Постанова № 61252194, 06.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р. Справа№ 910/21373/15

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Руденко М.А.

суддів: Дідиченко М.А.

Пономаренка Є.Ю.

при секретарі: Верьовкін С.С.

за участю представників сторін:

від позивача: Даценко А.І. довіреність б\н від 04.01.2016 року, Червоненко Є.А. довіреність б\н від 01.09.2016 року;

від відповідача: Кацер Ю.І. довіреність б\н від 05.09.2016 року; Павленко В.І. довіреність б\н від 05.09.2016 року, Каганець А.В. довіреність від 05.09.2016 року, Мильцева В.С. довіреність б\н від 31.12.2015 року

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна»

на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року

у справі № 910\21373\15

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс-Груп»

до товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна»

про стягнення боргу у розмірі 13 224 001, 78 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

В серпні 2015 року позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просив стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» 8 248 12, 94 грн., які виникли внаслідок неналежного виконання взятих на себе зобов'язань згідно договору перевезення на умовах субпідряду № О-TLA-01-09-12 від 01.09.2012 року.

В подальшому, 27.10.2015 року (а.с. 2-9, том 47) позивач уточнив позовні вимоги та просив стягнути з відповідача :

- суму гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2012 року - серпень 2013 року у розмірі 84 021,75 євро, що еквівалентно 890 882, 60 грн. (курс станом на 30.08.2013 року);

- суму гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2013 року - серпень 2014 року у розмірі 243 585,00 євро, що еквівалентно 4 367 404,27 грн. (курс станом на 28.08.2014 року);

- пеню від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2012 року - серпень 2013 року у розмірі 694 888,43 грн. за період 01.09.2013-20.10.2015 року;

- пеню від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2013 року - серпень 2014 року у розмірі 1 681 450,64 грн. за період 01.09.2014-20.10.2015 року;

- 3% річних від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2012 року - серпень 2013 року у розмірі 57 114,078 грн.;

- 3% річних від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2013 року - серпень 2014 року у розмірі 138 201,42 грн.;

- інфляційні втрати від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2012 року - серпень 2013 року у розмірі 1 085 834,4 грн. за період вересень 2013 року - вересень 2015 року;

- інфляційні втрати від суми заборгованості гарантованого оплачувального пробігу за вересень 2013 року - серпень 2014 року у розмірі 4 308 225,94 грн. за період вересень 2014 року - вересень 2015 року.

Крім того, 01.06.2016 року позивачем було подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій позивач просив стягнути з відповідача суму гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року в розмірі 890 925,80 грн., суму гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року в розмірі 4 367 404,27 грн., 3% річних від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у розмірі 73 520,00 грн., 3% річних від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 229 378,00 грн., інфляційні втрати від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року у розмірі 802 488,64 грн., інфляційні втрати від суми боргу по оплаті гарантованого оплачувального пробігу, яка підлягала сплаті за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року у розмірі 2 904 495,83 грн. та пеню нараховану за період з 01 вересня 2014 року по 01 червня 2016 року у розмірі 3 349 260,41 грн., а також просив стягнути з відповідача витрати понесені позивачем на оплату первинної та повторної експертизи у справі (том 54, а.с. 61-69).

Рішенням господарського суду м. Києва від 10.06.2016 року по справі № 910\21373\15 позовні вимоги задоволено частково: стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю "Жефко України" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" 5 258 330 грн. 07 коп. - основного боргу, 615 145 грн. 90 коп. - пені, 302 898 грн. 00 коп. 3% річних, 3 706 984 грн. 47 коп. інфляційних втрат, 84 116 грн. 44 коп. судових витрат за проведення експертизи та 57 002 грн. 00 коп. судового збору, в іншій частині позову відмовлено.

Мотивуючи рішення, суд першої інстанції зазначив, що позивач в повному обсязі виконав зобов'язання, відповідно до умов договору перевезення на умовах субпідряду № О-TLA-01-09-12 від 01.09.2012 року, в свою чергу відповідач, в порушення умов договору не забезпечив позивача гарантованим оплачувальним пробігом та не виконав зобов'язання з оплати позивачу різниці між фактичним річним пробігом і погодженим в договорі гарантованим оплачувальним пробігом та стягнув заборгованість за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року - 890 925,80 грн., а за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року - 4 367 404,27 грн. Також, у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем зобов'язань по договору та на підставі п. 13.2.3 стягнув пеню в розмірі 615 145, 90 грн., відповідно до вимог ст.. 625 ЦК України - 3 відсотки річних в сумі 302 898,00 грн. та втрати від інфляції в сумі 3 706 984,47 грн.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, відповідач - ТОВ «Жефко Україна» звернувся з апеляційною скаргою до Київського апеляційного господарського суду, в якій просив рішення суду першої інстанції скасувати, в задоволені позовних вимог відмовити. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що судом першої інстанції не повністю з'ясовано обставини справи, а також неправильно засновані норми матеріального права. Зазначив також на те, що судом першої інстанції неправильно було визначено правову природу договору перевезення на умовах субпідряду № О-TLA-01-09-12 від 01.09.2012 року, укладеного між сторонами, як наслідок невірно розраховано строки позовної давності. Невірно було визначено розрахунок фактичного оплачуваного пробігу з урахуванням простоїв, і в результаті неправильно визначено суму основного боргу. Також, суд першої інстанції не взявши до уваги правову природу зобов'язання, що існували між сторонами за договором помилково застосував штрафні санкції, 3 відсотки річних та індекс інфляції до суми основного боргу. Крім того, судом не було враховано відсутність фактичних збитків позивача. Також, апелянт зазначає, що витрати, пов'язані з судовим розглядом у необґрунтованому розмірі покладені на апелянта та суд фізично не мав достатньо часу для дослідження ключових обставин справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 08.07.2016 року було прийнято до розгляду апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко України» та призначено розгляд справи на 06.09.2016 р.

В судовому засіданні, 06.09.2016 року представники відповідача вимоги апеляційної скарги підтримали в повному обсязі та просили задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати, в позові відмовити.

Представники позивача вказали, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, підстави для його скасування відсутні.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши представників сторін, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Згідно ст. 101 Господарського процесуального кодексу апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в повному обсязі. В апеляційній інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Як видно з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, 01.09.2012 між товариством з обмеженою відповідальністю "Жефко України" (клієнт) та товариством з обмеженою відповідальністю "Орлан-Транс-Груп" було укладено договір перевезення на умовах субпідряду № О-ТLA-01-09-12 . (а.с. 24-34 том 1)

Предметом вищевказаного договору, відповідно до п. 2.1. є погодження умов, на яких здійснюється міжнародні і внутрішні дорожні перевезення, визначається вартість послуг перевізника, вимоги до технічного стану і зовнішнього вигляду його рухомого составу, а також встановлюється контроль за виконанням вимог законодавства не тільки національного і міжнародного, але й інших держав через території яких пролягає маршрут перевезення. При цьому, умови надання послуг на регулярній основі вказані в додатку 1.1. до даного договору (п.2.2. договору).

Пунктом 13.1. зазначеного договору передбачено, що послуги здійснені перевізником на регулярній основі мають бути сплачені клієнтом у відповідності до додатку 1.1.

Порядок оплати передбачено п.13.2.1 договору - клієнт зобов'язаний оплатити рахунок перевізника шляхом перерахування на протязі 10 календарних днів з дня надання перевізником всіх належним чином оформлених документів вказаних в п. 13.2.5 даного договору.

Строк дії договору визначений п. 14.1. договору, відповідно до якого даний договір вважається укладеним в день підписання та скріплення печатками сторін та діє протягом двох років з моменту укладення договору, якщо інше не буде узгоджено сторонами шляхом підписання додаткової угоди.

Відповідно до п. 13.1. договору послуги, надані перевізником на регулярній основі повинні бути оплачені клієнтом відповідно до додатку № 1.1.

01 вересня 2012 року між сторонами підписаний додаток № 1.1 до вищевказаного договору (Том 1, а.с.35-36), відповідно до якого сторони погодили, що клієнт (відповідач) зобов'язується забезпечити гарантований оплачувальний пробіг (ГОП) кожного технічно справного автопроїзду: 108 000 км/рік ( п.3.1 ).

Також, п. 1.6 додатку 1.1. передбачено, що в разі, якщо фактичний річний пробіг автопоїзду буде менше ніж гарантований оплачувальний пробіг то різницю між фактичним річним пробігом і погодженим в даному додатку гарантованим оплачувальним пробігом сплачує клієнт перевізнику по ставці гарантованого оплачувального річного пробігу.

Пунктом 2.1. додатку 1.1. визначено, що ставка дорівнює 0,75 Євро в тому числі ПДВ за кожен кілометр фактичного місячного пробігу.

Звертаючись до відповідача з позовними вимогами про стягнення боргу за договором, позивач зазначив на те, що відповідач в порушення умов п. 3.1. додатку 1.1. договору не забезпечив позивача мінімально гарантованим оплачуваним пробігом кожного автопоїзду (10 автопоїздів) у розмірі 108 000 км/рік., внаслідок чого на підставі п. 1.6 додатку до договору повинен сплатити різницю між фактичним річним пробігом та погодженим у даному додатку гарантованим оплачуваним пробігом за ставкою гарантованого оплачуваного річного пробігу.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, оскільки відповідач не виконав зобов'язання з оплати різниці позивачу між фактичним річним пробігом та погодженим у договорі гарантованим оплачувальним пробігом та має перед позивачем заборгованість. У зв'язку з невиконанням позивачем зобов'язань по договору № О-TLA-01-09-12 від 01.09.2012 року, на підставі п. 13.2.3 стягнув пеню та за порушення виконання по оплаті відповідно до вимог ст..625 ЦК України три відсотки річних та втрати від інфляції.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції зважаючи на наступне.

Як передбачено умовами ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.

При цьому відповідно вимог ст. 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього кодексу сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. (ч.1 ст. 628 ЦК України).

Вимогами ст. 909 ЦК України унормовано, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

При цьому, частиною 5 статті 308 ГК України передбачено, що про прийняття вантажу до перевезення перевізник видає вантажовідправнику в пункті відправлення документ, оформлений належним чином.

Як видно зі змісту договору укладеного між сторонами та як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідач - товариство з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» не є вантажовідправником товару, а відповідно до п. 1.3 вищевказаного договору взяв на себе зобов'язання щодо забезпечення перевізника (товариства з обмеженою відповідальністю «Орлан-Транс -Груп») певною кількістю замовлень, а також на підставі п. 3.4 договору забезпечує складання транспортних накладних. При цьому, відповідно до змісту первинних бухгалтерських документів, а саме товарно-транспортних накладних видно, що вантажовідправниками та вантажоотримувачами були інші юридичні особи, що також було встановлено при проведенні судової економічної експертизи.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Зважаючи на те, що відповідач згідно наданих первинних перевізних бухгалтерських документів не є а ні вантажовідправником, а ні вантажоотримувачем товару колегія суддів приходить до висновку про те, що договір, укладений між сторонами від 01 вересня 2012 року є договором про надання послуг, що містить в собі елементи різних договорів (змішаний договір).

Можливість укладання такого договору передбачено статтями 901 та 628 Цивільного кодексу України.

Статтями 257, 261 Цивільного кодексу України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю в три роки. Перебіг позовної давності починається від дня коли особа довідалася або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Таким чином, зважаючи на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач є замовником послуг та підставою звернення з позовом є порушення відповідачем зобов'язань по договору із забезпечення позивача гарантованим оплачувальним пробігом, тому до спірних правовідносин не застосовується спеціальний строк позовної давності, визначений відповідно до ст. 258 ЦК України, а загальний трирічний строк позовної давності не був пропущений позивачем при зверненні до суду з позовними вимогами.

Судом першої інстанції, в ході розгляду справи ухвалою від 08.02.2016 року було призначено повторну судово - економічну експертизу, метою якої було визначення фактичного пробігу, здійсненого позивачем, в межах укладеного між сторонами договору за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року та з вересня 2013 року по серпень 2014 року. Окрім того на вирішення експертів ставилось питання про те, який розмір суми гарантованого оплачувального пробігу за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року та за вересень 2013 року по серпень 2013 року; який розмір суми грошових коштів сплачено ТОВ «Жефко Україна» у рахунок оплати пробігу за вищевказаний період; яка документальна підтверджена кількість простоїв мала місце за вересень 2012 року -серпень 2013 року та за вересень 2013 року серпень 2014 року під час виконання умов договору, укладеного між сторонами.

При цьому експерти попереджались, що за надання завідомо неправдивого висновку та за відмову від надання висновку без поважних причин, несуть кримінальну відповідальність.

Відповідно до висновку експерта №19/12-3/21 від 08.04.2016 року за результатами проведення судово-економічної експертизи, яка була призначена ухвалою господарського суду міста Києва від 08.02.2016 року в даній справі (повторна експертиза) документально підтверджений фактичний пробіг здійснений позивачем за вересень 2012 року - серпень 2013 року становить 989 972,01 км. та за вересень 2013 року - серпень 2014 року становить 704 676,34 км.

Беручи до уваги вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки відповідач в порушення умов договору не виконав свого обов'язку по сплаті за гарантований пробіг, в результаті чого виникла заборгованість, яка за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року становить 890 925,80 грн. (1080000,00 км (гарантований оплачуваний пробіг за 10 авто/рік) х (100% - (5,2% -5% (кількість днів затримки))=1077840 км (гарантований пробіг) мінус 991260,00 км. (фактичний пробіг)= 112 29 км х 0,75 євро =84 021,75 євро, що станом на 30.08.2013 року еквівалентно 890 925,80 грн.) та за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року в розмірі 4 367 404,27 грн. (1080000,00 км (гарантований оплачуваний пробіг за 10 авто/рік) х (100% - (6,7% -5% (кількість днів затримки))=1061640 км (гарантований пробіг) мінус 736 860,00 км. (фактичний пробіг)= 324780 км х 0,75 євро = 243 585 євро, що станом на 28.08.2014 року еквівалентно 4 367 404,27 грн.)

При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представників відповідача стосовно того, що для реалізації пункту 1.6 додатку 1.1 до договору необхідно було укладення додаткової угоди та погодження сторонами умов виплати різниці між фактичним річним пробігом та погодженим в даному додатку гарантованим оплачувальним пробігом, оскільки порядок оплати визначено в п. 13.1. договору, відповідно до якого послуги, надані перевізником на регулярній основі повинні бути оплачені клієнтом відповідно до додатку № 1.1. Вартість послуг визначено в п. 2.1 вищевказаного додатку. Окрім того, в пункті 1.6 не визначено, що при виплаті різниці відраховується вартість пального, оскільки фактичні перевозки не відбуваються. Водночас, колегія суддів зазначає на те, що при укладенні договору та доповнень до нього сторони були вільними в виборі та погоджені умов його виконання.

Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки позивач виконав взяті на себе зобов'язання за договором перевезення на умовах субпідряду №О-ТLA-01-09-12 від 01.09.2012 року, а відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання із забезпечення позивача гарантованим оплачувальним пробігом та не виконав зобов'язання з оплати позивачу різниці між фактичним річним пробігом і погодженим в договорі гарантованим оплачувальним пробігом та має перед позивачем заборгованість за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року - 890 925,80 грн., а за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року - 4 367 404,27 грн., то позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

При цьому, суд звертає увагу на те, що ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції позивачем не надано доказів щодо забезпечення позивача мінімально гарантованим оплачуваним пробігом у розмірі 108 000 км/рік кожного автопоїзду (10 автопоїздів) та доказів оплати позивачу різниці між фактичним річним пробігом і погодженим в договорі гарантованим оплачувальним пробігом відповідачем суду не надано, відповідно до умов укладеного між сторонами договору.

Відносно стягнення 3 % річних в розмірі 302 898, 00 грн. та інфляційних втрат в розмірі 3 706 984,47 грн, колегія суддів зазначає на наступне.

Як передбачено вимогами ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплати суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми.

Перевіривши розрахунок суду першої інстанції за період з 01.09.2013 р. (відповідно до умов п. 1.6. додатку № 1.1. до договору) по 01.06.2016 р. за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року на суму 890 925,80 грн. та за період з 01.09.2014 р. (відповідно до умов п. 1.6. додатку № 1.1. до договору) по 01.06.2016 р. за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року на суму 4 367 404,27 грн., колегія суддів приходить до висновку, що він є правильним та арифметично вірним, отже суд першої інстанції обґрунтовано стягнув з відповідача за невиконання грошового зобов'язання 3 відсотки річних в сумі 302 898, 00 грн. та втрати від інфляції в розмірі 3 706 984,47 грн.

При цьому доводи апеляційної скарги про те, що передбачуваний умовами договору обов'язок відповідача з оплати позивачу різниці між фактичним річним пробігом і погодженим в договорі гарантованим оплачувальним пробігом за своєю правовою природою є штрафною санкцією, у зв'язку з чим три відсотки річних та втрати від інфляції на нього не нараховуються, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки укладаючи додаток 1.1 до договору та передбачивши в ньому п. 3.1 та п. 1.6 сторони в добровільному порядку передбачили саме сплату гарантованої суми зобов'язань, а не штрафні санкції за їх невиконання.

Невірними є посилання представників відповідача на те, що в порушення вимог чинного законодавства України судом застосовано індекс інфляції до суми стягнення основного боргу, не зважаючи на те, що зобов'язання за договором № О-TLA-01-09-2012 виражено в іноземній валюті, яка не підлягає індексації на відміну від гривні, оскільки відповідно до умов п. 2.1 Додатку 1.1 до договору від 01 вересня 2012 року передбачено, що оплата здійснюється в національній валюті - гривні по курсу НБУ на день виставлення рахунку перевізником.

Відповідно до п. 8.2 Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17 грудня 2013 року «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» - якщо умовами договору сума платежу, що визначена в іноземній валюті, на день виникнення у відповідача грошового зобов'язання перераховується у гривню і в подальшому на день фактичної сплати коштів згідно з таким перерахунком не змінюються, тобто залишається гривневим, то з моменту перерахунку боржник відповідно до частини другої статті 625 ЦК України зобов'язаний на вимогу кредитора сплатити борг з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь період прострочення виконання зобов'язання.

Отже, оскільки розмір боргу розрахований на день виникнення грошового зобов'язання в гривневому еквіваленті та в подальшому не змінювався, суд першої інстанції враховуючи п. 2.1 додатку № 1.1 до договору, дійшов до правомірного висновку про стягнення інфляційних втрат в розмірі 3 706 984,47 грн. ( за період з 01.09.2013 р. (відповідно до п. 1.6. додатку № 1.1. до договору) по 01.06.2016 р. за період з вересня 2012 року по серпень 2013 року на суму 890 925,80 грн. та за період з 01.09.2014 р. (відповідно до п. 1.6. додатку № 1.1. до договору) по 01.06.2016 р. за період з вересня 2013 року по серпень 2014 року на суму 4 367 404,27 грн.).

Щодо позовних вимог про стягнення пені в розмірі 615 145,90 грн. колегія суддів вважає висновок суду про задоволення позовних вимог в цій частині обґрунтованим зважаючи на наступне.

Пеня, за визначенням частини третьої статті 549 ЦК України - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов'язання і обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожний день прострочення виконання.

Як видно з умов укладеного між сторонами договору, а саме Пунктом 13.2.3 передбачено, що за несвоєчасну оплату клієнт сплачує перевізнику пеню в розмірі 0,1 відсотка від суми прострочення за кожний день прострочення.

Взявши на себе зобов'язання, передбачене п.1.6 додатку № 1.1 до договору № О-TLA-01-09-2012 від 01 вересня 2012 року в частині сплати різниці між фактичним річним пробігом та погодженим в даному додатку гарантованим оплачуваним пробігом позивачем поклав на себе обов'язок щодо сплати гарантованої щорічної суми перевезень, яка своєчасно повинна сплачуватись позивачу.

Отже, оскільки вищевказане грошове зобов'язання своєчасно сплачено не було, то суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку, з урахуванням вимог ч.6 ст. 232 ГК України, про часткове задоволення позовних вимог в розмірі 615 145,90 грн.

Також вірним є висновок суду першої інстанції про стягнення з відповідача витрат, пов'язаних з проведення судової експертизи на підставі вимог частини 5 статті 49 ГПК України.

Відповідно до ст. ст. 43, 33, 34 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.

Дослідивши матеріали наявні у справі, апеляційний суд робить висновок, що суд першої інстанції дав належну оцінку доказам по справі та виніс законне обґрунтоване рішення, яке відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам і матеріалам справи.

Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі № 910/21373/15, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Керуючись ст. ст. 99, 101, 103, 105 Господарського процесуального кодексу України суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Жефко Україна» на рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі № 910/21373/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 10.06.2016 року у справі № 910/23373/16 залишити без змін.

Матеріали справи № 910/21373/16 повернути до місцевого господарського суду.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Вищого господарського суду України через суд апеляційної інстанції протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя М.А. Руденко

Судді М.А. Дідиченко

Є.Ю. Пономаренко