Ухвала суду № 61260486, 14.09.2016, Донецький апеляційний адміністративний суд

Головуючий у 1 інстанції - Чиркін С.М

Суддя-доповідач - Шишов О.О.

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 вересня 2016 року справа №812/193/16

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Донецький апеляційний адміністративний суд колегією суддів у складі: судді-доповідача: Шишова О.О., суддів Сіваченка І.В., Чебанова О.О., при секретарі судового засідання Куленко О.Д., за участю представника відповідачів Федорової О.А., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 р. у справі № 812/193/16 (головуючий І інстанції Чиркін С.М) за позовом ОСОБА_3 до Ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Луганській області, Управління поліції охорони в Луганській області Національної поліції України про скасування наказу від 31.10.2014 №481 в частині звільнення ОСОБА_3, поновлення на роботі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

09 березня 2016 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_3 (далі - Позивач, апелянт) до Управління поліції охорони в Луганській області Національної поліції України (далі - І-й Відповідач), ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області про скасування наказу від 30.10.2014 № 481 в частині звільнення ОСОБА_3, поновлення на роботі, стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії.

Постановою Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 року адміністративний позов ОСОБА_3 до Управління поліції охорони в Луганській області Національної поліції України, ліквідаційної комісії Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області про стягнення різниці грошового утримання, компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік, матеріальної допомоги на оздоровлення- задоволено частково.

Стягнуто з Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області в особі ліквідаційної комісії (код ЄДРПОУ 08596831) компенсацію за невикористані дні основної щорічної відпустки за 2014 рік в кількості 26 днів на користь ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) в розмірі 1497 (одна тисяча чотириста дев'яносто сім) гривень 33 копійки.

В решті позовних вимог відмовлено.

При цьому, суд першої інстанції виходив з того що ІІ-й Відповідач безпідставно не виплатив Позивачу грошову компенсацію за 26 діб невикористаної у 2014 році відпустки.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити в повному.В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що І-й Відповідач зобов'язаний виплатити різницю грошового утримання за період з 21.07.2014 по 31.07.2014 у сумі 799,26 грн, компенсацію за невикористану основну відпустку за 2014 рік у сумі 3445 грн. та матеріальну допомогу на оздоровлення під час основної відпустки за 2014 рік у сумі 3975,86 грн. Щодо вимоги про не донарахування грошового забезпечення в липні 2014 року, зазначив, що оскільки зменшення грошового утримання в липні 2014 року відбулось у зв'язку із наданням відпустки без збереження заробітної плати з 21.07.2014 по 31.07.2014 у кількості 11 діб, рапорту стосовно надання не писав, тому Відповідач зобов'язаний виплатити різницю в сумі 799,26 грн.

У судовому засіданні представник відповідачів Федорова О.А., зазначила,що суд першої інстанції прийняв рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. В своїй апеляційній скарзі позивач не наводить порушення судом норм законодавства. Просила суд залишити апеляційну скаргу без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Позивач у судове засідання не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання. При таких обставинах колегія суддів вважає можливим розглянути справу у відсутність позивача.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає останні необґрунтованими, а постанову суду такою, що підлягає залишенню без змін з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що згідно із інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області з 16.11.2015 перебуває у стані припинення за рішенням засновників (а.с. 74).

Згідно інформації, зазначеній в наказі Міністерства внутрішніх справ від 07.11.2015 № 1399, утворено ліквідаційну комісію Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області, яка є відповідно правонаступником Управління Державної служби охорони при ГУМВС України в Луганській області.

ОСОБА_3 працював на посаді майора міліції старшого інспектора з особливих доручень відділу кадрового забезпечення УДСО при ГУМВСУ у Луганській області. В органах внутрішніх справ з 11.05.2004 (а.с. 12).

Інформацією, зазначеною у довідці І-го Відповідача від 07.11.2015 № 1, встановлено, що за період проходження служби в ОВС чергова відпустка за 2013 рік Позивачем була використана повністю в кількості 35 діб (накази від 27.12.2013 № 72 о/с, від 22.08.2014 № 47 о/с), чергова відпустка за 2014 рік не використана в кількості 26 діб (а.с. 41).

Витягом з наказу ГУМВС України в Луганській області Управління державної служби охорони від 17.07.2014 №39 о/с Позивачу надано відпустку без збереження строком на 11 діб з 21.07.2014 по 31.07.2014, без виїзду за межі Луганської області (а.с. 42).

Листом від 18.12.2015 № 293/32/4/01-2015 представник І-го відповідача повідомив Позивача про те, що вся документація, яка велась в Управлінні ДСО в м. Луганськ захоплена незаконними військовим формуваннями разом із будівлею УДСО при ГУМВСУ у Луганській області в липні 2014 року (а.с. 19, 38).

На території Луганської області з квітня 2014 року, проводиться антитерористична операція у цей період незаконними озброєними формуваннями були захоплені адміністративні будівлі державних органів, у тому числі будівлі Головного управління Міністерства внутрішніх справ України в Луганській області, розташованої у місті Луганську, у зв'язку з чим у суду відсутні сумніви щодо втрати І-м Відповідачем особових справ співробітників ГУМВС України в Луганській області документації, зокрема, довідки про доходи Позивача, інформації про використані відпустки.

Позивач, після закінчення 02.10.2014 щорічної відпустки за 2014 рік не прибув до місця дислокації свого підрозділу, не приступив до виконання своїх обов'язків та не надав на той час жодного документу, який би підтвердив поважність причин його невиходу на роботу за вказаний період, про що не заперечував позивач.

Наявність у Позивача зазначеного листка непрацездатності на час розгляду справи в суді не підтверджує поважність його відсутності на роботі. Жодних належних доказів про поважність причин своєї відсутності, починаючи з 03.10.2014 (остання дата, яка увійшла у службове розслідування як прогул) Позивач не надав ані відповідачам, ані судам першої та апеляційної інстанції. Крім того, остаточною датою звільнення Позивача вважається 05.11.2014.

Наказом ГУМВС України у Луганській області Управління державної служби охорони від 30.10.2014 № 481 звільнено Позивача з органів внутрішніх справ України за п.64 «є» (за порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (а.с. 20, 179).

Наказом ГУМВС України у Луганській області Управління державної служби охорони від 05.11.2014 № 59 о/с Позивача звільнено у запас ЗС за п.64 «є» (за порушення дисципліни) (а.с. 21).

З матеріалів позовної заяви Позивач зазначає, що з 22.09.2014 по 03.10.2014 знаходився на стаціонарному лікуванні у Слов'яносербський РЦБ, що підтверджується довідкою Слов'яносербської РЦБ від 14.01.2016 № 67/120 (а.с. 14). Суд першої інстанції правильно не врахував довідку Слов'яносербської РЦБ від 14.01.2016 № 67/120 як доказ, оскільки видана установою, яка не переміщена згідно постанови КМУ від 07.11.2014 № 595 в населені пункти, на території яких органи державної влади здійснюють свої повноваження в повному обсязі.

Розпорядженням КМУ від 02.12.2015 № 1275-р визнано такими, що втратили чинність розпорядження Кабінету Міністрів України від 30.10.2014 № 1053 та від 05.11.2014 № 1079 та знову був затверджений перелік населених пунктів, на території яких здійснювалася антитерористична операція, згідно з додатком, в якому зазначене місто Слов'яносербськ.

У зв'язку з вищевикладеним, позиція ІІ-го Відповідача відносно того, що Позивач в період з 22.09.2014 по 03.10.2014 дійсно перебував на території, непідконтрольній органами державної влади України, чим порушив вказівку начальника ГУМВС України у Луганській області про заборону виїзду міліціонерів до вказаної території є змістовною.

Правовідносини, які виникли між сторонами, регулюються Законом України від 20.12.1990 № 565-ХІІ «Про міліцію», Положенням про проходження служби рядовим і начальницькім складом органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів УРСР № 114 від 29.07.1991 (далі - Положення № 114), Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 № 3460-IV.

При вирішенні справи, колегія суддів виходить з наступного.

Відповідно до статті 2 Закону України від 15.11.1996 № 504/96-ВР «Про оплату праці» (далі - Закон № 504/96-ВР) структура заробітної плати складається з основної заробітної плати, додаткової заробітної плати, а також заохочувальних та компенсаційних виплат. До останніх належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми. Крім того до виплат, що не належать до фонду оплати праці, визначених розділом 3 Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Держкомстату України від 27.01.2004 року за № 114/8713, суми грошових компенсацій у разі невикористання щорічних відпусток не відносяться. Тобто компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога на оздоровлення входять до структури заробітної плати, тому звернення до суду за захистом такого права не обмежено будь-яким строком.

Законом України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) виникнення спірних відносин, дія якого відповідно до абзацу 1 пункту 1 статті 3 поширюється на військовослужбовців правоохоронних органів, зокрема встановлено:

- нормативно-правові акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування, які обмежують права і пільги військовослужбовців та членів їх сімей, є недійсними (абзац 3 статті 12 Закону № 2011-XII);

- ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України (стаття 2 Закону № 2011-XII);

- військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами (стаття 12 Закону № 2011-XII).

Абзацами 2- 3 пункту 14 статті 101 цього Закону (Право військовослужбовців на відпустки. Порядок надання військовослужбовцям відпусток та відкликання з них) передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які звільняються зі служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі та у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, щорічні основні відпустки та додаткові відпустки в рік звільнення надаються на строки, установлені пунктами 1 та 4 цієї статті.

У рік звільнення зазначених в абзацах 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Водночас, у деяких випадках, стаття 101 Закону № 2011-XII прямо відсилає до норм Закону № 504/96-ВР, яким встановлено державні гарантії права на відпустки, визначено умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров'я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей. Зазначене положення дублюється у частині першій статті 83 КЗпП.

Порядок та умови надання відпусток особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ врегульоване розділом VI Положення № 114, зокрема, пунктом 56 (в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) встановлено, що особам середнього, старшого і вищого начальницького складу, звільненим із органів внутрішніх справ за віком, через хворобу, обмежений стан здоров'я чи скорочення штатів, у році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої визначається відповідно до пункту 51 цього Положення.

Особам рядового і начальницького складу, які звільняються з органів внутрішніх справ, за невикористану в році звільнення відпустку виплачується грошова компенсація відповідно до законодавства.

Разом з тим, питання щодо виплати компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки пунктом 56 Положення № 114 не врегульовані.

Враховуючи те, що Верховний Суд України у постанові від 14 жовтня 2010 року (справа № 21-413а14) висловив правову позицію, щодо приписів пункту 56 Положення № 114, які, на його думку, є юридично недосконалими, а тому при застосуванні законодавства його тлумачення має здійснюватися з урахуванням змісту норм, що є вищими, особи начальницького складу органів внутрішніх справ, у випадку звільнення із органів внутрішніх справ, мають право на отримання грошової компенсації за всі не використані дні щорічної відпустки.

Управління державної служби охорони ГУМВС України у Луганській області прийнято наказ від 27.02.2015 № 6 о/с про нарахування Позивачу компенсації за невикористану відпустку (а.с. 44), таким чином ІІ-м Відповідачем визнано право Позивача на компенсацію за невикористану відпустку у 2014 році.

Компенсація була нарахована, але не виплачена, що підтверджується інформацією, зазначеною у довідці про доходи від 09.02.2015 № 1 (а.с. 43) та визнається ІІ-м Відповідачем.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що ІІ-ий Відповідач безпідставно не виплатив Позивачу грошову компенсацію за 26 діб невикористаної у 2014 році відпустки.

Враховуючи вимоги законодавства, наявність порушеного права Позивача, підтвердженого матеріалами справи, суд дійшов висновку про правомірність вимоги щодо стягнення компенсації за невикористану в 2014 році Позивачем відпустку.

Щодо розміру компенсації суд зазначає наступне.

Як передбачено частиною другою статті 21 Закону № 504, порядок обчислення заробітної плати працівникам за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, та компенсації за невикористані відпустки, встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначений Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Пунктом 2 Порядку № 100 встановлено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться з урахуванням виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Працівникові, який пропрацював на підприємстві менше року, середня заробітна плата обчислюється з урахуванням виплат за фактичний час роботи, тобто з першого числа місяця після оформлення на роботу до першого числа місяця, в якому надається відпустка або виплачується компенсація за невикористану відпустку.

Відповідно до пункту 7 Порядку № 100 нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться діленням сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, установлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.

Суд першої інстанції правильно не взяв до уваги розрахунок апелянта щодо компенсації в розмірі 3445,00 грн., оскільки ним у відповідності до вимог статті 71 КАС України жодним чином не доведена обґрунтованість зазначеної середньої заробітної плати в розмір 3975,86 грн, яка у відповідності до Постанови № 100 повинна обраховуватись за останні 12 календарних місяців.

Даних на підставі, яких Позивач визначив саме таку суму ним не надано, а з інформації, зазначеній в довідці від 09.02.2015 № 1 вбачається, що в такому розмірі, а саме: 3975,86 грн, складала заробітна плата Позивача у вересні 2014 року (а.с. 24, 43).

Згідно інформації, зазначеній в довідці від 09.02.2015 № 1, Позивачу нараховано компенсацію за невикористану відпустку за 2014 рік в сумі 1497,33 грн. (а.с. 24, 43).

Як вбачається з матеріалів справи 25.07.2016 представником відповідачів надано розрахунок компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік в сумі 1746,88 грн (а.с. 221).

Враховуючи, що представником відповідачів наведено суму компенсації без врахування відрахувань податків та обов'язкових платежів до бюджетів всіх рівнів, суд вважає обґрунтованою суму компенсації за невикористану відпустку за 2014 рік в розмірі 1497,33 грн.

Порядок та умови виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ визначаються Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженою наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12 березня 2008 року за № 205/14896 (далі - Інструкція № 499).

Відповідно до пункту 2.16.1. Інструкції № 499 особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ надається матеріальна допомога у межах асигнувань, що виділяються на їх утримання, для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення на день виплати, та один раз на рік - допомога для оздоровлення в розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення.

Згідно пункту 2.16.2. Інструкції № 499 матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань особам рядового і начальницького складу надається протягом року за мотивованим рапортом особи рядового чи начальницького складу у розмірі, що не перевищує місячного грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Пунктом 2.16.3. Інструкції № 499 визначено, що допомога для оздоровлення особам рядового і начальницького складу надається у розмірі, що не перевищує грошового забезпечення, яке особа отримувала на день виплати.

Відповідно до пункту 2.16.4. Інструкції № 499 фактичні витрати на матеріальну допомогу відповідно до вимог бюджетного законодавства проводяться тільки в межах затвердженого кошторисом фонду грошового забезпечення.

Враховуючи, що в матеріалах справи відсутні докази звернення Позивача до ІІ-го Відповідача з рапортом про виплату згадуваної допомоги, отже суд першої інстанції зробив правильний висновок, що підстав для задоволення позову у вказаній частині не має.

Щодо вимоги Позивача про стягнення різниці грошового утримання за липень 2014 року, суд зазначає наступне.

Наказом Управління державної служби охорони ГУМВС України у Луганській області від 17.07.2014 № 39 о/с на підставі рапорту Позивача від 16.7.2014, останньому надано відпустку без збереження заробітної плати (а.с. 23).

Суд критично оцінює ствердження Позивача, що рапорт на надання відпустки без збереження заробітної плати він не подавав.

Позивачем наказ від 17.07.2014 № 39 о/с не оскаржувався та не скасовувався, тобто є чинним.

Доводи апеляційної скарги, щодо невідповідності рішення суду першої інстанції вимогам законодавства спростовуються наведеним вище обґрунтуванням.

Статтею 200 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Зважаючи на наведене, судова колегія дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, та ухвалено судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. У зв'язку з викладеним доводи апеляційної скарги не приймаються до уваги, тому апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення а постанову суду першої інстанції без змін.

Повний текст ухвали складений 14 вересня 2016 року.

Керуючись ст. ст. 195, 197, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 на постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 р. у справі № 812/193/16 - залишити без задоволення.

Постанову Луганського окружного адміністративного суду від 25 липня 2016 р. у справі № 812/193/16 - залишити без змін.

Рішення набирає законної сили з моменту проголошення.

На підставі частини 3 статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України складення рішення у повному обсязі відкласти на строк - до 5 днів.

Рішення може бути оскаржено протягом двадцяти днів після його складення в повному обсязі.

Суддя-доповідач: О.О.Шишов

Судді: І.В.Сіваченко

О.О.Чебанов