Постанова № 61250007, 08.09.2016, Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 79018, м. Львів, вул. Чоловського, 2; e-mail: inbox@adm.lv.court.gov.ua; тел.: (032)-261-58-10 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 вересня 2016 року м. Львів № 813/789/16

12 год. 00 хв.

Львівський окружний адміністративний суд у складі судді Клименко О.М. за участю секретаря судового засідання Дорош Х.Р. та сторін і інших осіб, які беруть участь у справі:

позивача: представник не прибув;

відповідачів: представник не прибув;

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Управління автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області про стягнення коштів, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області, Управління автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області (далі - УДАІ ГУ МВС України у Львівській області), в якому, з урахуванням заяви про зміну позовних вимог від 14.07.2016 року (а. с. 81), просить:

- стягнути з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на його користь залишок одноразової грошової допомоги в розмірі 7705,13 грн.;

- стягнути з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на його користь невиплачений залишок по заробітку за жовтень 2015 року в розмірі 2558,23 грн.;

- зобов'язати УДАІ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за невідбуту відпустку у 2015 році;

- стягнути з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на його користь заробіток за квітень 2014 року;

- стягнути з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на його користь середньомісячне грошове забезпечення в розмірі заробітку за один місяць в розмірі 3432,35 грн.;

- зобов'язати УДАІ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів;

- стягнути з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на його користь середній заробіток за весь час з 01 листопада 2015 року по день затримки виплати розрахунку при звільненні.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що наказом ГУ МВС України у Львівській області № 771 о/с від 30.10.2015 року його звільнено з органів внутрішніх справ у запас за віком з 31.10.2015 року. Стверджує, що відповідач не виплатив позивачеві при звільненні з органів внутрішніх справ одноразову грошову допомогу в розмірі 37755,85 грн. (за останнім базовим місячним грошовим забезпеченням, яким є вересень 2015 року), невиплачений заробіток за квітень 2014 року в розмірі 2387,41 грн., компенсацію за невикористану відпустку (не відбуту через хворобу), середньомісячне грошове забезпечення за один місяць та компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів (відповідно до вислуги років), на яку він має право в році звільнення відповідно до Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 04.07.2014 року № 638, яка поширюється й на деяких інших військовослужбовців, зокрема й на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ.

Представник позивача в судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідачі подали письмові заперечення проти позову, в яких зазначили, що одноразову грошову допомогу при звільненні позивача з органів внутрішніх справ, грошове забезпечення за жовтень 2015 року та за квітень 2014 року виплачено у повному обсязі. Компенсація за невідбуту відпустку у 2015 році позивачу не виплачувалась, оскільки він не звертався до моменту звільнення зі служби до начальника, який надавав йому відпустку, щодо її продовження та не надав відповідних документів, які підтверджують його перебування на лікарняному під час відпустки. Зазначив, що у позивача відсутнє право на додаткове місячне грошове забезпечення та додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів відповідно до вимог Інструкції, затвердженої наказом МВС України від 04.07.2014 року № 638, оскільки її дія не поширюється на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. Стосовно затримки розрахунку при звільненні зазначив, що така відбулась у зв'язку з перебуванням відповідача у процесі ліквідації та відсутністю коштів для здійснення повного розрахунку.

Представник відповідачів в судове засідання не прибув, подав до суду клопотання про розгляд справи без його участі.

За таких обставин, суд на підставі ч. 4 ст. 128 КАС України, ухвалив розглянути справу на підставі наявних у ній доказів.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 та ч. 1 ст. 41 КАС України, у зв'язку з неприбуттям сторін у судове засідання, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Суд дослідив долучені до матеріалів справи письмові докази, оцінив їх в сукупності і встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що наказом Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області № 771 о/с від 30.10.2015 року ОСОБА_1 звільнено з органів внутрішніх справ у запас за віком з 31.10.2015 року. Вислуга років на день звільнення у календарному обчисленні та для виплати одноразової грошової допомоги при звільненні зі служби становить 22 роки 01 місяць 25 днів, загальний трудовий стаж становить 28 років 09 місяців 09 днів.

Надаючи правову оцінку правовідносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з наступного.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача залишку одноразової грошової допомоги в розмірі 7705,13 грн. судом встановлено наступне.

Позивач стверджує, що відповідач був зобов'язаний виплатити на його користь одноразову грошову допомогу при звільненні у розмірі 37755,85 грн. відповідно до місячного грошового забезпечення за вересень 2015 року, однак виплатив лише 30050,22 грн.

Суд зазначає, що Розділом II Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженої наказом МВС України від 31.12.2007 № 499, встановлено виключний перелік видів виплат, нарахувань та надбавок, які становлять склад грошового забезпечення осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ.

Згідно з цією Інструкцією ОСОБА_1 при звільненні була нарахована і виплачена одноразова грошова допомога з розрахунку 50% грошового забезпечення за кожний повний рік вислуги років, з наступного розрахунку: посадовий оклад - 580,00 грн. спеціальне звання - 60,00 грн. вислуга років (35%) - 224,00 грн. особливі умови служби (50%) - 432,00 грн. премія (114%) - 1477,44 грн. разом: 2773,44 грн. Вихідна допомога: 22р. х 2773,44грн. х 50% = 30507,84 грн. При цьому, у відповідності до п. п. 1.1. п. 16-1 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України, із вказаної суми утримано 1,5% військового збору, що становить 457,82 грн. З врахуванням викладеного, на рахунок позивача перераховано 30050,22 грн. Вказане підтверджується довідкою про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні № 762/15/02-2016 від 16.06.2016 року (а. с. 69).

Суд звертає увагу, що п. п. 165.1.1. п. 165.1. ст.165 Податкового кодексу України визначено виключний перелік видів матеріальної допомоги, які не включаються до загального оподатковуваного доходу фізичної особи за рік. В даний перелік не входить одноразова грошова допомога при звільненні працівникам органів внутрішніх справ, окрім допомоги у разі загибелі під час виконання службових обов'язків. Відтак, грошове забезпечення, грошові винагороди, та інші виплати отримані військовослужбовцями та особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, оподатковуються військовим збором.

З огляду на встановлені обставини суд дійшов висновку про правомірність нарахування та виплати відповідачем позивачу одноразової грошової допомоги при звільненні в сумі 30050,22 грн. Позивачем, в свою чергу, не надано суду жодного доказу та обґрунтувань на підтвердження позовних вимог у цій частині. Відтак, у задоволенні адміністративного позову в частині стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача залишку одноразової грошової допомоги в розмірі 7705,13 грн. слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача невиплачений залишок по заробітку за жовтень 2015 року в розмірі 2558,23 грн. та заробіток за квітень 2014 року судом встановлено наступне.

Позивач стверджує, що відповідачем не виплачено залишку по заробітку за жовтень 2015 року в розмірі 2558,23 грн. та заробітку за квітень 2014 року.

На підтвердження нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за квітень 2014 року та жовтень 2015 року відповідачем долучено до матеріалів справи довідку про виплату одноразової грошової допомоги при звільненні № 762/15/02-2016 від 16.06.2016 року (а. с. 69), відомість зарахувань заробітної плати (грошового забезпечення) ОСОБА_1 за період з 01.01.2014 року по 30.04.2016 року (а. с. 70), архів розрахункових листів за період з січня по жовтень 2015 року (а. с. 71). Позивачем до справи не додано будь-яких доказів на підтвердження позовних вимог у цій частині, не надано таких і на пропозицію суду в судовому засіданні.

З урахуванням наведеного, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову в частині стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача невиплаченого залишку по заробітку за жовтень 2015 року в розмірі 2558,23 грн. та заробітку за квітень 2014 року.

Стосовно позовної вимоги про зобов'язання УДАІ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за невідбуту відпустку у 2015 році судом встановлено наступне.

Наказом УДАІ ГУ МВС України у Львівській області № 243 від 08.07.2015 року позивачу на підставі його рапорту надано чергову відпустку за 2015 рік з 13 липня по 29 серпня 2015 року.

Відповідно до довідки про тимчасову непрацездатність особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ № 8 від 26.08.2015 року ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні в Жидачівській центральній районній лікарні з 05.08.2015 року по 26.08.2015 року.

Відповідач стверджує, що компенсація за невідбуту відпустку у 2015 році позивачу не виплачувалась, оскільки він не звертався до моменту звільнення зі служби до начальника, який надавав йому відпустку, щодо її продовження, та не надав відповідних документів, які підтверджують його перебування на лікарняному під час відпустки.

Суд зазначає, що відповідно до п. 52 Положення про проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114, чергова відпустка надається особі рядового або начальницького складу, як правило, до кінця робочого року. Особам рядового і начальницького складу, які захворіли під час чергової відпустки, вона після одужання продовжується на число невикористаних днів. Продовження відпустки здійснюється начальником, який надав її, на підставі відповідного документа, засвідченого лікарем і начальником (головним лікарем) лікувального закладу. З урахуванням вимог вказаної норми, а також вимог ст. 78 Кодексу законів про працю України, суд дійшов висновку, що у випадку не продовження відпустки у випадку хвороби під час відпустки, така відпустка залишається не використаною.

Відповідно до ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки. З урахуванням встановленого факту наявності у позивача невикористаної чергової відпустки у зв'язку з хворобою під час відпустки, суд дійшов висновку про наявність у відповідача обов'язку нарахування та виплати компенсації позивачу за всі дні невикористаної щорічної відпустки. Відтак, адміністративний позов в частині позовної вимоги про зобов'язання Управління автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористану відпустку у 2015 році слід задовольнити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача середньомісячного грошового забезпечення в розмірі заробітку за один місяць в розмірі 3432,35 грн. та зобов'язання УДАІ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів судом встановлено наступне.

Позивач стверджує, що право на отримання додаткового місячного грошового забезпечення та право на додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів передбачено Інструкцією про порядок виплати грошового забезпечення та одноразової грошової допомоги при звільненні військовослужбовцям Національної гвардії України та іншим особам, затвердженою наказом МВС України від 04.07.2014 року № 638 (далі - Інструкція).

Суд зазначає, що відповідно до п. 1.1. Інструкції ця Інструкція визначає порядок, умови та розміри виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Національної гвардії України (далі - військовослужбовці), які займають посади в Головному управлінні Національної гвардії України, територіальних управліннях, з'єднаннях, військових частинах, підрозділах і загонах, вищих навчальних закладах, навчальних військових частинах (центрах), базах, установах та закладах Національної гвардії України.

З аналізу вказаної правової норми слідує, що перелік осіб, на яких поширюється дія Інструкції, є вичерпним. До переліку вказаних осіб не входять особи рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ, до складу яких відносився позивач до моменту звільнення зі служби. Відтак, суд дійшов висновку, що у позивача відсутнє право на отримання додаткового місячного грошового забезпечення та право на додаткову відпустку тривалістю 15 календарних днів в силу вимог Інструкції, оскільки її дія не поширюється на осіб рядового та начальницького складу органів внутрішніх справ. З урахуванням наведеного, у задоволенні адміністративного прозову в частині стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача середньомісячного грошового забезпечення в розмірі заробітку за один місяць в розмірі 3432,35 грн. та зобов'язання УДАІ ГУ МВС України у Львівській області нарахувати і виплатити позивачу компенсацію за додаткову відпустку тривалістю 15 днів слід відмовити.

Стосовно позовних вимог про стягнення з УДАІ ГУ МВС України у Львівській області на користь позивача середнього заробітку за весь час з 01 листопада 2015 року по день затримки виплати розрахунку при звільненні судом встановлено наступне.

З матеріалів справи слідує, що виплата одноразової вихідної допомоги проведена відповідачем 12.06.2016 року, що підтверджено платіжним дорученням № 40 від 12.06.2016 року (а. с. 75), хоча позивача звільнено зі служби в органах внутрішніх справ з 31.10.2015 року.

Відповідно до ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Відповідач у запереченнях проти адміністративного позову не заперечує факту затримки повного розрахунку при звільненні позивача зі служби, однак зазначає, що така затримка відбулась не з його вини у зв'язку з перебуванням відповідача у процесі ліквідації та відсутністю коштів для здійснення повного розрахунку. Суд вважає необґрунтованими покликання відповідача на згадані обставини, оскільки відсутність бюджетних асигнувань чи перебування установи в процесі припинення не можуть бути причиною невиконання вимог ст. 116 Кодексу законів про працю України та затримки розрахунку при звільненні працівника.

Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

З урахуванням встановлення судом факту затримки розрахунку при звільненні позивача зі служби в органах внутрішніх справ з вини відповідача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 01 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку 12 квітня 2016 року.

Судом не береться до уваги твердження відповідачів про те, що до спірних правовідносин не застосовуються норми КЗпП України, оскільки вони регулюються спеціальними нормами Закону України «Про міліцію», Положення про проходження служби рядовим і начальницьким складом органів внутрішніх справ України, Порядку обчислення вислуги років, призначення та виплати пенсій і грошової допомоги особам офіцерського складу, прапорщикам, мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та членам їх сімей та Дисциплінарним статутом органів внутрішніх справ України. Зазначені відповідачами нормативно-правові акти не містять норм, які б регулювали строки розрахунку при звільненні та питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, відтак, суд застосовує норми КЗпП України - правового акта, яким врегульовано питання спірних трудових правовідносин.

Згідно з ч. 2 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. Відповідно до ч. 2 цієї ж статті, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають до часткового задоволення.

Відповідно до правил ст. 94 КАС України, судові витрати зі сторін не стягуються, оскільки судовий збір не сплачувався.

Керуючись ст.ст. 17-19, 94, 160-163, 167 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов задовольнити частково.

Зобов'язати Управління автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 81736, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) компенсацію за невикористану відпустку у 2015 році.

Зобов'язати Управління автомобільної інспекції Головного управління Міністерства внутрішніх справ України у Львівській області нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, 81736, ідентифікаційний номер НОМЕР_1) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з 01 листопада 2015 року по день фактичного розрахунку 12 квітня 2016 року.

В решті позовних вимог відмовити.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Львівського апеляційного адміністративного суду через Львівський окружний адміністративний суд. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 КАС України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 КАС України, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Повний текст постанови складено та підписано 13.09.2016 року.

Суддя Клименко О.М.