Вирок № 61306488, 12.09.2016, Тячівський районний суд Закарпатської області

Справа № 307/708/16-к

Провадження № 1-кп/307/202/16

В И Р О К

іменем України

12 вересня 2016 року м. Тячів

Тячівський районний суд Закарпатської області у складі: головуючого судді Ніточко В.В., при секретарі Фера В.В., з участю: з сторони обвинувачення - прокурора Іляшко А.О., потерпілої ОСОБА_1, її представника ОСОБА_2, з сторони захисту - обвинуваченого ОСОБА_3 та його захисника ОСОБА_4,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в місті Тячів матеріали кримінального провадження, внесеного в Єдиний реєстр досудових розслідувань № 12016070160000226 від 16 лютого 2016 року, про обвинувачення ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця та жителя ІНФОРМАЦІЯ_2, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_3, не одруженого, не працює, раніше не судимого,у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст.162 КК України,

В С Т А Н О В И В:

органом досудового розслідування ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 05 лютого 2016 року, приблизно о 04 годині 30 хвилини, знаходячись на вулиці Кошового у с. Грушово, зайшов у дворогосподарство будинку № 12, після чого, відкривши вікно до кімнати будинку, всупереч волі законного володільця ОСОБА_1, не маючи права на проникнення до чужого житла, не перебуваючи із власником у родинних зв'язках та ніколи не проживаючи у даному будинку, незаконно проник у середину житлових кімнат, де був помічений власником.

Органом досудового розслідування зроблено висновок, що ОСОБА_3 незаконно проник до житла, тобто вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч.1 ст.162 КК України.

Обвинувачений ОСОБА_3 в судовому засіданні свою винуватість в інкримінованому йому злочині не визнав та пояснив, що він знає потерпілу, однак ніколи не проникав в її будинок. В ніч з 04 лютого на 05 лютого 2016 року, він перебував вдома, ввечері дивився телевізор, а о 06 годині 05 лютого 2016 року він вийшов з свого будинку та пішов на роботу, оскільки працює з 07 години. До нього приходили працівники міліції та відбирали відбитки пальців. Зазначив, що потерпіла спочатку повідомила працівникам міліції на інших чоловіків, що ніби-то проникли в її будинок, однак потім повідомила, що це були не вони, і вказала на нього. Крім цього пояснив, що раніше визнавав вину тому, що давав покази без захисника, і не знав які має права та як має поводитися.

Як пояснила у судовому засіданні потерпіла ОСОБА_1, 05 лютого 2016 року, після 04 години, вона проснулася в себе в будинку, оскільки хотіла пити. Попивши води, вона знову лягла в ліжко спати. Однак, через короткий проміжок часу, вона почула, однак не бачила, що хтось ходить по подвір'ї будинку та виліз на виноградник, щоб з нього залізти через вікно у її будинок. Злізши з виноградника, хтось став на газовий балон, що стояв під вікном, і з нього хотів залізти у вікно, шляхом його розбиття, однак послизнувся з даного балона, і залишив на ньому свої сліди. Приблизно через 3 хвилини, вона почула, як хтось ходить по її будинку, залізши через вікно у кухні. Вона вийшла з спальні, взяла в руки книжку "Євангеліє", яку читає, і побачила, що її хата горить. Вона почала йти в кухню, і почула як в когось з рук впав на землю ніж. Їй було дуже страшно, вона думала що її будинок горить, однак зразу зрозуміла, що він горіти не може, бо в будинку виключене світло. Вона спитала хто в будинку, і почула відповідь "я не привид". Вона повторно спитала хто в будинку, однак знову почула таку саму відповідь. Тоді вона сказала, "якщо ти не привид, то виходь", і до неї вийшов молодий чоловік, на голові якого був капюшон. Вона відкрила йому двері, і вивела його на вулицю. На вулиці, на сходах до будинку стояв ключ від калитки, який вона взяла, щоб її відкрити і випустити з подвір'я цього чоловіка. В цей час, оскільки на вулиці було освітлення, вона побачила, що на вхідних дверях її будинку зламаний замок, і зрозуміла, що її хотіли вбити. Відкриваючи калитку, вона побачила як з даного чоловіка впав капюшон, і вона його впізнала, оскільки він живе по сусідству і вона його неодноразово бачила, та сказала йому про це, зазначивши, що у нього будуть проблеми з міліцією. Даний чоловік вийшов з її подвір'я та пішов по вулиці, однак, через декілька метрів змінив напрямок руху, тобто пішов в інший бік, щоб її заплутати. Вона повернулася в будинок та хотіла закрити двері, однак останні не закривалися через ніж, який лежав на землі. На її думку, обвинувачений проник до неї в будинок з метою крадіжки. Також зазначила, що цього ж дня, тобто 05 лютого 2016 року, коли до неї приїхали працівники міліції, то виявили мотузку та рукавиці, які вилучили. Також, працівники міліції вилучили у не ніж. Зазначила, що обвинувачений на вікні та стіні будинку залишив відбитки пальців. Крім цього доповнила, що із власноручно написаною заявою в поліцію із вищезазначеного приводу вона звернулася 05 лютого 2016 року, тобто в той же день. В цей же день, приблизно о 12 год. 30 хв., до неї приїхали працівники міліції, які провели огляд місця події та вилучили у неї ніж, мотузку та рукавиці. Приблизно через два дні, до неї прийшов працівник міліції та сказав, що ОСОБА_3 хоче з нею примиритися, однак вона відмовилася.

Свідок ОСОБА_5 в судовому засіданні показала, що вона є слідчим СВ Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, і по даній справі нею проводилося досудове розслідування. В ході досудового розслідування нею було здобуто достатньо доказів, які підтверджували вину ОСОБА_3 у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України, а саме визнання ним свої вини, протокол допиту потерпілої та протокол впізнання. На підставі цих доказів нею було пред'явлено ОСОБА_3 підозру та складено обвинувальний акт, який було направлено до суду. Крім цього їй відомо, що матір обвинуваченого хотіла примиритися з потерпілим, однак з цим питанням остання до неї не зверталася, і свідком цього вона не була. З приводу вилучених у потерпілої мотузки та рукавиць їй нічого не відомо, а вилучений у потерпілої ніж, був визнаний речовим доказом по даній справі. Однак не змогла пояснити, куди подівся даний вилучений ніж, яка його доля як речового доказу, та чому у реєстрі матеріалів досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12016070160000226 відсутні будь-які відомості про будь-який речовий доказ. Крім цього зазначила, що нею, як слідчим, давалися доручення працівнику карного розшуку з приводу проведення розшукових та слідчих дій.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що він є оперуповноваженим Тячівського ВП ГУНП в Закарпатській області, і по даній справі на стадії досудового розслідування ним виконувалися доручення слідчого. Так, за неофіційним дорученням слідчої ОСОБА_7, на наступний день після вчинення злочину, до внесення даних в ЄРДР, він на своєму автомобілі приїхав до обвинуваченого ОСОБА_3, взяв його та його матір до себе в автомобіль, та разом поїхали до потерпілої ОСОБА_1, щоб вони примирилися. Приїхавши до будинку потерпілої, він сам вийшов з автомобіля та пішов до ОСОБА_1, якій сказав, що ОСОБА_3 хоче з нею примиритися. Однак, потерпіла ОСОБА_1 категорично відмовилася, і він повернувся в автомобіль та відвіз обвинуваченого та його матір додому. Зазначив, що матір ОСОБА_3 не пам'ятала точного часу, коли він 05 лютого 2016 року прийшов додому.

В ході допиту, свідок ОСОБА_6, з'ясувавши, що він був у потерпілої на наступний день після вчинення злочину, протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення прийнятий у ОСОБА_1 лише 15 лютого 2016 року і з приводу фактів викладених у даному протоколі відомості у ЄРДР внесені лише 16 лютого 2016 року, а на місце події слідча ОСОБА_7 не виїжджала, пояснив, що він не пам'ятає, чи слідча ОСОБА_7 давала йому доручення у письмовій формі, що можливо воно було йому дане в телефонному режимі, як і не пам'ятає взагалі, хто саме з слідчих давав йому доручення. Зазначив, що у нього була власноручно написана заява ОСОБА_1 від 05 лютого 2016 року про вчинення злочину, однак де є дана заява, він не знає. При цьому, свідок ОСОБА_6 не зміг суду пояснити, як він, на виконання доручення слідчого, міг їздити і примиряти ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на наступний день після вчинення злочину (злочин вчинений 05 лютого 2016 року), коли від ОСОБА_1 була прийнята заява про вчинення кримінального правопорушення лише 15 лютого 2016 року.

Згідно з ч.2 ст.62 Конституції України та ч.2 ст.17 КПК України ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину (кримінального правопорушення) і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а відповідно до ч.3 ст.62 Конституції України та ч.4 ст.17 КПК України усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на користь такої особи.

Статтею 22 КПК України встановлено, що кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів, засобами, передбаченими цим кодексом. Обов'язок доказування обставин, передбачених ст.91 КПК України, тобто винуватості обвинуваченого, форми вини, мотиву і мети вчинення кримінального правопорушення, виду і розміру шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у відповідності до положень ч.1 ст.92 КПК України, покладається на слідчого, прокурора та, в установлених цим кодексом випадках, на потерпілого.

Згідно вимог ч.1 ст.94 КПК України суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожен доказ з точки зору його належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Статтею 85 КПК України визначено, що належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів. Згідно ст.86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний для прийняття процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України № 12-рп/2011від 20.10.2011р. визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, одержані відповідно до вимог кримінально-процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та ухвалення законного і справедливого рішення у справі.

На підтвердження винуватості ОСОБА_3 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, стороною обвинувачення подано протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, прийнятий у ОСОБА_1 15 лютого 2016 року, протокол пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 лютого 2016 року та характеризуючі дані.

Із протоколу прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, прийнятого ОСОБА_6 у ОСОБА_1 15 лютого 2016 року вбачається, що остання просить притягнути до кримінальної відповідальності ОСОБА_3, жителя ІНФОРМАЦІЯ_4, який 05 лютого 2016 року, приблизно о 04 годині 30 хвилин, через незачинене вікно кухні, проник в середину її будинку.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що у вищезазначеному протоколі, який був прийнятий ОСОБА_6, двічі виправлена дата його прийняття (на титульній та зворотній стороні протоколу), а сама потерпіла ОСОБА_1 в судовому засіданні чітко зазначила, що із заявою в поліцію вона зверталася 05 лютого 2016 року, а не 15 лютого 2016 року.

Із протоколу пред'явлення особи для впізнання за фотознімками від 17 лютого 2016 року вбачається, що потерпіла ОСОБА_1 впізнала по фотознімках ОСОБА_3 як особу, який 05 лютого 2016 року, проник у її житловий будинок.

Однак, незрозумілою для суду залишається доцільність проведення такої слідчої дії як пред'явлення для впізнання, оскільки як вказувала в судовому засіданні ОСОБА_1, вона добре знала з вигляду ОСОБА_3, оскільки вони проживають в одному населеному пункті, лише на різних вулицях, і вона зразу його впізнала та зазначила про це в заяві про вчинення злочину. Суд розцінює такі дії досудового розслідування як штучне створення доказової бази з огляду на відсутність інших належних та допустимих доказів вини ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині.

Суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_5, як доказ щодо підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, оскільки остання була слідчою по даній справі, тобто є заінтересованою особою, та крім того, що остання переказала суду покази потерпілої, жодних інших даних, які могли б доказати вину ОСОБА_8 не навела.

Також, суд не бере до уваги покази свідка ОСОБА_6, як доказ щодо підтвердження вини ОСОБА_3 у вчиненні злочину, оскільки останній заплутався в своїх показах, не зміг пояснити, хто йому давав доручення на проведення розшукових/слідчих дій, чи було взагалі таке доручення, та як він, на виконання доручення слідчого, міг їздити і мирити ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на наступний день після вчинення злочину (злочин вчинений 05 лютого 2016 року), коли від ОСОБА_1 ним особисто була прийнята заява про вчинення кримінального правопорушення лише 15 лютого 2016 року.

Крім цього, свідок ОСОБА_6 заплутався в показах і в частині написання потерпілою заяви про вчинення злочину, оскільки в суді він пояснював, що підставою для його участі у примирення потерпілої та обвинуваченого було доручення слідчого та власноручно написана заява ОСОБА_1 про вчинення злочину від 05 лютого 2016 року, однак стороною обвинувачення в якості доказу суду подано протокол прийняття заяви про вчинення кримінального правопорушення, прийнятого ОСОБА_6 у ОСОБА_1 лише 15 лютого 2016 року.

Покази свідків ОСОБА_5 та ОСОБА_6, які є працівниками поліції та були допитані за клопотанням сторони обвинувачення, суд розцінює як дії сторони обвинувачення на штучне створення доказової бази з огляду на відсутність інших належних та допустимих доказів вини ОСОБА_3 в інкримінованому йому злочині.

Оцінюючи докази, пред'явлені стороною обвинувачення, в їх сукупності з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, розглянувши кримінальне провадження по суті, провівши у повному обсязі судовий розгляд, допитавши обвинуваченого, потерпілу, свідків та дослідивши запропоновані докази, перевіривши доводи учасників процесу, вияснивши у них, чи усі докази вони подали для підтвердження своїх доводів, суд прийшов до переконання, що як під час досудового розслідування справи, так і під час судового розгляду не доведено причетності ОСОБА_3 до інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір. Статтею 62 Конституції України встановлено, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно ч.1 ст.373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа, 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим, 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.

Аналіз досліджених доказів переконав суд у тому, що жоден з запропонованих стороною обвинувачення і перевірених у судовому засіданні належних та допустимих доказів як окремо, так і в сукупності з іншими доказами, не може бути покладений в безпосереднє підтвердження вини обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Так, ОСОБА_3 обвинувачується в тому, що він 05 лютого 2016 року, приблизно о 04 годині 30 хвилини, знаходячись на вулиці Кошового у с. Грушово, зайшов у дворогосподарство будинку № 12, після чого, відкривши вікно до кімнати будинку, всупереч волі законного володільця ОСОБА_1, не маючи права на проникнення до чужого житла, не перебуваючи із власником у родинних зв'язках та ніколи не проживаючи у даному будинку, незаконно проник у середину житлових кімнат, де був помічений власником. Проте жодними доказами, окрім пояснень потерпілої ОСОБА_1 та протоколу впізнання з її участю, не підтверджено факту перебування ОСОБА_3 в цю ніч саме у цьому місці.

Більш того, суду не зрозуміло, для чого працівникам поліції було необхідно виправляти дату прийняття у ОСОБА_1 заяви про вчинення кримінального правопорушення.

За таких обставин пояснення потерпілої ОСОБА_1 та протокол впізнання з її участю не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку, як і інші запропоновані стороною обвинувачення докази, які були досліджені в судовому засіданні, оскільки фактичні дані, які вони містять, не спростовують доводи обвинуваченого.

Сумнівний характер вчинення саме ОСОБА_3 інкримінованого йому кримінального правопорушення не узгоджується із стандартом доказування "поза розумним сумнівом", який знайшов свій вияв як в положенні ст.17 КПК України, з якого випливає, що ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має право бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом, а усі сумніви щодо доведеності вини такої особи тлумачаться на її користь, так і практиці Європейського суду з прав людини, зокрема рішенні від 21.07.2011р. у справі "Коробов проти України", в якому зазначалось, що суд при оцінці доказів, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом", проте така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неоспорюваних презумпцій факту.

Обов'язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд, які передбачені ст.62 Конституції України, поєднуються з такими ж положеннями ч.2 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950р. Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006р. передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права. Так, у справі "Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain" від 06.12.1998р. Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не розпочинали свої справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться у вину; обов'язок доказування лежить на обвинуваченні, і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного (Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain, judgment of 6 December 1988, Series A no.146, p.33, & 77").

Суд звертає увагу на те, що позиція обвинуваченого про його невинуватість не була спростована, інших належних та допустимих доказів, які б вказували на причетність ОСОБА_3 до злочину, що йому інкримінуються, за викладених в обвинувальному акті обставинах стороною обвинувачення надано не було. Прокурор та потерпіла в судовому засіданні не заявляли клопотань про допит будь-яких інших свідків чи дослідження додаткових письмових матеріалів чи речей.

Згідно досліджених на пропозицію прокурора документів, що містять характеризуючі дані на обвинуваченого, останній раніше не судимий, по місцю свого проживання характеризуються позитивно, на обліку в лікарів наркологів та психіатрів не знаходяться. Фактичні дані, які знаходяться у цих документах, також не можуть бути покладені в основу обвинувального вироку суду.

Таким чином суд, провівши судовий розгляд даного кримінального провадження у відповідності до положень ч.1 ст.337 КПК України, згідно з якими судовий розгляд проводиться лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дотримуючись принципів змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, дотримуючись принципу диспозитивності, а саме, діючи в межах своїх повноважень та компетенції, вирішуючи лише ті питання, що винесені на його розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав та виконання процесуальних обов'язків, у зв'язку з чим не наділений повноваженнями за власною ініціативою проведення певних слідчих дій, оскільки функції державного обвинувачення, захисту та судового розгляду не можуть покладатися на один і той самий орган, безпосередньо дослідивши надані стороною обвинувачення докази та давши їм належну оцінку, керуючись ст.94 КПК України, яка вимагає, щоб суд оцінював докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального правопорушення, керуючись законом, в їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, вважає, що в рамках даного кримінального провадження відносно ОСОБА_3 не здобуто жодних переконливих доказів, які б підтверджували пред'явлене йому обвинувачення, і оцінка яких була б позбавлена відповідних сумнівів щодо доведеності участі обвинуваченого у вчиненні саме цього кримінального правопорушення, а тому обвинувачений підлягає виправданню у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення.

Речових доказів по справі немає, процесуальних витрат немає, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід до обвинуваченого не застосовувався.

На підставі викладеного, керуючись ст.62 Конституції України, ст.ст.85-86, 91-94, ч.7 ст.284, ст.ст. 368, 373 КПК України, суд,

У Х В А Л И В :

ОСОБА_3 визнати невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.162 КК України, у зв'язку з недоведеністю його участі у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, і виправдати.

На вирок протягом тридцяти днів з дня його проголошення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Закарпатської області через Тячівський районний суд Закарпатської області.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після прийняття рішення судом апеляційної інстанції.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку. Обвинуваченому та прокурору копія вироку вручається негайно після його проголошення. Учаснику судового провадження, який не був присутнім в судовому засіданні, копія судового рішення надсилається не пізніше наступного дня після ухвалення.

Суддя В.В. Ніточко