Постанова № 61250455, 08.09.2016, Черкаський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року справа № 823/1056/16 м. Черкаси

09 год. 55 хв.

Черкаський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Тимошенко В.П.,

за участю:

секретаря судового засідання - Цаплі І.Ю.,

позивача - ОСОБА_1,

представника позивача - ОСОБА_2 (за договором),

представника відповідача - Кожушко Н.В. (за довіреністю),

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до прокуратури Черкаської області про поновлення на публічній службі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди,

встановив:

04 серпня 2016 року до суду з позовною заявою звернувся ОСОБА_1, в якій просить:

- поновити ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1) на посаді першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури з 05.07.2016 шляхом скасування наказу прокурора Черкаської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 05.07.2016 №205 к;

- стягнути з прокуратури Черкаської області (бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1) середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 липня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі;

- стягнути з прокуратури Черкаської області (бул. Шевченка, 286, м. Черкаси, 18000, ідентифікаційний код НОМЕР_1) на користь ОСОБА_1 (ідентифікаційний код НОМЕР_1, проживаючий за адресою: АДРЕСА_1) моральну шкоду в розмірі 28627,85 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 перебував на публічній службі, обіймаючи різні посади в органах прокуратури Черкаської області. Наказом прокурора Черкаської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 30.05.2016 №205к ОСОБА_1 звільнено з посади першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури Черкаської області та з органів прокуратури. Позивач вважає своє звільнення незаконним та протиправним. Вважаючи своє звільнення протиправним, позивач вказує на порушення відповідачем вимог Дисциплінарного статуту прокуратури України та порушення процедури звільнення. Зокрема зазначив, що в оскаржуваному наказі відповідачем дисциплінарний проступок ототожнено зі злочином, а так як на час винесення оскаржуваного наказу його вина у вчиненні інкримінованого злочину доведена не була, а отже даний наказ винесений з порушенням презумпції невинуватості, гарантованої ст. 62 Конституції України.

В судовому засіданні позивач та його представник підтримали адміністративний позов та надали пояснення, аналогічні викладеним у позові.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечувала проти задоволення адміністративного позову, надала заперечення на нього, а також зазначила, що за результатами проведеного службового розслідування встановлено обставини, які засвідчують, що ОСОБА_1 вчинено дисциплінарний проступок, який порочить звання працівника прокуратури, а саме: встановлено, що ОСОБА_1, діючи усупереч інтересам служби, вимагав у ОСОБА_4 надати йому неправомірну вигоду у розмірі 500 доларів США, за вирішення питання про повернення автомобіля. Цей проступок належним чином зафіксовано, йому надано вичерпну оцінку в ході проведення службового розслідування, за результатами якого до ОСОБА_1 застосовано один з видів дисциплінарної відповідальності - звільнення. Доводи позивача про те, що порушення кримінального провадження не є підставою для звільнення, і воно можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, є помилковими. Відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.

Суд, заслухавши пояснення позивача, представників сторін, дослідивши матеріали справи та оцінивши письмові докази, приходить до такого.

Вирішуючи позовні вимоги щодо визнання протиправним та скасування вищевказаного наказу про звільнення позивача та поновлення його на посаді, суд зважає на таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.43 Закону України «Про прокуратуру» прокурора може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності у порядку дисциплінарного провадження, зокрема, з таких підстав: вчинення дій, що порочать звання прокурора і можуть викликати сумнів у його об'єктивності, неупередженості та незалежності, у чесності та непідкупності органів прокуратури.

Згідно з ч.2 ст.43 цього Закону притягнення прокурора до дисциплінарної відповідальності не виключає можливості притягнення його до адміністративної чи кримінальної відповідальності у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 3 Дисциплінарного статуту прокуратури України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 06.11.1991 N 1796-XII, на підставі статті 48 Закону України «Про прокуратуру» цей Статут встановлює порядок заохочення та притягнення до дисциплінарної відповідальності прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових і інших установ прокуратури, які мають класні чини.

Відповідно до частини третьої статті 48 Закону за порушення закону, неналежне виконання службових обов'язків чи скоєння ганебного вчинку прокурори і слідчі несуть відповідальність згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України, який затверджується Верховною Радою України.

Положеннями статті 46-2 Закону передбачено, що прокурори і слідчі можуть бути звільнені з роботи на загальних підставах, передбачених законодавством про працю.

Прокурори і слідчі підлягають звільненню з органів прокуратури, у тому числі з позбавленням класного чину, зокрема, у випадку порушення «Присяги працівника прокуратури»; притягнення до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури України.

Згідно положень статті 46 Закону особи, вперше призначені на посади старших прокурорів та прокурорів прокуратур, слідчих прокуратури, приймають «Присягу працівника прокуратури» такого змісту: «Я, (прізвище, ім'я, по батькові) вступаючи на службу в прокуратуру, присвячую свою діяльність служінню Українському народові і Українській державі та урочисто присягаю: неухильно додержуватися Конституції, законів та міжнародних зобов'язань України; сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню верховенства права, законності та правопорядку; захищати права і свободи людини та громадянина, інтереси суспільства і держави; постійно вдосконалювати свою професійну майстерність, бути принциповим, чесно, сумлінно і неупереджено виконувати свої обов'язки, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури. Усвідомлюю, що порушення Присяги несумісне з подальшим перебуванням в органах прокуратури».

Із аналізу тексту Присяги слідує, що в основі поведінки працівника прокуратури закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, недодержання яких утворює факт порушення Присяги; складаючи Присягу, особа покладає на себе не тільки певні службові зобов'язання, але й моральну відповідальність за їх виконання. Відтак, як порушення Присяги слід розуміти скоєння державним службовцем проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов'язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету державного органу та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов'язків.

Відповідно до положень статті 48-1 Закону прокурори і слідчі прокуратури зобов'язані неухильно дотримуватися вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури у своїй службовій діяльності та поза нею. Порушення прокурором і слідчим прокуратури вимог Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до статей 4, 15 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28 листопада 2012 року № 123, професійна діяльність працівників прокуратури ґрунтується, зокрема, на принципі зразковості поведінки та дисциплінованості, який полягає у тому, що при виконанні службових обов'язків працівник прокуратури має дотримуватися загальноприйнятих норм моралі та поведінки, бути взірцем добропорядності, вихованості і культури. Порушення трудової та виконавської дисципліни, непристойна поведінка є неприпустимими для працівника прокуратури і тягнуть за собою у відповідних випадках передбачену законом відповідальність.

Статтями 1, 2 Статуту передбачено, що відповідно до Закону України «Про прокуратуру» Генеральний прокурор України та підлеглі йому прокурори здійснюють вищий нагляд за додержанням і правильним застосуванням законів. Важливою передумовою успішного виконання покладених на прокуратуру функцій є компетентність та особиста дисципліна прокурорів і слідчих прокуратури.

Працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя.

Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоду інтересам держави та суспільства.

Згідно статті 8 Статуту дисциплінарні стягнення до прокурорсько-слідчих працівників, а також працівників навчальних, наукових та інших установ прокуратури застосовується за невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків або за проступок, який порочить його як працівника прокуратури.

Дисциплінарними стягненнями, відповідно до статті 9 Статуту, є догана; пониження в класному чині; пониження в посаді; позбавлення нагрудного знаку «Почесний працівник прокуратури України»; звільнення; звільнення з позбавленням класного чину.

Згідно статті 11 Статуту дисциплінарне стягнення має відповідати ступеню вини та тяжкості проступку. Прокурор, який вирішує питання про накладення стягнення, повинен особисто з'ясувати обставини проступку та одержати письмове пояснення від особи, яка його вчинила. В разі необхідності може бути призначено службову перевірку.

Системний аналіз наведених норм свідчить на користь висновку, що і порушення Присяги, і дисциплінарне правопорушення можуть бути наслідком недотримання, порушення державним службовцем як правових, так і етичних (моральних) засад проходження публічної служби; звільнення працівника прокуратури за порушення Присяги є найсуворішою санкцією відповідальності прокурора, який вчинив діяння, несумісне з посадою; неможливість застосування до прокурора більш помірних дисциплінарних стягнень, визначених статтею 9 Статуту, має бути мотивованою.

Передумовою звільнення прокурора за порушення за скоєння проступку, який порочить його як працівника прокуратури, мають бути порушення, встановлені внаслідок ретельного службового розслідування, порядок проведення якого регулюється Інструкцією про порядок проведення службових розслідувань (перевірок) в органах прокуратури України, затвердженою наказом Генерального прокурора України від 24 вересня 2014 року № 104, у ході якого належними та допустимими доказами має підтвердитись факт скоєння особою вчинку, направленого проти інтересів служби, який суперечить покладеним на неї обов'язкам, підриває довіру до неї як до носія влади, що призводить до приниження державного органу та унеможливлює подальше виконання особою своїх обов'язків.

Відповідно до пункту 1.2 Інструкції № 104 службове розслідування (перевірка) - це комплекс заходів, які проводяться у випадках скоєння працівниками прокуратури ганебних вчинків - кримінальних, корупційних правопорушень, керування транспортними засобами у стані алкогольного чи наркотичного сп'яніння або відмови від проходження огляду з метою виявлення стану сп'яніння, порушення Присяги працівника прокуратури, а також за фактами порушень виконавської та трудової дисципліни, неправомірного втручання у службову діяльність працівників прокуратури, передбачених цією Інструкцією.

Метою службових розслідувань (перевірок) є швидке, всебічне, повне та неупереджене з'ясування обставин, за яких скоєно ганебні вчинки, допущено неправомірне втручання у службову діяльність працівників прокуратури, посягання на їх життя, здоров'я та майно, виявлення причини і умов, що їм сприяли, зміцнення службової дисципліни та попередження правопорушень серед особового складу.( пункт 1.3. Інструкції № 104)

Відповідно до пункту 1.4 Інструкції № 104 службові розслідування (перевірки) проводяться незалежно від проведення стосовно працівників прокуратури досудового розслідування у кримінальних провадженнях, здійснення проваджень у справах про адміністративні правопорушення.

Підставами для проведення службового розслідування (перевірки) є: невиконання або неналежне виконання працівниками прокуратури своїх службових обов'язків що призвело до порушення законних прав і свобод громадян та інтересів держави; інші грубі порушення закону, трудової та виконавської дисципліни, Присяги працівника прокуратури і Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, які дискредитують їх як працівників прокуратури шкодять авторитету органів прокуратури; доручення Генерального прокурора України, його заступників про проведення службового розслідування (перевірки), рапорту працівника прокуратури, яким у ході виконання службових обов'язків одержано інформацію про вчинення прокурорсько-слідчими працівниками діянь, передбачених пунктами 2.1.1-2.1.12 цієї Інструкції (пп. пп. 2.1.11, 2.1.12, 2.1.13 п. 2.1., пп.2.2.2 п. 2.2 Інструкції № 104)

Відповідно до пункту 3.4 Інструкції № 104 про призначення службового розслідування (перевірки) уповноваженим керівником органів прокуратури видається розпорядження, у якому визначається склад комісії (голова та члени), підстава, мета та строки його проведення, прізвище, ім'я, по батькові особи щодо якої проводиться розслідування, та її посада.

Службове розслідування (перевірка) проводиться в строк не більше одного місяця з дня його призначення (пункт 3.5 Інструкції № 104).

Суд зазначає, що Інструкція №104 не містить приписів про повідомлення особи щодо якої проводиться перевірка про її початок.

Підпунктом 6.2.12 Інструкції № 104 передбачено, що не пізніше наступного робочого дня після затвердження керівником висновку службового розслідування (перевірки) голова та члени комісії зобов'язані повідомити про його завершення особу, стосовно якої воно проведено, про що зробити відповідну відмітку.

Відповідно до пункту до 9.1. Інструкції №104 працівник прокуратури, щодо якого проводиться службове розслідування (перевірка), може бути відсторонений від виконання службових обов'язків за займаною посадою із збереженням посадового окладу, передбачених надбавок і виплат.

Як свідчать матеріали справи, оскаржуваний наказ про звільнення ОСОБА_1 видано на підставі службового розслідування, проведеного комісією прокуратури Черкаської області відповідно до наказу прокурора Черкаської області №77 від 21.03.2016, винесеного на підставі рапорту прес-секретаря прокурора області ОСОБА_6 про публікацію в засобах масової інформації відомостей щодо скоєння ганебного вчинку першим заступником керівника Золотоніської місцевої прокуратури молодшим радником юстиції ОСОБА_1 (а.с.114 том №1).

З матеріалів службового розслідування, копії яких долучені до матеріалів справи, вбачається, що в ході цього розслідування було встановлено, що управлінням з розслідування у кримінальних провадженнях стосовно працівників прокуратури та інформаційної безпеки Генеральної прокуратури України за матеріалами Служби безпеки України розпочато та здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42016000000000527, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 19.02.2016 за ч.3 ст.368 КК України. Вивченням матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_1 вимагав у ОСОБА_4 надати йому неправомірну вигоду у розмірі 500 доларів США, шляхом зарахування грошових коштів на картковий рахунок у АТ «Райффайзен Банк Аваль» на ім'я ОСОБА_8, за вирішення питання про повернення автомобіля.

Одночасно, на виконання вимог п. 9 Інструкції №104, наказом прокурора Черкаської області від 21.03.3016 №81к на час проведення службового розслідування першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури ОСОБА_1 відсторонено від виконання службових обов'язків.

За результатами службового розслідування складено висновок, який 11.04.2016 затверджено прокурором Черкаської області та відповідно до якого, відомості про вчинення першим заступником керівника Золотоніської місцевої прокуратури молодшим радником юстиції ОСОБА_1 проступку, який порочить його як працівника прокуратури та завдало шкоди авторитету органів прокуратури, знайшли свої об'єктивні підтвердження.

15.04.2016 листом №11-327 вих-16 ОСОБА_1 повідомлено, що службове розслідування, яке призначене наказом прокурора Черкаської області від 21.03.2016 №77 за скоєння ним ганебного вчинку закінчено і з Висновками службового розслідування він може ознайомитися у відділі з кадрами прокуратури області (а.с.112 том №2).

29.04.2016 листом №11-352 вих.16 ОСОБА_1 повторно повідомлено, що службове розслідування, яке призначене наказом прокурора Черкаської області від 21.03.2016 №77 за скоєння ним ганебного вчинку закінчено і з Висновками службового розслідування він може ознайомитися у відділі з кадрами прокуратури області (а.с.113 том №2).

Крім того ОСОБА_1 було достеменно відомо про те, що службове розслідування завершено та затверджено висновок, про що свідчить письмове звернення його представника ОСОБА_2 від 27.04.2016.

При цьому під час службового розслідування, ОСОБА_1 від надання пояснень з приводу вчиненого проступку у ході службового розслідування відмовився, про що позивачем власноручно написано заяву від 22.03.2016, в якій він відмовляється надати пояснення з мотивів поганого самопочуття та перебування на лікуванні у неврологічному відділенні КЗ «Третя Черкаська міська лікарня швидкої медичної допомоги» (а.с.209 том №1) та від 01.04.2016, в якому він відмовився від надання пояснень, мотивуючи тим, що повернення (неповернення) транспортного засобу не належить до його компетенції (а.с. 2010 том №1).

Крім того, скориставшись правами, передбаченими ст.63 Конституції України, ОСОБА_1 відмовився від дачі показів, що підтверджується протоколом допиту ОСОБА_1 в якості підозрюваного (а.с.55 том№2).

Службове розслідування проведено відповідно до вимог Дисциплінарного статуту прокуратури України, Інструкції про прядок проведення службових розслідувань в органах прокуратури України.

Посилання позивача, що порушення кримінальної справи не є підставою для звільнення, а звільнення можливе лише за наявності обвинувального вироку суду, що набрав законної сили, є безпідставними, оскільки відсутність кримінальної відповідальності за вчинення певних дій не є тотожним із застосуванням до позивача дисциплінарної відповідальності за вчинення дій, які дискредитують звання працівника прокуратури.

З положень статті 2 Дисциплінарного статуту прокуратури України вбачається, що працівники прокуратури повинні мати високі моральні якості, бути принциповими і непримиренними до порушень законів, поєднувати виконання своїх професійних обов'язків з громадянською мужністю, справедливістю та непідкупністю. Вони повинні особисто суворо додержувати вимог закону, виявляти ініціативу в роботі, підвищувати її якість та ефективність і сприяти своєю діяльністю утвердженню верховенства закону, забезпеченню демократії, формуванню правосвідомості громадян, поваги до законів, норм та правил суспільного життя. Будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Вимогами статті 12 цього Статуту передбачено, що дисциплінарне стягнення застосовується протягом місяця з дня виявлення проступку, не рахуючи часу службової перевірки, тимчасової непрацездатності працівника та перебування його у відпустці, але не пізніше одного року з дня вчинення проступку.

Зазначені вимоги Статуту дотримано, оскільки дисциплінарне стягнення застосовано в межах строків, передбачених статтею 12 вищевказаного Статуту.

Відповідно до ч.2 ст.16 Кодексу професійної етики та поведінки працівників прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора України від 28.11.2012р. №123, прокурор має неухильно дотримуватись обмежень і заборон, передбачених антикорупційним законодавством, не допускати будь-яких проявів корупції.

Згідно з ч. ч. 1, 3 ст.18 цього ж Кодексу працівник прокуратури не має права використовувати своє службове становище в особистих інтересах або в інтересах інших осіб. Працівнику прокуратури слід уникати особистих зв'язків, фінансових і ділових взаємовідносин, що можуть вплинути на неупередженість і об'єктивність виконання професійних обов'язків, скомпрометувати високе звання працівника прокуратури, не допускати дій, висловлювань і поведінки, які можуть зашкодити його репутації та авторитету прокуратури, викликати негативний громадський резонанс.

Згідно Присяги працівника прокуратури працівник прокуратури, серед іншого, зобов'язаний сумлінним виконанням своїх службових обов'язків сприяти утвердженню законності та правопорядку, з гідністю нести високе звання працівника прокуратури.

За змістом приписів ч.2 ст.2 Дисциплінарного статуту прокуратури України будь-які порушення прокурорсько-слідчими працівниками законності та службової дисципліни підривають авторитет прокуратури, завдають шкоди інтересам держави та суспільства.

Відповідно до п 3.7 наказу Генерального прокурора України від 22.09.2014р. №17гн «Про організацію роботи з питань внутрішньої безпеки в органах прокуратури України» за порушення прокурором або слідчим Присяги працівника прокуратури необхідно невідкладно вживати заходів щодо звільнення його з органів прокуратури.

Наведені норми законодавства та встановлені службовим розслідуванням обставини засвідчують, що позивачем вчинено проступок, який порочить працівника прокуратури. Цей проступок належним чином зафіксовано, йому надано вичерпну оцінку в ході проведення службового розслідування, за результатами якого до ОСОБА_1 застосовано один з видів дисциплінарної відповідальності - звільнення.

Враховуючи викладене, підстави звільнення позивача відображені у вказаному наказі, характер накладеного дисциплінарного стягнення, відповідають ступеню вини та характеру вчиненого позивачем проступку, отже правові підстави для задоволення позовної вимоги про поновлення ОСОБА_1 на посаді першого заступника керівника Золотоніської місцевої прокуратури з 05.07.2016 шляхом скасування наказу прокурора Черкаської області «Про притягнення до дисциплінарної відповідальності» від 05.07.2016 №205 к відсутні.

Вимога щодо стягнення з прокуратури Черкаської області на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу, починаючи з 05 липня 2016 року і до моменту фактичного поновлення на публічній службі також не підлягає задоволенню, оскільки є похідною від позовної вимоги №1.

Щодо позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд зазначає таке.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

За змістом статей 23 та 1167 Цивільного кодексу України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок душевних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до підпункту 2 частини 3 статті 23 Цивільного кодексу України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Таким чином, виходячи з наведених норм матеріального права, суд вважає, що обставинами справи не підтверджено та позивачем не надано належних обґрунтувань, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір заявленої до відшкодування моральної шкоди.

Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності (пункт 13 в редакції постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5).

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору (Абзац 2 пункту 5 в редакції Постанови Пленуму Верховного Суду України від 25.05.2001 № 5).

Враховуючи те, що позивачем не надано до суду належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, а судом таких фактів при розгляді справи по суті встановлено не було, суд вважає за необхідне відмовити у задоволенні адміністративного позову в частині позовних вимог про стягнення з прокуратури Черкаської області моральної шкоди в розмірі 28627,85 грн.

Згідно вимог частини 1 статті 11 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а частиною 1 статті 71 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частинами 1 та 2 статті 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що відповідач довів, що під час вчинення дій, з приводу яких подано позов, він діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, а тому вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного суд приходить до висновку, що адміністративний позов задоволенню не підлягає в повному обсязі.

Керуючись статтями 56, 58, 86, 94, 159, 162, 163, 254 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Апеляційна скарга може бути подана до Київського апеляційного адміністративного суду через Черкаський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя В.П. Тимошенко

Повний текст постанови виготовлено 13 вересня 2016 року