Ухвала суду № 61321623, 15.09.2016, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 вересня 2016 року м. Чернівці

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Чернівецької області у складі:

головуючого Лисака І. Н.

суддів: Владичана А.І., Міцнея В.Ф.,

секретар Костюк Л.С.

за участю представників апелянта ОСОБА_1 та ОСОБА_2, представника позивача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитні ініціативи», - про визнання майна об'єктом спільної сумісної власності подружжя і його поділ, та за зустрічним позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя, за апеляційними скаргами ОСОБА_5 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2016 року,-

В С Т А Н О В И Л А:

Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30.06.2016 року позовні вимоги ОСОБА_4 задоволено. Визнано об'єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_4 та ОСОБА_5 нежиле приміщення загальною площею 60,27 м?, що складається з кабінету 1-33 площею 20,70 м?, роздягальні 1-34 площею 10,7 м?, комори 1-35 площею 1,9 м?, частини вестибюлю 1-37 площею 26,97 м?, яке знаходиться по АДРЕСА_1, та визнано частки сторін у вказаному майні по ? кожного. Визнано за ОСОБА_4 право власності на ? частку нежилого приміщення загальною площею 60,27 м?, що складається з кабінету 1-33 площею 20,70 м?, роздягальні 1-34 площею 10,7 м?, комори 1-35 площею 1,9 м?, частини вестибюлю 1-37 площею 26,97 м?, яке знаходиться по АДРЕСА_1. В задоволені зустрічного позову ОСОБА_5 до ОСОБА_4 про поділ спільного майна подружжя відмовлено.

справа № 22-ц/794/1215/16 р. Головуючий у І інстанції Мізюк В.М.

категорія: 2 Доповідач Лисак І.Н.

Ухвалою Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01.08.2016 року відмовлено у задоволені заяви ОСОБА_5 про повернення помилково сплаченого судового збору та роз'яснення рішення суду.

Не погоджуючись із вказаним рішенням в частині задоволення первинних вимог ОСОБА_4 ОСОБА_5 подала на нього апеляційну скаргу, в якій просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у їх задоволенні. Вважає, що судом першої інстанції порушені норми матеріального та процесуального права, що потягло однобічне та невірне встановлення судом обставин справи. До процесуальних порушень відносять порушення судом таємниці нарадчої кімнати та прийняття позову без визначення його ціни. До порушення норм матеріального права відносять невірне застосування судом вимог статей 60 та 65 СК України, а також невірне встановлення часу припинення подружніх відносин сторін у справі та незастосування строку позовної давності до первинних вимог, про що було заявлено відповідачем та третьою особою, та наслідків цього, передбачених ст.267 ЦК України.

Не погоджуючись з ухвалою суду щодо відмови у поверненні судового збору та роз'яснення рішення суду зазначають, що при подачі зустрічного позову сплатили зайву суму судового збору як за майновий позов, хоча мали би сплатити як за немайновий, а суд першої інстанції безпідставно не роз'яснив ціну предмета первинних позовних вимог, що ускладнило подання апеляційної скарги на рішення.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, осіб, які беруть участь у розгляді справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог, вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та підлягає відхиленню, з наступних підстав.

Під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд керується ст.303 ЦПК України та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

На підставі ст.10 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з'ясуванню обставин справи: роз'яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов'язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

В силу ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно абз. 1 ч.1 ст. 60 ЦПК України та ч. 3 цієї норми кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 ЦПК України. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Відповідно до ч.1 ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Доводи апеляційної скарги містять посилання на порушення судом процесуальних норм, а саме порядку відкриття провадження без визначення ціни позову та таємниці нарадчої кімнати.

Згідно п.16 Постанови Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10 розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених ч.5 ст. 216, ст. 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (ч.2 ст. 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

У разі порушення таємниці нарадчої кімнати, що крім доводів апеляційної скарги не підтверджено доказами та не є предметом оцінки судом апеляційної інстанції, само по собі не є підставою для скасування рішення суду.

В силу ч.3 ст.309 ЦПК України порушення норм процесуального права можуть бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

При застосуванні норм матеріального права, які поширюються на спірні правовідносини, суд першої інстанції вірно керувався ст.ст.69-72 СК України, ст.372 ЦК України, рекомендаціями Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» (далі по тексту - «Постанова»).

Посилання апелянта на невідповідність висновків суду обставинам припинення шлюбних відносин між сторонами з 2005 року на підставі висновку органу досудового слідства в силу ч.3 ст.61 ЦПК України не є преюдиційним та підлягає доведенню належними та допустимими доказами.

Так, згідно рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 12.10.2015 року шлюб між сторонами був розірваний саме цього дня, а ним не встановлено обставин припинення шлюбних відносин в 2005 році.

Відповідно до п.23 Постанови вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов'язальними правовідносинами, тощо. Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Згідно п.24 Постанови до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї (ч. 4 ст. 65 СК). Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

Таким чином, якщо навіть на час придбання в шлюбі майна використовувалися запозичені кошти одним із подружжя, вони вважаються використаними в інтересах сім'ї і не є особистою власністю подружжя, що спростовує доводи апеляційної скарги про залишення поза увагою суду вплив на вирішення справи обставини придбання майна за позичені у ОСОБА_2 кошти.

Вплив на результати розгляду справи перебування спірного майна в іпотеці або дослідження обставин укладання цього договору не випливає на правильність прийнятого рішення, оскільки поділу підлягає майно подружжя, яке також знаходиться у третіх осіб, а гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч.2 ст.23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов'язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Посилання апелянта на порушення судом першої інстанції принципу розподілу компенсаційних сум сторонам з урахуванням поділу майна та наявних боргових зобов'язань одного з подружжя не заслуговують на увагу, оскільки предметом спору було визнання права спільної сумісної власності майна, тобто поділ в ідеальних частках без їх виділу, а принцип диспозитивності цивільного процесу унеможливлює суд без відповідних вимог досліджувати та приймати рішення щодо обставин, що не були предметом спору, в тому числі розподіл боргових зобов'язань без заяв сторін.

Суперечать ст.260 ЦК України доводи апеляційної скарги щодо початку перебігу строку позовної давності для позивача щодо звернення до суду з відповідним позовом, оскільки строк із зверненням про поділ спільного майна подружжя починає перебіг не з часу погодження позивачем передачі майна в іпотеку, а відповідно до ч.2 ст.72 СК України застосовується позовна давність у три роки після розірвання шлюбу.

Крім іншого, доводи апеляційної скарги містять посилання на порушення судом першої інстанції порядку повернення переплаченого судового збору.

Така підстава повернення сплаченої суми судового збору за клопотанням особи, яка його сплатила, передбачена п.1 ч.1 ст.7 Закону України «Про судовий збір» та здійснюється за правилами, визначеними ч.3 цієї норми за ухвалою суду.

Зміст п.42 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» від 17.10.2014 року № 10, крім іншого, зазначає, що статтею 7 Закону України «Про судовий збір» врегульовано загальні питання повернення сплачених сум судового збору з підстав, визначених цією статтею, і перелік яких є вичерпним. Питання про повернення сплаченої суми судового збору вирішується судом за результатами розгляду справи за клопотанням особи, яка його сплатила, що відповідає принципу диспозитивності цивільного судочинства.

Згідно п.16 цієї Постанови розмір судового збору за подання позовної заяви про визнання права власності на майно або його витребування (у тому числі з урахуванням положень, передбачених ч.5 ст. 216, ст. 1212 ЦК тощо) визначається з урахуванням вартості спірного майна, тобто як зі спору майнового характеру. Якщо визначена позивачем ціна позову вочевидь не відповідає дійсній вартості спірного майна або на момент пред'явлення позову встановити точну його ціну неможливо, розмір судового збору попередньо визначає суд (ч.2 ст. 80 ЦПК). Остаточне визначення в процесі розгляду справи ціни позову (дійсної вартості спірного майна), а отже, і суми судового збору, здійснюється судом із наступним стягненням недоплаченого або з поверненням переплаченого судового збору.

Як вбачається із змісту вимог зустрічної позовної заяви (а.с.51.т.1), вимоги стосувалися визнання права власності на майно, з приводу якого між сторонами існував спір щодо його статусу та належності, що охоплюється поняттям «майнового спору» зі сплатою судового збору за ставкою, визначеною підпунктом 1 пункту 1 частини 2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» як за подання заяви майнового характеру.

Вимога заяви про повернення зайво сплаченого судового збору не містила обґрунтувань належного до сплати його розміру як за майновий спір та невірно визначала необхідність сплати за ставками немайнового спору. Не містять таких обґрунтувань й доводи апеляційної скарги на цю ухвалу, через що судом першої інстанції з урахування диспозитивності цивільного процесу було вірно визначено категорію спору та відмовлено у задоволені заяви.

Крім того, висновок суду першої інстанції про відмову у роз'яснені рішення від 30.06.2016 року відповідає вимогам ст.221 ЦПК України, оскільки заява про його роз'яснення стосувалася визначення ціни первинного позову (спірного майна), а роз'ясненню підлягає рішення, якщо воно є незрозумілим до осіб, які брали участь у справі, або для державного виконавця. Як вбачається із тексту рішення, відсутність визначення ціни поділеного між сторонами майна може відноситься до його недоліків, усунення яких передбачено ст.219 ЦПК України шляхом ухвалення додаткового рішення, а не до ознак незрозумілого, що ускладнює його реалізацію.

За таким самим порядком усувається невиконання судом вимог ч.3 ст.372 ЦК України щодо припинення права спільної сумісної власності на спірне майно.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Таким чином, рішення суду першої інстанції ухвалено з дотриманням норм матеріального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують відповідності висновків суду обставинам справи, через що рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та ухвала того ж суду від 01.08.2016 року підлягають залишенню без змін.

На підставі вищевикладеного, керуючись ст.ст. 303, 307, 308, 314, 315 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційні скарги ОСОБА_5 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та на ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2016 року відхилити.

Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 30 червня 2016 року та ухвалу Кіцманського районного суду Чернівецької області від 01 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуючий

Судді