Рішення № 61241484, 07.09.2016, Шевченківський районний суд міста Полтави (до 25.04.2025 - Октябрський районний суд м. Полтави)

Дата документу 07.09.2016 Справа № 554/3664/15-ц

Справа №554/3664/15-ц

Провадження № 2/554/2002/2016

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМУКРАНИ

07 вересня 2016 року м. Полтава

Октябрський районний суд м.Полтави

у складі:

головуючого-судді Чуванової А.М.

при секретарі Юркіній Ю.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області Міністерства юстиції України, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, в якому вказав, що 26.01.2010 року між ним та його братом ОСОБА_2 було укладено договір довічного утримання, з текстом якого він не ознайомлювався, вважаючи, що у ньому передбачені раніше обумовлені між ними умови, за якими відповідач буде довічно його доглядати, забезпечувати продуктами харчування, оплачувати комунальні платежі, натомість він передасть йому у власність квартиру АДРЕСА_1. З часу укладання договору до січня 2015 року ОСОБА_2 сумлінно виконував взяті на себе зобовязання, але з лютого 2015 року припинив їх виконання, посилаючись на незадовільний майновий стан. Звернувшись до приватного підприємства Полтавське бюро технічної інвентаризації «Інвентаризатор» стосовно отримання витягу реєстрації прав власності на нерухоме майно, йому було видано довідку від 04.02.2015 року №705, з якої він дізнався про те, що за ним право власності на вищевказану квартиру у реєстрових книгах не значиться, а також те, що фактично між ним та відповідачем був укладений договір дарування, чого він не бажав і не мав такого наміру на укладення саме договору дарування. У звязку з цим, позивач вважав, що договір дарування укладений з метою приховати дійсний правочин про довічне утримання, а тому в силу ч.3 ст.203, ст.229 ЦК України його слід визнати недійсним.

Позивач ОСОБА_1 та його представник у судовому засіданні позов підтримали, просили його задовольнити повністю, посилаючись на обставини позовної заяви та на ухвалу Вищого спеціалізованого суду України від 02.03.2016 року, якою рішення Октябрського районного суду м.Полтави від 21.08.2015 року та ухвалу апеляційного суду Полтавської області від 30.09.2015 року (згідно яких ОСОБА_1 було відмовлено у позові) скасовані.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не зявився, про місце та час слухання справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомив. Заяви про розгляд справи за його відсутності від відповідача не надходило.

Треті особи до суду не зявилися, про розгляд справи повідомлені належним чином.

Суд вважає можливим розглянути справу у відсутність третіх осіб та відповідача, на підставі наявних у справі даних і доказів. Судом зі згоди позивача постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Заслухавши осіб, які брали участь у справі, допитавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно із ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч. 1ст. 229 ЦК України).

З роз'яснень, які викладені в п. 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року N 9 "Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними", видно, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Договір, що встановлює обов'язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Тобто, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення під часукладення договору дарування замість договору довічного утримання. При цьому суд визначає наявність чи відсутність помилки не тільки за фактом прочитання сторонами тексту оспорюваного договору дарування та розяснення нотаріусом суті договору, а й за такими обставинами, як: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Такий правовий висновок викладений у постановахВерховного Суду України від 18 червня 2014року №6-69цс14; від 21 жовтня 2015р. №6-202цс15; від 02 грудня 2015р. №6-2087цс15; від 16 березня 2016р. №6-93цс16, які згідно зіст.360-7 ЦПК Українимають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 на праві власності належала квартира АДРЕСА_2.

26.01.2010 року між позивачем та відповідачем укладений нотаріально посвідчений договір дарування зазначеної квартири ( т.1 а.с. 7).

Виходячи зі змісту статей 203,717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Судом встановлено, що позивач постійно й до теперішнього часу проживає у спірній квартирі, виконує всі повноваження власника житла та несе витрати з її утримання, і вказане не спростовано відповідачем.

Доказів того, що дана квартира після укладення договору була передана у власність відповідача суду надано не було.

Судом було встановлено, що ОСОБА_1 народився у 1928 році, на момент укладення спірного договору йому виповнилось 81 рік (а.с.5-6).

Згідно наданих медичних карт та довідок страждає на ряд захворювань, зокрема зору, слуху (т.2 а.с.9-25).

Встановлено з пояснень позивача, свідка ОСОБА_4, які не спростовані ОСОБА_2, що відповідач після укладення договору надавав допомогу ОСОБА_1, як матеріальну так і фізичну, а згодом перестав допомагати.

Таким чином, позивач під час укладення договору дарування квартири, яка є його єдиним житлом, погоджувався на безоплатну передачу цієї квартири у власність ОСОБА_2 лише за умови довічного утримання, тобто інша сторона договору мала здійснювати постійний догляд та його утримання, а право розпорядження нерухомим майном перейшло б до останнього лише після смерті позивача. Зважаючи, що договір дарування по своїй суті не передбачає виникнення таких обов'язків у обдарованого і не обмежує останнього в праві розпорядитися отриманою в дар квартирою на свій розсуд, позивач при укладанні оспорюваного договору дарування помилявся щодо правової природи правочину, прав та обов'язків, які виникнуть після його укладення між ним і відповідачем, внаслідок чого за договором дарування була передана спірна квартира його брату, відповідачу по справі.

Тому, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 є обґрунтованим і підлягає задоволенню.

Питання судових витрати суд вирішив відповідно до ст.88 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст.10,11,60,88,212-215,224-226 ЦПК України, ст.ст.16,203,717 ЦК України, суд,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору дарування недійсним, треті особи: приватний нотаріус Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3, Головне територіальне управління юстиції в Полтавській області Міністерства юстиції України, - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування квартири №92, розташованої у будинку №13 по вулиці Грушевського Михайла у м.Полтаві, укладений 26 січня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений у приватного нотаріуса Полтавського міського нотаріального округу ОСОБА_3, зареєстрованого в реєстрі за №408.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 615,60 гривень.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до апеляційного суду Полтавської області протягом 10 днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом десяти днів з дня отримання його копії.

Суддя: А.М.Чуванова