Постанова № 61249907, 08.09.2016, Волинський окружний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 вересня 2016 року Справа № 803/1210/16

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого - судді Дмитрука В. В.,

розглянувши в місті Луцьку в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання бездіяльності протиправною та стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУ НП у Волинській області) про визнання бездіяльності щодо не проведення повного розрахунку при звільненні протиправною та стягнення середнього заробітку в розмірі 20 237, 04 грн. за час затримки розрахунку при звільненні з 30.11.2015 року - 12.05.2016 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при звільненні 30.11.2015 року з позивачем не було проведено повний розрахунок, а саме: не виплачено одноразову грошову допомогу. Остаточні її виплати проведені лише 12.05.2016 року. Вважає, що цим відповідач порушив норми Кодексу законів про працю України, а тому просить визнати протиправною бездіяльність ГУ НП у Волинській області щодо непроведення повного розрахунку в день звільнення та стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Представник відповідача в наданому суду письмовому запереченні позовні вимоги ОСОБА_1 не визнала, посилаючись на те, що на момент звільнення позивача з посади поліцейського не існувало правового механізму нарахування та виплати одноразової грошової допомоги при звільненні з поліції, оскільки лише 02.03.2016 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову №154, якою було передбачено виплату одноразової грошової допомоги поліцейським при звільненні зі служби в поліції. Листом Національної поліції України від 15.04.2016 року визначено порядок нарахування та механізм фінансування одноразової грошової допомоги звільненим, відповідно до якого позивачу було нараховано одноразову грошову допомогу при звільненні в розмірі 32 805,грн. (з вирахуванням військового збору сума до виплати становила 32 312,92 грн.) та направлено розрахунок до Національної поліції України для виділення цільового фінансування. Повний розрахунок із ОСОБА_1 був проведений 12.05.2016 року шляхом зарахування на особистий рахунок в банку. Крім того, вказує, що норми КЗпП України не поширюються на осіб, які проходять службу в поліції, та відповідно не можуть застосовуватись при розгляді питань щодо проведення розрахунків при звільненні зі служби в поліції. Враховуючи вищевикладене, просила в задоволенні позову відмовити повністю.

Представниками сторін подано до суду клопотання про розгляд справи без їх участі, у зв'язку з чим судом на підставі частини 4 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) постановлено ухвалу про здійснення розгляду справи в порядку письмового провадження.

Дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю з наступних мотивів та підстав.

Судом встановлено, що наказом ГУ НП у Волинській області від 27.11.2015 року №17о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції відповідно до пункту 2 частини першої статті 77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» з 30.11.2015 року. Вислуга років в календарному обчисленні на день звільнення позивача становила 18 років.

12.05.2016 року позивачу було виплачено одноразову грошову допомогу при звільненні в сумі 32 312,92 грн., що підтверджується витягом з відомостей зарахування коштів на зарплатні картки працівників №43 у ПАТ КБ «ПриватБанк», випискою з особистого рахунку від 11.08.2016.

Надаючи правову оцінку обставинам, що склалися між сторонами, суд зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Статтею 116 КЗпП України визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Як передбачає частина перша статті 117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Отже, законодавець закріпив обов'язок роботодавця виплатити працівнику в день його звільнення усі належні йому від підприємства, установи, організації суми та поклав відповідальність за невиконання вказаного обов'язку у вигляді виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому до складу належних працівникові сум при звільненні відносяться заробітна плата, включаючи оплату праці за останній день роботи, компенсація за невикористані дні відпустки.

Водночас статтею 97 КЗпП України передбачено, що оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.

Так, частинами першою та другою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) передбачено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Відповідно до статті 102 Закону №580-VIII пенсійне забезпечення поліцейських та виплата одноразової грошової допомоги після звільнення їх зі служби в поліції здійснюються в порядку та на умовах, визначених Законом України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року №2262-XII (далі - Закон №2262-XII).

Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2262-XII особам рядового, сержантського, старшинського та офіцерського складу та деяким іншим особам, які мають право на пенсію за цим Законом та звільняються зі служби за станом здоров'я працівникам міліції (особам рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ), які на момент опублікування Закону України «Про Національну поліцію» проходили службу в органах внутрішніх справ, мали календарну вислугу не менше п'яти років і до 7 листопада 2015 року були звільнені із служби в органах внутрішніх справ незалежно від підстав звільнення та продовжили роботу в Міністерстві внутрішніх справ або Національній поліції (їхніх територіальних органах, закладах і установах) на посадах, що заміщуються державними службовцями відповідно до Закону України «Про державну службу», а в навчальних, медичних закладах та науково-дослідних установах - на будь-яких посадах, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби. У разі звільнення зі служби за віком, у зв'язку із скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, закінченням строку контракту, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, систематичним невиконанням умов контракту командуванням, а також у зв'язку з настанням особливого періоду та небажанням продовжувати військову службу військовослужбовцем-жінкою, яка має дитину (дітей) віком до 16 років, одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби виплачується за наявності вислуги 10 років і більше.

Системний аналіз вищевказаних норм чинного законодавства України дає підстави дійти висновку, що грошова допомога, передбачена статтею 9 Закону №2262-XII, є за своєю суттю одноразовою та її виплата здійснюється після звільнення зі служби.

З врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку, що отримана ОСОБА_1 одноразова грошова допомога при звільненні не входить у структуру заробітної плати, відтак у відповідача відсутній обов'язок щодо виплати вказаної допомоги в день звільнення поліцейського зі служби.

Водночас суд вважає безпідставними твердження представника відповідача про те, що норми КЗпП України не поширюються на правовідносини, які виникають при проведенні розрахунків при звільненні зі служби в поліції. При цьому суд зазначає, що закріплені трудовим законодавством правила проведення розрахунку при звільненні працівника є загальними та повинні застосовуватись субсидіарно із нормами спеціального законодавства.

З врахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених в судовому засіданні доказів, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є необґрунтованими та безпідставними, відтак в задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.

Керуючись статтями 41, 122, 162, 163 Кодексу адміністративного судочинства України, на підставі Кодексу законів про працю України, Закону України «Про Національну поліцію», Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», суд

ПОСТАНОВИВ:

В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого статтею 186 КАС України, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд. Апеляційна скарга на постанову суду подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Львівського апеляційного адміністративного суду.

Суддя В.В.Дмитрук