Ухвала суду № 61279671, 06.09.2016, Апеляційний суд Львівської області

Справа № 461/10818/15 Головуючий у 1 інстанції: Волоско І.Р.

Провадження № 22-ц/783/2574/16 Доповідач в 2-й інстанції: Шандра М. М.

Категорія: 43

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 вересня 2016 року колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області у складі:

головуючого судді - Шандри М.М.

суддів: Мікуш Ю.Р., Струс Л.Б.

секретаря: Бадівської О.О.

за участю: ОСОБА_2 та її представника -

ОСОБА_3, ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_5, ОСОБА_6, третя особа державний нотаріус Першої Львівської державної нотаріальної контори Сулима Н.Б. про усунення перешкод у користуванні житлом та визнання договорів недійсними, -

ВСТАНОВИЛА:

Оскаржуваним рішенням суду позов задоволено частково.

Зобов'язано відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні квартирою АДРЕСА_1 ОСОБА_2.

Стягнуто з відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на користь позивача ОСОБА_2 судові витрати у розмірі 487,20 грн.

В решті позовних вимог відмовлено.

Додатковим рішенням Галицького районного суду м. Львова від 30 червня 2016 року зобов'язано відповідачів ОСОБА_5 та ОСОБА_6 не чинити перешкод у користуванні квартирою шляхом вселення ОСОБА_2 в квартиру АДРЕСА_1.

Дане рішення оскаржив представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3.

В апеляційній скарзі вказує на те, що рішення Галицького районного суду м. Львова від 17.02.2016 року в частині відмови в задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору дарування 4/9 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 та визнання права власності на дану частину квартири за ОСОБА_2 незаконним та необґрунтованим. Вказує, що судом в порушення вимог ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України, не було враховано Постанову судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі №6-2087цс15 і постанову цього ж суду від 21 жовтня 2015 року №6-202цс15, які є обов'язковими для врахування усіма судами. Зазначає, що сам по собі факт прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та роз'яснення нотаріусом суті договору не може бути підставою для відмови в задоволенні позову про визнання цього договору недійсним. Вирішуючи питання про наявність чи відсутність помилки - неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, що вплинуло на волевиявлення особи під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання, суду необхідно встановити: вік позивача, його стан здоров»я та потребу у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдарованому та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування, тощо. Галицьким районним судом м. Львова не враховано те, що нотаріус у судовому засіданні вказала, що нотаріусом було роз'яснено ще до укладення договору дарування про те, що за дарувальником залишається право довічного проживання у квартирі (предметі договору дарування). Тобто, нотаріусом під час укладення спірного договору дарування, договір дарування було наділено ознаками договору довічного утримання, що є грубим порушенням законодавства та ввело в оману дарувальника, адже у ОСОБА_2 виникла впевненість, що вона укладає договір довічного утримання, а не договір дарування.

В частині задоволення позову рішення суду не оскаржується.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що скаргу слід відхилити з таких підстав.

Згідно із ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Відповідно до вимог ст. 10, 59, 60, 61 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень крім випадків, встановлених цим Кодексом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У відповідності до вимог ст.213 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обгрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з»ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Колегія суддів вважає, що рішення таким вимогам відповідає.

Судом установлено, що квартира АДРЕСА_1 складається з трьох кімнат, житловою площею 48,8 кв.м. та кухні. Загальна площа квартири складає 73,0 кв.м. У квартирі зареєстрована ОСОБА_2 як мати - член сім»ї ОСОБА_5, якій належить на праві власності 1/9 частина спірної квартири (а.с.13).

Судом також установлено, що 17.07.2006 року укладено оспорюваний договір дарування 4/9 частин квартири, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 між ОСОБА_2 та її донькою ОСОБА_5 Згідно з умовами цього договору ОСОБА_2 подарувала, а ОСОБА_5 прийняла в дар 4/9 частини вищезазначеної квартири (а.с.10). Договір посвідчений нотаріально.

11.05.2007 року укладено договір купівлі-продажу 4/9 частин квартири, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 між ОСОБА_9, від імені якого на підставі довіреності діяла ОСОБА_5, та ОСОБА_6

20.10.2015 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_5, ОСОБА_6 про визнання недійсним договору дарування квартири від 17.07.2006 року, покликаючись, зокрема на введення її в оману її ж донькою на момент підписання договору, що призвело до помилкового уявлення про те, що вона може бути позбавлена права своєї власності.

Відповідно до положень ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов»язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 230 ЦПК України правочин визнається вчиненим під впливом обману якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу). Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При вчиненні правочину під впливом обману формування волі потерпілого відбувається не вільно, а вимушено, під впливом недобросовісних дій інших осіб, які полягають у навмисному створенні у потерпілого помилкового уявлення про обставини, які мають істотне значення: природи правочину, прав та обов»язків сторін та інше. Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до вчинення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за ст. 230 ЦК України.

Позивач як сторона, що діяла під впливом обману, повинен довести: факт обману, наявність умислу з боку відповідача, наявність суттєвих обставин, відносно яких він був введений в оману.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині визнання недійсним оспорюваного договору дарування, районний суд вірно виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження умислу відповідача ОСОБА_5 на введення іншої сторони в оману не надано, що виключає визнання недійсним оспорюваного договору дарування частини квартири з підстав, що такий вчинений під впливом обману.

Районний суд також прийшов до обгрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу 4/9 частини спірної квартири від 11.05.2007 року, оскільки діями відповідачів при укладенні зазначеного договору купівлі-продажу, не порушені законні права та інтереси позивача, яка на момент укладення такого договору не була співвласником квартири, а тому не мала переважного права перед іншими особами на її купівлю відповідно до ст. 362 ЦК України.

Висновки суду достатньо мотивовані і підтверджені доказами, наявними у матеріалах справи.

Рішення суду відповідає вимогам процесуального та матеріального права, обставинам справи, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, тому колегія суддів підстав для скасування рішення не вбачає.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 307, ст.308, 313, 314, 315, 317, 319 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Галицького районного суду м. Львова від 17 лютого 2016 року залишити без змін.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою судді судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 22 березня 2016 року, якою накладено арешт на квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, яка належить ОСОБА_5 та ОСОБА_6

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання ухвалою законної сили.

Головуючий М.М. Шандра

Судді: Ю.Р.Мікуш

Л.Б.Струс