Постанова № 61318993, 07.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа№ 910/7255/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Власова Ю.Л.

Хрипуна О.О.

За участі представників сторін:

Від позивача: Візір А.С.;

Від відповідача: Палагицька Г.С.;

Прокурор: Колодяжна А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 (суддя Привалов А.І.)

за позовом Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація"

про внесення змін до догвору оренди земельної ділянки,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі № 910/7255/16, повний текст якого складено 21.06.2016, позов Київської місцевої прокуратури № 2 в інтересах держави в особі Київської міської ради до Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" про внесення змін до договору оренди земельної ділянки - задоволено повністю, а саме: внесено зміни до п.4.2 Договору оренди земельної ділянки від 06.03.2007р., укладеного між Київською міською радою та відкритим акціонерним товариством "Гідромеханізація" (яке в подальшому реорганізовано у публічне акціонерне товариство "Гідромеханізація"), викласти у наступній редакції: "річна орендна плата на земельну ділянку встановлюється у розмірі 3% (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки".

Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 по справі № 910/7255/16 мотивоване наявністю законодавчо обумовлених підстав для внесення змін до договору оренди в частині зміни розміру річної орендної плати і встановлення її у розмірі 3 % (три відсотки) від її нормативної грошової оцінки.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва у справі № 910/7255/16 від 14.06.2016 по справі - скасувати та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при винесенні рішення порушено норми матеріального та процесуального права, рішення суду першої інстанції було прийнято при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказував на те, що судом неправильно застосовано ст.ст. 627, 632, 638, 651, 652 Цивільного кодексу України, ст. 188 Господарського кодексу України та ст.ст. 15, 30 Закону України «Про оренду землі»:

- зміна положень Податкового кодексу України не може бути підставою для обов'язкової зміни умов договору оренди, який було укладено у відповідності до вимог чинного законодавства, що діяло на момент такого укладення;

- відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін;

- відсутні підстави для зміни умов договору згідно з приписами ст. 652 Цивільного кодексу України;

- зміна ціни договору згідно з ч. 1 ст. 632 Цивільного кодексу України відбувається лише за згодою сторін, оскільки ціна - це істотна умова договору;

- не дотримано процедуру повідомлення відповідача про зміну умов договору, обумовлену ст. 188 Господарського кодексу України;

- рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" не є імперативним, оскільки орган місцевого самоврядування у даних правовідносинах виступає як суб'єкт господарських правовідносин, а не як суб'єкт владних повноважень.

Відповідно до автоматизованого розподілу справи № 910/7255/16 між суддями, справу розподілено судді - доповідачу Станіку С.Р. у складі колегії суддів: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В. Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 (з урахуванням ухвали про виправлення описки) апеляційну скаргу по справі № 910/7255/16 прийнято до розгляду колегією суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Тарасенко К.В. Хрипун О.О., справу призначено до розгляду на 07.09.2016.

Розпорядженням начальника відділу Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 у зв'язку з перебуванням судді Тарасенко К.В., яка не є головуючим суддею (суддею-доповідачем) у відпустці, відповідно до підпунктів до п.2.3.25, 2.3.49 п.2.3. Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний авторозподіл справи № 910/7255/16.

Відповідно до протоколу автоматичної зміни складу колегії суддів Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016, сформовано для розгляду зазначеної апеляційної скарги колегію суддів у складі: головуючий суддя: Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 07.09.2016 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 (суддя Привалов А.І.) прийнято до провадження колегії суддів Київського апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя Станік С.Р., судді: Власов Ю.Л., Хрипун О.О., розгляд справи вирішено здійснити в раніше призначеному судовому засіданні 07.09.2016.

В судовому засіданні 07.09.2016 представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав, просив суд апеляційну скаргу задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову.

Представник позивача в судовому засіданні 07.09.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Прокурор в судовому засіданні 07.09.2016 проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив суд апеляційної інстанції залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, посилаючись на відповідність оскаржуваного судового рішення нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 99 Господарського процесуального кодексу України визначено, що в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у цьому розділі. Апеляційний господарський суд, переглядаючи рішення в апеляційному порядку, користується правами, наданими суду першої інстанції.

Згідно з статтею 101 Господарського процесуального кодексу України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Додаткові докази приймаються судом, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Київський апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду має бути залишено без змін, виходячи із наступного.

Відповідно до ст. 121 Конституції України на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у випадках, визначених законом.

Згідно з п. 6 частини другої ст. 20 Закону України "Про прокуратуру" при виявленні порушень закону прокурор або його заступник у межах своєї компетенції мають право звертатись до суду з заявами про захист прав і законних інтересів громадян, держави, а також підприємств та інших юридичних осіб.

Ст. 361 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що представництво прокуратурою інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні прокурорами від імені держави процесуальних та інших дій, спрямованих на захист у суді інтересів громадянина або держави у випадках, передбачених законом. Підставою представництва у суді інтересів держави є наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою. Формами представництва є, зокрема, звернення до суду з позовами, коли порушуються інтереси держави та участь у розгляді судами справ. Прокурор самостійно визначає підстави для представництва у судах, форму його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Абзац третій частини першої та частина третя ст. 2 Господарського процесуального кодексу України визначають, що господарський суд порушує справи за позовними заявами прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави; прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

У рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999р. у справі № 1-1/99 зазначено, що інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч. 5 ст. 60 Закону України "Про місцеве самоврядування" органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Враховуючи викладене, керівник Київської місцевої прокуратури №2 правомірно, згідно діючого законодавства, звернувся до суду з даною позовною заявою для захисту інтересів держави в особі Київської міської ради.

Як вірно встановлено місцевим господарським судом та підтверджується наявними матеріалами справи, 06.07.2007 між позивачем (за договором - орендодавець) та відповідачем (за договором - орендар) було укладено договір оренди земельної ділянки, зареєстрований Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) 23.07.2007р. за №63-6-00421 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1 якого орендодавець на підставі рішення Київської міської ради від 28.12.2006р. №572/629, за актом приймання-передачі передає, а орендар приймає в оренду (строкове платне користування) земельну ділянку, визначену цим договором.

Згідно з п. 2.1 Договору, об'єктом оренди відповідно до цього договору є земельна ділянка з наступними характеристиками: місце розташування - мікрорайон Бортничі в Дарницькому районі м. Києва; розмір - 2,9791 га; цільове призначення - для розробки кар'єру піску № 7; кадастровий номер - 8000000000:90:283:0031.

Пунктом 3.1 Договору визначено, що його укладено на 15 років.

Згідно з п.п. 4.1, 4.2 Договору, визначена цим договором орендна плата за земельну ділянку становить платіж, який відповідач самостійно розраховує та вносить позивачу за користування земельною ділянкою у грошовій формі. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у розмірі 1,5% від її нормативної грошової оцінки.

Відповідно до п. 4.5 Договору, розмір орендної плати може змінюватися за згодою сторін шляхом прийняття відповідного рішення Київською міською радою та внесення змін до цього договору.

Пунктом 4.9. Договору встановлено, що розмір орендної плати може переглядатись у разі зміни розмірів земельного податку, підвищення цін і тарифів, зміни коефіцієнта індексації, визначених законодавством та у випадках, передбачених законом, за згодою сторін, але не частіше, ніж один раз у рік.

У відповідності до п. 11.1 Договору всі зміни та/або доповнення до цього договору вносяться за згодою сторін.

28.02.2013р. Київською міською радою прийнято рішення № 89\9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру орендної плати у відповідність до положень 288 Податкового кодексу України", відповідно до якого орган місцевого самоврядування вирішив внести зміни до договорів оренди земельних ділянок в частині річної орендної плати, встановивши її у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки та покладено на орендарів, зокрема відповідача, обов'язок забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок.

Обґрунтовуючи заявлені вимоги, прокурор стверджує, що зміна розміру відсотків від грошової оцінки землі є підставою для внесення змін до договору в частині орендної плати, у зв'язку з чим прокурор заявляє вимоги в інтересах держави в особі Київської міської ради та просить внести зміни до договору оренди земельної ділянки від 06.07.2007р. щодо приведення умов договору в частині розміру орендної плати у відповідність до вимог чинного законодавства, посилаючись на положення ст. 188 Господарського кодексу України, ст.ст. 274, 288 Податкового кодексу України.

Відповідач у апеляційній скарзі зазначає, що відповідно до ч.1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, відтак, зміна положень Податкового кодексу України не можуть бути підставою для обов'язкової зміни умов спірного договору. Відповідач вказує, що рішення Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013р. не може бути імперативним, оскільки позивач не може зобов'язати іншу сторону договору забезпечити внесення змін до договору оренди земельної ділянки, а задоволення позовних вимог у даній справі буде суперечити принципу свободи договору та положенням ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України., спричинить порушення закріплених цивільним законодавством непорушних прав сторони договору щодо свободи права встановлення вимог договору, на розірвання договору та спростовує положення щодо ціни як істотної умови договору, досягнення згоди щодо якої є підставою, за якою договір є укладеним.

Проте, вказані твердження судом апеляційної інстанції відхиляються як безпідставні та необгрунтовані з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 2 Земельного кодексу України, земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Земельні відносини, згідно зі ст. 3 Земельного кодексу України, регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 23 Закону України "Про оренду землі" умови договору оренди про розмір орендної плати можуть переглядатися за згодою сторін. Орендар має право вимагати відповідного зменшення орендної плати у випадках, якщо стан орендованої земельної ділянки погіршився не внаслідок дій чи бездіяльності орендаря.

Згідно з ст. 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Суд апеляційної інстанції відзначає, що на момент укладення спірного договору розміри та порядок плати за використання земельних ресурсів, а також напрями використання коштів, що надійшли від плати за землю, відповідальність платників та контроль за правильністю обчислення і справляння земельного податку регулювались Законом України "Про плату за землю" (чинного на момент укладення спірного договору), статтею 2 якого встановлено, що плата за землю справляється у вигляді земельного податку або орендної плати, що визначається залежно від грошової оцінки земель.

З 01.01.2011р. набрав чинності Податковий кодекс України, положеннями якого передбачено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Платником орендної плати є орендар земельної ділянки. Об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом.

За приписами ст. 289 Податкового кодексу України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Таким чином, з дня набрання чинності Податковим кодексом України виникли підстави для перегляду розміру орендної плати за землю, який для земель сільськогосподарського призначення був меншим земельного податку, а для інших категорій земель - меншим трикратного розміру земельного податку, а враховуючи наведені вище положення ст. 651 Цивільного кодексу України - і підстави для внесення відповідних змін до договорів оренди землі.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України, статтею 188 якого передбачено, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Відповідно до ст. 632 Цивільного кодексу України, ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування. Зміна ціни після укладення договору допускається лише у випадках і на умовах, встановлених договором або законом.

Частиною 1 ст. 13 Конституції України встановлено, що земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Пунктом а) частини 1 ст. 12 Земельного кодексу України передбачено, що до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить розпорядження землями територіальних громад.

Частиною 1 статті 124 Земельного кодексу України визначено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Пункт 34 частини першої ст. 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає, що питання регулювання земельних відносин (у тому числі надання земельних ділянок) вирішується виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновками місцевого господарського суду про те, що ініціювання внесення змін до договорів оренди землі в частині зміни розміру орендної плати належить до компетенції сільської, селищної, міської ради і має здійснюватись шляхом прийняття відповідних рішень.

28.02.2013 Київською міською радою було прийнято рішення № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України", яким з метою приведення у відповідність до вимог законодавства істотних умов договорів оренди земельних ділянок, відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі", статей 40, 41, 286, 288 Податкового кодексу України, вирішено внести зміни до договорів оренди земельних ділянок згідно з додатком до цього рішення, встановивши річну орендну плату у трикратному розмірі земельного податку, встановленого Податковим кодексом України.

Так, в додатку до рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013, а саме порядковому №204 міститься земельна ділянка з місцем розташування: мікрорайон Бортничі у Дарницькому районі міста Києва, що передана в оренду відповідачу по Договору, а розмір річної орендної плати для договору 63-6-00421 (землекористувач ВАТ «Гідромеханізація») встановлено у розмірі трьох відсотків від нормативної грошової оцінки земельних ділянок.

Згідно п. 2 рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 орендарям земельних ділянок, вказаним у додатку до цього рішення, доручено забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок., а п.п. 3.1 пункту 3 наведеного рішення - доручено Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) проінформувати про прийняття цього рішення орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення.

Суд враховує те, що Київською міською радою до матеріалів справи додано лист Департаменту земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) від 19.06.2013 за № 05704-12777, яким повідомлено відповідача про необхідність приведення Договору у відповідність до вимог щодо розміру орендної плати, визначеного рішенням Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146, та зазначено про обов'язок орендарів земельних ділянок, зазначених у додатку до цього рішення, забезпечити оформлення внесення відповідних змін до договорів оренди земельних ділянок. Крім того, повідомлено відповідача про офіційне оприлюднення прийнято рішення 02.04.2013 у Газеті "Хрещатик" Київської міської ради та на офіційному сайті Київської міської ради.

Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає про те, що статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача.

До того ж суд апеляційної інстанції враховує і те, що публікація рішення Київської міської ради від 28.02.2013 № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" в газеті "Хрещатик" є належним повідомленням відповідача про прийняте рішення, оскільки регуляторні акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування офіційно оприлюднюються в друкованих засобах масової інформації. Матеріалами справи підтверджується, що рішення №89/9146 від 28.02.2013 Київської міської ради було опубліковане 02.04.2013 у випуску №33(1161) газети "Хрещатик".

Відповідно до статті 30 Закону України "Про оренду землі" зміна умов договору оренди землі здійснюється за в Відповідно до п. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Згідно з п. 1 ст. 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Відповідно до ч. 1 ст. 187 Господарського кодексу України спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обов'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом.

Статтею 651 Цивільного кодексу України встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 Цивільного кодексу України).

Нормами ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України встановлено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 188 Господарського кодексу України сторона договору, яка вважає за необхідне змінити договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Частиною 4 ст. 188 Господарського кодексу України визначено, що у разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Частиною 5 ст. 188 Господарського кодексу України передбачено, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Згідно із ч.1 статті 648 ЦК України зміст договору, укладеного на підставі правового акта органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, обов'язкового для сторін (сторони) договору, має відповідати цьому акту.

Крім того, відповідно до частини першої ст. 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території.

Відповідно до п.п. 34, 35 ч.1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин; затвердження ставок земельного податку відповідно до Податкового кодексу України. У зв'язку з введенням в дію Податкового кодексу України з 01.01.2011 року Закон України "Про плату за землю" втратив чинність згідно з частиною 2 Прикінцевих положень Кодексу.

Відповідно до п. 14.1.136 статті 14 Податкового кодексу України орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов'язковим платежем, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Згідно з п. 288.1 статті 288 Податкового кодексу України підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки.

Відповідно до п. 288.5.2 статті 288 Податкового кодексу України розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може перевищувати: а) для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлювальних джерел, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; б) для інших земельних ділянок, наданих в оренду - 12 відсотків нормативної грошової оцінки землі.

Статтею 21 Закону України "Про оренду землі" визначено, що орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Згідно з п. 2.19 постанови Пленуму Вищого Господарського Суду України "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин" № 6 від 17.05.2011 року у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку.

Згідно зі статтею 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У визначених законом випадках застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Судам слід враховувати, що розмір орендної плати за землю визначається сторонами у договорі, в тому числі може визначатися шляхом встановлення відсоткового відношення до нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що відповідає чинному законодавству України, зокрема, приписам частини першої статті 15, статті 21 Закону України "Про оренду землі".

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку. Оскільки орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати може бути підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору. При цьому надсилання відповідачеві пропозицій щодо внесення змін до договору оренди є правом, а не обов'язком позивача, тому недотримання останнім вимог частини другої статті 188 ГК України щодо надсилання іншій стороні пропозицій про зміну умов договору не позбавляє його права звернутися до господарського суду з позовом про зміну умов договору.

При цьому згідно з частиною третьою статті 653 ЦК України якщо договір змінюється або розривається в судовому порядку, зобов'язання змінюється або припиняється з моменту набрання рішенням суду про зміну або розірвання договору законної сили.

Проаналізувавши положення чинного законодавства України, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності була/є регульованою ціною, що, в свою чергу, свідчить про наявність підстав для перегляду розміру орендної плати - у разі законодавчої зміни її граничного розміру.

Аналогічна позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 19.01.2011 р. у справі №41/153пд, в постановах Верховного Суду України від 06.12.2010 р. у справі №2-1/1006-200, від 30.05.2011 р. у справі №17/299-10, від 04.07.2011 у справі №41/81пд, від 23.05.2011 у справі №7/105-10 (30/234-09).

Крім того, доказів скасування рішення Київської міської ради № 89/9146 "Про внесення змін до договорів оренди земельних ділянок у частині приведення розміру річної орендної плати у відповідність до положень статті 288 Податкового кодексу України" від 28.02.2013, зокрема і в частині, що стосується відповідача, ні суду першої інстанції на час вирішення спору, ні суду апеляційної інстанції під час апеляційного провадження - не надано.

Враховуючи вищенаведене, суд апеляційної інстанції встановив, що відповідачем покладеного на нього рішенням Київської міської ради № 89/9146 від 28.02.2013 обов'язку щодо забезпечення оформлення внесення відповідних змін до Договору - не виконано, за згодою сторін відповідних змін до договору оренди земельної ділянки внесено не було.

З урахуванням наведеного, Київський апеляційний господарський суд дійшов висновку, що оскільки розмір орендної плати за землю законодавчо було змінено, а тому наявні усі обумовлені законом підстави для зміни Договору у частині, що стосується розміру орендної плати за користування земельною ділянкою, а саме викладення пункту 4.2 Договору в редакції "Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється в розмірі 3% від її нормативної грошової оцінки".

Таким чином, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, про те, що оскільки рішення Київської міської ради №89/9146 від 28.02.2013 було належним чином опубліковане та набрало чинності з дня його офіційного оприлюднення, і містить умову щодо внесення до договорів оренди земельних ділянок змін, встановлюючи річну орендну плату у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, а тому вказане рішення є пропозицією Київської міської ради щодо внесення змін в договір оренди земельної ділянки в розумінні ч.2 ст. 188 Господарського кодексу України.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

За таких обставин, виходячи із наведених прокурором підстав та фактичних обставин справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість вимог прокурора щодо необхідності внесення змін до Договору, укладеного між Київською міською радою та відповідачем, в частині орендної плати.

Таким чином, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції у оскаржуваному апелянтом рішенні, у зв'язку з чим підстави для скасування або зміни рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 - у суду апеляційної інстанції відсутні.

Статтею 4-3 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Господарський суд створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

Частина 1 статті 33 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до ст. 104 Господарського процесуального кодексу України, підставами для скасування або зміни рішення місцевого господарського суду є:

1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи;

2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими;

3) невідповідність висновків, викладених у рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи;

4) порушення або неправильне застосування норм матеріального чи процесуального права.

З огляду на викладене, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду приходить до висновку, що доводи апелянта, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні, господарський суд першої інстанції під час вирішення спору вірно встановив фактичні обставини справи, належним чином дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права, а тому, рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга - без задоволення.

Судовий збір за подачу апеляційної скарги, у відповідності до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на апелянта.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 104, 105 ГПК України Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Гідромеханізація" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 14.06.2016 у справі № 910/7255/16 - залишити без змін.

3. Матеріали справи № 910/7255/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного господарського суду набирає законної сили з дня її прийняття. Постанову апеляційного господарського суду може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у порядку та строки, передбачені Господарським процесуальним кодексом України.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді Ю.Л. Власов

О.О. Хрипун