Ухвала суду № 61283102, 08.09.2016, Вінницький апеляційний адміністративний суд

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 822/1181/16

Головуючий у 1-й інстанції: Матущак В.В.

Суддя-доповідач: Смілянець Е. С.

08 вересня 2016 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Смілянця Е. С.

суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,

за участю:

секретаря судового засідання: Нечаюк Т.В.,

позивача ОСОБА_2

представника відповідача Сосна О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України на постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_2 до Міністерства оборони України про визнання протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В :

В липні 2016 року позивач - ОСОБА_2 звернувся до Хмельницького окружного адміністративного суду з позовом до Міністерства оборони України про визнання протиправними, скасування рішення та зобов'язання вчинити дії.

Хмельницький окружний адміністративний суд постановою від 19.07.2016 року вказаний позов задовольнив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв'язку з чим, апелянт просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою відмовити позивачу в задоволенні позову.

В судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи апеляційної скарги в повному обсязі, в свою чергу позивач заперечив проти апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Як досліджено з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, що позивач проходив військову службу в Збройних Силах України.

Рішенням Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв Міністерства оборони України від 25.12.2012 року № 2621 встановлено, що захворювання позивача пов'язані із захистом Батьківщини.

16.01.2013 року Хмельницькою обласною медико-соціальною експертною комісією позивачу встановлено 2 групу інвалідності, яка настала внаслідок захворювання, пов'язаного із захистом Батьківщини.

Позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення та виплату одноразової грошової допомоги в зв'язку з інвалідністю.

Отримавши відмову відповідача, звернувся до суду із захистом свого порушеного права. Постановою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.02.2016 року, залишеною без змін ухвалою Вінницького апеляційного адміністративного суду від 23.03.2016 року позов задоволено частково, визнано неправомірною бездіяльність відповідача щодо не розгляду заяви позивача, зобов'язано її розглянути. Зазначені судові рішення вступили в законну силу.

На звернення ОСОБА_2 щодо виплати одноразової грошової допомоги відповідач прийняв рішення (протокол № 45 від 03.06.2016 року) про відмову у виплаті ОСОБА_2 допомоги.

Мотивуючи свою відмову відповідач зокрема зазначив, що дія Постанови Кабінету Міністрів України від 28.05.2008 року №499 та нової редакції ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ на нього не поширюється, оскільки на день звільнення позивача діяла стаття ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» яка передбачала державне обов'язкове особисте страхування та не передбачала виплату одноразової грошової допомоги.

Вважаючи зазначені дії відповідача незаконними позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.

За результатом розгляду справи, суд першої інстанції, керуючись положеннями Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-ХІІ, прийшов до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог.

Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.

Відповідно до ч. 5 ст. 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Військовослужбовцям у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII) визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (редакція Закону на час виникнення спірних правовідносин) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 3 Закону №2011-XII, дія цього Закону поширюється на військовослужбовців, які стали інвалідами внаслідок захворювання, пов'язаного з проходженням військової служби, чи внаслідок захворювання після звільнення їх з військової служби, пов'язаного з проходженням військової служби, та членів їх сімей, а також членів сімей військовослужбовців, які загинули, померли чи пропали безвісти

Згідно з ч. 1 ст. 16 Закону №2011-XII, одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

28 травня 2008 року Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 499, якою затверджено «Порядок та умови призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби» (далі - Постанова №499).

Пунктом 2 Порядку, затвердженого Постановою №499 встановлено, що призначення і виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1 січня 2007 року, здійснюється згідно з Порядком, затвердженим цією постановою.

Так, згідно п. 3 Порядку, затвердженого Постановою №499 передбачено, що особи, яким виплачується одноразова грошова допомога у разі поранення (контузії, травми або каліцтва) чи в разі настання інвалідності, подають за місцем проходження служби (зборів) або до військомату (далі - уповноважений орган) такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з пораненням (контузією, травмою або каліцтвом) чи настанням інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення відсотка втрати працездатності та рішення відповідної військово-медичної установи щодо визнання поранення (контузії, травми або каліцтва); копію документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане з вчиненням особою злочину чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння або навмисного заподіяння собі тілесного ушкодження; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності; копію сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; копію довідки про присвоєння ідентифікаційного номера.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивач до своєї заяви долучив усі належні документи, що передбачені пунктом 3 зазначеного Порядку. Дана обставина не заперечується відповідачем, та до даних документів у відповідача зауважень не було.

Колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що отримання одноразової грошової допомоги на підставі статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» пов'язується не з фактом звільнення позивача зі служби, а з часом встановлення йому інвалідності, внаслідок захворювання, що мало місце в період проходження військової служби, незалежно від строку, що минув після звільнення з військової служби, а тому доводи відповідача в письмових запереченнях на позов про те, що позивач не був військовослужбовцем збройних сил України - є безпідставними з огляду на наступне.

Відповідно до п. 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 року №1- рп/99 (справа про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) до подій, факту застосовується той закон або нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали чи мали місце.

Отже, до факту встановлення позивачу інвалідності, як підстави для виплати зазначеної одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності, повинні застосовуватися нормативно-правові акти, що діяли станом на 16.01.2013 року - день встановлення позивачу інвалідності ІІ групи.

Аналогічний висновок викладений Верховним судом України у постановах від 18.11.2014 року у справі № 21-446а14) та від 21.04.2015 року у справі № 21-183а13).

Відповідно до ст.244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Відповідно до ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

З огляду на правову позицію Верховного Суду України, який пов'язує право отримання одноразової допомоги відповідно до норм Закону чинного на момент встановлення інвалідності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач при вирішенні питання про нарахування та виплату одноразової грошової допомоги повинен був керуватися Постановою №499, чинною на час встановлення ІІ групи інвалідності.

Крім того, також варто зазначити, що згідно з матеріалами справи, позивачу 26.04.2010 року під час первинного огляду органами МСЕК визнано інвалідом ІІІ групи внаслідок захворювання пов'язаного з проходженням військової служби (довідка МСЕК серія 10 ААА № 318505 від 26.04.2010 року), однак як встановлено судом під час апеляційного розгляду одноразова грошова допомога як інваліду ІІІ групи позивачу не виплачувалася.

З урахуванням вищевикладених норм чинного законодавства, що регулюють спірні правовідносини сторін, та встановлених обставин даної справи, колегія суддів дійшла висновку про правомірність заявлених позивачем вимог, які підтверджуються належними доказами, а тому обґрунтовано задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до ч.1 ст.200 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстави для задоволення вимог апеляційної скарги відсутні.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд

У Х В А Л И В :

апеляційну скаргу Міністерства оборони України залишити без задоволення, а постанову Хмельницького окружного адміністративного суду від 19 липня 2016 року - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 13 вересня 2016 року.

Головуючий Смілянець Е. С. Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.