порушення провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не припинення провадження у справі.

Виходячи з вищевикладеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що в частині стягнення основного боргу в сумі 37770,18 грн. провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1-1 частини 1 статті 80 Господарського процесуального кодексу України. В решті вимоги про стягнення основного боргу позов задоволенню не підлягає.

В цій частині рішення сторонами не оскаржується.

Згідно ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цих кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається.

Відповідно до частини 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідач позов заперечує, зокрема, посилається на те, що у відповідності до п. 3.4 договору, не пізніше 5 числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газорозподільчого (газотранспортного) підприємства три примірника акта приймання передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість, а продавець не пізніше 8 числа зобовязується повернути покупцеві та газорозподільчому (газотранспортному) підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріплений печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Відповідач вказує, що акт є підставою для остаточних розрахунків між сторонами і, що позивачем в порушення вимог п. 3.4 договору не було повернуто на адресу відповідача своєчасно примірники підписаних актів приймання-передачі газу, отже у відповідача були відсутні підстави здійснювати кінцевий розрахунок по спожитому газу відповідно до п. 6.1 договору.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Таким чином сторони у договорі визначили строк оплати виходячи не з дати підписання актів приймання-передачі газу, а в залежності від періоду (місяця) поставки газу. В договорі також відсутні умови щодо звільнення відповідача від оплати отриманого газу в разі неповернення йому актів чи щодо перенесення строку оплати до дати повернення актів.

ОСОБА_2 цього, за умовами договору акти приймання-передачі є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, але саме відповідач, як покупець, зобов'язується скласти та надати продавцеві акти приймання-передачі, в яких зазначити фактичні обсяги використаного природного газу. Враховуючи той факт, що саме відповідач є покупцем за договором, що саме відповідач складає акти приймання-передачі газу і що відповідач не оспорює належне виконання позивачем зобов'язань щодо поставки газу, непідписання актів приймання-передачі вже фактично поставленого позивачем і використаного відповідачем газу жодним чином не перешкоджало відповідачу провести розрахунок за обсяг природного газу, який ним не оспорюється. Отже, відповідач, який щомісячно самостійно визначає обсяг спожитого ним газу, мав оплатити визначені ним обсяги газу. За наявності розбіжностей щодо обсягів поставки газу, сторони не позбавлені права провести коригування та усунення розбіжностей. Виходячи з викладеного відсутність підписаного акту приймання-передачі не перешкоджало відповідачу оплатити отриманий ним газ у визначений договором строк.

Враховуючи вказане, у спорі, що є предметом розгляду у даній справі, відсутність доказів своєчасного повернення продавцем підписаних ним актів покупцю не оцінюється підставою для звільнення відповідача від відповідальності за порушення строку оплати за газ, визначеного пунктом 6.1 Договору.

При цьому, колегія суддів зазначає, що наявні у матеріалах справи акти приймання-передачі газу датовані числами місяців, у яких здійснювалась поставка газу.

Таким чином, посилання відповідача на неможливість проведення відповідачем платежів до отримання актів є необґрунтованим.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 31.03.2015р. у справі № 912/3439/14, від 13.11.2014р. у справі №924/943/14, від 11.07.2013р. у справі № 5021/1407/12, від 10.04.2014р. у справі № 5021/1407/12.

Також позивач просить стягнути з відповідача 5173168 грн. 88 коп. пені.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі невиконання покупцем (відповідачем) пункту 6.1 цього договору він зобов'язується сплатити продавцю (позивачу), крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Задовольняючи позовні вимоги щодо стягнення пені в частині 4385778,69 грн., місцевий господарський суд зазначив, що вимога позивача про стягнення пені за період до 01.04.2015 року заявлена після спливу строк позовної давності і про це є відповідне клопотання відповідача (т.1 а.с.191-192).

Згідно статті 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Як зазначив Вищий господарський суд України у постанові пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. № 10 Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів якщо відповідно до чинного законодавства або договору неустойка (пеня) підлягає стягненню за кожний день прострочення виконання зобовязання, позовну давність необхідно обчислювати щодо кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін.

Згідно штампу пошти на поштовому конверті позовну заяву позивачем подано 01.04.2016р. (т. 1, а.с. 55).

Враховуючи викладене, вимога позивача в частині стягнення пені в сумі 622495 грн. 66 коп. нарахованої за період до 01.04.2015р. задоволенню не підлягає.

ОСОБА_2 цього, при нарахуванні пені позивачем не враховано те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені (п. 1.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань").

За таких обставин, місцевий господарський суд, здійснивши перерахунок пені, правомірно дійшов висновку, що стягненню підлягає пеня в сумі 4385778 грн. 69 коп. В іншій частині стягнення пені позов задоволенню не підлягає.

Згідно статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем правомірно нараховано 3 % річних від простроченої суми в звязку з неналежним виконанням відповідачем умов договору, але при нарахуванні річних позивачем не враховано те, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення річних, в зв'язку з цим сума річних позивачем завищена.

Як вірно встановив суд першої інстанції, стягненню підлягають річні в сумі 332813 грн. 04 коп. В іншій частині стягнення річних позов задоволенню не підлягає.

ОСОБА_2 цього, керуючись ст. 625 Цивільного кодексу України позивач просить стягнути з відповідача 5552512 грн. 62 коп. інфляційних.

Відповідно до вимог статті 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому, прострочка платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат.

Чинним законодавством не передбачено можливість нарахування інфляційних за повний календарний місяць в разі існування простроченого зобов'язання менше одного календарного місяця.

Згідно п. 3.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України 17.12.2013р. № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Як зазначалось вище, відповідно до п. 6.1 договору остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 14 числа місяця, наступного за місяцем поставки газу. Тобто прострочення виконання зобов'язання щодо оплати газу поставленого відповідачу в січні 2015 року розпочинається з 15 лютого 2015 року. Вартість газу поставленого за січень 2015 року була повністю оплачена відповідачем до 18.03.2015 року, тобто і в лютому і в березні 2015 року заборгованість за зобов'язаннями січня 2015 року існувала менше місяця, а отже підстави для нарахування інфляційних за лютий та березень 2015 року відсутні.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивач безпідставно нарахував інфляційні на суму основного боргу за зобов'язаннями січня 2015 року за період з лютого по березень 2015 року в сумі 1588071,88 грн. і позов в цій частині задоволенню не підлягає.

Так само безпідставно позивач нарахував інфляційні на суму основного боргу за зобов'язаннями лютого 2015 року за період з березня по квітень 2015 року в сумі 1761712,22 грн. за зобов'язаннями березня 2015 року - за квітень 2015 року - в сумі 835636 грн. 08 коп.; за зобов'язаннями липня 2015 року за період з серпня по вересень 2015 року в розмірі 12178,63 грн.; за зобов'язаннями серпня 2015 року за період з вересня по жовтень 2015 року в розмірі 41149,57 грн.; за зобов'язаннями жовтня 2015 року за період з листопада по грудень 2015 року в розмірі 394667,99 грн.; за зобов'язаннями грудня 2015 року за січень 2016 року в розмірі 316613,24 грн. - отже позов в цій частині стягнення інфляційних задоволенню не підлягає.

З тих же підстав інфляційні за зобов'язаннями квітня 2015 року, підлягають стягненню за червень 2015 року на суму основного боргу 1780739,59 грн., яка існувала на останній день червня 2016 року та протягом вказаного календарного місяця, в розмірі 7122,96 грн.; інфляційні за зобов'язаннями листопада 2015 року підлягають стягненню за січень 2016 року на суму основного боргу 11021008,02 грн., яка існувала протягом повного календарного місяця - січня 2016 року - в розмірі 99189,07 грн.

Таким чином, стягненню підлягають інфляційні в сумі 106312 грн. 03 коп., в іншій частині стягнення інфляційних позов задоволенню не підлягає.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відмови в задоволенні заяви відповідача про розстрочку виконання рішення суду рівними частинами на 12 місяців.

Згідно статті 121 ГПК України при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, у десятиденний строк розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови, змінити спосіб та порядок їх виконання.

Виходячи з ч. 3 ст. 84 ГПК України питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення суду може бути вирішено і при прийнятті рішення.

Згідно ст. 121 ГПК України, при наявності обставин, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, за заявою сторони, державного виконавця, прокурора або за своєю ініціативою господарський суд, який видав виконавчий документ, розглядає це питання у судовому засіданні з викликом сторін, прокурора і у виняткових випадках, залежно від обставин справи, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, ухвали, постанови.

Відповідно до п. 7.2 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 17.10.2012р. №9 "Про деякі питання практики виконання рішень, ухвал, постанов господарських судів України" підставою для розстрочки виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо .

Стаття 42 Господарського кодексу України визначає господарську діяльність як самостійну, ініціативну, систематичну, на власний ризик діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку. При цьому здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладення на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності.

Як зазначив суд першої інстанції, відповідач, посилаючись на свій скрутний фінансовий стан, не надав до суду першої інстанції ні звіту про фінансові результати, ні балансу відповідача. Додані до заяви про зменшення розміру штрафних санкцій копії звітів про фінансові результати та використання кошторису витрат з ліцензованих видів діяльності за 12 місяців 2012 року, за 12 місяців 2013 року, за 12 місяців 2014 року, та копії інформації про здійснення розрахунків за спожиту електричну та теплову енергією за травень 2013 року, за червень 2013 року, за грудень 2013 року, за лютий 2014 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за листопад 2015 року, на які відповідач посилається у заяві про розстрочку виконання рішення суду, не є належними доказами фінансового стану відповідача.

Місцевий суд дійшов вірного висновку, що посилання заявника на значне соціальне значення відповідача для забезпечення життєвих умов населення та функціонування підприємств і організацій Полтавської області, і на те, що стягнення пені у повному обсязі зробить неможливим здійснення ремонту чи реконструкції Кременчуцької ТЕЦ не може бути враховане, оскільки зазначені обставини не є обставинами, що ускладнюють виконання рішення чи роблять його неможливим.

Посилання заявника (відповідача) на те, що позивач не скористався своїм правом на зменшення чи припинення передачі газу відповідачу також не може бути враховане, оскільки зазначені обставини не є обставинами, що ускладнюють виконання рішення суду чи роблять його неможливим.

ОСОБА_2 того, підстави віднесення зазначених у заяві про розстрочку виконання рішення обставин до виняткових випадків заявник не обґрунтував.

Таким чином, правомірним є висновок місцевого суду, що відповідач не надав належних доказів в обґрунтування заяви про розстрочку виконання рішення суду та доказів наявності виняткового випадку, в зв'язку з чим заява про розстрочку виконання рішення суду задоволенню не підлягає, як необґрунтована.

Відповідач звертався до суду першої інстанції та до суду апеляційної інстанції з заявою про зменшення розміру пені до однієї тисячі гривень, посилаючись на незадовільний майновий стан ПАТ "Полтаваобленерго", збитковість виробництва теплової енергії через невідповідність рівня тарифів фактичним витратам на її виробництво, скрутне фінансове становище підприємства, значну заборгованість за спожиті електричну і теплову енергію підприємств житлово-комунальної сфери, бюджетних установ та населення, несвоєчасні розрахунки ДП Енергоринок з публічним акціонерним товариством Полтаваобленерго за електричну енергію.

Відповідно до частини 3 статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Згідно частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Статтею 83 ГПК України передбачено, що господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вищий господарський суд України в п. 3.17.4. постанови пленуму від 26.12.2011р. №18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначив, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо. ОСОБА_2 того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Посилаючись на незадовільний майновий стан відповідача, відповідач не надав ні звіту про фінансові результати, ні балансу відповідача. Додані до заяви про зменшення розміру штрафних санкцій копії звітів про фінансові результати та використання кошторису витрат з ліцензованих видів діяльності за 12 місяців 2012 року, за 12 місяців 2013 року, за 12 місяців 2014 року, та копії інформації про здійснення розрахунків за спожиту електричну та теплову енергією за травень 2013 року, за червень 2013 року, за грудень 2013 року, за лютий 2014 року, за квітень 2015 року, за червень 2015 року, за листопад 2015 року, березень 2016 року, квітень 2016 року, травень 2016 року, червень 2016 року не являються належними доказами майнового стану відповідача.

Також відповідачем надано копії актів звірки розрахунків з ДП "Енергоринок" за 2010-2016 роки та копії постанов про відкриття виконавчого провадження стягувачем за якими є відповідач.

Наявність боргу ДП "Енергоринок" не є винятковою обставиною.

Копії шести постанов про відкриття виконавчих проваджень за період з 2009 року по 2015 рік без доказів стану цих виконавчих проваджень на даний час є доказом лише відкриття виконавчих проваджень та не свідчать про незадовільний майновий стан відповідача.

Відповідно до статей 42, 44 Господарського кодексу України, підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку, а принципами підприємницької діяльності є комерційний розрахунок та власний комерційний ризик.

Згідно частини 1 статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

Виробниче становище відповідача не відноситься до виняткових випадків, а тому посилання відповідача на його виробниче становище не може бути підставою для зменшення пені.

Відповідач не обґрунтував, що зазначені ним у клопотанні обставини є винятковими випадками, зокрема, з врахуванням економічної ситуації в Україні. Матеріалами справи наявність виняткових випадків не підтверджена.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій необґрунтоване і задоволенню не підлягає.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Вищого господарського суду України від 15.08.2013р. у справі №921/186/13-г, від 25.07.2013р. у справі № 904/1610/13-г, від 06.06.2013р. у справі №5023/4891/12, від 25.04.2013р. у справі №5023/5210/12, від 11.04.2013р. у справі №5023/5038/12, від 14.03.2013р. у справі №5010/1076/2012-2/56, від 13.12.2012р. у справі №10/5026/1270/2012).

Таким чином, доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують висновків, викладених в рішенні суду першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За таких обставин колегія суддів вважає, що твердження відповідача, викладені ним в апеляційній скарзі, є необґрунтованими, а господарським судом першої інстанції правильно оцінені обставини справи, у звязку з чим підстав для скасування рішення та задоволення апеляційної скарги відповідача колегія суддів не вбачає.

Керуючись статтями 33, 43, 85, 99, 101, пунктом 1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу відповідача залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Полтавської області від 22.06.2016 року у справі №917/576/16 залишити без змін.

Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів до Вищого господарського суду України через Харківський апеляційний господарський суд.

Повний текст постанови складено та підписано 14.09.2016 р.

Головуючий суддя Тихий П.В.

Суддя Гетьман Р.А.

Суддя Россолов В.В.