Рішення № 61324685, 05.09.2016, Апеляційний суд міста Києва

Апеляційний суд міста Києва

Справа № 22-ц/796/1932/2016 Головуючий у 1-й інстанції - Марцинкевич В.А.

Доповідач - Кабанченко О.А.

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

5 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва в складі:

головуючого - Кабанченко О.А.

суддів - Желепи О.В., Качана В.Я.

при секретарі - Перетятько А.К.

розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року, ОСОБА_1 на додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року

в справі за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору дійсним, стягнення шкоди та повернення майна.

Заслухавши доповідача, пояснення осіб, які беруть участь у справі, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, -

в с т а н о в и л а:

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року частково задоволено позов ФОП ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третьої особи: ПАТ «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору дійсним, стягнення шкоди та повернення майна.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 в солідарному порядку грошові кошти в сумі 90 285 грн. 08 коп., з яких 40 285,08 грн. - заборгованість по орендній платі за користування автомобілем та 50 000 грн. неустойка за порушення виконання умов договору.

Зобов'язано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 повернути ФОП ОСОБА_2 автомобіль Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1.

Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на користь ФОП ОСОБА_2 судові витрати в сумі по 1948,80 грн. з кожного.

В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року визнано дійсним договір оренди автомобіля №28/09 від 28 вересня 2012 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3

В апеляційній скарзі позивач просить рішення суду в частині визнання договору дійсним змінити, визнати договір оренди № 28/09 від 28 вересня 2012 року укладеного між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 дійсним, в іншій частині рішення залишити без змін. Вважає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що не відповідає дійсним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. В апеляційній скарзі зазначає те, що оскаржуваному судовому рішенні нічого не вказано, щодо дійсності договору в резолютивній частині рішення.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає дійсним обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права. Зазначає, що суд першої інстанції не дав оцінки правовій природі Договору №28/09 оренди автомобіля від 28 вересня 2012 року, оскільки зазначений договір хоч і називається договором оренди, але насправді поєднує в собі умови договору купівлі- продажу та безоплатної передачі майна в користування. Суд з порушенням норм процесуального права не дав оцінки запереченням відповідачів, договору застави транспортного засобу № 4517 від 5 листопада 2009 року та не врахував його вплив на спірні правовідносини. Договір №28/09 оренди автомобіля від 28 вересня 2012 року є недійсним як такий, що укладений з порушенням вимог до його нотаріального посвідчення. Суд неправильно обрахував суму вимог, безпідставно зобов'язав відповідачів повернути автомобіль.

В апеляційній скарзі на додаткове рішення суду ОСОБА_1 просить його скасувати, відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог про визнання договору оренди № 28/09 від 28 вересня 2012 року дійсним. Вважає, що додаткове рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Посилається на те, що суд першої інстанції не взяв до уваги те, що автомобіль марки Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, є предметом застави за договором застави транспортного засобу №4517 від 5 листопада 2009 року, відповідно до якого забороняється позивачу не лише відчужувати предмет застави, але навіть передавати його в користування іншим особам без згоди заставодержателя.

Апеляційні скарги відповідача ОСОБА_1 підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено наступні обставини.

28 вересня 2012 року між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір оренди автомобіля №28/09, навиконання умов якого позивачем передано в оренду відповідачуОСОБА_3автомобіль Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, а ОСОБА_3 зобов'язався оплачувати позивачу орендну плату в сумі 1 820 грн. на тиждень.

В цей же день між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, на підставі якого поручитель взяла на себе обов'язок нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за договором оренди автомобіля №28/09.

На виконання умов договору оренди ОСОБА_3 станом на 6 липня 2015 року повинен був виплатити позивачу орендну плату на загальну суму 262 080 грн.

За весь період оренди ОСОБА_3 виплатив позивачу суму орендної плати 221794,92 грн.

У лютому 2015 року позивач звернувся до суду з даним позовом. В обґрунтування позовних вимог посилався на те, що між ним та ОСОБА_3 було укладено договір оренди автомобіля №28/09, на виконання якого позивачем передано в оренду відповідачу автомобіль Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, а ОСОБА_3 зобов'язався оплачувати позивачу орендну плату в сумі 1 820 грн. на тиждень. Також між позивачем та ОСОБА_1 було укладено договір поруки, за яким остання взяла на себе обов'язок нести солідарну відповідальність з ОСОБА_3 за договором оренди автомобіля №28/09. З урахуванням уточнень позовних вимог, просив ухвалити рішення, яким визнати дійсним договір №28/09 від 28 вересня 2012 року оренди автомобіля, стягнути з відповідачів солідарно заборгованість за цим договором в сумі 659 862 грн, з яких 52 780 грн. - заборгованість по щотижневій орендній платі, 20 600 грн. - штрафні санкції за 206 днів прострочення, 586 482 грн. - пеня за невиконання зобов'язань за договором, зобов'язати відповідачів повернути йому автомобіль

Відповідач ОСОБА_3 позов не визнав, у запереченнях його представник посилався на те, що за умовами договору від 28 вересня 2012 року, за яким позивач передав відповідачу автомобіль, щомісячні платежі, які зазначені у договорі як орендна плата, є поступовою частковою сплатою вартості автомобілю, а після повної сплати вартості автомобіля право власності на нього переходить до відповідача ( п.п. 3.2, 3.3.,4.7, 5.1, 5.3 договору). Зазначав, що договір оренди є недійсним (нікчемним), оскільки автомобіль позивача Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, є предметом застави за договором застави від 05 листопада 2011 року №4517, відповідно до якого та положень ст. 586 ЦК України позивач не мав права передавати автомобіль в користування іншій особі без згоди заставодержателя, у зв'язку з цим є недійсним і договір поруки. Договір оренди в порушення його умов не був нотаріально посвідчений з вини позивача. Судом не враховано положень ст. 538 ч. 3 ЦК України. Розрахунок боргу здійснений позивачем невірно - не враховано платежі від 5 та 12 грудня 2014 року на загальну суму 13 000 грн., неправильно обраховано неустойку.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач ОСОБА_3 в порушення умов договору не сплачував позивачу орендну плату, і має заборгованість по цим платежам станом на 6 липня 2015 року у розмірі 40 285,08 грн. (різниця між сумою, яку повинен був сплатити, та сплаченою сумою), також суд дійшов до висновку про те, що позивачу має бути сплачена неустойка, розмір якої суд зменшив в порядку ст. 551 ч. 3 ЦК України до 50 000 грн. Вимоги позивача про повернення автомобілю на підставі п. п. 7.1.3 та п. 7.3 визнані судом правомірними. Вимоги про визнання договору оренди дійсним задоволено судом з посиланням на положення ст. 220 ч. 2 ЦК України.

Судова колегія з такими висновками суду не погоджується, вважає, що рішення суду не відповідає обставинам справи та вимогам закону.

Як вбачається з матеріалів справи і це було встановлено судом, 28 вересня 2012 року між позивачем та ОСОБА_3 було укладено договір оренди автомобіля №28/09, на виконання умов якого позивачем передано в користування ОСОБА_3 автомобіль Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, а ОСОБА_3 зобов'язався оплачувати позивачу орендну плату в сумі 1 820 грн. на тиждень.

Проте, судом не було взято до уваги те, що в порушення приписів ст. 799 ч. 2 ЦК України договір сторін не був посвідчений нотаріально, наслідком чого відповідно до ст. 220 ч. 1 ЦК України є нікчемність цього договору.

Посилання суду на те, що відповідно до ч. 2 ст. 220 ЦК України є підстави для визнання договору дійсним, не ґрунтуються на доказах, що містяться у матеріалах справи, оскільки відсутні докази того, що одна із сторін договору ухилилась від його нотаріального посвідчення.

Крім того, суд не дав оцінки тій обставині, що на час укладання договору автомобіль позивача Suzuki Grand Vitara, 2008 року випуску, д.н.з. НОМЕР_1, перебував у заставі відповідно до договору застави від 05 листопада 2009 року (а.с. 105-106 т. 1), умовами якого і положеннями ст. 586 ЦК України заборонено заставодавцю розпоряджатись предметом застави, в тому числі і передавати предмет застави в користування іншим особам, без згоди заставодержателя.

До того ж, договором сторін було передбачено, що автомобіль після виплати повної суми орендних платежів, переходить у власність ОСОБА_3, що, враховуючи те, що автомобіль є предметом застави, суперечить вимогам закону та договору застави, оскільки позивач не мав права відчужувати предмет застави без згоди заставодержателя.

Відповідно до матеріалів справи, згода заставодержателя на відчуження предмету застави та на передачу його в користування іншим особам не надавалась.

За таких обставин, відповідно до ст. 203 ч. 1 та ст. 215 ч. 1 ЦК України укладений сторонами договір оренди від 28 вересня 2012 року є недійсним, як такий, що суперечить вимогам закону, отже відповідно до ст. 215 ч. 2 ЦК України визнання його недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 548 ч. 2 ЦК України, враховуючи недійсність основного зобов'язання, є недійсним і договір поруки від 28 вересня 2012 року, за яким поручителем є ОСОБА_1

Відповідно до ст. 216 ч. 1 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю, отже юридичного наслідку у вигляді обов'язку сплачувати грошові кошти за договором у ОСОБА_3 немає.

Крім того, відповідно до ст. 538 ч. 3 ЦК України у ОСОБА_3 було право зупинити виконання своїх обов'язків по сплаті позивачу плати за автомобіль, оскільки у нього були очевидні підстави вважати, що позивач не виконає передбаченого договором обов'язку передати відповідачу у власність автомобіль, який є предметом застави.

З огляду на наведене, судова колегія вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог, у зв'язку з чим рішення суду від 01 жовтня 2015 року та додаткове рішення від 28 квітня 2016 року підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову, що не позбавляє позивача права звернутись до суду в порядку ст. 216 ч. 1 ЦК України з відповідними вимогами.

Керуючись ст. ст. 307, 309 ЦПК України, колегія суддів, -

в и р і ш и л а:

Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 відхилити.

Апеляційні скарги ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 1 жовтня 2015 року і додаткове рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 28 квітня 2016 року скасувати.

Ухвалити в справі нове рішення наступного змісту.

Відмовити у задоволенні позову Фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_1, третя особа: Публічне акціонерне товариство «Райффайзен Банк Аваль» про визнання договору дійсним, стягнення шкоди та повернення майна.

Рішення може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції.

Головуючий:

Судді: