Постанова № 61292309, 14.09.2016, Донецький апеляційний господарський суд

донецький апеляційний господарський суд

Постанова

Іменем України

14.09.2016 справа № 908/1066/16

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючогоОСОБА_1,суддів:ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,за участю представників сторін: від позивача:ОСОБА_4 за дов. № 18-164 від 30.1.2.2015, від відповідача:ОСОБА_5 за дов. № 011.11-03 від 15.01.2016, розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргуПублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", м. Запоріжжя, на рішення Господарського суду Запорізької областівід06.07.2016по справі№ 908/1066/16 (суддя Азізбекян Т. А.)за позовомПублічного акціонерного товариства "Запорізький завод феросплавів", м. Запоріжжя,доПублічного акціонерного товариства "Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат", м. Запоріжжя,простягнення 184 251, 30 грн.

Публічне акціонерне товариство «Запорізький завод феросплавів» (далі ПАТ «ЗФЗ»), м. Запоріжжя, звернулось до Господарського суду Запорізької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (далі ПАТ «ЗАлК»), м. Запоріжжя, про стягнення основної заборгованості у розмірі 142 759, 40 грн., пені в сумі 33 947, 31 грн., 3 % річних у розмірі 2 244, 48 грн. та інфляційних втрат у сумі 5 300, 11 грн.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 позовні вимоги ПАТ «ЗФЗ» задоволено частково та стягнуто з відповідача на користь позивача пеню в сумі 33 575, 89 грн., 3 % річних у розмірі 2 200, 99 грн., інфляційні втрати в сумі 5 300, 11 грн. У частині позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 142 759, 40 грн. провадження припинено. В іншій частині позову відмовлено.

Відповідач, не погодившись з прийнятим рішенням, звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 та прийняти нове, яким вимоги ПАТ «ЗФЗ» задовольнити частково та стягнути з відповідача на користь позивача пеню в сумі 1 000, 00 грн., 3 % річних у розмірі 2 220, 99 грн. та інфляційні втрати у сумі 5 300, 11 грн., а в іншій частині позову відмовити. Заявник апеляційної скарги посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм як матеріального, так і процесуального права, а також неповне зясування місцевим господарським судом фактичних обставин, що мають значення для справи. Зокрема, апелянт посилається на те, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки, незважаючи на те, що представник позивача проти задоволення цього клопотання не заперечував.

В апеляційній скарзі наведені також інші доводи, які на думку відповідача є підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Представник позивача у відзиві на апеляційну скаргу та у судовому засіданні не вбачає підстав для її задоволення та просить залишити рішення суду першої інстанції без змін як законне та обґрунтоване.

Представник відповідача у судовому засіданні підтримав доводі і заперечення, викладені в апеляційній скарзі, та просить її задовольнити, а рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови у задоволенні клопотання про зменшення розміру неустойки.

Колегія суддів Донецького апеляційного господарського суду відповідно до статті 101 ГПК України та на підставі встановлених фактичних обставин переглядає матеріали господарської справи та викладені в скарзі доводи щодо застосування судом при розгляді норм як матеріального, так і процесуального права, що мають значення для справи. Апеляційний господарський суд не звязаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд

В С Т А Н О В И В :

Між ПАТ «ЗФЗ» (Власник) та ПАТ «ЗАлК» (Користувач) 05.12.2013 було укладено Договір № 163/06Д/2014 про користування колектором зливної каналізації, за умовами якого Власник надає Користувачеві право спільного користування колектором промислово-зливової каналізації для скидання з території ПАТ «ЗАлК» промислово-зливових вод (а. с. 18-20).

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата за користування колектором здійснюється Користувачем на поточний рахунок Власника щомісяця протягом 5 банківських днів від дати виставлення рахунку та акту прийому-передачі за користування колектором.

Акт прийому-передачі за користування колектором повинен бути підписаний і повернутий Власникові до 5 числа місяця, наступного за звітним.

Згідно з пунктом 3.2 Договору за користування колектором зливової каналізації Користувач сплачує Власникові 16 995, 17 грн. без ПДВ щомісяця. До вартості послуг застосовується ставка ПДВ, що діє у період надання цих послуг.

У пункті 5.1 Договору сторони узгодили, що за прострочення оплати за користування колектором Користувач сплачує пеню Власникові у розмірі 0,2% від суми заборгованості за кожний день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Цей Договір укладається строком з 01.01.2014 по 31.12.2014, а в частині взаєморозрахунків до повного їх виконання.

Додатковою угодою № 1 від 04.12.2014 до Договору сторони продовжили строк дії Договору по 31.12.2015 та виклали пункт 2.1 Договору у новій редакції, згідно з якою загальна сума Договору визначається, виходячи з чинної щомісячної вартості користування колектором Користувачем і становить 489 460, 80 грн. з урахуванням ПДВ; щомісячна вартість користування колектором на момент підписання цієї Додаткової угоди складає 20 394, 20 грн. з урахуванням ПДВ (а. с. 21).

Як вбачається з матеріалів справи, у порядку пункту 3.1 Договору сторони у період з червня по грудень 2015 року в останній день кожного розрахункового місяця підписували Акти прийому-передачі за користування колектором на суму 20 394, 20 грн. (а. с. 26, 28, 30, 32, 34, 36, 38). Усього на загальну суму 142 759, 40 грн.

Оскільки ПАТ «ЗАлК» у період з червня по грудень 2015 року не виконувало свого обовязку з внесення плати за користування колектором за спірним Договором, ПАТ «ЗФЗ» звернулось до господарського суду з позовом про стягнення основної заборгованості, пені, 3 % річних та інфляційних втрат.

Вивчивши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що рішення місцевого господарського суду підлягає частковому скасуванню, виходячи з такого.

Апеляційний господарський суд, оцінивши зміст спірного Договору, дійшов висновку, що останній за своєю правовою природою є договором найму (оренди), який підпадає під правове регулювання норм глави 58 ЦК України, § 5 глави 30 ГК України.

Згідно з частиною першою статті 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобовязується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Відповідно до частини першої статті 762 ЦК України передбачено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Статтею 193 ГК України встановлено обовязок субєктів господарювання та інших учасників господарських відносин виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобовязання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Аналогічні приписи закріплені у статті 526 ЦК України.

Згідно зі статтею 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Статтею 610 ЦК України встановлено, що порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

При розгляді справи у суді першої інстанції відповідач заявив, що заборгованість з плати за користування колектором за спірним Договором була погашена, на підтвердження чого надав належним чином засвідчені копії платіжних доручень № 78 від 29.04.2016 на суму 100 000, 00 грн. (а. с. 62), № 108 від 10.05.2016 на суму 20 000, 00 грн. (а. с. 63) та № 193 від 07.06.2016 на суму 22 759, 40 грн. (а. с. 64).

Оскільки після порушення провадження у справі сума основної заборгованості була сплачена відповідачем у повному обсязі, суд першої інстанції припинив провадження у справі у цій частині позовних вимог.

За приписами пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо предмет спору відсутній.

При цьому, відповідно до пункту 4.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» № 18 від 26.12.2011, господарський суд припиняє провадження у справі у звязку з відсутністю предмета спору (пункт 11 частини першої статті 80 ГПК України), зокрема, у випадку припинення існування предмета спору (наприклад, сплата суми боргу), якщо між сторонами у звязку з цим не залишилося неврегульованих питань.

Припинення провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про припинення провадження у справі в частині позовних вимог про стягнення основної заборгованості у розмірі 142 759, 40 грн. а тому рішення місцевого господарського суду підлягає залишенню без змін в цій частині.

Також позивачем на підставі частини другої статті 625 ЦК України заявлено до стягнення 3 % річних у розмірі 2 244, 48 грн. за період з 07.07.2015 по 15.04.2016.

Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобовязання, на вимогу кредитора зобовязаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до пункту 3.1 Договору оплата за користування колектором здійснюється Користувачем щомісяця протягом пяти банківських днів від дати виставлення рахунку та акту прийому-передачі за користування колектором.

Отже, право на нарахування 3 % річних виникає у позивача на наступний день після спливу встановленого пунктом 3.1 строку внесення плати.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3 % річних, колегія суддів вважає, що він є арифметично невірним, оскільки ПАТ «ЗФЗ» було неправильно визначено початок перебігу строку їх нарахування, та погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог про стягнення 3 % річних у розмірі 2 200, 99 грн. за період з 08.07.2015 по 15.04.2016, розраховані наростаючим підсумком.

Також позивач просить стягнути з ПАТ «ЗАлК» на користь ПАТ «ЗФЗ» інфляційні втрати у розмірі 5 300, 11 грн. за період з 07.07.2015 по 15.04.2016.

Всупереч вимогам чинного законодавства позивач врахував індекс інфляції за місяць, в якому мав бути здійснений платіж, а також за періоди часу менші за місяць (зокрема, з 1 по 15 квітня 2016 року), що призвело до неправильного визначення суми, яка підлягає стягненню.

Колегія суддів, враховуючи лист Верховного Суду України № 62-97 від 03.04.1997 та пункт 3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» від 17.12.2013 № 14, перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, вважає, що він є арифметично невірним, а тому за перерахунком апеляційного господарського суду з ПАТ «ЗАлК» на користь ПАТ «ЗФЗ» підлягають стягненню інфляційні втрати у розмірі 4 315, 20 грн. за період з серпня 2015 року по березень 2016 року, розраховані наростаючим підсумком.

Виходячи з вищенаведеного, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Запорізької області підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат у розмірі 984, 91 грн.

Позивачем на підставі пункту 5.1 Договору також нараховано пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день прострочення в сумі 33 947, 31 грн. за період з 07.07.2015 по 15.04.2016.

Стаття 216 ГК України передбачає відповідальність за порушення у сфері господарювання шляхом застосування господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених ГК України, іншими законами і договором.

Згідно з пунктом 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобовязаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобовязання.

Відповідно до частини першої статті 546 ЦК України виконання зобовязання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Частиною першою статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобовязання.

За приписами частини шостої статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобовязання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобовязання мало бути виконано.

Перевіривши розрахунок пені, здійснений судом першої інстанції, колегія суддів вважає, що він є арифметично невірним, оскільки місцевий господарський суд не врахував приписів частини шостої статті 232 ГК України про припинення нарахування штрафних санкцій через шість місяців з дня порушення зобовязання.

При цьому умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов'язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений зазначеною вище статтею ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції (пункт 2.5 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань» № 14 від 17.12.2013).

За перерахунком апеляційного господарського суду розмір пені, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача становить: на заборгованість з орендної плати за червень 2015 року 5 160, 57 грн. за період з 08.07.2015 по 08.01.2016; за липень 2015 року 4 864, 68 грн. за період з 10.08.2015 по 10.02.2016; за серпень 2015 року 4 591, 32 грн. за період з 08.09.2015 по 08.03.2016; за вересень 2015 року 4 518, 83 грн. за період з 08.10.2015 по 08.04.2016; за жовтень 2015 року 3 903, 74 грн. за період з 09.11.2015 по 15.04.2016 (у межах позовних вимог); за листопад 2015 року 3 166, 20 грн. за період з 09.12.2015 по 15.04.2016; за грудень 2015 року 2 304, 66 грн. за період з 13 січня по 15 квітня 2016 року. Усього на загальну суму 28 510, 00 грн.

Таким чином, колегія суддів вважає, що у межах заявленого позивачем періоду нарахування штрафних санкцій позовні вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню частково в сумі 28 510, 00 грн., що зумовлює скасування рішення місцевого господарського суду у відповідній частині.

При розгляді справи в суді першої інстанції відповідач заявив клопотання про зменшення пені до суми 1 000, 00 грн.

В обґрунтування зазначеного клопотання представник ПАТ «ЗАлК» посилається на те, що сума основного боргу була сплачена відповідачем у повному обсязі, а ПАТ «ЗФЗ» не зазнало збитків у звязку з порушенням зобовязання за спірним Договором. Крім того, представник відповідача зазначає, що ПАТ «ЗАлК» перебуває у тяжкому фінансовому стані, оскільки усі кошти були спрямовані на відновлення виробничої діяльності підприємства.

Статтями 83 ГПК України, 233 ГК України, 551 ЦК України суду надано право у виняткових випадках зменшити розмір пені.

Відповідно до статті 551 ЦК України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

При цьому, як встановлено статтею 233 ГК України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобовязання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

У пункті 3.17.4 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» від 26.12.2011 № 18 розяснено, що вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобовязання, господарський суд повинен обєктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобовязання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобовязання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобовязання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (у тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобовязання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків).

Зі змісту зазначених норм вбачається, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Оцінивши надані відповідачем докази в обґрунтування клопотання про зменшення неустойки, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що скрутне матеріальне становище ПАТ «ЗАлК» є наслідком комерційного ризику відповідача.

При цьому організаційно-розпорядчі документи, якими відповідач обґрунтовує винятковість обставин, що спричинили порушення зобов'язання за спірним Договором (а. с. 77-89), видані у період з 2008 по 2011 роки та не містять інформації про поточний стан господарської діяльності ПАТ «ЗАлК» у період дії спірного Договору та під час розгляду цієї справи, а тому не можуть бути взяті до уваги апеляційним судом.

Крім того, відповідач не довів, що розмір належної до стягнення пені є надмірно великим порівняно з сумою простроченого зобовязання, а також наявності виключних обставин, з якими закон повязує можливість зменшення судом розміру неустойки.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні клопотання ПАТ «ЗАлК» про зменшення розміру пені до суми 1 000, 00 грн.

Клопотання відповідача про застосування до позовних вимог про стягнення пені наслідків спливу позовної давності також обґрунтовано відхилено судом першої інстанції, оскільки цей строк позивачем пропущений не був.

Так, відповідно до пункту 1 частини другої статті 257 ЦК України для вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) встановлена спеціальна позовна давність тривалістю в один рік.

Згідно із загальними правилами обчислення строків, встановленими ЦК України, за позовними вимогами про стягнення пені у звязку з простроченням внесення орендної плати за червень 2015 року перебіг строку позовної давності починається 08.07.2015, та спливає 08.07.2016, а за кожний наступний місяць спірного періоду 10.08.2016, 08.09.2016 08.10.2016, 09.11.2016, 09.12.2016 та 13.01.2017 відповідно.

При цьому позовна давність обчислюється для кожного дня окремо за попередній рік до дня подання позову, якщо інший період не встановлено законом або угодою сторін (пункт 4.3 постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» від 29.05.2013 № 10).

Оскільки позовна заява була безпосередньо передана до канцелярії Господарського суду Запорізької області, датою подання позову вважається дата його реєстрації у суді першої інстанції згідно з штампом суду 20.04.2016.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивач звернувся до господарського суду з позовом у межах спеціального строку позовної давності, а тому наслідки спливу такого строку застосуванню не підлягають.

При цьому колегія суддів зауважує, що приписами частини шостої статті 232 ГК України передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов'язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду.

Таким чином, колегія суддів вважає, що позовні вимоги ПАТ «ЗФЗ» підлягають задоволенню частково, а з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня в сумі 28 510, 00 грн., 3 % річних у розмірі 2 200, 99 грн. та інфляційні втрати у сумі 4 315, 20 грн., а в іншій частині позову відмовляє.

Щодо позовних вимог про стягнення основного боргу у розмірі 142 759, 40 грн., то колегія суддів вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано припинив провадження у справі в цій частині.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційна скарга ПАТ «ЗАлК» підлягає частковому задоволенню, а рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 підлягає скасуванню в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 065, 99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 984, 91 грн. з наведених вище підстав.

Відповідно до статті 49 ГПК України витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги покладаються на сторін пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Керуючись статтями 49, 99, 101, 102, 103, 105 ГПК України, Донецький апеляційний господарський суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат», м. Запоріжжя, на рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 задовольнити частково.

Рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені в сумі 5 065, 99 грн. та інфляційних втрат у розмірі 984, 91 грн.

Викласти абзац другий резолютивної частини рішення Господарського суду Запорізької області від 06.07.2016 у справі № 908/1066/16 у такій редакції:

«Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, б. 15, код ЄДРПОУ 00194122) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, б. 11, код ЄДРПОУ 00186542) пеню в сумі 28 510, 00 грн., 3 % річних у розмірі 2 200, 99 грн., інфляційні втрати в сумі 4 315, 20 грн. та судовий збір за подання позовної заяви в розмірі 525, 39 грн.

В іншій частині позовних вимог відмовити.»

В іншій частині рішення залишити без змін.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Запорізький завод феросплавів» (69035, м. Запоріжжя, вул. Діагональна, б. 11, код ЄДРПОУ 00186542) на користь Публічного акціонерного товариства «Запорізький виробничий алюмінієвий комбінат» (69032, м. Запоріжжя, вул. Південне шосе, б. 15, код ЄДРПОУ 00194122) судовий збір за подання апеляційної скарги в сумі 2 462, 22 грн.

Господарському суду Запорізької області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено до Вищого господарського суду України у касаційному порядку через Донецький апеляційний господарський суд протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

ГоловуючийО.А. Скакун

Судді:Н.В. Ломовцева

ОСОБА_3