Постанова № 61319533, 14.09.2016, Полтавський окружний адміністративний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року м. ПолтаваСправа № 816/901/16

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ясиновського І.Г.,

за участю секретаря судового засідання Петренко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" до Октябрського відділу державної виконавчої служби по місту Полтава Полтавського міськрайонного управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту майна, -

В С Т А Н О В И В:

10 червня 2016 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" (надалі по тексту також - позивач, ТОВ ФК "Вектор Плюс") звернулось до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Октябрського відділу державної виконавчої служби по місту Полтава Полтавського міськрайонного управління юстиції (надалі по тексту також - відповідач), третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту іпотечного майна, а саме: квартиру під номером 59, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. 23 Вересня, буд. 23/83, корпус 2, на яке було накладено арешт на підставі: постановою про арешт майна боржника та відкриття виконавчого провадження № 9863063 від 06 листопада 2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що ОСОБА_1 має заборгованість перед позивачем, що виникла у звязку з порушенням останнім умов кредитного договору від 07.06.2006 № 018/0606/88-168, укладеного з АКБ "ТАС-Комерцбанк" (надалі по тексту - Кредитний договір) та відступленого останнім позивачеві на умовах договору факторингу №15 від 28.11.2012. З метою забезпечення виконання вказаного договору також було укладено договір іпотеки, відповідно до умов якого передано в іпотеку належне третій особі нерухоме майно, а саме: квартиру під номером 59, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. 23 Вересня, буд. 23/83, корпус 2. Однак, незважаючи на те, що майно вказаної особи перебуває в іпотеці, Октябрським ВДВС винесено постановою про арешт майна боржника та відкриття виконавчого провадження № 9863063 від 06 листопада 2008 року. На підставі вказаної постанови до Державного реєстру обтяжень рухомого майна внесено обтяження у вигляді арешту того ж майна, що перебуває в іпотеці, що унеможливлює вчинення дій щодо реалізації майна, яке перебуває у такій іпотеці.

Сторони та третя особа у судове засідання явку уповноважених представників не забезпечили, хоча повідомлялись про час та місце судового розгляду належним чином, сторони надали клопотання про розгляд справи за їх відсутності.

Відповідач у своїх запереченнях зауважував про відсутність підстав для задоволення адміністративного позову, оскільки останнім на підставі постанови від 23 квітня 2015 року про закінчення виконавчого провадження припинено спірний арешт.

Заслухавши представника позивача, розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно зясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, обєктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

07 червня 2006 року між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" і ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 018/0606/88-168 /а.с. 8-9/.

Одночасно з укладенням зазначеного кредитного договору, для забезпечення його виконання між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1 укладений іпотечний договір, що зареєстрований в реєстрі за № 1314, відповідно до умов якого Іпотекодавець передає в іпотеку Іпотекодержатель належне йому на праві власності майно: трьохкімнатну квартиру під номером 59, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. 23 Вересня, буд. 23/83, корпус 2 в житлово-будівельному кооперативі "Клен" /а.с. 10-11/. Договір іпотеки посвідчений приватним нотаріусом Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_2

В подальшому, Публічне акціонерне товариство "Сведбанк", яке виступало правонаступником Акціонерного комерційного банку "ТАС-Комерцбанк" 28 листопада 2012 року на підставі договору факторингу № 15 передав у власність фактору - ТОВ ФК "Вектор Плюс" право вимоги за зазначеним вище Кредитним Договором /а.с. 12-18/.

Одночасно з укладенням зазначеного договору факторингу, 28 листопада 2012 року, на підставі договору відступлення прав вимоги за договорами іпотеки, ПАТ "Сведбанк" передав своє право вимоги за укладеним з ОСОБА_1 договором іпотеки новому іпотекодержателю - ТОВ ФК "Вектор Плюс". Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3 та зареєстрований в реєстрі за № 6970 /а.с. 18/.

25 травня 2016 року позивачем на підставі Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 59891218 встановлено, копія якої наявна в матеріалах справи /а.с.19-20/, на вказане майно накладено обтяження постановою про арешт майна боржника та відкриття виконавчого провадження № 9863063 від 06 листопада 2008 року.

Не погодившись з вказаною постановою в частині накладення арешту на квартиру під номером 59, яка знаходиться за адресою: м. Полтава, вул. 23 Вересня, буд. 23/83, корпус 2, позивач оскаржив її до суду.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони відповідно до частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Надаючи правову оцінку вимогам позивача, суд виходив з наступного.

В силу статті 1 Закону України "Про виконавче провадження" №606-XIV від 21 квітня 1999 року виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених цим Законом, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених Законом України "Про виконавче провадження" та іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до частини 2 статті 11 Закону України "Про виконавче провадження" державний виконавець здійснює заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Статтею 32 Закону України "Про виконавче провадження" передбачені заходи примусового виконання рішень: 1) звернення стягнення на кошти та інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб; 2) звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу певних предметів, зазначених у рішенні; 4) інші заходи, передбачені рішенням.

Статтею 1 Закону України "Про заставу" встановлено, що в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами.

Пунктом 5.3.1 Інструкції про проведення виконавчих дій, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 15 грудня 1999 року N 74/5, передбачено, що стягнення на заставлене майно в порядку примусового виконання допускається за виконавчими документами для задоволення вимог стягувача-заставодержателя. За постановою державного виконавця про стягнення виконавчого збору, винесеною у виконавчому провадженні про звернення стягнення на заставлене майно, стягнення звертається на вільне від застави майно боржника.

При реалізації цієї норми слід мати на увазі, що згідно з частиною другою статті 1 Закону України "Про заставу" в силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) забезпеченого заставою зобов'язання одержати задоволення з вартості заставленого майна переважно перед іншими кредиторами. Крім того, право заставодержателя на звернення стягнення саме на заставлене майно регулюється статтею 20 Закону України "Про заставу".

Згідно з частиною 3 статті 54 Закону України "Про виконавче провадження" для задоволення вимог стягувачів, які не є заставодержателями, стягнення на заставлене майно боржника може бути звернуто у разі: виникнення права застави після винесення судом рішення про стягнення з боржника коштів; коли вартість предмета застави перевищує розмір заборгованості боржника заставодержателю.

В даному випадку, право застави виникло до винесення рішень третіх осіб про стягнення коштів з боржника. Так, право застави виникло з 07.06.2006 дата реєстрації приватного обтяження на підставі договору іпотеки, а у той час як арешт спірною постановою накладено 07.11.2008.

При цьому, суд зауважує, що виконавче провадження № 9863063 відкрито на виконання виконавчого документа Октябрського районного суду м. Полтави від 10.10.2008 на виконання судового рішення від 13.08.2008 у справі № 2-1307/08 за позовом ВАТ "Сведбанк" до ОСОБА_1 про дострокове розірвання кредитного договору, стягнення боргу, процентів та пені (з урахуванням ухвали про виправлення описки).

Так, на вимогу суду Октябрським районним судом м. Полтави надано належним чином завірену копію вказаного рішення, відповідно до якого позов задоволено; достроково розірвано кредитний договір № №018/0606/88-168 від 07 червня 2006 року, укладений між Акціонерним комерційним банком "ТАС-Комерцбанк", м. Київ, вул. Комінтерну, 30, в особі Полтавської філії АКБ "ТАС - Комерцбанк" та ОСОБА_1; стягнуто із ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_1, зареєстрованої за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_2 на користь ВАТ «Сведбанк», м. Київ, вул. Комінтерну,30, в особі Полтавського відділення АКБ "ТАС - Комерцбанк", код ЗКПО 19356840, рахунок №37393001221601 в Полтавському відділенні ВАТ «Сведбанк», МФО 300164, місцезнаходження: м. Полтава, вул. Остапа Вишні, 2, борг в сумі 10666, 00 євро, що складає 79674, 59 грн. та 796 грн. судового збору і 30 грн. витрат з інформаційно - технічного забезпечення розгляду справ, а всього 80500, 59 грн /а.с. 98-101/.

В межах виконавчого провадження № 9863063 третьою особою надано квитанції та інші платіжні документи, якими підтверджено погашення вказаного боргу перед ПАТ "Сведбанк" /а.с. 114-124/.

У зв'язку з повним погашенням такої заборгованості відповідачем 23 квітня 2015 року винесено постанову про закінчення виконавчого провадження, відповідно до якої припинено чинність арешту майна боржника /а.с.125/.

Натомість відповідно до Інформаційної довідки з Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна № 65490578, сформованої Полтавським окружним адміністративним судом 10.08.2016, встановлено, що спірний арешт не припинено та станом на момент звернення позивача до суду залишається діючим /а.с. 87-90/.

В той же час, суд вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Статтею 1 Закону України "Про іпотеку" від 05.06.2003, № 898-IV (далі - Закон №898-IV) встановлено, що іпотека - вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом

Статтею 3 Закону України "Про іпотеку" встановлено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. Взаємні права і обов'язки іпотекодавця та іпотекодержателя виникають з моменту державної реєстрації іпотеки відповідно до закону.

Згідно зі статтею 4 Закону №898-IV обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Згідно з частиною 1 статті 33 Закону №898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.

Відповідно до частини 1 статті 36 Закону №898-IV сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Статтею 37 Закону №898-IV передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Судом встановлено, що відповідно до змісту договору іпотеки № 018/0606/88-168-Z-1 сторони (тобто АКБ "ТАС-Комерцбанк" та ОСОБА_1А.) досягли згоди про можливість звернення стягнення на Предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання. У пункті 11 зазначеного договору вказано, що Іпотекодержатель набуває право звернути стягнення на Предмет іпотеки в разі, якщо на день, визначений Основним зобовязанням, Іпотекодавець не поверне Іпотекодержателю суму кредиту, проценти за користування кредитом, пеню, іншу заборгованість, платежі та санкції, що передбачені та/або випливають, з Основного зобовязання, а також в інших випадках, передбачених Основним зобовязанням та цим Договором, в тому числі у випадку одноразового прострочення Основного зобовязання (як основного боргу так і процентів за ним). При настанні зазначених у абзаці першому цього пункту Договору випадків Іпотекодержатель надсилає Іпотекодавцю письмову вимогу про усунення порушення Основного зобовязання та зобовязань, передбачених цим Договором, у не менш ніж тридцятиденний строк, та попередження про звернення стягнення на Предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога Іпотекодержателя залишається без задоволення, Іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на Предмет іпотеки відповідно до умов цього Договору /а.с. 11/.

Зважаючи на викладене, суд приходить до висновку про те, що в договорі іпотеки наявна лише домовленість про можливість передачі права власності Іпотекодержателю на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання на підставі окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя у порядку, встановленому Законом України "Про іпотеку".

Крім того, варто зазначити, що положеннями статей 513-514 Цивільного кодексу України також встановлено, що Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Судом встановлено, та не заперечується ТОВ ФК "Вектор Плюс", що окремого договору про задоволення вимог Іпотекодержателя між Іпотекодержателем (як первісним, так і наступним) та Іпотекодавцем - ОСОБА_1 не укладалось.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Нотаріально посвідченим договором про відступлення прав за іпотечними договорами від 28.11.2012 встановлено, що Первісний іпотекодержатель відступає Новому іпотекодержателю права за Іпотечними договорами, перелік яких наведено у Додатку №1 до цього Договору (п. 1.2).

Також, договором факторингу №15 від 28.11.2012 встановлено, що Банк відповідно до умов Даного Договору відступає Фактору (ТОВ ФК "Вектор Плюс") свої Права Вимоги Заборгованості по кредитних договорах, укладених з Боржниками, зазначених у Реєстрі Заборгованості Боржників, право на вимогу якої належить Банку на підставі Документації, а Фактор шляхом надання фінансової послуги Банку набуває Права Вимоги такої Заборгованості від Боржників та передає Банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить Ціну Продажу та в порядку, передбаченому даним Договором (п.2.1). При цьому, визначено цим же договором, що Реєстр Заборгованостей Боржників - це інформація, що стосується Боржників, Права Вимоги щодо яких передаються від Банку Фактору на умовах цього договору, та їх Заборгованості, оформлена за формою, встановленою в Додатку №1 та Додатку №8 до цього Договору. В електронному вигляді, інформація, зазначена в Реєстрі Заборгованості Боржників, надається за формою, встановленою в Додатку №5 до цього Додатку.

Всупереч викладеним вимогам таких договорів позивачем не було надано суду, а саме: нотаріально посвідченого Додатку №1 та Додатку №8 до Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року, а також нотаріально посвідченого Додатку №1 до договору про відступлення прав за іпотечним договором від 08 листопада 2012 року, а надані витяги /а.с. 16-17/ без належного посвідчення не можуть бути розцінені судом як належні докази відступлення права вимоги від АКБ "ТАС-Комерцбанк" позивачеві саме стосовно ОСОБА_1

Таким чином, зважаючи на відсутність окремого договору про задоволення вимог, який би передбачав перехід права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання зобов`язання, а також відсутність нотаріально посвідченого Додатку №1 та Додатку №8 до Договору факторингу №15 від 28 листопада 2012 року та Додатку №1 до договору про відступлення прав за іпотечним договором від 08 листопада 2012 року, у позивача були відсутні правові підстави щодо задоволення його вимог за рахунок предмета обтяження, а відтак і відсутні правові підстави вимагати звільняти з під арешту відповідне іпотечне майно.

Крім того, суд наголошує, що третьою особою погашено заборгованість по укладеному між нею та АКБ "ТАС-Комерцбанк" (правонаступником якого виступав в подальшому ПАТ "Сведбанк") в межах виконавчого провадження № 9863063 та підтверджено належним чином завіреними матеріалами такого провадження /а.с. 111-128/.

Відповідно до статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Таким чином, ОСОБА_1 належним чином виконано свій обов'язок з погашення заборгованості по Кредитному договору.

Виходячи в викладеного вище, суд приходить до висновку про відсутність у позивача підстав для звернення стягнення на предмет іпотеки, яка, в свою чергу, була укладена на забезпечення Кредитного договору № 018/0606/88-168 від 07.06.2006, що свідчить про відсутність порушених прав позивача.

Приписами ч. 1 ст. 6 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтерес.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Суд наголошує, що захист прав здійснюється у разі їх порушення. З цього слідує, що під час розгляду кожної справи суд повинен встановити чи має місце порушення прав позивача, адже без цього не можна виконати завдання судочинства. Якщо позивач не довів факту порушення особисто своїх прав, то навіть у разі, якщо дії суб'єкта владних повноважень є протиправними, підстав для задоволення позову немає. Звернення до суду є способом захисту порушених суб'єктивних прав, а не способом відновлення законності та правопорядку у публічних правовідносинах.

Об'єктом судового захисту є права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Для розкриття цих категорій необхідно звернути увагу на Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням 50 народних депутатів України щодо офіційного тлумачення окремих положень частини першої статті 4 ЦПК України (справа про охоронюваний законом інтерес) від 1 грудня 2004 року N 18-рп/2004 (справа N 1-10/2004). Системний аналіз, який провів Конституційний Суд України, свідчить, що поняття "охоронюваний законом інтерес" у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права" має один і той же зміст.

З урахуванням наведених вище міркувань Конституційний Суд України вирішив, що поняття "охоронюваний законом інтерес" треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Суд захищає лише порушені, невизнані або оспорювані права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин. Визнання протиправним рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень можливе лише за позовом особи, право або охоронюваний законом інтерес якої порушені такою діяльністю.

Отже, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, в адміністративного суду відсутні підстави для задоволення позову.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позивачем при зверненні до суду з цим позовом не обґрунтовано порушення його прав та законних інтересів.

Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами першою, другою статті 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу (частина 1); в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову (частина 2).

Таким чином, суд перевіривши матеріали справи, оцінивши надані докази, дійшов висновку, що позовні вимоги необґрунтовані, матеріалами справи не підтверджені та задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

В задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Факторингова компанія "ВЕКТОР ПЛЮС" до Октябрського відділу державної виконавчої служби по місту Полтава Полтавського міськрайонного управління юстиції, третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_1 про звільнення з-під арешту майна - відмовити.

Постанова набирає законної сили відповідно до статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд.

Повний текст постанови виготовлено 15 вересня 2016 року.

СуддяІ.Г. Ясиновський