Постанова № 61319112, 08.09.2016, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" вересня 2016 р.Справа № 914/1141/16

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого - суддіМатущака О.І.

суддівБойко С.М.

ОСОБА_1

розглянув апеляційні скаргималого приватного підприємства Фірми Альфа-М м. Київ та військової частини А2166 с. Липники Пустомитівського р-ну Львівської обл.

на рішеннягосподарського суду Львівської області від 24.06.2016р.

у справі№ 914/1141/16

за позовом: малого приватного підприємства Фірми Альфа-М

м. Київ

до відповідача:військової частини А2166 с. Липники Пустомитівського

р-ну Львівської обл.

про стягнення 25450, 22 грн.

за участю представників сторін від:

позивача: не зявився;

відповідача: ОСОБА_2 за довіреністю №350/490/46/1444ж від 31.08.2016р.

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.06.2016р. (суддя М.Р. Король) позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А2166 на користь малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» 15 063, 60 грн. інфляційних втрат, 1 205, 36 грн. 3% річних, 5 688, 17 грн. пені та 1 145, 81 грн. судового збору. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що відповідачем не виконано зобовязання в строки, передбачені договором.

Позивачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення місцевого господарського суду в частині часткового задоволення позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги. В своїй апеляційній скарзі апелянт посилається на неправильний розрахунок інфляційних втрат, 3 % річних та пені, здійснений судом першої інстанції.

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду першої інстанції, прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. В своїй апеляційній скарзі апелянт зазначає, що судом першої інстанції не було взято до уваги ту обставину, що військова частина здійснила оплату за рішенням суду, як тільки з державного казначейства прийшла відповідна вимога про перерахування коштів на користь відповідача.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому просить залишити останню без задоволення.

Ухвалою Львівського апеляційного господарського суду від 01.09.2016 р. відкладено розгляд справи та враховуючи клопотання позивача, призначено судове засідання у даній справі в режимі відеоконференції на 08.09.2016 р. Забезпечення проведення відеоконференції за участю представника малого приватного підприємства Фірми «Альфа-М» покладено на Оболонський районний суд м. Києва (04212 вул.Тимошенка, 2-Є м.Київ). В Оболонський районний суд м. Києва представник позивача не зявився. В судовому засіданні представником відповідача викладено доводи по суті апеляційної скарги та заперечення щодо задоволення апеляційної скарги позивача.

До початку розгляду справи по суті, суд апеляційної інтонації розглянувши клопотання, заявлене в описовій частині апеляційної скарги про призначення судово-економічної експертизи, зазначає таке.

Призначення і проведення судової експертизи врегульовано ст. 41 Господарського процесуального кодексу України, згідно з ч. 1 якої для роз'яснення питань, що виникають під час вирішення господарського спору і потребують спеціальних знань, господарський суд призначає судову експертизу.

Зупинення провадження у справі у зв'язку з призначенням господарським судом судової експертизи є правом суду, а не його обов'язком. При цьому судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування або наявні у справі докази є суперечливими. Питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.

Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмету доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Вказаної позиції дотримується Вищий господарський суд України у постанові пленуму №4 від 23.03.2012р. «Про деякі питання практики призначення судової експертизи».

З огляду на те, в матеріалах справи наявний період заборгованості по сплаті основного боргу відповідача перед позивачем, керуючись рекомендаціями по здійсненню розрахунків Вищого господарського суду України, суд апеляційної самостійно може здійснити відповідні розрахунки стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних. А відтак, судова колегія не вбачає необхідності для призначення судово-економічної експертизи.

Розглянувши наявні у справі матеріали, давши належну оцінку доводам апеляційних скарг, заслухавши представника відповідача, колегія суддів апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено судом апеляційної інстанції, 29.05.2003 р. між військовою частиною А3755, правонаступником якої є військова частина А2166 та МПП фірма «Альфа-М» укладено договір №1 на виконання технічного обслуговування систем зв'язку на ВЗ «Сектор», за умовами якого замовник передає, а виконавець бере на себе зобов'язання виконати технічне обслуговування систем зв'язку на ВЗ «Сектор».

В подальшому 20.10.2010 р. між сторонами був укладений договір №281-1 (договір №2), за умовами п.1.1. якого військова частина А2166 зобов'язалась погасити заборгованість МПП фірма «Альфа-М», визнану у відповіді №1204 від 11.10.2010 р. на претензію №9/7 від 30.07.2010 в сумі 19737,85 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А2166, в терміни та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до п.п.2.1, 3.1, 4.1, 7.1, 7.2 договору №2, військова частина А2166 самостійно, без пред'явлення рахунку перераховує на поточний рахунок МПП фірма «Альфа-М» суму боргу, вказану в п.1.1, не пізніше 31.03.2011 р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100%, та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування згідно з п.2 ст.625 Цивільного кодексу України.

МПП фірма «Альфа-М» відмовляється від примусового стягнення боргу з військової частини А2166 з дня набрання чинності згідно з п.7.1 цього договору та до 31.03.2011 р..

При порушенні строків платежів військова частина А2166 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі ст.ст.534, 549 та п.3 ст.611 ЦК України.

Цей договір набуває чинності з моменту його підписання та засвідчення підписів печатками сторін і діє до повного виконання зобов'язань за цим договором.

З моменту набрання чинності зобов'язань за цим договором припиняються (втрачають чинність) зобов'язання сторін, згідно п.2 ст.604 ЦК України, які виникли за актами виконаного технічного обслуговування, відповідно, № 7/10 від 12.10.2007 та № 5/10 від 20.10.2008, виконаного за додатковими угодами, відповідно, №4 від 27.10.2006 та №5 від 12.10.2007 до договору №281 від 29.05.2003 за кошторисами, відповідно, № 281/5 та № 281/6.

Як встановлено господарським судом першої інстанції, в подальшому МПП фірма»Альфа-М» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення боргу та фінансових санкцій за вказаним договором у звязку з його невиконанням військовою частиною.

В свою чергу, військова частина А2166 звернулась до господарського суду з зустрічною позовною заявою про визнання недійсним укладеного між сторонами договору №281-1 від 20.10.2010 р. на підставі ст.ст.203, 229 ЦК України.

Наявними матеріалами справи підтверджується, що рішенням господарського суду Львівської області від 03.06.2014 р. у справі №914/1202/14 первісний позов задоволено частково. Стягнуто з військової частини А2166 на користь МПП фірма «Альфа-М» 14027,44 грн. заборгованості, 1262,47 грн. 3% річних, 631,23 грн. інфляційних, 911,78 грн. пені, 1122,99 грн. судового збору та 646,29 грн. інших витрат, повязаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмовлено. Зустрічний позов задоволено частково: визнано недійсним договір № 281-1, укладений 20.10.2010 р. між військовою частиною А2166 та МПП фірма «Альфа-М» в частині п.1.1. цього договору, а саме: в частині зазначення у п.1.1. суми заборгованості, яка перевищує 14027,44 грн. У задоволенні решти позовних вимог за зустрічним позовом відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014р. у справі №914/1202/14 апеляційну скаргу МПП фірма «Альфа-М» задоволено частково. Рішення господарського суду Львівської області від 03.06.2014 р. у справі №914/1202/14 змінено, зокрема, первісний позов задоволено частково, стягнуто з військової частини А2166 на користь МПП фірми «Альфа-М» 19 737,85 грн. заборгованості, 1 773,17 грн. 3% річних, 897,02 грн. інфляційних, 1357,04 грн. пені, 1 585,84 грн. судового збору та 912,67 грн. інших витрат, повязаних з розглядом справи, за розгляд первісного позову. У задоволенні решти позовних вимог за первісним позовом відмолено. У задоволенні зустрічного позову відмолено.

10.11.2014 р., на виконання вищевказаної постанови, господарським судом Львівської області видано відповідні накази.

Постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 р. постанову Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014 р. у даній справі залишено без змін.

У звязку з тим, що відповідачем не виконано грошові зобовязання за договором №281-1 від 20.10.2010 р. та внаслідок збільшення періоду прострочення виконання грошових зобов'язань, з врахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення 26406,47грн., з яких: 19 057,95грн. інфляційних втрат, 1645,36грн. трьох відсотків річних, 5703,16грн. пені.

При прийнятті постанови суд апеляційної інстанції виходив з такого.

Відповідно до ст. 193, 265 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. А за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Наявність факту порушення зобов'язання, а саме: непогашення відповідачем основного боргу на підставі договору № 281-1 від 20.10.2010 р., укладеного між сторонами, встановлено постановою Львівського апеляційного господарського суду від 27.10.2014р., яка набрала законної сили.

Згідно ст.35 ГПК України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Як встановлено вище, відповідно до п.п.1.1, 2.1 договору №2, військова частина А2166 зобов'язалась погасити заборгованість МПП фірма «Альфа-М», визнану у відповіді №1204 від 11.10.2010 р. на претензію №9/7 від 30.07.2010 в сумі 19737,85 грн. за технічне обслуговування внутрішніх станцій зв'язку військової частини А2166, в терміни та на умовах, визначених цим договором. Крім цього, військова частина А2166 самостійно, без пред'явлення рахунку перераховує на поточний рахунок МПП фірма «Альфа-М» суму боргу, вказану в п.1.1, не пізніше 31.03.2011р. з урахуванням індексу інфляції за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування, якщо за цей період індекс інфляції перевищує 100%, та з урахуванням 3% річних за період з 30.06.2010 р. до дня перерахування згідно з п.2 ст.625 ЦК України.

Як встановлено місцевим господарським судом та перевірено апеляційною інстанцією, у матеріалах справи відсутні докази здійснення вищевказаної оплати.

Згідно з ч. 2 ст. 193, 230, ч.6 ст.232 ГК України, порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Відповідно до ст. ст. 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобовязань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів, за прострочення платежу, пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно п. 4.1. договору №2, при порушенні строків платежів військова частина А2166 самостійно нараховує та сплачує одночасно з сумою платежу пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу до дня погашення заборгованості від суми простроченого платежу згідно зі ст.ст.534, 549 та п.3 ст.611 ЦК України.

Відтак, сторони самостійно передбачили пеню у розмірі облікової ставки. Пеня нараховується до дня погашення заборгованості та не обмежується шістьма місяцями, що узгоджується з позицією Львівського апеляційного господарського суду при нарахуванні пені згідно з умовами Договору №2, викладеною у постанові від 27.10.2014 р. у даній справі, яка залишена без змін постановою Вищого господарського суду України від 19.02.2015 р.

Перевіривши правильність здійсненого розрахунку пені за період з 01.03.2015 р. по 11.04.2016 р., апеляційний господарський суду вважає правомірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у цій частині та стягнення пені у розмірі 5 688,17 грн.

Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Необхідно також зазначити, що наявність судового рішення про задоволення вимог кредитора, яке не виконане боржником, не припиняє правовідносин сторін договору, не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов'язання та не позбавляє кредитора права на отримання сум, передбачених ч. 2 ст.625 ЦК України.

За таких обставин, суд апеляційної інстанції здійснивши перерахунок 3% річних та інфляційних втрат за період з 31.03.2014 р. по 30.03.2016 р., вважає правомірним висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовних вимог в цій частині та стягнення з відповідача 15 063,60грн. інфляційних втрат та 1 205,36 грн. 3% річних.

Щодо посилань апелянта на те, що судом першої інстанції неправомірно відхилено висновок експерта №3876/3889 від 26.10.2015 р., який позивач просив долучити до справи в якості доказу, суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Вищевказаний висновок був зроблений у межах справи №916/1069/15-г яка розглядалась Одеським апеляційним господарським судом за позовом МПП «Фірма «Альфа М» до військової частини А1283. Необхідно зазначити, що предметом дослідження вказаної експертизи було таке питання: чи обґрунтовано та відповідно до якої методології здійснені перерахування індексу інфляції згідно з діючими нормативними документами виходячи із збільшених позовних вимог МПП фірма «Альфа-М» та заперечень викладених скаржником в апеляційній скарзі. Тобто, поставлене питання Одеським апеляційним господарським судом стосувалось штрафних санкцій конкретних договірних правовідносин, а саме: згідно договору №215 від 17.05.2006р. А тому, не може слугувати доказом у даній справі, де предметом розгляду є стягнення пені, інфляційних втрат та 3 % річних за невиконання договору № 281-1 від 20.10.2010 р.

Згідно ст. 33, абзацу 2 ст. 34, ст. 43 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і обєктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Скаржником не подано суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували обґрунтованість вимог, заявлених у апеляційній скарзі.

За таких обставин, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що рішення прийняте із дотриманням норм чинного законодавства та у відповідності до обставин справи, тому підстав для його зміни чи скасування, колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, -

Львівський апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Рішення господарського суду Львівської області від 24.06.2016 р. у справі

№ 914/1141/16 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2.Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

3.Матеріали справи скерувати в господарський суд Львівської області.

ОСОБА_3 Матущак

СуддіС.М. Бойко

ОСОБА_1