Постанова № 61253722, 12.09.2016, Окружний адміністративний суд міста Києва

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 вересня 2016 року № 826/8097/15

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Літвінової А.В. розглянув у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомтовариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» додержавної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві провизнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2014 №0012242206,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 25.11.2014 №0012242206.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що висновки контролюючого органу, які покладені в основу оскаржуваного податкового повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції позивача з товариством з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» є реальними, що підтверджується, за твердженнями останнього, належним чином оформленою первинною документацією.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечував, вказавши про правомірність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, прийнятого у межах наданих контролюючому органу повноважень, у зв'язку з виявленими під час перевірки порушеннями вимог податкового законодавства з боку позивача.

Розгляд справи здійснено у письмовому провадженні, відповідно до приписів частини шостої статті 128 Кодексу адміністративного судочинства України.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві, правонаступником якої наразі є державна податкова інспекція в Оболонському районі головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві, проведено планову виїзну перевірку товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2014, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2011 по 30.06.2014.

За результатами вказаної перевірки контролюючим органом встановлено порушення товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» положень пунктів 198.3 та 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, а саме: внаслідок завищення податкового кредиту встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на загальну суму 246 113,00 грн., у тому числі за лютий 2014 року - 69 162,00 грн., за березень 2014 року - 59 142,00 грн., за квітень 2014 року - 29 543,00 грн., за травень 2014 року - 88 266,00 грн.

На підставі викладеного, державною податковою інспекцією в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві складно акт від 06.11.2014 №1215/26-54-22-06/33346828 та прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 №0012242206, яким товариству з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 246 113,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) -123 056,50 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду.

Досліджуючи надані сторонами докази, аналізуючи наведені міркування та заперечення, оцінюючи їх в сукупності, суд бере до уваги наступне.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до абзацу другого пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за номером 168/704, господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Аналіз вказаних норм свідчить про те, що будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Якщо ж фактичне здійснення господарської операції відсутнє, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені законодавством.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Вказана правова позиція викладена в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 16.02.2016 у справі №К/800/18945/14, від 01.03.2016 у справі №К/800/66709/14, від 24.02.2016 у справі №К/800/5891/15 та від 03.03.2016 у справі №К/800/21974/14.

Як вбачається зі змісту акту перевірки державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 06.11.2014 №1215/26-54-22-06/33346828, висновки про заниження товариством з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» податку на додану вартість ґрунтуються на відсутності реальності вчинення господарських операцій між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ».

Так, у відповідності до наявних у матеріалах справи доказів, між позивачем (покупець) та товариством з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» (продавець) укладено договір продажу від 30.01.2014 №3001, згідно з умовами якого продавець зобов'язується передати у встановлений строк товар (або частину товару - партію) у власність покупця, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього грошову суму в порядку і на умовах, викладених у цьому договорі. Асортимент, кількість, вартість товару та строк його поставки обумовлюється договором та погоджується сторонами окремо і вказується в рахунках-фактурах на замовлення товару, які складають невід'ємну частину цього договору.

На підтвердження виконання умов договору, руху активів в процесі здійснення господарських операцій позивачем надано суду копії: договору продажу від 30.01.2014 №3001, рахунків-фактур, видаткових накладних, податкових накладних, товарно-транспортних накладних, оборотно-сальдових відомостей по рахунках 281 та 631, виписку з журналу складського обліку.

У свою чергу, контролюючим органом в обґрунтування правомірності висновків про заниження позивачем розміру грошового зобов'язання з податку на додану вартість за перевіряємий період покладено висновки акту державної податкової інспекції у Святошинському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 16.06.2014 №477/26-57-22-01-10/38930409 про неможливість проведення зустрічної звірки товариства з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» щодо підтвердження господарських відносин із платниками податків за період з 01.11.2013 по 30.04.2014.

З урахуванням викладеного, слід зазначити, що обставини, встановлені в актах перевірок та звірок контрагентів не є безумовною підставою для висновків про відсутність фактичного виконання спірних правочинів за умови наявності первинних документів, які спростовують такі доводи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 17.02.2015 у справі №К/800/55977/14.

Крім того, контролюючим органом в акті перевірки наголошено на тому, що допитана як свідок гр. ОСОБА_1, яка значиться директором та співзасновником товариства з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» з 07.10.2013 по теперішній час показала, що ніякого відношення до ведення фінансово-господарської діяльності даного товариства не має. Фінансову, податкову, бухгалтерську або якусь іншу документацію товариства з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» ніколи не формувала та не підписувала. Вказане товариство зареєструвала за матеріальну винагороду.

У той же час, контролюючим органом при дослідженні факту здійснення господарської операції оцінюватися повинні відносини безпосередньо між учасниками такої операції, на підстав якої сформовані дані податкового обліку. Аналогічна правова позиція викладена у листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 №742/11/13-11.

Також, у силу частини першої статті 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Аналогічну норму містить частина друга статті 2 Кримінального кодексу України.

Доказами в адміністративному судочинстві, за визначенням частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

У відповідності до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Однак, відповідач в ході судового розгляду даної справи будь-які достовірні відомості з документальним підтвердженням про притягнення до кримінальної відповідальності посадових осіб товариства з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ», зокрема гр. ОСОБА_1, у скоєнні злочинів, передбачених Кримінальним кодексом України, до суду не подав.

Натомість, аналіз взаємовідносин між позивачем та товариством з обмеженою відповідальністю «Екос-ТМ» свідчить, що контролюючим органом не надано суду доказу щодо наявності на момент вчинення господарських операцій дефекту у правовому статусі контрагента позивача. Всупереч вимогам податкового законодавства України, висновки контролюючого органу в спірних правовідносинах базуються на аналізі обставин, які не можуть бути самостійною підставою для нарахування суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість; під час перевірки товариства з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» контролюючим органом не перевірявся рух активів у процесі здійснення господарських операцій між позивачем та його контрагентом.

Крім того, відповідачем не надано суду доказів порушення фіскальних інтересів держави внаслідок таких взаємовідносин.

При цьому, ані акт перевірки, ані письмові заперечення відповідача, не містять аналізу дотримання як позивачем, так і його контрагентами, податкової дисципліни у спірних правовідносинах, з урахуванням того, що приписами частини другої статті 61 Конституції України встановлений індивідуальний характер юридичної відповідальності.

Таким чином, недотримання контрагентом позивача податкової дисципліни (що не доведено відповідачем) має правові наслідки саме для цього контрагента, оскільки порушення платником вимог податкового законодавства тягне застосування заходів відповідальності саме до такого платника та не може негативно впливати на податковий облік інших осіб (зокрема, його контрагентів) за відсутності факту причетності останніх до таких правопорушень та за наявності факту здійснення господарської операції.

Аналогічна правова позиція була висловлена також Вищим адміністративним судом України, зокрема, в ухвалах суду від 29.01.2014 №К/9991/81114/11, від 22.01.2014 №К/9991/37637/12, від 17.02.2014 №К/800/50945/13, від 19.02.2014 №К/800/61338/13, від 11.03.2014 №К/800/1128/14, від 03.03.2014 №К/800/12888/13, від 02.06.2014 №К/800/6497/13.

Судом також враховуються рішення Європейського суду з прав людини у справах Інтерсплав проти України (2007 рік, заява № 803/02), «Булвес» АД проти Болгарії (2009 рік, заява № 3991/03) і Бізнес Супорт Центр проти Болгарії (2010 рік, заява № 6689/03), які відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» підлягають застосуванню судами як джерела права, у яких визначено, що платника податку не може бути позбавлено права на бюджетне відшкодування ПДВ за відсутності доказів того, що його було залучено до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування; при цьому, платник ПДВ не повинен нести відповідальність за зловживання, вчинені його постачальниками, якщо платник ПДВ не знав про такі зловживання і не міг про них знати.

Контролюючим органом не доведено, що позивач був залучений до протиправної діяльності, пов'язаної з незаконним отриманням бюджетного відшкодування.

Додатково суд наголошує на тому, що у відповідності до приписів пункту 127.1 статті 127 Податкового кодексу України, ненарахування, неутримання та/або несплата (неперерахування) податків платником податків, у тому числі податковим агентом, до або під час виплати доходу на користь іншого платника податків, - тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі 25 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Ті самі дії, вчинені повторно протягом 1095 днів, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 50 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету. Дії, передбачені абзацом першим цього пункту, вчинені протягом 1095 днів втретє та більше, - тягнуть за собою накладення штрафу у розмірі 75 відсотків суми податку, що підлягає нарахуванню та/або сплаті до бюджету.

Як вбачається з оскаржуваного податкового повідомлення-рішення, контролюючим органом накладено на товариство з обмеженою відповідальністю «Торговий дім «Веріас» штрафні (фінансові) санкції (штрафи) у розмірі, які відповідають 50% від суми нарахованого основного грошового зобов'язання, тобто застосована санкція, яка відповідає повторному порушенню, вчиненому протягом 1095 днів. Водночас, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не підтверджено правомірності застосування до позивача вказаного розміру штрафних санкцій, тобто факту повторності порушення за вказаний період, а, відтак, застосування таких штрафних санкцій, є неправомірним. При цьому, іншого з матеріалів справи не вбачається.

За таких обставин, відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів, що фінансово-господарські операції між позивачем та вказаним контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності; доказів того, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення від 25.11.2014 №0012242206 прийнято обґрунтовано, тобто з урахуванням всіх обставин справи, у межах повноважень та у способи, що передбачені Конституцією та законами України, а тому позовні вимоги щодо визнання даного податкового повідомлення-рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Згідно з вимогами статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Керуючись статтями 69, 70, 71 та 158-163 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення державної податкової інспекції в Оболонському районі головного управління Міністерства доходів і зборів у місті Києві від 25.11.2014 №0012242206.

Постанова набирає законної сили в порядку, визначеному статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Літвінова А.В.