Постанова № 61254690, 09.09.2016, Центральний районний суд міста Маріуполя (до 25.04.2025 - Жовтневий районний суд м. Маріуполя)

Справа № 263/10271/16-а

Провадження № 2-а/263/290/2016

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 вересня 2016 року м. Маріуполь

Жовтневий районний суд міста Маріуполя Донецької області в складі головуючого судді Хараджі Н.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання рішенням противоправним та зобов'язання здійснити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

12.08.2016 року позивачка звернулась до суду з адміністративним позовом, в якому просить визнати рішення Управління Пенсійного фонду в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області від 22.07.2016 року про відмову у призначенні їй пенсії за вислугою років противоправним та скасувати його, а також про зобов'язання відповідача призначити, нарахувати та виплатити пенсію за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, починаючи з 08.07.2016 року та виходячи з розміру 90 % від суми щомісячного (чинного) заробітку. Позовні вимоги обґрунтовує тим, що з 08.07.1998 року вона працює в органах прокуратури Донецької області та з її зарплати утримувались страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування. Станом на 08.07.2016 року її стаж в органах прокуратури складає 20 років 5 місяців 16 днів, який складається з: 18 років 4 місяців та 29 днів безпосередньої роботи в органах прокуратури; 2 роки 5 місяців, які є половиною строку навчання у Донецькому державному університеті відповідно до за ч. 6 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, що відповідно до ч.2 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» дає їй право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. При цьому наразі вона продовжую працювати у прокуратурі Донецької області. Зауважує, що оскільки безпосередньо в органах прокуратури вона працює 18,4 роки, то пенсія має бути призначена у розмірі 90 відсотків від суми мого місячного (чинного) заробітку (після 10 років роботи відпрацьовано ще 8,4 роки, кожен з яких збільшує мінімальний 80-відсотковий розмір пенсії на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків). З метою призначення пенсії 08.07.2016 року вона звернулась до УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя з відповідною заявою, проте рішенням останнього від 22.07.2016 року було відмовило у призначенні пенсії на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015№ 213-УІІІ. Серед підстав для відмови у призначенні пенсії за вислугою років стало те, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-VIII визначено у перехідних положеннях, що з 01 червня 2015 року пенсії в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про прокуратуру» не підлягають призначенню. Вважає вказане рішення протиправним, безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Позивачка у судове засідання не прибула, просила розглядати справу у її відсутність та позовні вимоги задовольнити.

Представник відповідача надав суду письмові заперечення проти позову, в яких зазначено, що ОСОБА_1 працює в органах прокуратури Донецької області на посаді начальника відділу представництва при виконанні судових рішень управління представництва інтересів громадянина або держави в суді. Ця посада визначена як така, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 року № 213- VII з 01.06.2015 року скасовані норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до Законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про судоустрій і статус суддів", "Про статус народного депутата України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про судову експертизу", "Про Національний банк України", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про дипломатичну службу", Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України. Таким чином 22.07.2016 року позивача було повідомлено, що пенсія особам, що набули стаж державної служби на посадах прокурорів згідно із Законом України «Про державну службу» №889 від 10.12.2015 не призначається. Так, відповідно до п. 5 розділу 3 Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213 від 02.03.2015 року у разі неприйняття до 01.06.2015 року щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 01.06.2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії або щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій та статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу». Оскільки до 01.06.2015 року не було прийнято спеціального закону щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії або довічне грошове утримання призначається відповідно до Закону України «Про судоустрій та статус суддів», то саме з 01.06.2015 року було скасовано норми щодо пенсійного забезпечення вказаної категорії громадян. Крім цього зазначає, що відповідно ч. 15 ст. 86 Закону України «Про прокуратуру» тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам, які працюють на посадах та на умовах, передбачених цим законом призначені пенсії або щомісячне довічне грошове утримання не виплачуються. Таким чином управлінням було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років позивачу відповідно до ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру». У задоволенні позовних вимог просили відмовити.

Згідно ч. 6 ст.128 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але прибули не всі особи, які беруть участь у справі, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

У зв'язку з тим, що обидві сторони не з'явилися у судове засідання, від позивача є клопотання про розгляд справи у його відсутності, представник відповідача надав заперечення проти позову, в яких висловив свою думку стосовно позовних вимог, суд розглянув справу у відсутності сторін в письмовому провадження, на підставі наявних по справі доказів.

Суд, дослідивши наявні письмові докази, вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що позивач працює в органах прокуратури Донецької області з 08.07.1998 року до теперішнього часу, що підтверджується копією трудової книжки.

Загальний стаж роботи позивачки складає 20 років 5 місяців 16 днів, який складається з: 18 років 4 місяців та 29 днів безпосередньої роботи в органах прокуратури та 2 роки 5 місяців, які є половиною строку навчання у Донецькому державному університеті.

08.07.2016 року позивачка звернулась до УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя з заявою про призначення пенсії за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року.

Рішенням від 22.07.2016 УПФУ в Жовтневому районі м. Маріуполя відмовило ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі п. 5 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015№ 213-УІІІ.

В даному випадку суд звертає увагу на те, що на час прийняття вищезазначеного Закону № 213-УІІІ від 02.03.2015 року діяв Закон України «Про прокуратуру» від 05.11.1991р. №1789-ХІІ, яким регулювались питання пенсійного забезпечення прокурорів і слідчих органів прокуратури України (ст. 50-1 Закону) до яких законодавцем віднесено позивачку.

Положеннями ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що прокурори і слідчі зі стажем роботи не менше 20 років, у тому числі зі стажем роботи на посадах прокурорів і слідчих прокуратури не менше 10 років, мають право на пенсійне забезпечення за вислугу років незалежно від віку. Пенсія призначається в розмірі 80 відсотків від суми їхньої місячної (чинної) заробітної плати, до котрої включаються всі види оплати праці, на які нараховуються страхові внески, одержуваної перед місяцем звернення за призначенням пенсії. За кожен повний рік роботи понад 10 років на цих посадах пенсія збільшується на 2 відсотки, але не більше 90 відсотків від суми місячного (чинного) заробітку.

Розмір виплат (крім посадових окладів, надбавок за класні чини, вислугу років), що включаються в заробіток для обчислення пенсії, визначається за вибором того, хто звернувся за пенсією, за останні 24 календарні місяці роботи, яка дає право на даний вид пенсії, підряд перед зверненням за пенсією, або за будь-які 60 календарних місяців такої роботи підряд перед зверненням за пенсією, незалежно від наявності перерв протягом всього періоду на даній роботі.

Відповідно до ч. 12 ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» обчислення (перерахунок) пенсій провадиться за документами пенсійної справи та документами, додатково поданими пенсіонерами, виходячи з розміру місячного заробітку за відповідною посадою, з якої особа вийшла на пенсію, станом на час звернення за призначенням або перерахунком.

Відповідно до п. 5 Прикінцевих положень Закону України від 02.03.2015р. № 213-VІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» у разі неприйняття до 1 червня 2015 року закону щодо призначення всіх пенсій, у тому числі спеціальних, на загальних підставах з 1 червня 2015 року скасовуються норми щодо пенсійного забезпечення осіб, яким пенсії/щомісячне довічне грошове утримання призначаються відповідно до законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про судоустрій і статус суддів», «Про статус народного депутата України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про судову експертизу», «Про Національний банк України», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про дипломатичну службу», Податкового та Митного кодексів України, Положення про помічника-консультанта народного депутата України.

Згідно з ст. 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Відповідно до ч. 1 ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

За статтею 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом. Держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі.

Відповідно до п. 3 рішення Конституційного Суду України №1-15/2002 від 20.03.2002 положення ст. 17 Конституції України поширюються і на службу в Збройних Силах України, Військово-Морських Силах України, в органах Служби безпеки України, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо. Норми, що регулюють суспільні відносини у цих сферах, враховують екстремальні умови праці, пов'язані з постійним ризиком для життя і здоров'я, жорсткі вимоги до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватись наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових та економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення. Конституційний Суд України зазначає, що багато таких «пільг», встановлених Законами України «Про міліцію», «Про прокуратуру» тощо, є не пільгами, а гарантіями та іншими засобами забезпечення професійної діяльності окремих категорій громадян, ефективного функціонування відповідних органів.

Крім того, у цьому ж рішенні у абз. 4 п. 6 вказано, що оскільки для значної кількості громадян України пільги, компенсації і гарантії, право на які передбачене чинним законодавством, є додатком до основних джерел існування,необхідною складовою конституційного права на забезпечення життєвого рівня (стаття 48 Конституції України), який принаймні не може бути нижчим від прожиткового мінімуму, встановленого законом (частина третя статті 46 Конституції України), то звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається.

Водночас відповідно до п. 3.2 рішення Конституційного Суду України від 09.07.2007 у справі №1-29/2007 утверджуючи і забезпечуючи права і свободи громадян, держава окремими законами України встановила певні соціальні пільги, компенсації і гарантії, що є складовою конституційного права на соціальний захист і юридичними засобами здійснення цього права, а тому відповідно до ч. 2 ст. 6, ч. 2 ст. 19, ч. 1 ст. 68 Конституції України вони є загальнообов'язковими, однаковою мірою мають додержуватися органами державної влади, місцевого самоврядування, їх посадовими особами. Невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави.

Рішенням Конституційного Суду України № 4-рп/2007 від 18.06.2007 року встановлено, що Конституційний Суд України неодноразово розглядав проблему, пов'язану з реалізацією права на соціальний захист, неприпустимістю обмеження конституційного права громадян на достатній життєвий рівень, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція та закони України виокремлюють певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, яким пенсія призначається за спеціальними законами. У рішеннях Конституційного Суду України підкреслюється, що пільги, компенсації, гарантії є видом соціальної допомоги і необхідною складовою конституційного права на достатній життєвий рівень, тому звуження змісту та обсягу цього права шляхом прийняття нових законів або внесення змін до чинних законів за статтею 22 Конституції України не допускається (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 року № 8- рп/99, від 20.03.2002 року № 5-рп/2002, від 17.03.2004 року № 7-рп/2004, від 01.12.2004 року № 20-рп/2004).

Виходячи із викладеного, зміст та обсяг соціальних гарантій зокрема, працівників правоохоронних органів, не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства.

Така ж правова позиція міститься у постановах Верховного Суду України від 17.12.2013 (справа № 21-445а13), від 10.12.2013 (справа № 21- 348а13).

Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2,4,7 та 11 до Конвенції» (пункт 1) України визнала обов'язковою юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції. Європейський суд з прав людини розкриває принцип верховенства права через формулювання вимог, які він виводить з цього принципу.

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «Пічкур проти України» від 07.11.2013 року, яке набрало статусу остаточного 07.02.2014 року зазначається, що статтею 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні із статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Пунктом 40 вказаного рішення ЄСПЛ встановлено, що заборона дискримінації за статтею 14 Конвенції поширюється за межі використання прав та свобод, гарантування яких кожною державою вимагається Конвенцією та протоколами до неї. Вона також застосовується до тих додаткових прав, що входять до загальної сфери застосування будь-якої статті Конвенції, які держави добровільно вирішили гарантувати (див. ухвалу щодо прийнятності у справі "Стек та інші проти Сполученого Королівства" (Stee and Others v. The United Kingdom) [ВП], заяви № № 65731/01 та 65900/01, п. 40, ECHR 2005-Х).

Відповідно до п. 42 рішення ЄСПЛ у справах, щодо скарги за ст. 14 Конвенції у поєднанні зі ст. 1 Першого протоколу на те, що заявника частково або повністю позбавили певної матеріальної допомоги на дискримінаційній підставі, що охоплюється ст. 14 Конвенції, відповідним методом перевірки є з'ясування, чи він або вона мали б право на отримання відповідної матеріальної допомоги за національним законодавством за умови існування права, щодо якого скаржиться заявник. Хоча Перший протокол не включає в себе право на отримання будь-яких видів виплат з соціального страхування, якщо держава вирішує створити механізм соціальних виплат, вона повинна зробити це у спосіб, що відповідає ст. 14.

У постанові Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України від 09.05.2015 року зазначається, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й рішення у справі «Пічкур проти України», як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».

Таким чином Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя Донецької області безпідставно не застосувало до відносин між сторонами положення ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, на який не може поширюватись дія Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 № 213-УІІІ.

Також суд вважає безпідставними доводи відповідача, викладені у письмових запереченнях, про те, що частина редакції частини 15 статті 86 Закону України «Про прокуратуру» передбачає, що тимчасово, у період з 01.01.2016 року по 31.12.2016 року особам, на яких поширюється дія цього закону у період роботи на посадах які дають право на призначення пенсії, зокрема за Законом України «Про прокуратуру» пенсія не виплачується, оскільки ці положення стосуються самої виплати пенсії, а не її призначення.

Тому, відмова відповідача у призначенні позивачці пенсії за вислугу років призвела до звуження прав останньої на отримання пенсії відповідно до положень Закону України «Про прокуратуру», та суд дійшов висновку про необхідність провести ОСОБА_1 обчислення пенсії за вислугою років згідно з ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» з 08.07.2016 року, виходячи із розрахунку 90% від суми щомісячного (чинного) заробітку.

На підставі викладеного, керуючись Законом України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, Законом України «Про прокуратуру» від 14.10.2014 року, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213- VIII від 02.03.2015 року, рішенням Конституційного Суду України від 13.05.2015 року справа №1-9/2015, ст.ст. 4, 10, 158, 160, 162, 163 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя про визнання рішенням противоправним та зобов'язання здійснити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати рішення Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя від 22.07.2016 року про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугою років.

Зобов'язати Управління пенсійного фонду України в Жовтневому районі міста Маріуполя призначити, нарахувати та виплатити ОСОБА_1 пенсію за вислугою років на підставі ст. 50-1 Закону України «Про прокуратуру» від 05.11.1991 року, починаючи з 08.07.2016 року та виходячи з розміру 90 % від суми щомісячного (чинного) заробітку.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України в Жовтневому районі м. Маріуполя за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 551 грн. 20 коп.

Апеляційна скарга на постанову суду може бути подана до Донецького апеляційного адміністративного суду через Жовтневий районний суд м. Маріуполя протягом 10 днів з дня отримання її копії.

Суддя Н.В. Хараджа