Постанова № 61250098, 30.08.2016, Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 серпня 2016 року 810/75/16

Суддя Київського окружного адміністративного суду Брагіна О.Є., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління МВС України у Луганській області про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернулась до суду в порядку оскарження бездіяльності ГУ МВС України у Луганській області в частині порушення відносно неї порядку проведення службового розслідування, пред'явивши вимоги про зобов'язання видати їй витяг з наказу про звільнення від 31.07.2015 р. №267о/с, трудову книжку та внесення зміни до наказу з п. 64 «є» на п. 64 «ж» Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, з одночасним стягненням на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу за затримку видачі трудової книжки з 01.08.2015 р. по фактичний день її одержання та моральної шкоди у розмірі 1000 грн.

До початку розгляду справи позивачка заявлені вимоги зменшила, просила залишити без розгляду її вимогу, викладену у п.1 резолютивної частини позову щодо визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС України у Луганській області в частині порушення порядку проведення відносно неї службового розслідування (а.с.21-22).

Позовні вимоги обґрунтувала порушенням відповідачем її трудових прав та зазначила, що нею, 19.05.2015 р., було подано рапорт про звільнення із органів внутрішніх справ за сімейними обставинами першому заступнику начальника ГУ МВС України у Луганській області Усманову Р.О., який погодив його датою звільнення 19.05.2015 р. Оригінал рапорту із службовим посвідченням та жетоном вона віддала співробітникам відділу кадрів ГУ МВС України у Луганській області, які прийняли вказані документи та повідомили, що підготують наказ про звільнення з направленням його копії позивачці.

Проте, 26.05.2015 р. до неї зателефонували співробітники відділу кадрів управління та заявили, що до рапорту про звільнення були внесені зміни в частині дати звільнення і, що вона повинна відпрацювати 2 місяці.

28.05.2015 р., нею на адресу начальника ГУ МВС України у Луганській області була подана скарга на дії співробітників ГУ МВС України у Луганській області, в якій вона вимагала звільнити її з органів внутрішніх справ датою 19.05.2015 р.

Крім того, в телефонному режимі працівником управління кадрового забезпечення ГУ МВС України у Луганській області її було повідомлено про проведення відносно неї службового розслідування за фактом невиходу на службу.

04.12.2015 р., вона одержала лист від відповідача датований 06.11.2015 р. №6/2-4988, яким її було поставлено до відома, що наказом від 31.07.2015 р. №267 о/с її звільнено з органів внутрішніх справ за п. 64 «є» Положення про проходження служби РНС ОВС України, а саме за невихід на службу після відпустки.

Позивачка визнає, що про порушення своїх прав дізналася 04.12.2015 р. з листа ГУ МВС у Луганській області від 06.11.2015 р., який згідно поштового відтиску на конверті був відправлений 24.11.2015 р. Вважає, що проведеним звільненням були грубо порушені її права, зокрема право на звільнення за власним бажанням, у зв'язку з чим звернулася до суду із позовом.

У судовому засіданні 15.05.2016 р. представник позивачки заявлені нею вимоги зменшив, просив виключити із розгляду судом вимогу про визнання протиправною бездіяльності ГУ МВС України у Луганській області в частині порушення порядку проведення службового розслідування відносно ОСОБА_1, решту вимог підтримав та просив їх задовольнити.

Уповноважений представник відповідача до суду не прибув, засобами поштового зв'язку надіслав заперечення на позовну заяву разом із витребуваними судом документами та клопотанням про залишення позову без розгляду.

Відповідно до ч.6 ст.128 КАСУ, суд здійснив розгляд даної справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши подані документи та матеріали, встановивши фактичні обставини справи у співставленні із обставинами, якими обґрунтовано позовні вимоги, з наданням їм відповідної правової оцінки, суд приходить до висновку про необхідність часткового задоволення заявлених вимог, з огляду на таке:

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, проходила службу в органах внутрішніх справ, а саме Жовтневому РВ ЛМУ ГУ МВС України у Луганській області. Остання посада -слідчий відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу. З травня 2009 р. перебувала у відпустці по догляду за дитиною. 17.05.2015 р. закінчувався термін відпустки і позивачка повинна була вийти на службу 18 травня 2015 р. на приступити до виконання покладених на неї обов'язків.

25.05.2015 р., позивачка прибула до місця дислокації ГУ МВС України у Луганській області м.Сєвєродонецьк та надала до кадрового відділу СУ ГУ МВС рапорт на звільнення за сімейними обставинами із датою написання 19.05.2015 р., адресованого начальнику ГУ МВС України у Луганській області генерал-лейтенанту Науменко П.В. із резолюцією першого заступника начальника ГУ МВС Усманова Р.Н. «згоден». Разом із рапортом були подані пояснення позивачки та довідка із Ірпінської дитячої лікарні.

Із доданих до рапорту пояснень ОСОБА_1 з датою їх підписання 19.05.2015 р. слідує, що остання визнає факт несвоєчасного прибуття до місця служби та пояснює це хворобою сина та затримкою у часі, необхідною для переїзду в м. Сєвєродонецьк.

Після подачі рапорту на звільнення з резолюцією першого заступника глави ГУ МВС України у Луганській області Усманова Р.А. до відділу кадрового забезпечення та здачі жетона та службового посвідчення позивачка до місця служби не поверталася, усні вимоги керівництва відповідача щодо необхідності відпрацювання на протязі трьох місяців ігнорувала, так як вважає, що між нею та ГУ МВС України у Луганській області була досягнута домовленість про звільнення датою написання рапорту 19.05.2015 р., тому не визнає свого обов'язку несення служби на протязі трьох місяців в установі відповідача.

Із рапорту слідчого СУ ГУ МВС у Луганській області лейтенанта міліції Веренич Ю.І. від 27.05.2015 р слідує, що 27.05.2015 р. позивачку було повідомлено про необхідність прибути до м.Сєвєродонецька Луганської області з метою поновлення на посаді слідчого після відпустки та необхідністю відпрацювання 3х місяців. Одночасно ОСОБА_1 була попереджена про можливість проведення службового розслідування відносно неї, у разі невиходу на службу.

Із рапорту слідчого СУ ГУ МВС у Луганській області лейтенанта міліції Веренич Ю.І. від 06.07.2015 р. вбачається, що ОСОБА_1 звернулась із рапортом від 19.05.2015 р. до керівництва ГУ МВС у Луганській області, яким було погоджено її звільнення за умови відпрацювання та зазначено, що у телефонній розмові остання повідомила працівника відповідача, що не збирається виходити на службу та відпрацьовувати будь-який час.

Із рапорту працівника міліції від 07.07.2015 р. слідує, що ОСОБА_1 була попереджена про проведення відносно неї службового розслідування.

Із рапорту працівника міліції від 08.07.2015 р. вбачається, що позивачку було повідомлено про проведення відносно неї службового розслідування та запропоновано надати пояснення з приводу невиходу на службу, але остання відмовилась та заявила, що пояснень надавати не збирається та телефонувати їй більше не потрібно.

Згідно наданих відповідачем актів про невихід на служби факти прогулів ОСОБА_1 зафіксовані комісією ГУ МВС України у Луганській області: 19.05.2015 р.; 20.05.2015 р.; 27.05.2015 р.; 03.06.2015 р.; 10.06.2015 р.; 17.06.2015 р.; 24.06.2015 р.; 01.07.2015 р.

Крім того, СУ ГУ МВС України у Луганській області були направлені запити в порядку одержання інформації про можливе перебування позивачки в період її невиходу на службу на лікуванні у різних медичних установах:

- до поліклінічного відділення Ірпінської дитячої міської лікарні від 04.06.2015 р. №4/2676 у період з 16.05.2015 р. по 08.06.2015 р.

- повторно до поліклінічного відділення Ірпінської дитячої міської лікарні 10.06.2015 р. №4/2775.

19.06.2015 р., до відповідача надійшла відповідь згідно якої повідомлялось, що ОСОБА_1 лікарняний лист не надавався, так як остання перебувала у відпустці по догляду за дитиною до досягнення нею 6 річного віку (до 16.05.2015 р. включно).

07.07.2015 р., до поліклінічного відділення Ірпінської дитячої міської лікарні було повторно направлено запит №4/4022 щодо перебування останньої на лікарняному у цьому медичному закладі.

08.07.2015 р., до СУ ГУ МВС України у Луганській області надійшла відповідь, що позивачка у цьому медичному закладі не перебувала на лікарняному та за медичною допомогою не зверталась.

Також згідно листа КЗ «Ірпінський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» Ірпінської міської ради Київської області №191 дитина ОСОБА_1 до кінця травня 2015 р. відвідувала дитячий садок.

За даними довідки ГУ МВС України у Луганській області від 08.07.2015 р. №20/223 ОСОБА_1 з 16.05.2015 р. по дату надання відповіді на лікуванні в ГУ МВС України у Луганській області не знаходилась, за медичною допомогою не зверталась.

Відповідно наданих до суду копій скарг ОСОБА_1 від 05.06.2015 р., 02.09.2015 р.; 15.10.2015 р. вбачається, що остання систематично зверталась до різних установ та посадових осіб, висловлючи свою незгоду та обурення з приводу звільнення її за порушення дисципліни.

Із наданих копій відповідей на ім'я ОСОБА_1, представлених відповідачем 02.07.2015 р. №6/2-3417; 05.08.2015 р. № 6/2-2788; 06.08.2015 р. №6/1-601; 25.09.2015 р.№6/1-716; 06.11.2015 р. №6/2-4988 видно, що керівництво ГУ МВС України у Луганській області регулярно повідомляло позивачку як про факт її звільнення із займаної посади, так і про початок службового розслідування відносно неї та його результат.

06.07.2015 р., наказом начальника ГУ МВС України у Луганській області №1767 було призначено проведення службового розслідування за фактом порушення службової дисципліни слідчим відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку СВ Жовтневого РВ ЛМУ ГУ МВС України капітаном міліції ОСОБА_1

Згідно висновку про результати службового розслідування, затвердженого т.в.о. начальника СУ ГУ МВС України у Луганській області полковником міліції Р.М. Гупал встановлені дні невиходу на службу позивачки визнано прогулом та запропоновано за порушення службової дисципліни (ст.7 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ України, Правил поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України 22.02.2012 р. №155, що виразилося у тривалому невиході на службу без поважних причин під час проведення АТО) клопотати перед керівництвом ГУ МВС України у Луганській області про звільнення її з ОВС України за порушення службової дисципліни.

Наказом т.в.о. начальника СУ ГУ МВС України у Луганській області від 09.07.2015 р. №179 ОСОБА_1 була звільнена з органів внутрішніх справ за грубе порушення службової дисципліни. У наказі також було зазначено, що незважаючи на постійні вимоги керівництва МВС, ГУ МВС України в Луганській області щодо обов'язку дотримання службової дисципліни та належного виконання своїх функціональних обов'язків співробітника органів внутрішніх справ, ОСОБА_1 була відсутня на службі на протязі тривалого часу без поважних причин, чим порушила вимоги ст.7 Дисциплінарного статуту, Правила поведінки та професійної етики осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ України, затверджених наказом МВС України 22.02.2012 р. №155.

31.07.2015 р., наказом №267о/с Головного управління МВС України у Луганській області капітана міліції ОСОБА_1 -слідчого відділення розслідування злочинів лінії карного розшуку слідчого відділу Жовтневого РВ ЛМУ ГУ МВС України у Луганській області звільнено за п. 64 «є» (порушення дисципліни) Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України.

За таких обставин позивачка оскаржила дії та рішення відповідача про притягнення її до дисциплінарної відповідальності у вигляді звільнення з органів внутрішніх справ, як такі, що суперечать вимогам чинного законодавства та не відповідають дійсним обставинам справи.

Надаючи правової оцінки відносинам, що склалися між сторонами, суд звертає увагу на таке:

правовідносини, пов'язані з проходженням та звільненням з публічної служби органів внутрішніх справ регулюються законодавством у сфері проходження служби, а саме Законом України "Про міліцію" від 20.12.1990 р. №565-XII, Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 р. №114 та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України, затвердженим Законом України від 22.02.2006 року, що були чинними на момент існування спірних відносин.

Відповідно до ст.1 Закону №565-XII міліція в Україні- державний озброєний орган виконавчої влади, який захищає життя, здоров'я, права і свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства і держави від протиправних посягань.

Стаття 18 Закону встановлює, що порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ, затвердженим постановою КМ УРСР від 29.07.1991 р № 114 та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України.

Статтею 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою з'ясування всіх обставин дисциплінарного проступку, вчиненого особою рядового або начальницького складу, начальник призначає службове розслідування. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення начальником. У разі необхідності цей термін може бути продовжено начальником, який призначив службове розслідування, або старшим прямим начальником, але не більш як на один місяць. Порядок проведення службового розслідування встановлюється міністром внутрішніх справ України. Наказом МВС України від 12.03.2013 р. №230 була затверджена Інструкція про порядок проведення службових розслідувань в органах внутрішніх справ України, зареєстрована в Мін'юсті України 02.04.2013 р. за №541/23073.

06.07.2015 р., з метою з'ясування обставин дисциплінарного проступку, вчиненого позивачкою було призначено службове розслідування, при проведенні якого встановлено факт систематичного невиходу ОСОБА_1 на службу без поважних причин з 18.05.2015 р. по день проведення службового розслідування, тобто, скоєння прогулу, що підтверджується складеним та затвердженим висновком від 08.07.2015 р.

Частиною 5 ст. 25 Закону України "Про міліцію" встановлено, що службова особа міліції, яка порушила вимоги закону або неналежно виконує свої обов'язки, несе відповідальність у визначеному порядку.

Пунктом 64 «є» Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ №114 передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за порушення дисципліни.

Відповідно до статті 5 Дисциплінарного статуту органів внутрішніх справ, за вчинення дисциплінарних проступків особи рядового і начальницького складу несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. Підставою для притягнення працівника до дисциплінарної відповідальності є порушення дисципліни або вчинення дисциплінарного проступку.

Нормами Дисциплінарного статуту встановлюється сутність службової дисципліни, обов'язки осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ України стосовно її дотримання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, порядок і права начальників щодо їх застосування, а також порядок оскарження дисциплінарних стягнень.

Згідно ст.1 Закону України "Про Дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України" № 3460-IV службова дисципліна - це дотримання особами рядового і начальницького складу Конституції і законів України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів та інших нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України підпорядкованих йому органів і підрозділів та Присяги працівника органів внутрішніх справ України.

Стаття 2 Дисциплінарного статуту визначає, що дисциплінарний проступок є невиконання чи неналежне виконання особою рядового і начальницького складу службової дисципліни.

Нормами Закону України "Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ України", Положенням про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ не визначено поняття «прогул».

Натомість п. 4 ст. 40 КзпПУ передбачено звільнення у випадках прогулу (в тому числі відсутності на роботі більше трьох годин протягом робочого дня) без поважних причин.

Пунктом 24 постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику розгляду судами трудових спорів" від 6 листопада 1992 року за №9 визначено, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин безперервно або сумарно протягом робочого дня без поважних причин.

З наведеного слідує, що прогулом визнається відсутність працівника на роботі, як протягом усього робочого дня, так і більше трьох годин без поважних причин.

Як вбачається із актів невиходу на службу ОСОБА_1 була відсутня на службі без поважних причин 18.05.2015 р.; 20.05.2015 р.; 27.05.2015 р.; 03.06.2015 р.; 10.06.2015 р.; 17.06.2015 р.; 24.06.2015 р.; 01.07.2015 р.

Крім встановлення самого факту відсутності працівника на роботі більше трьох годин протягом робочого дня, визначальним фактором для вирішення питання про законність звільнення з роботи є встановлення поважності причин відсутності (рішення Верховного Суду України від 19 жовтня 2011 р.).

Законодавством не передбачено перелік обставин, за наявності яких прогул уважається вчиненим з поважних причин тому, вирішуючи питання про поважність причин відсутності працівника на роботі, звільненого за п.4 ч.1 ст.40 КЗпП, суди повинні виходити з конкретних обставин і враховувати будь-які докази із числа, передбачених ст.57 ЦПК (рішення Верховного суду України від 19 жовтня 2011 р.).

Як на підставу поважності причин невиходу на службу позивачка зазначає, що 19.05.2015 р. нею було погоджено з першим заступником начальника ГУ МВС України у Луганській області Усмановим Р.О. її звільнення за власним бажанням без будь-якого відпрацювання.

У зв'язку з чим, суд звертає увагу на таке:

за приписами п.68 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як вбачається із копії рапорту, наданого позивачкою із датою підписання 19.05.2015 р., остання просила звільнити її із органів внутрішніх справ за сімейними обставинами, тобто за власним бажанням (копія акту в матеріалах справи). На акті міститься резолюція першого заступника глави ГУ МВС України у Луганській області Усманова Р.А. «згоден».

При цьому, суд зважає на те, що така підстава звільнення як «за угодою сторін», ні Законом України «Про міліцію», ні Положенням №114, ні Дисциплінарним статутом не передбачена, оскільки припинення трудового договору у сфері публічно-правових відносин має певні відмінності, які обумовлені специфікою виконуваних обов'язків працівниками органів внутрішніх справ. У зв'язку з цим правове регулювання припинення трудового договору у таких відносинах засноване на поєднанні принципу свободи договору та публічно-правових гарантіях трудових прав службовця, з певним обмеженням свободи розірвання трудового договору за його ініціативою.

Під процедурою звільнення з органів внутрішніх справ розуміють врегульовану нормативно-правовими актами МВС України діяльність уповноважених посадових осіб органів внутрішніх справ, спрямовану на припинення служби, пов'язане із втратою прав і обов'язків сторін правовідносин. Процедура звільнення зі служби в органах внутрішніх справ складається з трьох основних стадій: ухвалення рішення про звільнення; оформлення й узгодження документів на звільнення; оформлення факту припинення відносин з органом внутрішніх справ. При цьому, звільнення зі служби працівників органів внутрішніх справ може здійснюватися виключно на підставах, передбачених законом, Положенням та Дисциплінарним Статутом.

Сама по собі наяв ність зазначеної в законі підстави звільнення не припиняє службових (трудових) відносин, необхідним є певний юридичний акт - дія відповідної особи (наказ керівника, рапорт працівника), що відображає волю (ініціативу) сторін щодо припинення служби.

У зв'язку з цим суд наголошує, що якщо прийом на службу можливий лише за наявності обопільної згоди громадянина й органу внутрішніх справ, то питання що до припинення службових правовідносин здійснюються, здебільшого, в одноособовому порядку інколи проти волі іншої сторони. Положення про службу в органах внутрішніх справ, охороняючи права й законні інтереси сторін докладно регламентує підстави й порядок звільнення зі служби, з огляду на ряд факторів, передбачаючи різні наслідки, залежно від того, на вимогу якої сторони відбувається звільнення (керівника органу внутрішніх справ, працівника або третьої сторони); за якою підставою звільняється співробітник; які мотиви звільнення; за яких умов здійснюється звільнення.

Істотною ознакою, що характеризує поняття звільнення, є волевиявлення уповноваженої особи, спрямоване на припинення служби. У зв'язку із цим звільнення може бути також здійснено: з ініціативи працівника; з ініціативи адміністрації, тобто роботодавця - органу внутрішніх справ в особі його керівника, а також за обставин, що не залежать від волі сторін.

В інформаційному листі ВАСУ від 26.05.2010 р. №753/11/13-10 «Про розв'язання спорів, що виникають з відносин публічної служби», адресованому адміністративним судом вказано «розглядаючи спори щодо звільнення публічних службовців, суди мають враховувати правову позицію Верховного Суду України, викладену у справі за позовом гр. ОСОБА_2 до Президента України про скасування Указу Президента України стосовно звільнення та поновлення на посаді, яка полягає у тому, що під час вирішення спорів зазначеної категорії пріоритетними є норми спеціальних законів, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо нормами спеціальних законів не врегульовано спірні відносини, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Якщо у спеціальному законі (Закони України "Про міліцію", "Про Кабінет Міністрів України" тощо) не передбачено або прямо заборонено застосування норм трудового законодавства, то особа може бути звільнена виключно з підстав передбачених цими спеціальними законами».

Підсумовуючи викладене, суд зазначає, що нормами спеціального законодавства, якими врегульовано спірні правовідносини, така підстава звільнення, як звільнення «за згодою сторін» не передбачена, у зв'язку з чим позивачкою слушно було подано рапорт про звільнення за власним бажанням (за сімейними обставинами). На підтвердження висновку суду в цій частині суд наводить доводи ОСОБА_1, викладені у позовній заяві та виділені особо шрифтом (друга сторінка позовної заяви, абзац 8) «вважаю, що відповідачем при звільненні було грубо порушені мої права, що виразилось у тому, що мене не було звільнено з ОВС за власним бажанням».

Крім того, позивачка у резолютивній частині позову просить змінити підставу звільнення з п. 64 "є" на п.64 "ж" Положення, тобто звільнення за власним бажанням.

Отже, позивачкою визнано, а судом встановлено факт подачі рапорту з проханням звільнити її за власним бажанням.

Предметом спору у даному випадку є дії відповідача, які за твердженням ОСОБА_1 є протиправними, з огляду на те, що вона не була звільнена датою підписання рапорту 19.05.2015 р., тобто без відпрацювання 3 місяців визначених п.68 Положення №114.

З огляду на викладене, судом були досліджені подані сторонами дві копії рапортів ОСОБА_1 про звільнення від 19.05.2015 р. з наявними у них розбіжностями та надана правова оцінка діям відповідача.

Так, у копії рапорту наданого позивачкою міститься резолюція «згоден» та підпис керівника відповідача із розшифровкою його даних, будь-які інші відомості відсутні.

Натомість із копії рапорту наданого відповідачем слідує, що резолюція містить зазначення «згоден за умови відпрацювання» із датою резолюції 27.05.2015 р.

Проаналізувавши подані документи, суд зазначає таке, оскільки спеціальним законом- Законом «Про міліцію» не встановлено заборони щодо застосування до спірних відносин норм трудового законодавства, то особа- працівник ОВС може бути звільнена в тому числі з підстав, передбачених нормами КзпПУ. Трудовим законодавством встановлені як загальні підстави для звільнення працівника, так і спеціальні.

Підставами припинення трудового договору, відповідно до ст. ст. 36 і 37 КЗпП є: 1) угода сторін; 2) закінчення строків трудового договору, крім випадків, коли трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не поставила вимогу про їх припинення; 3) призов або вступ працівника на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу; 4) розірвання трудового договору з ініціативи працівника, з ініціативи власника або уповноваженого ним органу або на вимогу профспілкового або іншого уповноваженого на представництво трудовим колективом органу; 5) переведення працівника, за його згодою, на інше підприємство або перехід на виборну посаду; 6) відмова працівника від переведення на роботу в іншу місцевість разом з підприємством, а також відмова від продовження роботи у зв`язку із зміною істотних умов праці; 7) набрання законної сили вироком суду, яким працівника засуджено (крім випадків умовного засудження і відстрочки виконаного вироку) до позбавлення волі, виправних робіт не за місцем роботи або до іншого покарання, яке виключає можливість продовження даної роботи; 8) підстави, передбачені контрактом; а також у випадку направлення працівника за постановою суду до лікувально-трудового профілакторію.

Єдиною законно визначеною трудовим законодавством підставою для звільнення ОСОБА_1 без обов'язку відпрацювання, є звільнення за угодою сторін - п.1 ст.36 КзпПУ. Тільки у разі звільнення за угодою сторін закон не містить обмежень щодо строку повідомлення та наявності поважних причин для припинення трудових відносин у більш короткий строк. Таким чином, за п. 1 ст. 36 КЗпПУ безстроковий трудовий договір може бути припинено у будь-який термін.

При досягненні взаємної домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженого ним органу про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 Кодексу законів про працю України (КЗпП) (за угодою сторін), трудовий договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце також при взаємній згоді про це власника (уповноваженої особи) і працівника.

Натомість сама по собі згода власника задовольнити прохання працівника про звільнення до закінчення строку попередження не означає, що трудовий договір припинено за п. 1 ст. 36 КЗпП, якщо не було домовленості сторін саме про цю підставу припинення трудового договору. Така угода сторін має бути відповідним чином оформлена та підтверджена. Підтвердженням ініціативи працівника про звільнення за угодою сторін є його письмова заява із зазначенням цієї підстави для звільнення, а основним документом при такому розірванні трудового договору - наказ керівника про звільнення працівника, за яким проводиться остаточний розрахунок і видається трудова книжка.

Як слідує із рапорту ОСОБА_1 від 19.05.2015 р. остання просила звільнити її із органів внутрішніх справ за власним бажанням, тобто ініціатива звільнення виходила від неї, що, власне, визнається ОСОБА_1 і підкреслюється у позовній заяві. Про звільнення за власним бажанням було подано рапорт відповідачу, на якому проставлена резолюція керівника "згоден".

Порядок звільнення за власним бажанням чітко врегламентовано п.68 Положення Про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ (спеціальним законом), тому застосування інших законів у даному випадку не допускається.

Відповідно до наказу ГУ МВС України у Луганській області від 31.07.2015 р. №267/ос ОСОБА_1 була звільнена за п. «є» ст. 64 Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України (порушення дисципліни).

Будь-які інші накази про припинення трудових відносин між сторонами за іншими підставами суду не надані.

У зв'язку з цим, суд приходить до висновку про відсутність досягнення домовленості між сторонами (позивачкою та відповідачем) про звільнення за згодою сторін, тобто на підставі п.1 ст.36 КзпПУ, що підтверджується і копією рапорту, наданого позивачкою, оскільки резолюція "згоден" стосувалася звільнення позивачки за власним бажанням за сімейними обставинами.

Ураховуючи викладене, суд не приймає до уваги твердження позивачки про те, що між сторонами була домовленість про звільнення за згодою сторін датою 19.05.2015 р. та розцінює їх як намагання штучно створити підстави для одержання бажаного рішення.

Суд також відкидає твердження позивачки про те, що доказом узгодженої підстави звільнення за п.1 ст.36 КзпПУ є прийняття працівниками відділу кадрового забезпечення жетону та службового посвідчення, оскільки вказані дії не утворюють юридичного факту та не мають сили доказу у даній справі.

При ухваленні рішення, судом також прийнято до уваги факт відсутності ОСОБА_1 на службі без поважних причин 18.05.2015 р. Вказана обставина зафіксована актом відповідача від 19.05.2015 р. та визнається позивачкою, і утворює самостійний склад правопорушення для звільнення ОСОБА_1 за порушення дисципліни ще до моменту написання нею та подачі рапорту про звільнення за власним бажанням.

З огляду на вищевикладене, суд не знаходить підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов'язання відповідача внести зміни до наказу від 31.07.2015 р. №267 о/с, а дії відповідача вважає правомірними.

Щодо вимог ОСОБА_1 про зобов'язання видати їй витяг з оспорюваного наказу та трудову книжку, суд враховує наступне:

матеріалами справи встановлено, що після подачі рапорту на звільнення, передачі службового посвідчення та жетону до відділу кадрового забезпечення ГУ МВС України у Луганській області у м.Сєвєродонецьку позивачка повернулась до місця свого постійного проживання -м. Ірпінь Київської області, де знаходилась до моменту розгляду справи. Вказані обставини визнаються сторонами, тому не потребують доказування.

Згідно ст. 47 КзпПУ у день звільнення власник або уповноважений ним орган, тобто роботодавець, зобов'язаний видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у встанов лені строки.

У разі звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу він зобов'язаний також у день звільнення видати йому копію наказу про звільнення з роботи. В інших випадках звільнення копія наказу видається на вимогу працівника.

Питання, пов'язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберіганням, виготовленням, постачанням і обліком, регламенту ються постановою Кабінету Міністрів України «Про трудові книж ки працівників» від 27.04.1993 р. №301, Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністер ства юстиції України та Міністерства соціального захисту населен ня України від 29.07.1993 № 58 із змінами та доповненнями та іншими актами законодавства.

Відповідно до Постанови № 301 трудові книжки зберігають на підприємствах, в установах, організаціях як до кументи суворої звітності, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під підпис у журналі обліку. Відповідаль ність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника закладу.

Пунктом 4.1 Інструкції № 58 передбачено, що роботодавець зобов'язаний видати трудову книжку працівникові в день звільнен ня із внесеним до неї записом про звільнення. Одержавши трудову книжку у зв'язку зі звільненням, працівник ставить підпис в осо бовій картці (типова форма № П-2, затверджена наказом Держав ного комітету статистики України, Міністерства оборони України від 25.12.2009 № 495/656) та у Книзі обліку руху трудових книжок і вкладишів до них (типова форма № П-10, затверджена наказом Мі - ністерства статистики України від 27.10.1995 № 277, із змінами).

Якщо працівник відсутній на роботі в день звільнення, відпо відно до пункту 4.2 Інструкції №58 у цей день роботодавець має надіслати працівнику поштове повідомлення про необхідність отримання трудової книжки.

Пересилання трудової книжки поштою допус кається лише за наявності письмової згоди працівника.

Оскільки позивачка у день її звільнення за місцем проходження служби була відсутня, відповідач повинен був надіслати на її адресу відповідне поштове повідомлення, що зроблено не було.

Трудова книжка з належно оформленим записом видається працівникові у день звільнення. Днем звільнення працівника вважається останній день роботи (ч. 2 п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників»).

При затримці видачі трудової книжки з вини власника або уповноваженого ним органу працівникові сплачується середній заробіток за весь час вимушеного прогулу.

Як слідує із поданої позовної заяви позивачка стверджує, що про своє звільнення дізналася 04.12.2015 р із листа відповідача від 06.11.2015 р., копії повідомлення про необхідність одержання від відповідача трудової книжки не одержувала, тому вимоги позивачки в частині зобов'язання відповідача видати належним чином оформлену трудову книжку, витяг із наказу про звільнення та стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.08.2015 р. по день видачі трудової книжки, підлягають задоволенню.

Розглянувши вимогу позивачки про стягнення на її користь моральної шкоди, суд прийшов

до висновку про її безпідставність, з урахуванням наступного: виходячи з аналізу ст. 1167 ЦКУ підстави відповідальності за завдану моральну шкоду виникають за наявності: 1) моральної шкоди як наслідку порушення особистих немайнових прав громадянина або посягання на інші нематеріальні блага (здоров'я, життя); 2) неправомірних рішень, дій чи бездіяльності заподіювача шкоди; 3) причинного зв'язку між неправомірною поведінкою і моральною шкодою; 4) вини заподіювача шкоди.

Спричинену моральну шкоду позивачка пов'язує виключно з порушенням відповідачем її законних прав, що призвело до заподіяння моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків.

В силу положень ст. 23 ЦКУ визначено перелік - в чому полягає моральна шкода: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Поняття моральної шкоди, адаптоване до специфіки трудового права, містить Закон України «Про охорону праці» від 14 жовтня 1992 року в старій редакції: «під моральною втратою потерпілого розуміються страждання, заподіяні працівникові внаслідок фізичного або психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру».

Стаття 5 Закону України «Про міліцію», до якого 12 січня 2005 року були внесені відповідні доповнення, визначає, що "під моральною шкодою слід розуміти страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру».

З огляду на те, що судом не встановлено, а ОСОБА_1 не доведено факт завдання їй моральної шкоди, не зазначено в чому полягає така шкода, яких саме страждань вона зазнала та до яких непоправних втрат нормального життєвого укладу призвела бездіяльність відповідача по невидачі їй витягу із оспорюваного наказу та трудової книжки, необґрунтовано визначений розмір шкоди, вимоги про стягнення моральної шкоди задоволенню не підлягають.

На підставі викладеного та, керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Головне управління МВС України у Луганській області видати ОСОБА_1 витяг із наказу від 31.07.2015 р. №267 о/с про звільнення її з органів внутрішніх справ, належним чином оформлену трудову книжку та стягнути на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу за затримку у видачі трудової книжки з 01.08.2015 р. по день її видачі.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя Брагіна О.Є.