Рішення № 61309666, 09.09.2016, Рівненський міський суд Рівненської області

Справа № 569/5827/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2016 року Рівненський міський суд Рівненської області

в складі головуючого судді: Рудики Л.Д.

при секретарі: Григорчук В.М.

за участю представника позивача: ОСОБА_1

представника відповідача: ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Рівне цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач звернулась з позовом до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд з України малолітньої дитини ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_1 у супроводі матері ОСОБА_3 без згоди та супроводу її батька ОСОБА_4 до Республіки Італія на час навчання і досягнення дитиною 16-річного віку. Надати дозвіл ОСОБА_3, без згоди батька ОСОБА_4 на оформлення документів для тимчасового виїзду малолітньої дитини. Надати дозвіл матері позивача ОСОБА_6, яка діятиме на підставі нотаріально посвідченої згоди на оформлення документів для виїзду або супроводу за кордон дитини.

В обґрунтування позову вказує, що з відповідачем не перебувають в шлюбі та є батьками малолітньої дитини ОСОБА_5 З 01 вересня 2010 року позивач з дитиною виїхали до Італії на постійне місце проживання, про що 19 серпня 2010 року відповідач давав свою письмову згоду. Вартість такої «добровільної згоди» коштувала позивачу половини майна набутого за час шлюбу. Вказує, що в Італії перебуває офіційно і має постійне місце роботи, дохід, житло, забезпечує доньку усім необхідним, дбає про її духовний та фізичний розвиток, матеріально утримує її. Донька навчається у загальноосвітній школі, відвідує спортивні гуртки. Перелічені обставини відповідають інтересам дитини та сприяють її повноцінному розвитку. З часу виїзду до Італії донька жодного разу не була на Україні і дуже хоче її відвідати. Позивач має намір на час літніх канікул приїхати в Україну, але для того, щоб виїхати назад до Італії знадобиться дозвіл батька. Відповідач в телефонній розмові повідомив, що дозвіл на виїзд дитини надасть лише у тому разі, коли позивач відкличе усі виконавчі листи, за якими відкрито виконавче провадження. З відповідачем склалися неприязні стосунки, оскільки в минулому мали судові спори по стягненню аліментів та неустойки по сплаті аліментів. ОСОБА_4 уникає контактів та ставить палки в колеса, через що ОСОБА_3 дуже прикро, що донька повинна бути заручником волі батька, який займається шантажем. В квітні 2015 року позивач повторно звернулась до відповідача з письмовою заявою з проханням надати згоду на виїзд дитини, натомість ОСОБА_4 виставив нові умови представнику позивача, за які ОСОБА_3 зможе вдруге придбати згоду. Позивач не хоче, щоб відповідач маніпулював нею, тому змушена звернутися до суду. Просить позовні вимоги задовольнити та стягнути з відповідача судовий збір.

Представник позивача ОСОБА_1 в судовому засіданні позовні вимоги ОСОБА_3 підтримала повністю, з підстав викладених в позовній заяві просила їх задовольнити. Суду пояснила, що дитина покинула Україну у 2010 році, там навчається. На літні канікули ОСОБА_5 не приїжджала. Позовна заява фактично адресована на майбутнє.

Представник відповідача ОСОБА_2 в судовому засіданні позовні вимоги не визнала повністю, з підстав викладених в запереченнях вважає позов безпідставним. Суду пояснила, що відсутні докази заперечення батька щодо виїзду дитини за кордон. Дитина виїхала за кордон у 2010 році, відповідач двічі добровільно надав дозвіл на виїзд дитини.

Заслухавши представника позивача ОСОБА_1, представника відповідача ОСОБА_2, дослідивши документи і матеріали справи, всебічно і повно зясувавши обставини, якими представник позивача обгрунтовує свої вимоги та заперечення представника відповідача, давши оцінку доказам, які мають значення для справи, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог з таких підстав.

Судом установлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

Матеріалами справи встановлено, що 19 листопада 2005 року народилася ОСОБА_5, батьками якої є ОСОБА_4 та ОСОБА_7 про що складений запис акту про народження № 2449, що підтверджується свідоцтвом про народження Серія І-ГЮ №014189 (а.с.5).

Станом на день звернення до суду донька ОСОБА_5 проживає із позивачем в Республіці Італії та навчається в школі, що підтверджується дозволом на проживання I06547617 виданий ОСОБА_3, дозволом на проживання I06547617/01, виданий ОСОБА_5, довідкою з місця навчання, єдиною довідкою про склад сімї ( а.с.37-40).

Відповідно до ч. 1 ст. 141, ст. 142, ч. 2 ст. 150, ст. 153 СК України мати, батько мають рівні права та обовязки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Діти мають рівні права та обовязки щодо батьків, незалежно від того, чи перебували їхні батьки у шлюбі між собою. Батьки зобовязані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою,крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Норми ч. 3 ст. 313 ЦК України передбачають право фізичної особи, яка не досягла шістнадцяти років, на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними.

Згідно з ст. 2 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" документами, що дають право на виїзд з України та посвідчують особу громадянина України під час перебування за її межами, є паспорт громадянина України для виїзду за кордон, проїзний документ дитини.

Відповідно до ст. 4 Закону України "Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України" оформлення проїзного документа дитини провадиться на підставі нотаріально засвідченого клопотання батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього громадянина за кордон може бути дозволено на підставі рішення суду.

Стаття 4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року №724) встановлює, що виїзд за кордон громадян, які не досягли 16-річного віку, здійснюється у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним з батьків за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків або за рішенням суду.

Згідно зі ст. 5 Правил перетинання державного кордону громадянами України, що затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року №57 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 25.08.2010 року №724) виїзд з України громадян, які не досягли 16-річного віку, в супроводі осіб, які уповноважені обома батьками, здійснюється за нотаріально посвідченою згодою обох батьків із зазначенням держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі.

Тобто позивачем обовязково повинно бути вказано про разову часову тривалість перебування у цій державі дитини, що не досягла 16 років, разом з одним із батьків. При цьому часовий проміжок перебування дитини може бути встановлений лише один раз, а не двічі чи більше, оскільки для кожного випадку виїзду за кордон необхідні нотаріально посвідчена згода другого з батьків або рішення суду про надання дозволу на тимчасовий виїзд за межі України.

Вимога позивача про надання виїзду за кордон тривалістю на шість років - на час навчання без визначення конкретного проміжку часу і до досягнення дитиною 16-річного віку, суперечить визначеній ст. 4 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України» можливості ухвалення судом рішення на разовий виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав та, що надання за рішенням суду дозволу на майбутнє на постійні виїзди дитини за кордон без згоди батька суперечить вищевказаним нормам матеріального права, які визначають рівність прав і обов'язків батьків відносно виховання дитини, чим фактично батько в подальшому буде позбавлений можливості спілкування з донькою.

Норми ч. 1 ст. 11 ЦПК України передбачають розгляд судом цивільних справ не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, та доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін виникає спір.

Надаючи оцінку усім зібраним по справі доказам у їх сукупності, суд дійшов до висновку, що позивачем належними та допустимими доказами не доведено факту ухилення ОСОБА_4 від надання згоди на виїзд дитини за кордон, оскільки малолітня донька ОСОБА_5 на даний час перебуває за кордоном в Республіці Італія, відповідач двічі надавав нотаріально посвідчену згоду на тимчасовий виїзд доньки, що підтверджується матеріалами справи. Враховуючи вищевикладене в задоволенні позову ОСОБА_3 слід відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимоги.

Керуючись ст.ст. ч. 1 ст. 141, ст. 142, ч. 2 ст. 150, ст. 153 СК України, ст.ст.11,60,212-215 ЦПК України,Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України»,Законом України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», ст.313 ЦК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про надання дозволу на тимчасовий виїзд дитини за кордон без згоди батька відмовити за безпідставністю та недоведеністю позовних вимог.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Рівненської області через Рівненський міський суд протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя: