Постанова № 61252560, 30.08.2016, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 р. Справа №805/1224/16-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

час прийняття постанови: 17 год. 50 хв.

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Голошивця І.О., при секретарі Белікові Д.Л., розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області та Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області про стягнення заробітної плати, включаючи оплату часу простою та компенсації за невикористану відпустку, -

за участю:

позивача - не з'явився,

представника позивача - не з'явився,

представника відповідача - Вірченка Ю.М. - за довіреністю,

представників третіх осіб 1, 2 - не з'явились.

ОСОБА_1 звернулась до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області та Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області, в якому просить суд:

- стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області: заборгованість по заробітній платі: за вересень 2014 року в сумі 1551, 62 грн., за жовтень 2014 року - 2210, 15 грн., за листопад 2014 року - 2624, 16 грн. на загальну суму 6385, 93 грн.; заборгованість по компенсації за невикористану відпустку в сумі 2500, 00 грн.; оплату простою в період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року в сумі 10500, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач, ОСОБА_1.) посилається на те, що з 15 вересня 2010 року по 05 листопада 2014 року вона працювала спеціалістом І категорії Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області. Позивач вважає, що заробітна плата виплачувалась їй не у повному обсязі, при звільненні розрахунок з нею не був проведений належним чином. Довідкою відповідача підтверджена заборгованість з заробітної плати в сумі 6385, 93 грн. (за вересень 2014 року - 1551, 62 грн., за жовтень 2014 року - 2210, 15 грн., за листопад 2014 року - 2624, 16 коп.), тому ОСОБА_1 просить стягнути на її користь зазначену заборгованість. Крім того, вважає, що відповідач має виплатити їй компенсацію за частину невикористаної щорічної основної відпустки в сумі 2500, 00 грн., а також вимагає у відповідача сплатити заробітну плату за період простою з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року (тобто, по дату звільнення) в сумі 10 500, 00 грн., яка розрахована позивачем, виходячи з розміру посадового окладу - 1500, 00 грн. на місяць (з урахуванням виплат за ранг та вислугу років). У обґрунтування своїх вимог позивач, крім іншого, посилається на те, що він не має можливості виїхати на контрольовану українською владою територію за межі зони проведення антитерористичної операції у зв'язку з скрутним фінансовим станом. Вважає, що відповідачем грубо порушені норми ст.ст. 9, 43 Конституції України, ст. 15 Закону України "Про оплату праці", ст. ст. 116, 117 Кодексу законів про працю України, якими встановлено право громадянина України своєчасно і в повному обсязі отримувати винагороду за місцем роботи, а також встановлено обов'язок роботодавця провести з працівником повний розрахунок при звільненні в останній робочий день. Також вважає, що доказами у підтвердження суми заборгованості з заробітної плати є розрахункові листки відповідно до п. 12 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 23 грудня 2011 року № 14.

Позивач вважає, що діями відповідача грубо порушені її конституційні та закріплені нормами міжнародного законодавства права на отримання грошової винагороди за роботу, а також право на отримання компенсаційних виплат за частину невикористаної відпустки і виплат за час перебування підприємства відповідача в простої.

Під час розгляду справи позивачем через канцелярію суду було надано заяву про розгляд справи в його відсутності, де зокрема зазначено, що позовні вимоги він підтримує у повному обсязі і наполягає на їх задоволенні (а.с. 41).

Відповідач не погодився з позовними вимогами та просив у їх задоволенні відмовити в повному обсязі, посилаючись на те, що позивач працювала на посаді спеціаліста І категорії Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області та була звільнена з займаної посади 05 листопада 2014 року на підставі ст. 38 Кодексу законів про працю України - за власним бажанням відповідно до наказу від 05 листопада 2014 року № 3087/1. При цьому, зазначає, що у відповідача перед позивачем дійсно існує заборгованість по заробітній платі за вересень, жовтень та листопад 2014 року у загальній сумі 6385, 93 грн., яка не була виплачена в момент звільнення у зв'язку з наступним. Позивач не виїхала на територію, яка підконтрольна Українській владі та не перереєструвалась, як тимчасово переміщена особа поза зоною проведення антитерористичної операції. Тому відповідач вважає, що він не мав законних підстав для проведення з позивачем розрахунку при звільненні з огляду на норми п.п. 2, 3, 4 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (далі по тексту - Тимчасовий порядок), якими крім іншого, визначено, що заробітна плата (грошове забезпечення, суддівська винагорода та виплати за час щорічної відпустки) виплачуються працівникам (військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу) установи, яка переміщена на контрольовану територію, якщо установа продовжує функціонувати і працівники продовжують виконувати свої обов'язки. Також відповідач посилається на те, що відповідно до ч. 2 ст. 13 Закону України "Про боротьбу з тероризмом", у районі проведення антитерористичної операції (далі по тексту - АТО), можуть вводитись тимчасові обмеження прав і свобод громадян. Постановою Правління Національного Банку України "Про призупинення здійснення усіх видів фінансових операцій" від 06 серпня 2014 року № 466 призупинено здійснення усіх видів фінансових операцій на території, яка не контролюється Українською владою. Оскільки у теперішній час АТО триває, на день звільнення та на дату розгляду справи позивач знаходиться на неконтрольованій українською владою території, відповідач вважає незаконним проведення розрахунку при звільненні з ОСОБА_1 Крім того, відповідач посилається на те, що на виконання Указу Президента "Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 04 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях" № 875/2014, Міністерством юстиції України видано наказ № 274/7 від 25 листопада 2014 року "Про переміщення органів та установ юстиції Донецької області" (далі по тексту - Наказ № 247/7). Відповідно до зазначеного Наказу № 247/7 Головне управління юстиції у Донецькій області переміщено до м. Краматорська Донецької області. При цьому, згідно до наказу Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 18 листопада 2014 року № 69/2, Центрально-Міський Відділ державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області також переміщено до м. Краматорська, а в подальшому до м. Лиман Донецької області. Жодних розпорядчих документів Міністерства юстиції України або Головного управління юстиції у Донецькій області щодо введення простою в роботі відповідача не видавалось. До того ж, відповідач вважає, що відповідно до ст. 113 Кодексу законів про працю України (далі по тексту - КЗпП) простій не може бути введено в установі або організації, яка не займається виробництвом. Крім зазначеного відповідач навів у відзивах на позов і інші заперечення, які на його думку є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Проте, відповідач не заперечує той факт, що повний розрахунок при звільненні з позивачем проведений не був, що підтверджується відповідним довідками, які є в матеріалах справи, а також відзивами на позов та поясненнями відповідача (а.с. 36, 39, 50-51, 58, 65, 98, 109-112).

Наголошуючи на необґрунтованості та безпідставності вимог позивача, представник відповідача у відзиві на позов, в письмових запереченнях та у судовому засіданні просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.

Позивач та його представник до судового засідання не прибули, незважаючи на те, що явка позивача до судового засідання була визнана судом обов'язковою. Про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Представники третіх осіб до судового засідання також не прибули, про час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Оскільки представник відповідача не заперечував проти розгляду справи у відсутності позивача та третіх осіб, а також враховуючи приписи ст. 128 КАС України, суд приходить до висновку, що неявка зазначених учасників процесу до судового засідання не перешкоджає розгляду справи по суті. Крім того, приймаючи рішення розглядати справу по суті у даному судовому засіданні суд керувався приписами ст.122 КАС України щодо необхідності вирішувати справи в розумний строк за наявними в матеріалах справи доказами, враховуючи надання сторонами клопотань про розгляд справи у їх відсутності.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника відповідача в судовому засіданні, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, в період з 15 жовтня 2010 року по 05 листопада 2014 року працювала на посадах спеціаліста І та ІІ категорій Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.

Наказом Головного управління юстиції у Донецькій області від 05 листопада 2014 року № 3087/1 ОСОБА_1 звільнено з посади спеціаліста І категорії Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області 05 листопада 2014 року за власним бажанням, згідно ст. 38 КЗпП України. При цьому, в наказі зазначено: виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 15 вересня 2014 року по 05 листопада 2014 року у кількості 04 календарних дні. Копія зазначеного наказу від 05 листопада 2014 року № 3087/1 надана суду відповідачем та долучена до матеріалів справи (а.с. 34).

Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області суду надано довідку від 20 травня 2016 року за № 10-17-559, відповідно до якої заборгованість із заробітної плати позивачу складає за вересень 2014 року - 1551, 62 грн., жовтень 2014 року - 2210, 15 грн. та за листопад 2014 року - 2624, 16 грн., що загалом становить 6385, 93 грн. (нарахований дохід без вирахування податків, зборів і обов'язкових платежів). Також, в зазначеній довідці вказано, що сума заробітної плати за період з вересня по листопад 2014 року, що підлягає виплаті на користь позивача за відрахуванням податків, зборів і обов'язкових платежів , складає 5092, 50 грн. (а.с. 35).

Довідкою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 29 серпня 2016 року № 10-17-1984 (а.с. 126) визначено, що сума нарахованого доходу позивача за вересень-листопад 2014 року становить 4369, 63 грн. Згідно довідки відповідача від 05 серпня 2016 року № 10-17-1813 (а.с. 98) підтверджено, що заборгованість відповідача перед позивачем в частині невиплати компенсації за 4 дні невикористаної частини щорічної основної відпустки становить 268, 84 грн.

Відповідною довідкою Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року № 8-17-560 (а.с. 36) підтверджено вислугу років, посадовий оклад, надбавки за ранг та вислугу років, а також підтверджено, що ОСОБА_1 працювала на посаді спеціаліста І категорії Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області.

З наявної у справі довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 05 серпня 2016 року № 10-17-1813 (а.с. 98) вбачається, що позивач дійсно працювала на вищезазначеній посаді.

Таким чином, дослідивши надані відповідачем у сукупності докази, суд дійшов висновку про підтвердження факту перебування саме ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1) в трудових правовідносинах з Центрально-Міським Відділом державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області, а також факт її звільнення саме 05 листопада 2014 року вважається судом встановленим.

З огляду на те, що документи, які надані відповідачем до матеріалів справи, відповідають вимогам КАС України щодо належності і допустимості доказів, у суду відсутні підстави не приймати їх до уваги під час вирішення спору по суті.

При цьому, суд звертає увагу на те, що за приписами ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, суд визнає встановленими ті факти, що позивач ОСОБА_1 дійсно перебувала в трудових правовідносинах з Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області та була звільнена з посади спеціаліста І категорії Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області 05 листопада 2014 року. При звільненні ОСОБА_1 відповідачем не було здійснено з нею остаточний розрахунок та не виплачені належні позивачеві суми заробітної плати і компенсація за невикористану частину основної щорічної відпустки.

Приймаючи рішення щодо вимог позивача про стягнення з відповідача заборгованості по заробітній платі: за вересень 2014 року в сумі 1551, 62 грн., за жовтень 2014 року - 2210, 15 грн., за листопад 2014 року - 2624, 16 грн. на загальну суму 6385, 93 грн.; заборгованості по компенсації за невикористану відпустку в сумі 2500, 00 грн., суд керується наступним.

Згідно до п. 15 ч. 1 ст. 3 Кодексу адміністративного судочинства України публічна служба - це діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Суспільні відносини, пов'язані зі створенням правових, організаційних, економічних та соціальних умов реалізації громадянами України права на службу в органах місцевого самоврядування, регулює Закон України "Про службу в органах місцевого самоврядування". Згідно зі ч. 3 ст. 7 цього Закону, правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування регулюється Конституцією України, спеціальними законами та Кодексом законів про працю України (далі - КЗпП України).

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 року №108/95-ВР (далі - Закон №108/95-ВР) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу. Розмір заробітної плати залежить від складності та умов виконуваної роботи, професійно-ділових якостей працівника, результатів його праці та господарської діяльності підприємства.

За приписами ст. 4 Закону №108/95-ВР джерелом коштів на оплату праці працівників госпрозрахункових підприємств є частина доходу та інші кошти, одержані внаслідок їх господарської діяльності. Для установ і організацій, що фінансуються з бюджету, - це кошти, які виділяються з відповідних бюджетів, а також частина доходу, одержаного внаслідок господарської діяльності та з інших джерел.

Згідно з ст. 115 КЗпП України, заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата. У разі коли день виплати заробітної плати збігається з вихідним, святковим або неробочим днем, заробітна плата виплачується напередодні. Розмір заробітної плати за першу половину місяця визначається колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не менше оплати за фактично відпрацьований час з розрахунку тарифної ставки (посадового окладу) працівника. Заробітна плата працівникам за весь час щорічної відпустки виплачується не пізніше ніж за три дні до початку відпустки.

Статтею 116 КЗпП України визначені строки розрахунку при звільненні. При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Відповідно до ст. 74 Кодексу Законів про працю України, громадянам, які перебувають у трудових відносинах з підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також працюють за трудовим договором у фізичної особи, надаються щорічні (основна та додаткові) відпустки із збереженням на їх період місця роботи (посади) і заробітної плати.

Згідно ст. 83 цього Кодексу у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.

Аналогічні приписи містяться у ст.ст. 2, 24 Закону України "Про відпустки" від 06 листопада 1996 року № 504/96-ВР .

Наявні у справі докази доводять, що відповідач не заперечує факт не проведення з позивачем остаточного розрахунку при звільнені. Так, з документів, які надані суду відповідачем вбачається наступне. Згідно до розрахункових листків ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1), позивачеві у вересні-листопаді 2014 року нарахована заробітна плата у загальній сумі 6385,93 грн. З розрахункових листків позивача за вересень-листопад 2014 року вбачається, що у вересні 2014 року позивачу було нараховано: 609, 00 грн. - оклад за 11 відпрацьованих днів, 20 % премії в сумі 121, 80 грн., ранг - 25, 00 грн., 30% надбавки - 209, 22 грн., відпускні - 996, 00 грн., вислуга 10% - 63, 40 грн. індекс -73, 08 грн.; у жовтні 2014 року нараховано: оклад за 23 фактично відпрацьовані дні - 1218, 00 грн., премія 20% - 243, 60 грн., ранг - 55, 00 грн., надбавка 30% - 420,09 грн., вислуга 10% - 127, 30 грн., індекс - 146, 16 грн.; у листопаді 2014 року нараховано: оклад за фактично відпрацьовані 3 дні - 182, 70 грн., премія 20% -36, 54 грн., ранг - 8, 25 грн., надбавка 30% - 63, 02 грн., компенсація відпускних за 34 дні - 2285, 14 грн., вислуга 10% - 19, 10 грн., індекс - 29, 41 грн. (а.с. 38)

Як вбачається зі службової записки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року № 10-17-559 (а.с. 39), кредиторська заборгованість відповідача перед позивачем з заробітної плати за період вересень-листопад 2014 року станом на 20 травня 2016 року становить 5092, 50 грн. Крім того зазначено, що заробітна плата по серпень 2014 року виплачена позивачу у повному обсязі.

Відповідно до довідки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 14 березня 2016 року № Д-368-0471, яка надавалась ОСОБА_1, заборгованість відповідача перед позивачем за період з вересня по листопад 2014 року становить 6385, 93 грн. (а.с. 12, 58), така ж сама заборгованість в сумі 6385, 93 грн. зазначена відповідачем в довідці Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року № 10-17-559 (а.с. 35), яка надана відповідачем до матеріалів справи.

Проте, довідкою від 29 серпня 2016 року № 10-17-1982 (а.с. 126), наданою суду 30 серпня 2016 року разом з письмовими поясненнями від 30 серпня 2016 року вх. № 15775/16, Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області остаточно визначилось з сумою заборгованості по невиплаченій заробітній платі позивачеві, зазначивши, що заборгованість становить 4369, 63 грн., з яких: за вересень 2014 року - 1551, 62 грн., за жовтень 2014 року - 2210, 15 грн., за листопад 2014 року - 607, 86 грн. При цьому, у письмових поясненнях від 30 серпня 2016 року (а.с.124-125) та у судовому засіданні відповідачем зазначено, що сума кредиторської заборгованості відповідача перед позивачем зменшена внаслідок виявлення помилки під час перевірки нарахованих сум, що належать до виплати позивачеві за кількість днів невикористаної щорічної основної відпустки.

Так, відповідно до розрахункового листка ОСОБА_1 за листопад 2014 року, позивачці було нараховано: оклад за фактично відпрацьовані 3 дні - 182, 70 грн., премія 20% -36, 54 грн., ранг - 8, 25 грн., надбавка 30% - 63, 02 грн., компенсація відпускних за 34 дні - 2285, 14 грн., вислуга 10% - 19, 10 грн., індекс - 29, 41 грн. При цьому, фактично сума компенсації за частину невикористаної основної щорічної відпустки позивача становила 268, 84 грн. за 4 дні відпустки, а не 2285, 14 грн. - за 34 дні, як зазначено у розрахунковому листі за листопад 2014 року та раніше наданих позивачу та суду довідках.

Позивачем самостійно розрахована сума компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки в сумі 2500, 00 грн.

Суд не може погодитись з сумою, яка заявлена позивачем до стягнення з відповідача, як компенсація за невикористану частину щорічної основної відпустки, оскільки порядок її розрахунку позивачем не визначено та не наведено посилань на відповідні докази і норми матеріального права у обґрунтування правомірності цього розрахунку.

В той же час, наказом про звільнення ОСОБА_1 від 05 листопада 2014 року № 3087/1 (а.с. 34) встановлено, що позивачеві належить виплатити компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки за період роботи з 15 вересня 2014 року по 05 листопада 2014 року у кількості 04 календарних дні. При цьому, в довідці від 05 серпня 2016 року №10-17-1813 (а.с. 98) відповідачем наведено розрахунок грошової компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки та визначено суму, яка підлягає виплаті позивачеві в розмірі 268, 84 грн. саме за 4 календарних дні невикористаної відпустки.

Тому суд вважає, що компенсація за частину невикористаної основної щорічної відпустки, яка належить до виплати ОСОБА_1 складає саме 268,84 грн. (за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 04 календарних дні), як вірно визначено відповідачем в ході перевірки правильності розрахунку зазначеної суми компенсації позивачеві.

З наданої на запит суду Публічним акціонерним товариством "Райффайзен Банк Аваль" виписки з карткового рахунку № НОМЕР_3, відкритого на ім'я ОСОБА_1 вбачається, що в період з листопада 2014 року по червень 2016 року на зазначений картковий рахунок грошові кошти не надходили (а.с. 71-72), що підтверджує не проведення відповідачем розрахунку з ОСОБА_1 при звільненні.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено наявність заборгованості відповідача з заробітної плати, яка підлягає виплаті позивачеві в сумі 4369, 63 грн. за період вересень-листопад 2014 року, а саме: за вересень 2014 року - 1551, 62 грн., за жовтень 2014 року - 2210, 15 грн., за листопад 2014 року - 607, 86 грн., з урахуванням компенсації за невикористану частину щорічної основної відпустки тривалістю 04 календарних дні в сумі 268, 84 грн. (за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).

Суд критично ставиться до посилань відповідача щодо врегулювання питання про виплату заробітної плати позивачеві з огляду на Закон України "Про встановлення додаткових гарантій щодо захисту прав громадян, які проживають на територіях проведення антитерористичної операції, та обмеження відповідальності підприємств - виконавців/виробників житлово-комунальних послуг у разі несвоєчасного здійснення платежів за спожиті енергетичні ресурси" від 13 січня 2015 року № 85-VIII, виходячи з наступного.

Статтею 1 цього Закону передбачено, що метою цього Закону є встановлення додаткових гарантій щодо захисту житлових та майнових прав громадян, які проживають на територіях, де проводиться антитерористична операція, та громадян, які тимчасово переселені в інші населені пункти України з територій, на яких проводиться антитерористична операція. До 31 грудня 2015 року цим громадянам має бути погашена заборгованість із виплат заробітної плати, стипендій, пенсій, що утворилася внаслідок проведення антитерористичної операції, а також встановлено додаткові гарантії захисту житлових та майнових прав громадян, звільнених на підставі зазначених обставин, до моменту їх працевлаштування, за умови отримання ними статусу зареєстрованого безробітного.

Проте, встановлений цим Законом строк погашення заборгованості із заробітної плати сплинув на момент звернення позивача до суду з даним позовом, з огляду на що посилання відповідача на вказану правову норму є безпідставним.

Крім того, суд вважає необґрунтованим посилання відповідача на п. 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відповідно до якого у населених пунктах Донецької та Луганської областей, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження (далі - тимчасово неконтрольована територія), видатки з державного бюджету, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування здійснюються лише після повернення згаданої території під контроль органів державної влади.

Так, згідно постанови Окружного адміністративного суду м. Києва від 11.02.2015 року, залишеної без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 02.04.2015 року та ухвалою Вищого адміністративного суду України від 16.10.2015 року, зокрема, визнано незаконним та нечинним з моменту прийняття пункт 2 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595.

Також, суд зазначає, що відповідно до п. 6 Тимчасового порядку фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 595, у разі переміщення установи з тимчасово неконтрольованої на контрольовану територію після набрання чинності цим Порядком видатки на забезпечення діяльності такої установи, у тому числі на оплату праці (грошове забезпечення), протягом місяця з дня переміщення здійснюються згідно із затвердженим кошторисом (планом використання бюджетних коштів).

З матеріалів справи вбачається, що Головне територіальне управління юстиції у Донецькій області перереєстровано та переміщено з міста Донецьк (неконтрольована територія) до міста Краматорськ (контрольована Україною територія) та продовжує функціонувати.

Отже, відповідач зобов'язаний був виплатити позивачеві при звільненні заборгованість по заробітній платі та компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки, однак не виконав зазначений обов'язок, тому суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 заборгованість в сумі 4369, 63 грн., за відрахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача заборгованості з оплати простою в період з травня 2014 року по 05 листопада 2014 року в сумі 10500, 00 грн. суд вважає необґрунтованими з огляду на те, що накази щодо встановлення простою в роботі Центрально-Міського ВДВС Макіївського міського управління юстиції у вказаний період не видавались ані керівником Макіївського міського управління юстиції, ані Головним територіальним управлінням юстиції у Донецькій області.

Крім того, з наявних в матеріалах справи розрахункових листів за період: травень 2014 року - серпень 2014 року (а.с. 37-38) та службової записки Головного територіального управління юстиції у Донецькій області від 20 травня 2016 року № 10-17-559 вбачається, що заробітна плата за даний період виплачувалась ОСОБА_1 у повному обсязі. В той же час, заробітна плата за період вересень-листопад 2014 року нарахована позивачу, проте у зв'язку з переміщенням Головного територіального управління юстиції у Донецькій області виплачена не була.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в зазначеній частині.

Згідно з частин 1 та 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає за необхідне окремо звернути увагу на той факт, що у обґрунтування даного рішення не були покладені докази, які надані позивачем, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 79 КАС України оригінали зазначених документів не були надані позивачем суду для огляду та перевірки їх автентичності наявним в матеріалах справи копіям.

Розглянувши подані документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до ст. 94 КАСУ судові витрати стягненню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 2, 7-11, 17-20, 41, 69-72, 86, 94, 122-124, 126-128, 130, 133-135, 138-140, 143, 150-154, 158-163, 167, 185, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного територіального управління юстиції у Донецькій області, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Головного управління Державної казначейської служби України у Донецькій області та Центрально-Міського Відділу державної виконавчої служби Макіївського міського управління юстиції Донецької області про стягнення заробітної плати, включаючи оплату часу простою та компенсації за невикористану відпустку - задовольнити частково.

Стягнути з Головного територіального управління юстиції у Донецькій області (код ЄДРПОУ 34898944, адреса: 84301, Донецька область, м. Краматорськ, вул. Ярослава Мудрого, 39-3) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1, рахунок № НОМЕР_2 (UAH), номер картки зарплатного рахунку: НОМЕР_3 в ПАТ "Райффайзен Банк Аваль") заборгованість з заробітної плати та компенсацію за невикористану частину щорічної основної відпустки в сумі 4369 (чотири тисячі триста шістдесят дев'ять) грн. 63 коп. (за вирахуванням податків, зборів та обов'язкових платежів).

У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені у судовому засіданні 30 серпня 2016 року в присутності представника відповідача.

Повний текст постанови складається у відповідності до ст. 160 КАС України.

Постанова може бути оскаржена до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд в порядку, визначеному ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом ч. 3 ст. 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови, складеної в повному обсязі.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо воно не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Суддя Голошивець І.О.