Постанова № 61317168, 14.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 823/729/16 Головуючий у 1-й інстанції: Гарань С.М.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

ПОСТАНОВА

Іменем України

14 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року та на додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Головного управління Національної поліції в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність щодо не виплати вихідної допомоги при звільненні та стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області одноразову (вихідну) грошову допомогу в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожні повні дванадцять календарних років служби в сумі 12 600,00 грн;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області середній заробіток за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 18 грудня 2015 року по день фактичного розрахунку, в сумі 24 095,70 грн.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року позов задоволено частково.

Додатковою постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року вирішено питання розподілу судових витрат.

Відповідач в апеляційній скарзі просить суд скасувати постанову та додаткову постанову та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, наказом від 07.11.2015 позивач була прийнята на службу до територіального органу Національної поліції України.

Наказом відповідача від 18.12.2015 № 29о/с позивача звільнено з займаної посади у запас Збройних сил України за власним бажанням на підставі п.7 ч.1 ст.77 Закону України від 2 липня 2015 року №580-VIII «Про Національну поліцію» (далі - Закон №580-VIII).

В подальшому, позивач зверталась до відповідача та Національної поліції України з відповідними листами, в яких просила розглянути питання про виплату їй зазначеної допомоги.

Листом № 29/Ш-13 від 23.02.2016 ГУНП в Черкаській області повідомило позивача, що оскільки вона була звільнена з Національної поліції за власним бажанням та не набула права на пенсію, то підстав для виплати одноразової грошової допомоги немає. В свою чергу, листом Департаменту фінансового забезпечення та бухгалтерського обліку Національної поліції України від 10.06.2016 № Ш-203/29/2/01-2016 зазначалось, що 02.03.2016 постановою Кабінету Міністрів України № 154 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.1992 № 393», яка набрала законної сили 12.03.2016 визначено порядок призначення та виплати поліцейським Національної поліції України одноразової грошової допомоги при звільненні їх зі служби. Таким чином, поліцейські набули права на отримання одноразової грошової допомоги після їх звільнення із служби в поліції саме з 12.03.2016.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернулася до суду з позовом.

Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що законодавець не ставить в залежність отримання працівником одноразової грошової допомоги при звільненні з Національної поліції України від досягнення останнім пенсійного віку, єдино-значимою обставиною для отримання такої виплати є наявність вислуги 10 років і більше, а враховуючи, що на момент звільнення зі служби з Національної поліції України вислуга позивача становила 12 років, то вона має право на отримання одноразової грошової допомоги за кожен повний рік служби.

Суд першої інстанції також зазначив, що представник відповідача не зміг надати відомості для здійснення судом розрахунку такої допомоги та середнього заробітку за весь час затримки її виплати, а без них суд не має можливості перевірити правильність заявлених позивачем сум, тому суд вважав, що позов в частині заявлених до виплати сум задоволенню не підлягає.

Вирішуючи спір, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до ст. 102 Закону №580-VIII (у редакції, станом на день звільнення позивача) пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII від 09.04.1992 (у редакції, станом на день звільнення позивача, далі - Закон № 2262-XII) особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом, при звільненні зі служби за власним бажанням, через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України, які мають вислугу 10 років і більше, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 25 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

Таким чином, враховуючи, що на момент звільнення позивач мала звання капітана поліції, тобто належала до осіб офіцерського складу, то вона мала право на отримання одноразової грошової допомоги при звільненні відповідно до вимог Закону № 2262-XII.

Наведену позицію також підтверджує п. «б» ст. 12 Закону № 2262-XII (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Національну поліцію» № 901-VIII від 23.12.2015), відповідно до якого право на пенсійне забезпечення на умовах цього Закону мають звільнені зі служби особи начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ України, поліцейські <…>.

Доводи апеляційної скарги щодо того, що зміни до постанови Кабінету Міністрів України «Про порядок обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їхніх сімей» № 393 від 17.07.1992 в частині розповсюдження її дії також і на поліцейських були внесені лише постановою Кабінету міністрів України від 02 березня 2016 року № 154 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 1992 р. № 393» колегія суддів відхиляє з огляду на пріоритет законів над нормативно-правовими актами.

За таких обставин, рішення суду в частині, що стосується одноразової грошової допомоги при звільненні є обґрунтованим та не підлягає скасуванню.

Щодо виплати середньої заробітної плати за період затримки розрахунку, то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково визначив період, за який повинна бути виплачена середня заробітна плата та не вказав її розмір, хоч всі необхідні для розрахунку документи бути наявні в матеріалах справи.

Колегія суддів відхиляє посилання апелянта на те, що жодним нормативно-правовим актом не передбачено виплату поліцейським середньої заробітної плати за період затримки розрахунку та наголошує, що за відсутності спеціального законодавства, яке б регулювало певне питання, застосуванню підлягають загальні норми, у даному випадку - Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 (далі - КЗпП)

Відповідно до ст. 177 КЗпП в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Враховуючи, що спір про стягнення одноразової грошової допомоги при звільненні вирішено на користь позивача, то вона має право на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку.

З огляду на відсутність спеціального нормативно-правового акта, який би регулював питання розрахунку середньої заробітної плати поліцейських, апеляційний суд вважає за доцільне застосувати до спірних правовідносин загальні положення, які регламентують порядок розрахунку середньої заробітної плати працівників.

Відповідно до абз. 3 п. 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Пунктом 8 зазначеної постанови передбачено, що середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

У разі коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді.

Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.

Як вбачається з матеріалів справи, за період з моменту прийняття на роботу в поліцію (07.11.2015) по день звільнення (18.12.2015) позивачем отримано заробітної плати у розмірі 7 248,39 грн.

Позивач не стверджує, що у вказаний період вона відпрацювала 37 днів, а тому її середньоденна заробітна плата на момент звільнення складала 195,90 грн. Проти зазначених оставин (кількості відпрацьованих робочих днів) відповідач заперечень не надав.

При цьому, важливою умовою для правильного вирішення даного спору в частині виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку, має момент отримання особою права на одноразову грошову допомогу. Так, з наведених вище положень Закону № 2262-XII та Постанови № 393, вбачається, що одноразова грошова допомога виплачується «при звільненні», а отже і право на її отримання виникає в особи у день звільнення.

Поряд із цим, стягуючи з відповідача середній заробіток «по день фактичного розрахунку» суд першої інстанції, по-перше, фактично задовільним позов наперед, вирішивши правовідносини, які виникнуть вже після прийняття судом рішення, а по-друге, не звернув уваги та той факт, що позивач після звільнення з поліції працевлаштувалася.

Так, з наявної в матеріалах справи копії трудової книжки вбачається, що 04.01.2016 позивача призначено на посаду помічника судді Звенигородського районного суду Черкаської області (а.с. 9).

З огляду на особливості правового статусу поліцейського та державного службовця (помічника судді), колегія суддів апеляційного суду вважає, що подальше працевлаштування позивачем на посаду державної служби унеможливлює отримання нею заробітної плати (у тому числі і середньої заробітної плати за затримку розрахунку) в органах Національної поліції.

Проаналізувавши викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що позивач має право на отримання заробітної плати за час затримки розрахунку з 18.12.2015 по 04.01.2016 виключно.

На вказаний період припадало 8 робочих днів (8 - у грудні та 0 - у січні). Тобто, з урахуванням середньоденної заробітної плати позивача на момент звільнення - 195,90 грн, розмір заробітку за період затримки розрахунку складає 1 567,20 грн.

Таким чином, з огляду на неповне з'ясування судом першої інстанції обставин, що стосуються розміру та періоду за який має бути виплачена одноразова грошова допомога позивачу, оскаржуване рішення у цій частині підлягає скасуванню із прийняттям нової постанови про стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 18.12.2015 по 04.01.2016 виключно у розмірі 1 567,20 грн.

Щодо судових витрат та додаткової постанови.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 168 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову чи постановити додаткову ухвалу у випадках, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Частиною 1 ст. 98 КАС передбачено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у постанові суду або ухвалою.

Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції додатковою постановою було вирішено питання розподілу судових витрат та стягнуто з відповідача на користь позивача витрати на судовий збір у розмірі 551,21 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав стороною у справі, або якщо стороною у справі виступала його посадова чи службова особа.

Частиною 1 ст. 87 КАС передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про судовий збір» № 3674-VI від 08.07.2011 (далі - Закон № 3674-VI) судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.

Частиною 2 ст. 4 вказаного закону встановлено розмір судового збору за подання окремих процесуальних документів або вчинення процесуальних дій, який особи повинні сплачувати під час звернення до суду. Поряд із цим, ст. 5 цього закону містить перелік осіб, які звільняються від сплати такого збору.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що розподілу підлягає виключно судовий збір у межах, в яких його мало бути сплачено. Якщо ж особа при звернені до суду була звільнена від сплати судового збору, однак сплатила його, або ж сплатила у більшому розмірі, ніж це передбачено Законом № 3674-VI, то «надлишок» сплаченої суми не може бути предметом вирішення питання розподілу судових витрат за ст. 94 КАС, оскільки фактично за рахунок іншої сторони здійснюється відшкодування коштів, які було помилково сплачено особою до бюджету. У такому випадку повернення надміру сплаченого судового збору відбувається на підставі п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позов, що розглядається у даній справі містить вимоги про визнання протиправними дій щодо невиплати вихідної допомоги, стягнення одноразової грошової допомоги та середньої заробітної плати. Як вірно зазначив суд першої інстанції, одноразова грошова допомога є компенсаційною виплатою у розумінні ст. 2 Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР, а отже вона входить до структури заробітної плати.

При цьому, апеляційний суд не враховує як окрему позовну вимогу про визнання протиправними дій щодо невиплати вихідної допомоги, так як вона є передумовою для заявлення інших вимог. Таку ж позицію висловив Вищий адміністративний суд України у Довідці про результати вивчення та узагальнення практики застосування адміністративними судами Закону України «Про судовий збір» (додаток до Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 23 січня 2015 року № 2 «Про практику застосування адміністративними судами положень Закону України від 8 липня 2011 року № 3674-VI «Про судовий збір»): « … перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, звернених до суду, необхідно враховувати, що вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності як передумови для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов'язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дій чи бездіяльності є однією вимогою».

З огляду на викладене, даний адміністративний позов є позовом про стягнення заробітної плати, а тому на нього поширюються положення п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону № 3674-VI - позивач звільняється від сплати судового збору.

Таким чином, враховуючи, що позивач не мав сплачувати судовий збір за подання позовної заяви, то суд першої інстанції помилково вирішив питання розподілу судових витрат. З огляду на це, оскаржувана постанова від 15 липня 2016 року підлягає скасуванню.

Поряд із цим, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що питання сплаченого позивачем судового збору при зверненні до адміністративного суду може бути предметом розгляду за п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону № 3674-VI.

Відповідно до ч. 1 ст. 200 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 198 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно з ч. 1 ст. 202 КАС підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Таким чином, встановивши, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в справі, порушено норми процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне скасувати повністю додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року, а постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки та прийняти в цій частині нову про часткове задоволення позову.

Керуючись ст.ст. 41, 160, 197, 198, 200, 202, 205, 207, 212, 254 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Черкаській області задовольнити частково.

Додаткову постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 15 липня 2016 року скасувати.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року скасувати в частині стягнення з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_2 середнього заробітку за весь час затримки виплати одноразової грошової допомоги з 18.12.2015 року по день фактичного розрахунку та прийняти нову про часткове задоволення позову.

Стягнути з Головного управління Національної поліції в Черкаській області на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з 18.12.2015 по 04.01.2016 виключно у розмірі 1 567 (одна тисяча п'ятсот шістдесят сім) грн 20 коп.

В іншій частині постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 07 липня 2016 року залишити без змін.

Рішення апеляційної інстанції набирає законної сили через п'ять днів після направлення його копії особам, які беруть участь у справі та може бути оскаржене безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.