Постанова № 61325389, 12.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"12" вересня 2016 р. Справа№ 911/1145/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Зеленіна В.О.

Дідиченко М.А.

за участю представників:

від позивача - Чеботарьова І.Г., довіреність № 14-124 від 13.05.2014;

від відповідача - Дяченко Л.Л., довіреність №867/08 від 16.05.2016,

розглянувши апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" на рішення господарського суду Київської області від 02.06.2016р. у справі №911/1145/16 (суддя Грєхов А.С.) за позовом публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" до Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" про стягнення 1 278 498, 31 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" звернулося до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" пені в сумі 443 404,46 грн., 3 % річних в сумі 73 212,36 грн., інфляційних втрат в сумі 761 881,49 грн.

Рішенням господарського суду Київської області від 02.06.2016р. у справі №911/1145/16 позов задоволено частково: вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 79 703,69 грн. пені, 304 553,02 грн. інфляційних втрат, 30 161,13 грн. 3% річних.

При задоволенні позовних вимог суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем факту порушення відповідачем договірних зобов'язань в частині оплати отриманого природного газу.

При цьому, судом першої інстанції було зменшено розмір пені на 50 %.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду Київської області від 02.06.2016р. у справі №911/1145/16 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що нарахування пені, річних та інфляційних не можна проводити після строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 12.09.2016 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача в судовому засіданні надав пояснення, якими просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду - без змін.

Згідно зі ст. 99 Господарського процесуального кодексу України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" (покупець) 23.12.2013 року укладено договір купівлі-продажу природного газу № 2210/14-ТЕ-17, відповідно до умов якого (пункт 1.1. Договору) продавець зобов'язується передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язується прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Згідно з п. 1.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 2 від 30.04.2014 року до договору купівлі-продажу природного газу № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013 року) газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням.

Згідно п. 2.1. Договору продавець передає покупцеві з 01 січня 2014 року по 31 грудня 2014 року газ обсягом до 10 400,0 тис. куб. м. з розподілом щомісячної поставки у межах відповідних кварталів.

Приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформляється актом приймання-передачі газу. Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобов'язується надати продавцеві підписані та скріплені печатками покупця та газотранспортного підприємства три примірники акта приймання - передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа зобов'язується повернути покупцеві та газотранспортному підприємству по одному примірнику оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (пункти 3.3., 3.4. Договору).

Відповідно до п. 5.2. Договору (в редакції Додаткової угоди № 1 від 31.01.2014 року до договору купівлі-продажу природного газу № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013 року) ціна за 1000 куб. м. природного газу становить 1 091,00 грн з урахуванням збору у вигляді цільової надбавки до діючого тарифу на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл і постачання природного газу за регульованим тарифом та без урахування податку на додану вартість. До сплати за 1000 куб. м. природного газу - 1 091,00 грн., крім того ПДВ -20% - 218,20 грн., всього з ПДВ - 1 309,20 грн.

Обов'язок з оплати вартості фактично переданого природного газу узгоджено сторонами пунктом 6.1. Договору. Так, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

У разі невиконання покупцем п. 6.1 договору він зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу (п. 7.2 договору).

Пунктом 11 Договору передбачено, що Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, і діє в частині реалізації газу до 31 грудня 2014 року, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Позивачем передано, а відповідачем прийнято природний газ за період із січня по грудень 2014 року (включно) в обсязі 7 801,601 тис. куб. м. загальною вартістю 10 213 856,03 грн., що підтверджується актами приймання - передачі природного газу: за січень 2014 року від 31.01.2014 р., за лютий 2014 року від 28.02.2014 р., за березень 2014 року від 31.03.2014 р., за жовтень 2014 року від 31.10.2014 р., за листопад 2014 року від 30.11.2014 р. та за грудень 2014 року від 31.12.2014 р.

Відповідачем зобов'язання за договором виконувались неналежним чином, тобто було допущено прострочення оплати грошових коштів за договором.

Враховуючи те, що відповідачем було оплачено природний газ з порушенням встановлених договором строків, позивачем за прострочення виконання грошового зобов'язання нараховано пеню в сумі 443 404,46 грн., 3 % річних в сумі 73 212,36 грн., інфляційні втрати в сумі 761 881,49 грн.

З вимогою про стягнення зазначених сум позивач звернувся з даним позовом до суду.

Судом першої інстанції вказані вимоги задоволено частково.

Колегія суддів погоджується із частковим задоволенням позову, з огляду на наступне.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідачем зобов'язання з оплати природного газу виконувались неналежним чином, тобто з порушенням строків, встановлених договором.

При цьому, судом першої інстанції вірно встановлено, що на виконання постанови Кабінету Міністрів України від 29.01.2014 № 30 "Про затвердження Порядку та умов надання у 2014 році субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на погашення заборгованості з різниці в тарифах на теплову енергію, послуги з централізованого водопостачання та водовідведення, що вироблялися, транспортувалися та постачалися населенню, яка виникла у зв'язку з невідповідністю фактичної вартості теплової енергії та послуг з централізованого водопостачання та водовідведення тарифам, що затверджувалися та/або погоджувалися органами державної влади чи місцевого самоврядування" (далі - постанова КМ України №30), між Головним управлінням Державної казначейської служби України у Київській області, Департаментом фінансів Київської облдержадміністрації, Управлінням фінансів Вишгородської райдержадміністрації, Вишгородською районною державною адміністрацією, Вишгородським районним комунальним підприємством "Вишгородтепломережа" та Національною акціонерною компанією "Нафтогаз України" були укладені договори про організацію взаєморозрахунків № 722/30 від 09.10.2014 р., № 1366/30 від 12.12.2014 р., № 1367/30 від 12.12.2014 р., предметом яких була організація та проведення сторонами взаєморозрахунків відповідно до статей 14, 16 Закону України "Про Державний бюджет України на 2014 рік".

За умовами зазначених договорів, сторони дійшли згоди погасити заборгованість відповідача за договором № 2210/14-ТЕ-17 від 23.12.2013 на загальну суму 3 272 109,92 грн.

Відповідно до підпунктів 2, 3 п. 11, п. 16 вказаних договорів, сторони зобов'язалися: не вчиняти до проведення взаєморозрахунків дій з погашення заборгованості відповідно до договору; перерахувати кошти наступній стороні.

Сторони засвідчують, що після виконання договору вони не мають одна до одної жодної претензії стосовного предмета спору.

Крім цього, між сторонами були підписані спільні протокольні рішення про організацію взаєморозрахунків за природний газ та теплопостачання за рахунок коштів загального фонду державного бюджету № 868 від 15.04.2014., № 1170 від 19.05.2014., №1346 від 16.06.2014., № 1528 від 15.07.2014., № 1702 від 18.08.2014., № 1815 від 16.09.2014., № 1997 від 16.10.2014 та № 2212 від 18.11.2014 на загальну суму 768 500,00 грн.

Передбачені наведеними спільними протокольними рішеннями та договорами про організацію взаєморозрахунків 4 040 609,92 грн. субвенцій перераховано позивачу у повному обсязі та порядку, що передбачені наведеними правочинами.

При цьому, уклавши договори про організацію взаєморозрахунків № 722/30 від 09.10.2014 р., № 1366/30 від 12.12.2014 р., № 1367/30 від 12.12.2014 р., сторони тим самим змінили порядок і строк проведення розрахунків за природний газ, отриманий за період, на який була нарахована пеня, 3 % річних та інфляційні втрати, які є предметом розгляду у даній справі, а відтак для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплата була здійснена поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Аналогічні правові позиції викладені, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 25.02.2015 у справі № 922/3596/14 та постанові Верховного Суду України від 07.10.2015 у справі № 3-883гс15.

При цьому, як вірно встановлено судом першої інстанції, розрахунок за поставлений природний газ у березні 2014 року та в жовтні 2014 року загальною вартістю 1 874 118,49 грн. відбувся у повному обсязі та порядку, що передбачений договорами про організацію взаєморозрахунків, згідно платіжних доручень № 25 від 13.10.2014 та № 31 від 16.12.2014.

За наведених обставин, вимога позивача про стягнення з відповідача 163 716,84 грн. пені, 222 003,37 грн. інфляційних втрат та 24 108,96 грн. 3% річних, нарахованих на вартість несвоєчасного оплаченого газу, який було поставлено в березні 2014 року та в жовтні 2014 року та оплачено в порядку, передбаченому договорами про організацію взаєморозрахунків, не відповідає вимогам статей 611, 612, 625 ЦК України, ст. 230 ГК України, а тому задоволенню не підлягає.

Так, суд першої інстанції враховуючи наведене, а також безпідставне включення позивачем до періоду розрахунку пені, річних та інфляційних дня фактичної сплати заборгованості, здійснив перерахунок заявлених позивачем до стягнення коштів та визнав обґрунтованими вимоги позивача про стягнення пені на суму 159 407,38 грн., інфляційних на суму 304 553,02 грн. та річних на суму 30 161,13 грн.

При цьому, судом першої інстанції було зменшено розмір пені на 50 % (з 159 407,38 грн. до 79 706, 69 грн.).

Колегія суддів погоджується зі зменшенням місцевим господарським судом розміру пені на 50 %, з огляду на наступне.

Частина 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, ухвалюючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо (п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. № 18 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Беручи до уваги обставини справи, колегія суддів вважає, що ухвалюючи рішення у справі про зменшення розміру належної до сплати пені, використовуючи надане йому п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України право, місцевий господарський суд обґрунтовано визнав даний випадок винятковим.

Так, суд апеляційної інстанції вважає вірним висновок місцевого господарського суду про необхідність зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню з відповідача, на 50%, виходячи з того, що несвоєчасне виконання своїх грошових зобов'язань відповідачем за договором зумовлено скрутним фінансовим становищем товариства, що викликане значною заборгованістю споживачів відповідача з оплати послуг з теплопостачання, різницею в тарифах на послуги з теплопостачання внаслідок невідповідності фактичної вартості цих послуг тарифам, що затверджені в установленому порядку для відповідача, а також не відшкодуванням з Державного бюджету України різниці в тарифах.

Суд апеляційної інстанції вважає, що таке зменшення, з огляду на нарахування, окрім пені, також й інфляційних втрат та трьох процентів річних, а також зважаючи на те, що в матеріалах справи, відсутні докази, які б підтверджували наявність у позивача збитків саме у зв'язку з порушенням відповідачем строків виконання зобов'язання за договором, є співрозмірним в контексті інтересів обох сторін.

За наведених обставин, колегія суддів вважає обґрунтованим висновок місцевого господарського суду про зменшення розміру пені на 50 %.

Позиції про необхідність зменшення розміру пені за аналогічних обставин також дотримується Вищий господарський суд України у постанові від 01.06.2016 у справі №911/4966/15.

Доводи апелянта, з посиланням на позицію Верховного Суду України про те, що нарахування пені, річних та інфляційних не можна проводити після строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків є необґрунтованими.

Так, як вже було вказано вище (про це також зазначено і в постановах Верховного Суду України, на які посилається апелянт) уклавши договори про організацію взаєморозрахунків, сторони тим самим змінили порядок і строки проведення розрахунків за природний газ, поставлений відповідно до договору, а для застосування санкцій, передбачених пунктом 7.2. договору купівлі-продажу природного газу, та наслідків, передбачених ст. 625 ЦК України, необхідно щоб оплата була здійснена саме поза межами порядку і строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

З огляду на викладене, апелянт дійшов необґрунтованих висновків про те, що нарахування пені, річних та інфляційних не можна проводити після строків, встановлених договорами про організацію взаєморозрахунків.

Таким чином, вказані вище доводи апелянта не спростовують висновків місцевого господарського суду, які відповідають правовій позиції Верховного Суду України, а тому відповідно не можуть бути підставою для зміни чи скасування оскаржуваного рішення.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Вишгородського районного комунального підприємства "Вишгородтепломережа" залишити без задоволення, а рішення господарського суду Київської області від 02.06.2016р. у справі №911/1145/16 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи №911/1145/16 повернути до господарського суду Київської області.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді В.О. Зеленін

М.А. Дідиченко