Ухвала суду № 61250814, 13.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 вересня 2016 р. Справа № 876/8479/15

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Заверухи О.Б.,

суддів Гінди О.М., Ніколіна В.В.,

за участю секретаря судового засідання Андрушківа І.Я.,

представника позивача Ворошилової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі за позовом Дрогобицької об'єднаної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про стягнення податкового боргу,-

В С Т А Н О В И В:

04.08.2014 року Дрогобицька об'єднана державна податкова інспекція Головного управління Міндоходів у Львівській області звернулася в суд з адміністративним позовом до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, в якому просила стягнути з відповідача на користь державного бюджету України заборгованість в сумі 165100,85 грн.

На обґрунтування позовних вимог зазначає, що за відповідачем рахується непогашений податковий борг в сумі 165100,85 грн. В зв'язку з тим, що відповідач не сплачував у встановлені строки податкові зобов'язання, Дрогобицькою ОДПІ складено та вручено податкову вимогу № 325 від 17.04.2012 року на суму 6551,09 грн., яка була отримана відповідачем. Податковий борг з часом збільшувався, а заходи щодо повного погашення податкового боргу відповідачем не здійснювались.

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року адміністративний позов задоволено повністю. Стягнено з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до бюджету податковий борг в сумі 165100,85 грн.

Постанова суду першої інстанції мотивована тим, що податковим органом за несплату узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, надіслано відповідачу податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення. Однак, відповідач доказів вжиття заходів щодо погашення заборгованості, яка є узгодженою, не надав, а тому така підлягає стягненню.

Не погодившись з вищенаведеною постановою, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та прийняти нову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Доводи апеляційної скарги обґрунтовують тим, що оскаржувана постанова є незаконною та необґрунтованою, прийнята з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, фізична особа-підприємець ОСОБА_2 перебуває на обліку як платник податків у Дрогобицькій об'єднаній державній податковій інспекції Головного управління Міндоходів у Львівській області(а.с.6-7).

Податковий борг відповідача на загальну суму 165 100,85 грн. складається з сум несплаченого податкового зобов'язання по орендній платі з фізичних осіб згідно договору розстрочення податкового боргу № 21 від 22.03.2012 року та рішення про розстрочення грошових зобов'язань № 21 від 22.03.2012 р., задекларованих зобов'язань у податковій декларації з плати за землю, нарахованих податковим повідомленням-рішенням та донарахованих штрафних санкцій(а.с.8).

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції прийшов до висновку про обгрунтованість позовних вимог.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно пункту 14.1.175 статті 14 Податкового кодексу України податковий борг-сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Згідно з пунктом 54.1. статті 54 Податкового кодексу України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Згідно з пунктом 57.1 статті 57 Податкового кодексу України платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до пункту 100.1 статті 100 Податкового кодексу України розстроченням, відстроченням грошових зобов'язань або податкового боргу є перенесення строків сплати платником податків його грошових зобов'язань або податкового боргу під проценти, розмір яких дорівнює розміру пені, визначеному пунктом 129.4 статті 129 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 100.6 статті 100 Податкового кодексу України розстрочені суми грошових зобов'язань або податкового боргу (в тому числі окремо - суми штрафних (фінансових) санкцій) погашаються рівними частками починаючи з місяця, що настає за тим місяцем, у якому прийнято рішення про надання такого розстрочення.

Відповідно до статті 16 Податкового кодексу України платники податків зобов'язані сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

У разі коли платник податків не сплачує узгодженої суми грошового зобов'язання в установлені законодавством строки, орган державної податкової служби надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Відповідно до статті 59 Податкового кодексу України ДПІ надіслала на адресу відповідача податкову вимогу, що належним чином отримана відповідачем.

Згідно з пунктом 95.1 статті 95 Податкового кодексу України контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Згідно з пунктом 87.11 статті 87 Податкового кодексу України орган стягнення звертається до суду з позовом про стягнення суми податкового боргу платника податку - фізичної особи. Стягнення податкового боргу за рішенням суду здійснюється державною виконавчою службою відповідно до закону про виконавче провадження.

З матеріалів справи слідує, що відповідачем не надано доказів вжиття заходів щодо погашення заборгованості.

Колегія суддів вважає помилковими доводи ФОП ОСОБА_2 щодо неузгодженості сум податкового зобов'язання.

Відповідно до пп. пп. 14.1.39, 14.1.175 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов'язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності, а податковий борг - це сума грошового зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгодженого платником податків або узгодженого в порядку оскарження, але не сплаченого у встановлений цим Кодексом строк, а також пеня, нарахована на суму такого грошового зобов'язання.

Підпунктом 14.1.136 цієї статті визначено, що орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Відповідно до ст. 36 цього Кодексу податковим обов'язком визнається обов'язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Згідно з ст. 38 цього Кодексу виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Відповідно до п. 57.1 ст. 57 цього Кодексу платник податків зобов'язаний самостійно сплатити суму податкового зобов'язання, зазначену у поданій ним податковій декларації, протягом 10 календарних днів, що настають за останнім днем відповідного граничного строку, передбаченого цим Кодексом для подання податкової декларації, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 56.11 ст. 56 цього Кодексу передбачено, що не підлягає оскарженню податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків.

Отже, податкове зобов'язання, самостійно визначене платником податків у податковій декларації, є узгодженим з дня подання такої податкової декларації.

З матеріалів справи слідує, що такі суми були визначені самим відповідачем у наявних в матеріалах справи деклараціях, а штрафні санкції були визначені податковим повідомленням-рішенням, яке не було оскаржене, а відтак такі суми були узгоджені(а.с.10, 15-20).

Щодо доводів апелянта про здійснення декларування податку за землю по факту завершення відповідного податкового періоду, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Підпунктами 14.1.136, 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що плата за землю - це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності; орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (далі у розділі XII - орендна плата).

Положеннями ст. 288 цього кодексу встановлено, що підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки, оформлений та зареєстрований відповідно до законодавства. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які укладають договори оренди землі, повинні до 1 лютого подавати контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки переліки орендарів, з якими укладено договори оренди землі на поточний рік, та інформувати відповідний контролюючий орган про укладення нових, внесення змін до існуючих договорів оренди землі та їх розірвання до 1 числа місяця, що настає за місяцем, у якому відбулися зазначені зміни.

Платником орендної плати є орендар земельної ділянки, а об'єктом оподаткування є земельна ділянка, надана в оренду. Розмір та умови внесення орендної плати встановлюються у договорі оренди між орендодавцем (власником) і орендарем.

Податковий період, порядок обчислення орендної плати, строк сплати та порядок її зарахування до бюджетів застосовується відповідно до вимог статей 285-287 цього розділу.

Відповідно до п. 285.1 ст. 285 цього Кодексу базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Згідно з п. п. 286.2, 286.4, 286.5, 286.6 ст. 286 цього Кодексу платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму податку щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають відповідному контролюючому органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями. Подання такої декларації звільняє від обов'язку подання щомісячних декларацій. При поданні першої декларації (фактичного початку діяльності як платника плати за землю) разом з нею подається довідка (витяг) про розмір нормативної грошової оцінки земельної ділянки, а надалі така довідка подається у разі затвердження нової нормативної грошової оцінки землі.

З системного аналізу норм податкового законодавства слідує, що платники плати за землю подають відповідному контролюючому органу податкову декларацію на поточний рік з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями, що і було зроблено самим відповідачем.

За таких обставин колегія суддів приходить до висновку про помилковість твердження апелянта, що декларування податку за землю здійснюється по факту завершення відповідного податкового періоду.

Беручи до уваги відсутність сплати узгоджених податкових зобов'язань по орендній платі за землю ФОП ОСОБА_2 (на час прийняття судом першої інстанції оскаржуваної постанови), колегія суддів приходить до висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог податкового органу.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та прийняв постанову з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржувану постанову слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 160, 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 254 КАС України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову Львівського окружного адміністративного суду від 29 жовтня 2014 року у справі № 813/5443/14 - без змін.

Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.Б. Заверуха

Судді: О.М. Гінда

В.В. Ніколін