Рішення № 61252957, 06.09.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р.Справа № 922/4689/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Денисюк Т.С.

при секретарі судового засідання Кудревичу М.О.

розглянувши справу

за позовом Заступника прокурора Дзержинського району м. Харкова до Харківської міської ради, м. Харків 3-я особа , яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Обслуговуючий кооператив "Павлівський", м. Харків про визнання незаконним та скасування рішення за участю :

Прокурора - Чирик В.Г. посвідчення №036688 від 11.12.2015 року;

Представник відповідача - ОСОБА_1 довіреність №08-11/7818/2-15 від 30.12.2015 року;

Представник третьої особи - не з"явився;

ВСТАНОВИВ:

Заступник прокурора Дзержинського району міста Харкова звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до Харківської міської ради про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09. Прокурор наголошував на тому, що спірне рішення в оскарженій частині прийнято радою з порушенням статті 41 Земельного кодексу України, статей 133, 135, 137 Житлового кодексу УРСР, Примірного статуту житлово-комунального кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.85 №186. Він вказував на те, що Обслуговуючий кооператив "Павлівський" було створено з порушенням вимог законодавства щодо мети, порядку створення і організації житлово-будівельного кооперативу, оскільки його засновниками виступили лише три громадянина, які не потребували поліпшення житлових умов; цей кооператив не є житлово-будівельним кооперативом у розумінні приписів Житлового кодексу УРСР і Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.85; він не організований при виконкомі Харківської міськради чи підприємстві. Отже, у Харківської міської ради були відсутні правові підстави для прийняття спірного рішення про надання кооперативу дозволу на розробку проекту відведення спірної земельної ділянки під забудову.

Рішенням Господарського суду Харківської області від 18.01.2016 року (судді: Суярко Т.Д., Жельне С.Ч., Светлічний Ю.В.) в задоволенні позову було відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року вказане рішення господарського суду першої інстанції було залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 09.06.2016 року постанову Харківського апеляційного господарського суду від 06.04.2016 року та рішення господарського суду Харківської області від 18.01.2016 року було скасовано, а справу скеровано на новий розгляд до Господарського суду Харківської області.

На підставі протоколу автоматизованої системи документообігу суду від 08 липня 2016 року справу призначено для розгляду судді Денисюк Т.С..

Ухвалою Господарського суду Харківської області від 11 липня 2016 року справу було прийнято та призначено до розгляду у судовому засіданні.

Розгляд справи неодноразово відкладався для надання сторонам можливості подати додаткові пояснення та докази вобґрунтування своєї правової позиції.

Прокурор, який брав участь в судовому засіданні 06.09.2016 року, підтримав позовні вимоги, просив суд позов задовольнити.

Представник відповідача в судовому засіданні та у відзиві на позовну заяву, наданому до суду 05.09.2016 року (вх.№28960) заяву про застосування строків позовної давності підтримував, проти позову заперечував та просив в його задоволенні відмовити.

Представник третьої особи в судові засідання не зявлявся, документів, витребуваних судом не надав. До суду повернулись ухвали, які були направлені на адресу Обслуговуючого кооперативу "Павлівський", із довідкою пошти "за закінченням строку зберігання".

У постанові пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26 грудня 2011 року "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" зазначає, що в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом. Таким чином, суд вважає, що третя особа - Обслуговуючий кооператив "Павлівський", належним чином був повідомлений про дату, час та місце судового засідання.

Приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивності господарського процесу, закріплені п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України, ст. 4-3 та ст. 33 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, було створено належні умови для доведення сторонами своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування вимог та заперечень.

В судовому засіданні представники сторін не виявили наміру подавати додаткові клопотання, докази чи пояснення по справі в обґрунтування своїх позовних вимог та заперечень, а матеріали справи свідчать про достатність наявних в ній доказів для встановлення в повному обсязі фактичних обставин справи.

Розглянувши надані учасниками судового процесу документи, всебічно та повно зясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, обєктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.2009 року № 274/09 було надано Обслуговуючому кооперативу "Павлівський" дозвіл на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоду на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів щодо земельної ділянки площею орієнтовно 1,2000 га для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на вул. Софіївській, ріг вулиці Павлівської (пункт 8 додатку 1 до рішення). Цим рішенням було передбачено розробку та погодження проектів землевідведення до 25.11.2010 року.

Статтею 19 Конституції України унормовано, що орган державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з приписами статті 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

За приписами статті 83 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент прийняття радою спірного рішення) землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.

Статтею 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" унормовано, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Отже, реалізуючи надані Конституцією та законодавством України повноваження у галузі земельних відносин органи місцевого самоврядування зобовязані діяти виключно в інтересах своїх територіальних громад, не порушуючи при цьому баланс інтересів держави, територіальної громади та окремих громадян.

Як вбачається з матеріалів справи, оспорюваним рішенням ради було надано Обслуговуючому кооперативу "Павлівський" дозвіл на розробку проекту відведення земельної ділянки, а також згоду на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів щодо земельної ділянки, площею 1,2000 га, для будівництва та подальшої експлуатації житлової забудови на вул. Софіївській, ріг вулиці Павлівської у м. Харкові.

Статтею 41 Земельного кодексу України унормовано, що житлово-будівельним (житловим) та гаражно-будівельним кооперативам за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування земельні ділянки для житлового і гаражного будівництва передаються безоплатно у власність або надаються в оренду у розмірі, який встановлюється відповідно до затвердженої містобудівної документації.

Відповідно до статті 94 Господарського кодексу України кооперативи як добровільні обєднання громадян з метою спільного вирішення ними економічних, соціально-побутових та інших питань можуть створюватися у різних галузях (виробничі, споживчі, житлові тощо).

Створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів регулюються Цивільним та Господарським кодексами України, Законом України "Про кооперацію", а також чинними на даний час Житловим кодексом Української РСР та прийнятим на його основі Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу, що затверджений постановою Ради Міністрів Української РСР від 30.04.85 зі змінами, внесеними постановами Кабінету Міністрів України.

Закон України "Про кооперацію" містить загальні вимоги до створення та діяльності різних видів та типів кооперативів. За приписами статті 1 Закон України "Про кооперацію" обслуговуючий кооператив це кооператив, який утворюється шляхом об'єднання фізичних та/або юридичних осіб для надання послуг переважно членам кооперативу, а також іншим особам з метою провадження їх господарської діяльності.

Разом з тим, створення та діяльність житлово-будівельних кооперативів як одного з видів обслуговуючих кооперативів регулюється нормами глави 5 Житлового кодексу УРСР та прийнятого на виконання статті 137 цього Кодексу Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу.

Згідно зі статтями 133, 137 Житлового кодексу Української РСР громадяни, які потребують поліпшення житлових умов, вправі вступити до житлово-будівельного кооперативу і одержати в ньому квартиру.

Житлово-будівельні кооперативи організовуються при виконавчих комітетах місцевих Рад народних депутатів, при підприємствах, установах і організаціях. Порядок організації та діяльності житлово-будівельних кооперативів установлюється законодавством Союзу РСР, Житловим кодексом УРСР, Примірним статутом житлово-будівельного кооперативу та іншими актами законодавства України.

Житлово-будівельний кооператив діє на підставі статуту, прийнятого відповідно до Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу загальними зборами громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, і зареєстрованого в установленого порядку.

Пунктом 1 розділу 1 Примірного статуту житлово-будівельного кооперативу, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 30.04.85 №186, визначено, що житлово-будівельний кооператив організовується з метою забезпечення житлом членів кооперативу і членів їх сімей шляхом будівництва багатоквартирного жилого будинку (будинків), а у випадках, передбачених законодавством, - одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу або багатоквартирного блокованого жилого будинку (будинків) з надвірними будівлями за власні кошти кооперативу за допомогою банківського кредиту, а також для наступної експлуатації та управління цим будинком (будинками).

Частиною 1 статті 134 Житлового кодексу Української РСР встановлено, що на облік бажаючих вступити до житлово-будівельного кооперативу беруться громадяни, які постійно проживають у даному населеному пункті і потребують поліпшення житлових умов.

За змістом пункту 3 Примірного статуту число громадян, які вступають до організовуваного кооперативу, повинно відповідати кількості квартир у жилому будинку (будинках) кооперативу, запланованому до будівництва. При будівництві одно- і двоквартирних жилих будинків садибного типу число громадян, необхідне для організації кооперативу, визначається виконавчим комітетом районної, міської, районної в місті Ради народних депутатів, але не може бути менше 5 чоловік.

У розумінні приписів наведених норм, при прийнятті радою рішення про надання Обслуговуючому кооперативу "Павлівський" дозволу на розробку проекту відведення земельної ділянки для будівництва і подальшої експлуатації житлової забудови має враховуватися мета створення такого кооперативу, порядок його організації відповідно до Житлового кодексу Української РСР і Примірного статуту. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України, ухваленою колегією суддів судових палат в адміністративних, господарських та цивільних справах, від 17.06.14 у справі №21-195а14.

Між тим, з наявного в матеріалах справи Статуту Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" вбачається, що Обслуговуючий кооператив "Павлівський" було створено з недотриманням вищенаведених вимог ЖК УРСР, зокрема, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК УРСР та Примірного статуту.

Так, всупереч ч. 6 ст. 137 ЖК УРСР та абз. 2 п. 4 Примірного статуту, рішення про створення Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" (протокол загальних зборів засновників №1 від 04.11.2009 року) та список членів кооперативу не затверджено виконавчим комітетом Харківської міської ради, при тому, що Статут кооперативу зареєстровано саме у цій місцевій раді.

Відповідно до статуту Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" та протоколу загальних зборів засновників №1 від 04.11.2009 року кооператив не створено при виконавчому комітеті місцевої ради народних депутатів, при підприємстві, установі чи організації, що суперечить ст. 137 ЖК УРСР.

Разом з тим, всупереч вимогам ст. ст. 133, 135 ЖК УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту члени кооперативу (на момент створення), а саме: ОСОБА_2, ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не потребували поліпшення житлових умов. На момент прийняття спірного рішення Харківської міської ради вказані особи не перебували на обліку громадян, що потребують поліпшення житлових умов, що також підтверджується самим Статутом ОК "Павлівський".

Крім того, всупереч п. 5 Примірного статуту, з урахуванням того, що число членів кооперативу не визначено виконавчим комітетом Харківської міської ради число його членів не повинно бути менше п'яти. При цьому відповідно до переліку членів кооперативу, затвердженому протоколом загальних зборів засновників №1 від 04.11.2009 року, в списку його членів лише три особи.

Статут Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" не відповідає вимогам Примірного статуту, зокрема, пунктом 5.1. Статуту ОК "Павлівський", всупереч ст. ст. 133, 135 ЖК УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту, передбачено можливість юридичних осіб бути членами кооперативу, а пунктом 5.2. Статуту ОК "Павлівський", всупереч абз. 1 п. 45 Примірного статуту, передбачено можливість членів кооперативу бути членами кількох кооперативів.

Крім того, в статуті ОК "Павлівський" не зазначено, що члени кооперативу повинні постійно проживати у місті Харкові і потребувати поліпшення житлових умов (перебувати на відповідному обліку), що суперечить ст. 133 ЖК УРСР та абз. 1 п. 8 Примірного статуту .

Також, на момент створення Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" три члени кооперативу були у віці понад 30 років, що суперечить абз. 2 п. 7 Примірного статуту.

За організаційно - правовою формою Обслуговуючий кооператив "Павлівський" є обслуговуючим кооперативом, а за напрямом діяльності, є житлово-будівельним кооперативом, що відображено у п. 1.1. Статуту. Метою його діяльності є забезпечення житлом членів кооперативу, яке здійснюється шляхом будівництва багатоквартирних багатоповерхових житлових будинків та будинків садибного типу.

Поряд з цим, у статуті Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" не визначено кількість квартир у житловому будинку, які заплановано до будівництва кооперативом, що суперечить його меті.

Отже, матеріали справи свідчать про те, що пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09 прийнято в порушення вимог ст. 41 ЗК України, ст. ст. 133, 135, 137 ЖК та Примірного статуту, які є спеціальними нормативно-правовими актами та підлягають застосуванню до правовідносин сторін у даній справі, оскільки на час прийняття вказаного рішення Харківська міська рада при вирішенні питання про надання ОК "Павлвський" безоплатно земельної ділянки зобов"язана була з"ясувати правовий статус, мету та підстави створення цього кооперативу.

Відповідно до абз.1 п.8 Правил обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов, і надання їм жилих приміщень в Українській РСР, затверджених постановою Ради Міністрів УРСР і Укрпрофради від 11.12.1984 року №470, облік таких громадян здійснюється виконавчим комітетом саме Харківської міської ради; статут Обслуговуючого кооперативу "Павлівський" зареєстрований саме в цьому виконавчому комітеті під номером 14801020000045359 від 05.11.2009 року.

Таким чином, Харківська міська рада мала всі можливості для перевірки кооперативу.

Відповідно до ч.10 ст.59 Закону України Про місцеве самоврядування акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Приписами ч.1 ст.21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що пункт 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09 є незаконним через невідповідність кооперативу вимогам законодавства, а відтак, суд вважає позовні вимоги прокурора до Харківської міської ради правомірними та обґрунтованими.

Щодо застосування строків позовної давності суд встановив наступне.

Предметом спору у даній справі є вимога про визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09.

В процесі судового розгляду даної справи, відповідачем було подано до суду заяву про застосування позовної давності до вищевказаних вимог прокурора.

У Цивільному кодексі України позовну давність визначено як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (ст. 256 ЦК).

Тобто, позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься в ст.261 ЦК України, зокрема, відповідно до ч.1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим ч.ч. 1, 2, 4 ст.29 ГПК України встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що норми закону встановлені ч.1 ст.261 ЦК України про початок перебігу позовної давності, встановлені для особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів.

Відповідно до п. 1.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів" зазначено, що позовна давність, за визначенням статті 256 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Отже, позовна давність є інститутом цивільного права і може застосовуватися виключно до вимог зі спорів, що виникають у цивільних відносинах, визначених у частині першій статті 1 ЦК України, та у господарських відносинах (стаття 3 Господарського кодексу України, далі - ГК України).

Водночас необхідно мати на увазі, що, оскільки закон (пункт 10 частини другої статті 16, стаття 21 ЦК України, абзац третій частини другої статті 20 ГК України) визначає визнання недійсними актів державних та інших органів, що суперечать законодавству і порушують права та законні інтереси осіб, як спосіб захисту цивільних прав, то до позовних заяв юридичних осіб і зазначених громадян про визнання недійсними таких актів застосовується загальна позовна давність.

Частиною 2 статті 2 Господарського процесуального кодексу України визначено, що прокурор, який звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також вказує орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до господарського суду прокурор зазначає про це в позовній заяві.

Відповідним суб'єктом здійснення державою своїх цивільних прав в даному випадку є прокурор, який згідно із ст.1 Закону України "Про прокуратуру" здійснює прокурорський нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів місцевими радами, їх виконавчими органами, з відповідними наслідками прокурорського нагляду, в тому числі і шляхом звернення до суду з позовом в інтересах держави.

Таким чином, до спірних взаємовідносин за позовом прокурора встановлюється загальна позовна давність, яка, згідно з ст.257 ЦК України, становить три роки.

Відповідно до п. 4.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України, від 29.05.2013р. № 10 "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", початок перебігу позовної давності визначається за правилами статті 261 ЦК України. Якщо у передбачених законом випадках з позовом до господарського суду звернувся прокурор, що не є позивачем, позовна давність обчислюватиметься від дня, коли про порушення свого права і про особу, яка його порушила, довідався або мав довідатися саме позивач, а не прокурор. У таких випадках питання про визнання поважними причин пропущення позовної давності може порушуватися перед судом як прокурором, так і позивачем у справі.

У разі коли згідно із законом позивачем у справі виступає прокурор (ч. 2 ст. 29 ГПК України), позовна давність обчислюється від дня, коли і порушення або про особу, яка його допустила, довідався або мав довідатися відповідний прокурор.

Як вбачається з матеріалів справи, а саме з протоколу 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання, на якому було прийнято спірне рішення "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09, був присутній прокурор м.Харкова - ОСОБА_5

Рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання від 25.11.2009 року було надіслано прокурору міста Харкова старшому раднику юстиції ОСОБА_5 супровідним листом, копію якого надано відповідачем до матеріалів справи (том 1, арк. .с 119).

Відповідно до постанови Судової палати у цивільних господарських справах Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152и, за змістом норми частини першої статті 261 ЦК України для визначення початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об'єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

При цьому, норма частини першої статті 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб'єктивних прав, відтак обов'язок доведення терміну, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача.

Оскільки позивач, як юридична особа, набуває та здійснює свої права і обов'язки через свої органи, то його обізнаність про порушення його прав можливість такої обізнаності слід розглядати через призму обізнаності його органів та інших осіб, до повноважень яких належав контроль у сфері земельних відносин.

Таким чином, обізнаність прокурора про оскаржуване рішення є доведеною з дати ухвалення рішення - 25.11.2009 року.

У зв'язку із обізнаністю з 25.11.2009 року прокурора м.Харкова про прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, згідно із Постановою Верховного Суду України від 29.10.2014р. № 6-152цс14, також є обізнаними всі інші органи прокуратури, оскільки вони становлять єдину централізовану систему відповідно до ст. 6 Закону України "Про прокуратуру".

Отже, початок перебігу позовної давності щодо оскарження рішення Харківської міської ради від 25.11.2009, починається саме з цієї дати прийняття рішення, оскільки його прийняття відбувалось безпосередньо за участю прокурора міста Харкова, який перебував на пленарному засіданні, та у відповідності до ст. 257 ЦК України, строк позовної давності за вимогами щодо оскарження цього рішення сплинув 25.11.2012 року.

Наказами Генеральної прокуратури України від 12.04.2011р. № 3гн "Про організацію правозахисної діяльності органів прокуратури України" (п.10) та від 07.11.2012р. № 3гн "Про організацію прокурорського нагляду за додержанням і застосуванням законів" (п.3.1.) на органи прокуратури покладені обов'язки перевіряти законність правових актів Кабінету міністрів України, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, не тільки в межах перевірки певних актів органів місцевого самоврядування а й встановлені певні строки для здійснення прокурорського нагляду, тобто щомісяця.

Отже, прокурор, зобов'язаний був здійснити наглядові функції з приводу перевірки законності оскаржуваного рішення Харківської міської ради протягом місяця з дня його прийняття.

Проте, позов про скасування спірного рішення було подано прокурором Київського району м.Харкова до господарського суду лише 17 серпня 2015 року, тобто після спливу трирічного строку позовної давності.

Таким чином, прокурором не була реалізована об'єктивна можливість знати про підстави прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради у місячний строк з моменту його ухвалення, шляхом здійснення заходів прокурорського нагляду, яка між тим збігається із обов'язками прокурора згідно із п.7 ст.15 Закону України "Про прокуратуру".

У своїй постанові № 3-23гс14 від 27.05.2014р. Верховний Суд України дійшов висновку, що перебування прокурора під час пленарного засідання міської ради, на якому було прийняте оскаржуване рішення, є початком перебігу строку позовної давності, згідно з ч.1 ст.261 ЦК, норми якої також розповсюджуються і на звернення прокурора до суду. Та початок перебігу строку позовної давності починає свій перебіг не з дати здійснення прокурором перевірки оскаржуваного рішення, а з дати, коли прокурору було відомо про існування оскаржуваного рішення.

Аналогічна правова позиція щодо зазначеного питання викладена Верховним Судом України у постанові від 27.05.2014 року у справі № 5011-32/13806-2012, що була допущена до провадження з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, якою було скасовано постанову Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року, якою залишено без змін постанову Київського апеляційного господарського суду від 24.01.2013 року та рішення господарського суду міста Києва від 05.12.2012 року про задоволення позову та поновлення заступнику прокурора міста Києва позовної давності, яку пропущено з поважних причин, а справу направлено на новий розгляд до суду касаційної інстанції. Відповідно до цієї постанови Верховний Суд України у справі № 5011-32/13806-2012 дійшов висновку про те, що спірні правовідносини регулюються ч.1 ст.261 ЦК України та зазначив, що початок перебігу строку позовної давності, яку встановлено для сторін, особи, права або інтереси якої порушено, поширюються і на звернення прокурора до суду із заявою про захист прав цієї особи . Такої ж самої позиції дотримується Верховний Суд України в постанові від 01.07.2015 року у справі №6-178цс15, яка була прийнята на спільному засіданні судових палат у цивільних та господарських справах.

З урахуванням викладеного, слід дійти висновку про те, що нездійснення прокурором своїх цивільних прав, як уповноваженого державного органу у визначений законом строк, а відтак і звернення до суду після спливу строків позовної давності, є підставою для їх застосування згідно з ч.4 ст.267 ЦК України, оскільки прокурор в даному випадку, як уповноважений державою на її захист орган, має рівні з іншими цивільні права.

Отже, спірне рішення було прийнято ще у 2009 році, а не здійснення прокурором перевірки законності рішення є лише підтвердженням бездіяльності прокурора, оскільки цей обов'язок був передбачений відповідними наказами Генерального прокурора, які є обов'язковими до виконання згідно із ст.15 Закону України "Про прокуратуру".

Частиною 4 ст.267 Цивільного кодексу України, визначено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Право на задоволення позову або право на позов у матеріальному розумінні це право позивача вимагати від суду задоволення позову.

Зі спливом позовної давності особа втрачає право на позов саме в матеріальному розумінні.

Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, то суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення ст. 267 Цивільного кодексу України та вирішити питання про наслідки такого спливу, тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або, за наявності поважних причин її пропущення, - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму Цивільного кодексу України.

За змістом ч.1 ст.261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права або охоронюваного законом інтересу особи. Тобто, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб'єктивного права, а відтак і обґрунтованості позовних вимог.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, необхідно з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.

Таким чином, суд встановив, що позовна заява є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, однак, подана до суду прокурором після спливу трирічного строку позовної давності, причини пропуску позовної давності під час розгляду справи в суді прокурором документально не обґрунтовані, клопотання про його поновлення прокурором не подано, тому в задоволенні позову в частині визнання незаконним та скасування пункту 8 додатку 1 до рішення 38 сесії Харківської міської ради 5 скликання "Про надання юридичним та фізичним особам дозволу на розроблення проектів відведення земельних ділянок та згоди на розробку містобудівних обґрунтувань розміщення обєктів" від 25.11.09 №274/09, слід відмовити, у зв'язку зі спливом строку позовної давності.

Відповідно ч. 5 до ст. 49 ГПК України судовий збір при відмові в позові покладається на позивача.

Таким чином, в даному випадку, судовий збір покладається на прокурора, а оскільки, відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір" в редакції, яка діяла на момент подачі позову, органи прокуратури було звільнено від сплати судового збору, то судовий збір не стягується.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, ст.ст.1, 4, 12, 22, 32, 33, 43, 44, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити повністю.

Повне рішення складено 09.09.2016 р.

Суддя ОСОБА_6

Справа №922/4689/15.