Ухвала суду № 61282939, 08.09.2016, Харківський апеляційний адміністративний суд

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 р.Справа № 524/4269/14-аКолегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Тацій Л.В.

Суддів: Подобайло З.Г. , Григорова А.М.

за участю секретаря судового засідання Гришко Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2016р. по справі № 524/4269/14-а

за позовом ОСОБА_1

до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м.Кременчука

про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання виконати певні дії,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, ОСОБА_1, звернулась до Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Автозаводської районної ради м. Кременчука (надалі по тексту відповідач), в якому просив:

- визнати незаконною бездіяльність відповідача в частині не повідомлення його про наявне за колективним договором 2010-2013 років право на отримання матеріальної допомоги в розмірі середньомісячної заробітної плати для вирішення соціально-побутових проблем та в частині не виплати самостійно відповідачем в 2011 році зазначеної матеріальної допомоги.

- зобов'язати виконавчий комітет Автозаводської райради м. Кременчука нарахувати та виплатити за 2011 р. матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Постановою Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2016р. по справі № 524/4269/14-а в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаною постановою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваної постанови норм процесуального права, неповне дослідження обставин у справі та ненадання належної оцінки доказам по справі, просить суд апеляційної інстанції постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2016р. скасувати та прийняти нову постанову, якою позов задовольнити.

В обґрунтування апеляційної скарги позивач посилається на те, що згідно з п. 5.3 колективного договору на 2010-2013 роки, укладеного між виконавчим комітетом та трудовим колективом, відповідач взяв на себе зобов'язання, при наявності коштів надавати працюючим матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати і вказаним пунктом договору не передбачено необхідності подання працівниками заяви про виплату матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань. Вищезазначена допомога була передбачена до виплати у 2011 році всім працівникам, які мали трудові відносини із відповідачем по справі станом на 01.01.2011 року, а тому позивач вважає, що така допомога повинна була бути виплачена йому при звільненні. Однак, у 2011 році вказаної допомоги він не отримав, а про порушення свого права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань в розмірі середньомісячної заробітної плати дізнався лише в 2014 році, оскільки з колективним договором його ознайомлено не було.

Відповідач подав заперечення на апеляційну скаргу, в яких наполягаючи на законності та обґрунтованості постанови суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 Кодексу адміністративного судочинства України фіксування судового засідання 08.09.2016 року за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснювалось.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 в період з 01.07.1998 року працював у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області і 31.01.2011 року був звільнений з роботи у зв'язку з досягненням граничного віку перебування на службі та виходом на пенсію.

Позивач вважав, що відповідачем у 2011 році безпідставно не виплачено йому матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, тому звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з їх безпідставності.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає, що спірні правовідносини врегульовані Законами України "Про державну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", постановою Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року № 268 та іншими нормативно-правовими актами, угодами.

Відповідно до ч.ч. 6-7 ст. 33 Закону України "Про державну службу" державним службовцям можуть установлюватися надбавки за високі досягнення у праці і виконання особливо важливої роботи, доплати за виконання обов'язків тимчасово відсутніх працівників та інші надбавки і доплати, надаватися матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань, а умови оплати праці державних службовців, розміри їх посадових окладів, надбавок, доплат і матеріальної допомоги визначаються Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч.ч. 3-4 ст. 21 Закону України "Про службу в органах місцевого самоврядування" умови оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування визначаються Кабінетом Міністрів України. Джерелом формування фонду оплати праці посадових осіб місцевого самоврядування є місцевий бюджет.

Підпунктом 3 пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України "Про упорядкування структури та умов оплати праці працівників апарату органів виконавчої влади, органів прокуратури, судів та інших органів" від 09.03.2006 року № 268 передбачено право керівників органів, зазначених у пункті 1 цієї постанови, у межах затвердженого фонду оплати праці надавати працівникам матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та допомогу для оздоровлення при наданні щорічної відпустки у розмірі, що не перевищує середньомісячної заробітної плати працівника (місячного грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького складу).

Пунктом 5.3 Колективного договору на 2010-2013 роки, прийнятого на загальних зборах профспілкового комітету Автозаводського райвиконкому 20.04.2010 року, визначено, що при наявності коштів адміністрація зобов'язується надавати матеріальну допомогу працюючим у розмірі середньомісячної заробітної плати на вирішення соціально-побутових проблем.

З роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09 слідує, що рішення про надання такої матеріальної допомоги приймається керівником відповідного органу, виходячи з обставин, викладених у заяві працівника.

Отже, державні службовці мають право отримувати матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і така допомога надається на підставі заяви працівника.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 раніше - 17.09.2008 року та 05.11.2010 року зверталася до голови Автозаводської райради із заявою про надання йому матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань (а.с.158-159).

Отже, відповідно до роз'яснень Міністерства праці та соціальної політики України від 16.10.2009 р. № 620/13/84-09 саме працівник повинен ініціювати питання про надання такої допомоги шляхом подання відповідної заяви, оскільки потреба у вирішенні соціально-побутових потреб може виникнути у працівника у будь-який час перебування на державній службі.

Згідно матеріалів справи, ОСОБА_1 працював у виконавчому комітеті Автозаводської районної ради м. Кременчука Полтавської області і 31.01.2011 року був звільнений з роботи, однак до дня звільнення з роботи у 2011 році із заявою про надання матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань він до відповідача не звертався, а відтак у роботодавця не виникало обов'язку для виплати такої допомоги.

Посилання позивача, що матеріальна допомога мала бути виплачена йому при звільненні, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки постановою Кабінету Міністрів України від 09.03.2006 року № 268 не передбачено обов'язку керівника установи щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань при звільненні працівника з посади.

Окрім того, колегія суддів відхиляє доводи позивача про необізнаність щодо наявності у нього права на отримання матеріальної допомоги на вирішення соціально-побутових питань, оскільки він раніше отримував таку допомогу і виплата вказаної допомоги передбачена оприлюдненими у загальному порядку нормативно-правовими актами, а вищезазначений колективний договір приймався на загальних зборах профспілкового комітету.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцію та законами України.

З огляду на встановлені у справі фактичні обставини, колегія суддів вважає, що відповідач у спірних відносинах діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені законом.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги з наведених підстав висновків суду не спростовують.

Відповідно до ст. 159 КАС України, судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно ч. 1 ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови суду - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Автозаводського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 05.02.2016р. по справі № 524/4269/14-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Тацій Л.В.Судді Подобайло З.Г. Григоров А.М. Повний текст ухвали виготовлений 13.09.2016 р.