Рішення № 61318795, 12.09.2016, Господарський суд Луганської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ 61022 м. Харків, пр. Науки, буд.5, тел./факс 702-10-79 inbox@lg.arbitr.gov.ua ___________________________ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 вересня 2016 року Справа № 913/890/16

Провадження № 9/913/890/16

за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, с. Чубинське Бориспільського району Київської області

до Луганського обласного будинку дитини № 2, м. Сєвєродонецьк Луганської області

про стягнення 33 237 грн. 57 коп.

суддя Ворожцов А.Г.

секретар судового засідання Богуславська Є.В.,

у засіданні брали участь:

від позивача - ОСОБА_1, паспорт серії НОМЕР_2 виданий 31.01.2001 Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області; ОСОБА_2, довіреність № 2 від 09.08.2016,

від відповідача - Мова В.І., довіреність № 25/08-16 від 25.08.2016,

в с т а н о в и в:

суть спору: позивач, фізична особа-підприємець ОСОБА_1, звернувся до суду з позовом, в якому просить стягнути з відповідача, Луганського обласного будинку дитини № 2, на свою користь заборгованість в сумі 9600,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 22728,72 грн. та 3 % річних у сумі 908,85 грн., за договором про надання послуг з абонентського обслуговування програмного забезпечення № 8 від 26.02.2013.

Відповідно до приписів ст. 77 Господарського процесуального кодексу України 12.09.2016 у судовому засіданні було оголошено перерву до 15-30 год. 12.09.2016.

Письмовою заявою від 12.09.2016 позивач зменшив розмір позовних вимог, та просить стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги в сумі 9600,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 8526,48 грн. та 3% річних у сумі 828,60 грн., всього - 18955,08 грн.

Оскільки заява позивача подана у відповідності до положень ст. 22 Господарського процесуального кодексу України, суд приймає її до розгляду.

Відповідач, Луганський обласний будинок дитини № 2, проти позову заперечує, про що виклав у листі, наданого суду 30.08.2016, суть якого зводиться до такого.

Позивач невірно здійснив нарахування інфляційних втрат за актами надання послуг, за розрахунком відповідача інфляційні втрати в загальній сумі мають складати 8668,56 грн.

Невірно також здійснене нарахування 3 % річних, сума яких має становити 813,69 грн.

Крім того, відповідач просить застосувати строк позовної давності щодо сум боргу, нарахованих за актами № 44 від 29.05.2013 у розмірі 1200,00 грн., № 57 від 26.06.2013 у розмірі 1200,00 грн. та № 75 від 07.08.2013 на суму 1200,00 грн., загалом під строк позовної давності підпадає борг у загальному розмірі 3600,00 грн., а також щодо нарахованих сум інфляції та 3% річних, оскільки вони є поза межами строку позовної давності.

Оцінивши обставини справи, вислухавши доводи учасників судового процесу, суд дійшов наступного висновку.

26 лютого 2013 року між сторонами у справі укладено договір про надання послуг з абонентського обслуговування програмного та апаратного забезпечення персональних комп'ютерів локальної мережі бухгалтерії відповідача № 8 (далі - договір) (а.с. 9-10).

Згідно з умовами договору відповідач (замовник) доручив, а позивач (виконавець) прийняв на себе зобов'язання з абонентського обслуговування програмного та апаратного забезпечення персональних комп'ютерів бухгалтерії відповідача.

Відповідно до п. 6.1 договору, за надані позивачем послуги, відповідач мав сплачувати 1200,00 грн. щомісяця, загальна сума договору становить 13200,00 грн.

Згідно з п. 6.2 договору розрахунки проводяться протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання акту приймання-здачі наданих послуг.

Позивач свої договірні зобов'язання виконав, що підтверджується наявними в матеріалах справи відповідними актами за період з травня по грудень 2013 року (а.с. 10, зворотній бік, - 13), які підписані відповідачем без зауважень.

Оскільки грошове зобов'язання відповідачем не було виконане належним чином, за ним утворилась заборгованість в сумі 9600,00 грн.

Відповідно до п. 2 ст. 625 ЦК України боржник, що прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з врахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

На підставі цієї норми позивачем нараховано та заявлено до стягнення з відповідача інфляційні втрати в сумі 8526,48 грн., за період з червня 2013 року по липень 2016 року, враховуючи заборгованість за кожним окремим актом, та 3% річних у сумі 828,60 грн., за період з 08.06.2013 по 05.08.2016.

Доказів повної або часткової сплати суми позову відповідачем під час судового розгляду справи надано не було.

Відповідач проти позову заперечив та просив застосувати строк позовної давності.

Дослідивши обставини справи, надані матеріали, оцінивши надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення позову з таких підстав.

Згідно ст. 4-3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

У відповідності з приписами ст.ст. 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

На підставі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

За своєю юридичною природою спірний договір є договором про надання послуг.

Відповідно до ст. 901 Господарського кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно зі статтями 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не допускається, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, інших актів цивільного законодавства. Вказана норма за своїм змістом кореспондується з приписами п.1 ст. 193 Господарського кодексу України.

У відповідності з вимогами ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу, а відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється у три роки.

За правилом ч. 3 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зроблено до винесення ним рішення.

Згідно з ч. 4 ст. наведеної статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Виходячи з наведених норм та фактичних обставин справи, суд погоджується з доводами відповідача щодо спливу позовної давності щодо суми боргу у розмірі 3600,00 грн. та відсутності підстав для її стягнення.

Суд не погоджується з доводами відповідача про те, що до нарахованих сум інфляції та 3% річних має бути застосована позовна давність в один рік як до неустойки (штраф, пеня) з наступних підстав.

Відповідно до п. 3.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14 зазначено, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Відповідно до п. 4.1 названої постанови сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.Перевіривши правильність наданого позивачем розрахунку суми інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що вона не відповідає фактичним обставинам.

Індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, який визначається виключно Держкомстатом і його найменший період визначення становить місяць, а тому прострочення платежу за менший період не тягне за собою нарахування інфляційних втрат, а розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що мала місце на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Держкомстатом, за період прострочення.

При застосуванні індексу інфляції індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу.

Як зазначено у п. 3.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Оскільки позов подано 08.08.2016, згідно з датою на штемпелі відділення зв'язку на поштовому конверті (а.с. 20), нараховані позивачем суми інфляційних збитків та 3% річних (які є похідними (додатковими) від основного боргу) на суми боргу за актами № 44 від 29.05.2013, № 57 від 26.06.2013 та № 75 від 07.08.2013 не підлягають до стягнення, оскільки відповідно до ст. 266 Цивільного кодексу України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і щодо додаткової вимоги (стягнення неустойки, накладення стягнення на заставне майно тощо).

Враховуючи умову п. 6.2 договору відповідач мав сплачувати послуги протягом 10 (десяти) днів з моменту підписання відповідного акту, тобто нарахування за прострочення платежу має бути здійснено позивачем, починаючи з 11-го дня з моменту підписання такого акту.

З урахуванням положень постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14, до стягнення з відповідача підлягають суми інфляційних збитків, які нараховані за повні місяці прострочення:

- за актом № 84 від 29.08.2013 за період жовтень 2013 року - липень 2016 року в сумі 1076,32 грн. (заявлено - 1076,32 грн.),

- за актом № 88 від 25.09.2013 за період листопад 2013 року - липень 2016 року в сумі 1067,25 грн. (заявлено 1076,13 грн.),

- за актом № 99 від 25.10.2013 за період грудень 2013 року - липень 2016 року в сумі 1062,73 грн. (заявлено 1067,25 грн.),

- за актом № 104 від 12.11.2013 за період січень 2014 року - липень 2016 року в сумі 1051,47 грн. (заявлено 1062,73 грн.

Розрахунок інфляційних втрат за актом № 113 від 12.12.2013 позивачем здійснений вірно, інфляція за цим актом складає 1051,47 грн.

Загальна сума інфляції має становити 5309,24 грн. (в межах строку давності), яка й підлягає до стягнення.

Аналогічна ситуація виникає й з вимогою про стягнення 3% річних: відсотки, які нараховані позивачем за актами № 44 від 29.05.2013, № 57 від 26.06.2013 та № 75 від 07.08.2013 не підлягають до стягнення.

За таких обставин до стягнення підлягають річні відсотки, які нараховані в межах строку давності та становлять 496,80 грн.

З урахуванням викладеного вище позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи та її обставинами частково, а тому підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача на користь позивача боргу в сумі 6000,00 грн., інфляційних нарахувань в сумі 5309,24 грн. та 3% річних у сумі 496,80 грн., з віднесенням на відповідача витрат зі сплати судового збору, пропорційно розміру задоволених вимог, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 75, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

в и р і ш и в:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з відповідача, Луганського обласного будинку дитини № 2, 93400, Луганська область, м. Сєвєродонецьк, вул. Лисичанська, буд. 1-Б, код 25991799, на користь позивача, фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, 08321, АДРЕСА_1, ід. номер НОМЕР_1, заборгованість в сумі 6000,00 грн., інфляційні нарахування в сумі 5309,24 грн. та 3% річних у сумі 496,80 грн., крім того, витрати зі сплати судового збору в розмірі 858,28 грн., видати наказ позивачу після набрання рішенням законної сили.

3. В решті позову відмовити.

Відповідно до статті 85 Господарського процесуального кодексу України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення суду.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення 10-денного строку з дня його підписання, якщо не було подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено - 14.09.2016.

Суддя А.Г. Ворожцов