Ухвала суду № 61251152, 31.08.2016, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду (до 15.12.2027 - Вищий адміністративний суд України)

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

УХВАЛА

31 серпня 2016 року м. Київ К/800/23443/16

Суддя Вищого адміністративного суду України Олексієнко М.М., вирішуючи питання про прийняття касаційної скарги представника товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» (далі – ТОВ «СЗР») на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до ТОВ «СРЗ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В:

31 серпня 2016 року представник ТОВ «СРЗ» звернувся з касаційною скаргою на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року, якою позовні вимоги задоволено. Стягнуто з ТОВ «СРЗ» на користь Державного бюджету України адміністративно-господарські санкції за невиконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інваліда у 2015 році, в сумі 45 199,32 грн. та пеню в сумі 1 166,14 грн.

Ставиться вимога про скасування рішення апеляційного суду та залишення в силі рішення суду першої інстанції. Вказується на те, що відповідачем вжито всіх можливих заходів для працевлаштування інвалідів.

Вивчивши зміст касаційної скарги, суддя приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з таких підстав.

Відповідно до положень, передбачених пунктом 5 частини п’ятої статті 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя-доповідач відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі у випадку, якщо касаційна скарга є необґрунтованою і викладені в ній доводи не викликають необхідності перевірки матеріалів справи.

За змістом цієї норми касаційна скарга є необґрунтованою, якщо викладені в ній доводи не містять посилань на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права або такі посилання є безпідставними.

Доводи, викладені в касаційній скарзі, є необґрунтовані.

Відповідно до частини третьої статті 18 Закону України від 21 березня 1991 року №875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Як установлено апеляційним судом, відповідачем не створено одне робоче місце для інваліда, незважаючи на те, що відповідний центр зайнятості повідомлявся про наявність вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів. До ТОВ «СРЗ» направлялися для працевлаштування інваліди, проте їм відмовлялося з посиланням на різні причини (не відповідає освіта, протипоказання згідно довідки МСЕК, не має досвіду роботи, зміни у штатному розписі, зайнятість створеного робочого місця іншою особою).

Доводи, викладені в касаційній скарзі, висновок апеляційного суду не спростовують.

Зокрема, відповідачем не заперечується той факт, що ним з різних причин відмовлялося в прийомі на роботу інвалідів, яких направляв центр зайнятості.

З урахуванням зазначеного, керуючись статями 211, 214 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя

У Х В А Л И В:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» на постанову Донецького апеляційного адміністративного суду від 2 серпня 2016 року у справі за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до товариства з обмеженою відповідальністю «СРЗ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Суддя М.М. Олексієнко