Постанова № 61319053, 13.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" вересня 2016 р. Справа№ 910/9007/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Михальської Ю.Б.

суддів: Тищенко А.І.

Отрюха Б.В.

За участю представників:

від позивача: Чеботарьова І.Г. - за дов.

від відповідача: Поштар Т.П. - за дов.

розглянувши апеляційну скаргу Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області»

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016

у справі №910/9007/16 (суддя Чинчин О.В.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»

до Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області»

про стягнення заборгованості в розмірі 966 369,04 грн.

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (далі, позивач або ПАТ «НАК «Нафтогаз України») звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом (із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог; том 1, а.с. 70-71) до Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» (далі, відповідач) про стягнення пені у розмірі 166 080,68 грн., інфляційних у розмірі 392 182,55 грн. та 3% річних у розмірі 30 694,50 грн.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору купівлі - продажу природного газу №2207/14-ТЕ-41 від 28.01.2014 щодо здійснення своєчасної оплати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 позов задоволено частково.

Присуджено до стягнення з Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 3% річних у розмірі 30 667 (тридцять тисяч шістсот шістдесят сім) грн. 91 (дев'яносто одна) коп., інфляційні у розмірі 352 959 (триста п'ятдесят дві тисячі дев'ятсот п'ятдесят дев'ять) грн. 18 (вісімнадцять) коп., пеню у розмірі 165 806 (сто шістдесят п'ять тисяч вісімсот шість) грн. 75 (сімдесят п'ять) коп. та судовий збір у розмірі 8 241 (вісім тисяч двісті сорок одна) грн. 51 (п'ятдесят одна) коп.

Рішення суду мотивоване тим, що позовні вимоги про стягнення пені, інфляційних втрат та 3% річних є обґрунтованими та такими, що підлягають частковому задоволенню відповідно до уточненого розрахунку суду.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, Державне підприємство «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі №910/9007/16 та постановити нове рішення, яким в позові відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування апеляційної скарги відповідач посилається на те, що вина відповідача у простроченні платежів за Договором купівлі - продажу природного газу №2207/14-ТЕ-41 від 28.01.2014 відсутня, а отже і відсутній склад правопорушення, що згідно статті 217 Господарського кодексу України та статті 614 Цивільного кодексу України позбавляє ПАТ «НАК «Нафтогаз України» права застосовувати до боржника заходи відповідальності, передбачені пунктом 7.2. Договору та частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу відповідача було передано на розгляд колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Отрюх Б.В.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 19.07.2016 апеляційну скаргу відповідача прийнято до провадження та розгляд справи призначено на 13.09.2016.

Представник позивача 13.09.2016 подав через відділ документального забезпечення Київського апеляційного господарського суду відзив на апеляційну скаргу, у якому просив суд у задоволенні апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Від представника відповідача 07.09.2016 також надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, у якому відповідач зазначив про те, що на сьогоднішній день він перебуває у складному фінансовому становищі, що значно утруднює виконання рішення суду; сума, заявлена до стягнення за оскаржуваним рішенням, є досить великою і сплата всієї суми одразу може призвести до зупинення діяльності Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» та його неплатоспроможності взагалі; вини у несвоєчасній сплаті теплоенергії позивачу з боку відповідача немає, оскільки оплата здійснюється по мірі виділення коштів з бюджету. Зазначене, на думку відповідача, є підставою для зменшення судом розміру присуджених до стягнення штрафних санкцій.

Представник позивача у судовому засіданні проти заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій заперечував.

Колегія суддів, розглянувши у судовому засіданні клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, заслухавши пояснення представників сторін, ухвалила відмовити у його задоволення з підстав, які будуть викладені у мотивувальній частині постанови.

Представник позивача у судовому засіданні проти доводів, викладених у апеляційній скарзі відповідача, заперечував, просив залишити її без задоволення, а рішення суду без змін.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводи, викладені у апеляційній скарзі, просив її задовольнити, скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове рішення, яким у позові відмовити.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Частиною 1 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Згідно частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно частини 2 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Матеріалами справи підтверджується, що 28.01.2014 між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (продавець) та Державним підприємством «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» (покупець) було укладено Договір купівлі - продажу природного газу №2207/14-ТЕ-41 (далі, Договір), відповідно до умов якого продавець зобов'язався передати у власність покупцю у 2014 році природний газ, ввезений на митну територію України ПАТ «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити цей природний газ на умовах цього Договору.

Газ, що продається за цим Договором, використовується покупцем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається населенням (пункт 1.2. Договору).

Відповідно до пункту 3.1. Договору право власності на газ переходить від продавця до покупця в пунктах приймання-передачі, після переходу права власності на газ покупець несе всі ризики і приймає всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.

За змістом пункту 3.3. Договору приймання - передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання - передачі газу.

Відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Згідно з пунктом 7.1. Договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність згідно з цим договором і чинним законодавством України.

Пунктом 7.2. Договору передбачено, що у разі невиконання покупцем умов пункту 6.1. цього Договору продавець має право не здійснювати поставку газу покупцю або обмежити поставку пропорційно до кількості несплачених обсягів з наступною поставкою цих обсягів при умові їх оплати та наявності технічної можливості. У разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх підписів печатками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склалися між сторонами з 01 січня 2014 року і діє в частині реалізації газу до 31.12.2014, а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.

Як зазначає позивач, на виконання умов Договору купівлі - продажу природного газу №2207/14-ТЕ-41 від 28.01.2014 позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв імпортований природний газ, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2014, 28.02.2014, 31.03.2014, 30.04.2014, 31.05.2014, 30.06.2014, 31.07.2014, 31.10.2014, 30.11.2014, 31.12.2014.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач здійснив оплату за отриманий товар з прострочкою платежу. Таким чином, враховуючи неналежне виконання відповідачем умов договору, позивач просив суд стягнути з Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» 3% річних у розмірі 30 694 грн. 50 коп., інфляційні у розмірі 392 182 грн. 55 коп. та пеню у розмірі 166 080 грн. 68 коп. з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15.06.2016, яка була прийнята судом першої інстанції до розгляду.

Колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

За своєю правовою природою укладений між сторонами Договір є договором купівлі-продажу.

Статтею 655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

За приписами частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.

В силу вимог частини 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зазначена норма кореспондується з приписами статті 193 Господарського кодексу України.

Згідно частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до частини 7 статті 193 Господарського кодексу України не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язання, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Як вбачається із матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного Договору позивач передав, а відповідач в свою чергу прийняв імпортований природний газ, що підтверджується Актами приймання - передачі природного газу від 31.01.2014 в кількості 170,095 тис.куб.м. на загальну суму 222 688,38 грн., від 28.02.2014 в кількості 125 547 тис.куб.м. на загальну суму 164 366,14 грн., від 31.03.2014 в кількості 119,598 тис.куб.м. на загальну суму 156 577,71 грн., від 30.04.2014 в кількості 57,075 тис.куб.м. на загальну суму 74 722,60 грн., від 31.05.2014 в кількості 39,240 тис.куб.м. на загальну суму 51 373,01 грн., від 30.06.2014 в кількості 30,004 тис.куб.м. на загальну суму 39 281,24 грн., 31.07.2014 в кількості 17,117 тис.куб.м. на загальну суму 22 409,57 грн., від 31.10.2014 в кількості 9 607 тис. куб.м. на загальну суму 12 577,49 грн., від 30.11.2014 в кількості 124,697 тис.куб.м. на загальну суму 163 253,32 грн., від 31.12.2014 в кількості 147,814 тис.куб.м. на загальну суму 193 518,09 грн., які оформлені належним чином та підписані уповноваженими представниками сторін і скріплені печатками підприємств без зауважень та заперечень.

Як уже зазначалося, відповідно до пункту 6.1. Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Проте, матеріалами справи підтверджується, що відповідачем оплата за отриманий товар у розмірі 378 000,00 грн. була здійснена з прострочкою платежу (платіжне доручення №371 від 28.01.2016; том 1, а.с. 69), що не заперечувалось представниками сторін у судовому засіданні.

При зверненні до суду з позовом із урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог від 15.06.2016 позивач просив стягнути з відповідача на його користь 3% річних за загальний період прострочки з 15.02.2014 по 28.01.2016 у розмірі 30 694 грн. 50 коп. та інфляційні в розмірі 392 182 грн. 55 коп.

Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 Цивільного кодексу України).

Порушенням зобов'язання, у відповідності до статті 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Згідно статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання; боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися.

Вказана стаття також передбачає можливість стягувати за прострочення виконання грошового зобов'язання проценти річних.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються НЕЗАЛЕЖНО ВІД ВИНИ боржника. Це правило ґрунтується на засадах справедливості і виходить з неприпустимості безпідставного збереження грошових коштів однією стороною зобов'язання за рахунок іншої.

Колегія суддів, перевіривши розрахунок 3% річних за загальний період прострочки з 15.02.2014 по 28.01.2016 вважає, що ця частина позовних вимог підлягає частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача в частині визначення початку періоду прострочки відповідача за зобов'язаннями травня 2014 року, листопада 2014 року. Так, позивачем не враховано, що якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України). Таким чином, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 3% річних у розмірі 30 667 грн. 91 коп. за загальний період з 15.02.2014 по 28.01.2016.

Інфляційні нарахування на суму боргу здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (пункти 3.1., 3.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» №14 від 17.12.2013).

Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р «Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ» зазначено, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць; сума, що внесена за період з 1 по 15 число відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо з 16 по 31 число, то розрахунок починається з наступного місяця.

Суд, перевіривши розрахунок інфляційних, як збільшення суми основного боргу в період прострочки виконання боржником його грошового зобов'язання в зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, наданий позивачем, вважає, що позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача інфляційних у розмірі 392 182 грн. 55 коп. за період лютий 2014 року - грудень 2015 року підлягають частковому задоволенню у зв'язку з невірним розрахунком позивача з огляду на наступне.

Так, позивач при розрахунку інфляційних не врахував, що одночасно з інфляцією може мати місце і дефляція, тобто зменшення, яка також має бути врахована при розрахунку даної вимоги. Крім того, як вбачається з розрахунку позивача, ним нараховані інфляційні поденно у зв'язку із здійсненням відповідачем часткової оплати за отриманий товар, що є неправильним, з огляду на те, що інфляційні є помісячним індексом, який розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Також, позивач не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України).

Таким чином, розрахунок інфляційних, наданий позивачем є необґрунтованим, оскільки можна в даному випадку застосовувати цей вид виключної відповідальності до відповідача тільки у випадку наявності його прострочки виконання грошового зобов'язання за період, коли офіційно державою визначено про наявність інфляції за місячний термін (28 днів також є такою прострочкою), а періоди прострочки, вказані позивачем, складають менше 15 днів в одному місяці зі зміною відповідно сум боргу протягом одного місяця, по закінченні якого сума боргу була погашена за конкретним актом по конкретній сумі грошового зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, відповідно до арифметично вірного розрахунку суду з відповідача на користь позивача підлягають стягненню інфляційні лише у розмірі 352 959 грн. 18 коп. за загальний період прострочки лютий 2014 року - грудень 2015 року.

Також, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 166 080,68 грн. пені за загальний період прострочки з 15.02.2014 по 14.07.2015.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина 1-2 статті 549 Цивільного кодексу України).

Неустойка у розумінні частини 1 статті 230 Господарського кодексу України є штрафною санкцією у вигляді грошової суми, яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

За змістом пункту 7.2. Договору у разі невиконання покупцем пункту 6.1. умов цього Договору він зобов'язується сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня від суми простроченого платежу за кожний день прострочення платежу.

Пунктом 9.3. Договору сторони дійшли згоди, що строк, у межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних нарахувань, встановлюється тривалістю у 5 років.

Відповідно до приписів пункту 1.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення інфляційних нарахувань та пені.

Колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок пені, погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог у цій частині у зв'язку з невірним розрахунком позивача. Так, при здійсненні розрахунку пені позивач не врахував, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені та якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина 5 статті 254 Цивільного кодексу України), а тому до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня в розмірі 165 806 грн. 75 коп. за загальний період прострочки виконання відповідачем його договірного грошового зобов'язання з 15.02.2014 по 14.07.2015.

Зважаючи на встановлені судом обставини справи, наведені норми чинного законодавства та умови угоди сторін, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ПАТ «НАК «Нафтогаз України» про стягнення з відповідача пені, 3 % річних та інфляційних відповідно до уточненого розрахунку суду.

Так, згідно арифметично вірного розрахунку суду, правомірними є вимоги позивача про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 30 667 грн. 91 коп., інфляційних у розмірі 352 959 грн. 18 коп. та пені у розмірі 165 806 грн. 75 коп.

Доводи апеляційної скарги відповідача з приводу необхідності зменшення розміру пені та клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій залишаються судом без задоволення з огляду на наступне.

Згідно з частиною 1 статті 233 Господарського кодексу України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником, майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

За приписами частини 4 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право, зокрема, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

При цьому, правовий аналіз наведених норм свідчить про те, що зменшення розміру неустойки та відстрочення виконання судового рішення є правом суду, а не його обов'язком, при якому повинні враховуватись певні обставини, які в своїй сукупності утворюють винятковість. Аналогічну позицію наведено у постановах від 18.02.2014 та від 29.04.2014 Вищого господарського суду України у справах №904/5957/13 та №16/3012/13.

Зі змісту пункту 3.17.4. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вбачається, що вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Дослідивши обставини, на які відповідач посилається як на підставу для зменшення розміру пені, колегія суддів приходить до висновку, що останні не є винятковими у розумінні частини 3 статті 83 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідачем належних та допустимих доказів дійсної наявності фінансових ускладнень у його діяльності не надано.

Крім того, колегія суддів зазначає, що для господарсько-правових відносин характерна юридична рівність сторін, тобто бюджетна установа як отримувач і розпорядник бюджетних коштів не має будь-яких привілеїв чи пільг в межах виконання взятих на себе господарських зобов'язань та рішення суду, яке є обов'язковим. Відсутність бюджетних коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірного зобов'язання.

Враховуючи вищевикладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які грунтуються на належних та допустимих доказах.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, а господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини 1 статті 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

З огляду на вищевикладене, заперечення скаржника, викладені у апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки не підтверджуються матеріалами справи та не спростовують висновків суду першої інстанції.

Враховуючи зазначене, колегія суддів вважає рішення суду у даній справі обґрунтованим та таким, що відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи, підстав для його скасування чи зміни не вбачається. Апеляційна скарга Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 99, 101, 102, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державного підприємства «Групова котельня УМТ та ГЗ ГУ МВС України в Київській області» на рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі №910/9007/16 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 15.06.2016 у справі №910/9007/16 залишити без змін.

Матеріали справи №910/9007/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Головуючий суддя Ю.Б. Михальська

Судді А.І. Тищенко

Б.В. Отрюх