Постанова № 61252169, 07.09.2016, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"07" вересня 2016 р. Справа№ 910/1700/16

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Дикунської С.Я.

Жук Г.А.

при секретарі судового засідання Білак В.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги

Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3»

на рішення Господарського суду м. Києва

від 28.03.2016

у справі № 910/1700/16 (суддя Грєхова О.А.)

за позовом Публічного акціонерного товариства «Київенерго»,

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3»,

про стягнення заборгованості,

за участю представників сторін:

від позивача: Левченко В.І. - представник (довіреність №91/2015/11/11-8 від 11.11.15);

від відповідача: Гіневська-Фареник М.О. - представник (довіреність №б/н від 09.03.16),

ВСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Київенерго» (надалі - ПАТ «Київенерго», позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» (надалі - ТОВ «Рада 3», відповідач) про стягнення 205 371,86 грн заборгованості, зумовленої неналежним виконанням відповідачем зобов'язань за договором від 15.10.2003 №330579 на постачання теплової енергії у гарячій воді.

Під час розгляду справи суд першої інстанції прийняв подану позивачем 23.03.2016 заяву про зменшення розміру позовних вимог, відповідно до якої останній просив стягнути з відповідача 82 502,29 грн заборгованості, з яких 36 969,38 грн основного боргу, 8 579,01 грн 3 % річних та 36 953,90 грн інфляційних втрат.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 позов задоволено повністю. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» на користь Публічного акціонерного товариства «Київенерго» 36 969,38 грн основного боргу, 8 579,01 грн 3% річних, 36 953,90 грн інфляційних втрат та 1 378,00 грн витрат по сплаті судового збору.

Не погоджуючись із рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю «Рада 3» звернулось до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 скасувати та прийняти нове рішення, яким у позові відмовити.

Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення судом першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним і неповним дослідженням доказів, порушенням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 24.04.2016 апеляційну скаргу прийнято до провадження колегією суддів у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Мартюк А.І., Жук Г.А., розгляд справи призначено на 08.06.2016.

08.06.2016 у судовому засіданні в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 22.06.2016.

У зв'язку з перебуванням судді Мартюк А.І. у відпустці, протоколом про автоматичну зміну складу колегії суддів справа №910/1700/16 передана для розгляду судовій колегії у складі: головуючий суддя Мальченко А.О., судді Жук Г.А., Дикунська С.Я. та ухвалою суду від 21.06.2016 апеляційна скарга прийнята до провадження у визначеному складі суду.

22.06.2016 у судовому засіданні в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України було оголошено перерву до 06.07.2016.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 06.07.2016 було продовжено строк розгляду апеляційної скарги на п'ятнадцять днів та оголошено перерву в судовому засіданні до 07.09.2016.

Позивач скористався правом, наданим статтею 96 Господарського процесуального кодексу України, надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

В судовому засіданні 07.09.2016 представник скаржника підтримав вимоги апеляційної скарги в повному обсязі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Представник позивача проти доводів апеляційної скарги заперечив, вважає їх безпідставними, а судове рішення законним та обґрунтованим, у зв'язку з чим просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення суду без змін.

07.09.2016 в судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарським судом норм чинного законодавства, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено місцевим господарським судом та підтверджується матеріалами справи, 15.10.2003 між Акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», правонаступником якої є Публічне акціонерне товариство «Київенерго», (надалі - енергопостачальна організація) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 3» (надалі - абонент) був укладений договір на постачання теплової енергії у гарячій воді №330579, предметом якого є постачання, користування та своєчасна сплата в повному обсязі спожитої теплової енергії у гарячій воді, на умовах, передбачених цим договором (пункт 1.1. договору).

Згідно з пунктом 2.2.1. договору енергопостачальна організація зобов'язується постачати теплову енергію у вигляді гарячої води на потреби: опалення та вентиляцію - в період опалювального сезону; гарячого водопостачання - протягом року; в кількості та в обсягах згідно з Додатком №1 до цього договору.

Абонент, відповідно до пунктів 2.3.1., 2.3.2. договору, зобов'язується додержуватися кількості споживання теплової енергії по кожному параметру в обсягах, які визначені у Додатку №1 до договору, не допускаючи їх перевищення та своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії, виконувати умови та порядок оплати, в обсягах і в терміни, які передбачені в Додатку №4 до договору.

Згідно з пунктом 5.1. договору облік споживання абонентом теплової енергії проводиться по приладах обліку.

Відповідно до пунктів 1, 3 Додатку №3 до договору розрахунки з абонентом за відпущену теплову енергію енергопостачальною організацією проводяться згідно з тарифами, затвердженими Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 20.06.2002 №1245, за кожну відпущену гігакалорію, без урахування ПДВ. Можливе змінення тарифів в період дії правочину.

Порядок розрахунків за теплову енергію сторони узгодили в Додатку №4 до договору, відповідно до пункту 2. якого передбачили, що абонент щомісяця з 12 по 15 число самостійно отримує у Районному відділі теплозбуту №1 за адресою: вул. Жилянська, буд. №63, розрахункова група, табуляграму фактичного споживання теплової енергії за попередній період, акт звірки на початок розрахункового періоду (один примірник оформленого акту звірки абонент повертає РВТ), та платіжну вимогу-доручення, куди включені вартість теплової енергії на поточний місяць, з урахуванням остаточного сальдо розрахунків на початок розрахункового періоду.

Згідно з пунктом 3. Додатку №4 до договору сплату за вказаними в пункті 2 цього додатку документами, абонент виконує не пізніше 25 числа поточного місяця.

Договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 31.12.2003, при цьому останній вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін (пункти 8.1., 8.4. договору).

Судом першої інстанції було встановлено, що рішенням Господарського суду міста Києва від 04.03.2015 у справі №910/22810/14, яке набрало законної сили 17.03.2015, договір на постачання теплової енергії у гарячій воді, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю «Рада 3» та Публічним акціонерним товариством «Київенерго», розірвано з моменту набрання рішенням законної сили.

За правовою природою укладений сторонами договір є договором енергопостачання, за яким відповідно до частини 1 статті 275 Господарського кодексу України енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Частинами 6, 7 статті 276 Господарського кодексу України встановлено, що розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених відповідно до вимог закону. Оплата енергії, що відпускається, здійснюється, як правило, у формі попередньої оплати. За погодженням сторін можуть застосовуватися планові платежі з наступним перерахунком або оплата, що провадиться за фактично відпущену енергію.

У відповідності до статей 626, 629 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Договір вважається укладеним, якщо сторони досягли згоди щодо усіх умов договору та є обов'язковим до виконання.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Матеріали справи свідчать, що на виконання умов договору позивач в період з 01.02.2013 по 26.04.2014 поставив відповідачу, а останній отримав теплову енергію на загальну суму 523 839,15 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи обліковими картками (табуляграмами) та відомістю обліку споживання теплової енергії (а.с.46-63).

В порушення умов договору відповідач свій обов'язок щодо своєчасної та повної оплати вартості спожитої теплової енергії у гарячій воді належним чином не виконав, сплативши лише 486 869,77 грн, внаслідок чого за ним на момент звернення позивача до суду з даним позовом утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію в розмірі 36 969,38 грн за період з 01.02.2013 по 26.04.2014.

В апеляційній скарзі, як і під час розгляду справи судом першої інстанції апелянт зазначає, що позивачем при розрахунку суми основної заборгованості у даній справі не враховано переплати відповідача за даним договором у розмірі 1 974 050,73 грн, що здійснені останнім за період з лютого 2013 року до вересня 2014 року та у зв'язку з чим не зменшено розмір заборгованості.

Дослідивши платіжні доручення, надані відповідачем як докази здійснених ним оплат за період з 01.02.2013 по 26.04.2014 (а.с.173-206), колегія суддів встановила, що, як вбачається із призначень платежу, частина із них здійснена за інший період, ніж той, за яким заявлено стягнення позивачем у даній справі, а частина платіжних доручень взагалі не містить посилань на період, за який вони сплачуються.

Згідно пункту 3.8. Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої Постановою Національного банку України від 21.01.2004 № 22, реквізит "Призначення платежу" платіжного доручення заповнюється платником так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється перерахування коштів отримувачу. Повноту інформації визначає платник з урахуванням вимог законодавства України. Платник відповідає за дані, що зазначені в реквізиті платіжного доручення "Призначення платежу". Банк перевіряє заповнення цього реквізиту на відповідність вимогам, викладеним у цій главі, лише за зовнішніми ознаками.

Враховуючи, що сторони в договорі не встановили черговість погашення вимог за грошовим зобов'язанням, а також з огляду на те, що відповідач у призначеннях платежу не вказував, за який саме місяць він здійснює оплату за постачання теплової енергії за договором, колегія суддів дійшла висновку, що позивач правомірно здійснив зарахування цих оплат в порядку черговості.

Заперечуючи проти позовних вимог, відповідач також вказує на те, що ПАТ «Київенерго» в порушення вимог Постанов Кабінету Міністрів України від 03.12.2008 №1082 «Питання удосконалення схем розрахунків за використану електроенергію та природний газ» та від 18.06.2014 №217 «Про затвердження Порядку розподілу коштів, що надходять на поточні рахунки із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків з постачальником природного газу, на якого покладено спеціальні обов'язки» зазначило в договорі неналежний розрахунковий рахунок, а тому відповідач фактично не мав законних підстав для оплати коштів за спірним договором.

Відхиляючи дані твердження апелянта, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до статті 10 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень Кабінету Міністрів України у сфері теплопостачання належать розробка та реалізація державної політики у сфері теплопостачання, координація діяльності міністерств, інших центральних органів виконавчої влади у сфері розробки державних (міждержавних, довгострокового прогнозування споживання теплової енергії, нормативно-правових актів щодо формування цін на теплову енергію, організація здійснення контролю та обліку в цій сфері, вирішення інших питань у сфері теплопостачання відповідно до законів України.

Колегія суддів зазначає, що ні в цьому законі, ні в інших нормативних актах не зазначено про наявність повноважень у Кабінету Міністрів України щодо регулювання порядку проведення розрахунків за теплову енергію та/або затвердження порядку відкриття поточних рахунків із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за теплову енергію.

Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини 7 статті 179 Господарського суду України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Таким чином, жоден чинний Закон України не містить прямої вказівки про обов'язковість укладення юридичними особами договору з банківською установою про відкриття та обслуговування поточного рахунку із спеціальним режимом використання.

Крім того, як встановлено колегією суддів, ухвалою від 04.09.2014 Київського апеляційного адміністративного суду у справі № 2а-10641/09/2670 було визнано незаконними та скасовано постанови Кабінету Міністрів України від 22.06.2009 №616 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1082", №1077 від 07.10.2009 "Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2008 року №1082", № 1241 від 25 листопада 2009 року "Про заходи щодо забезпечення надходжень до державного бюджету та розрахунків за природний газ" в частині пункту 2 "Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України", які є додатком до постанови Кабінету Міністрів України № 1241 від 25 листопада 2009 року.

Враховуючи вищевикладене, ПАТ «Київенерго» не зобов'язано для зарахування коштів за спожиту теплову енергію відкривати поточні рахунки із спеціальним режимом використання, а отже, твердження відповідача про відсутність у нього підстав для здійснення оплат за договором на неналежний розрахунковий рахунок позивача є необґрунтованими.

Пунктом 6.3. Правил користування електричною енергією, затверджених Національною комісією від 31.07.1996 №28 з питань регулювання електроенергетики України встановлено, що оплата вартості електричної енергії постачальнику електричної енергії за регульованим тарифом, у тому числі, на підставі визнаної претензії, здійснюється виключно коштами в уповноваженому банку на поточний рахунок із спеціальним режимом використання постачальника електричної енергії за регульованим тарифом. У разі перерахування споживачем коштів за електричну енергію на інший рахунок постачальника останній має повернути ці кошти за заявою споживача або за власною ініціативою в триденний термін з моменту їх отримання. У разі неповернення споживачу в цей термін коштів за електричну енергію, сплачених на інший, не на поточний рахунок із спеціальним режимом використання, ці суми підлягають вилученню до Державного бюджету України як санкція за вчинене правопорушення і не зараховуються як оплата електричної енергії. Зарахування коштів до Державного бюджету України не звільняє їх одержувача від повернення суми цих коштів споживачу.

У матеріалах справи відсутні докази звернення споживача до ПАТ «Київенерго» із заявою про повернення коштів, сплачених на неналежний рахунок постачальника.

Разом з тим, як підтверджується матеріалами справи, ТОВ «Рада 3» протягом усього періоду дії договору здійснювало часткові оплати за теплову енергію, які, у свою чергу, були зараховані позивачем, що свідчить про безпідставність доводів відповідача про те, що його не було повідомлено про рахунки ПАТ «Київенерго».

Водночас, позивач заявив до стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 8 579,01 грн та інфляційні втрати у розмірі 36 953,90 грн за період з березня 2013 року по січень 2016 року.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3 % річних, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника.

Перевіривши розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду про задоволення вказаних позовних вимог у повному обсязі.

Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно зі статтею 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на вищевикладене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарським судом міста Києва від 28.03.2016 у справі №910/1700/16 прийнято з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги обґрунтованих висновків суду не спростовують, у зв'язку з чим оскаржуване рішення має бути залишеним без змін, а апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» без задоволення.

Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні на підставі статті 49 Господарського процесуального кодексу України покладається на апелянта.

Керуючись статтями 4-3, 32, 33, 43, 49, 96, 99, 101 - 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Рада 3» на рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 у справі №910/1700/16 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 28.03.2016 у справі №910/1700/16 залишити без змін.

3. Матеріали справи №910/1700/16 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Вищого господарського суду України протягом двадцяти днів.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді С.Я. Дикунська

Г.А. Жук