Ухвала суду № 61240431, 07.09.2016, Апеляційний суд Луганської області

Головуючий суду 1 інстанції - Шкиря В.М.

Доповідач - Дронська І.О.

Справа № 417/1442/15-ц

Провадження № 22ц/782/545/16

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року. Колегія суддів судової палати з цивільних справ Апеляційного

суду Луганської області в складі:

головуючого Дронської І.О.,

суддів: Єрмакова Ю.В., Заіки В.В.,

за участю секретаря Коротенка С.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Сєвєродонецьку цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Марківського районного суду Луганської області від 02 червня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Краснопільської сільської ради Марківського району Луганської області про визнання незаконної бездіяльності органу місцевого самоврядування та порушення земельного законодавства,

В С Т А Н О В И Л А:

У вересні 2015 року позивач ОСОБА_2 звернувся до суду із зазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що він є власником квартири з надвірними будівлями та земельної ділянки, площею 0,0852га, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1, відповідно до ухвали Марківського районного суду Луганської області від 28.05.2015 року. Сусідня земельна ділянка площею 0,1793га за адресою: АДРЕСА_1 на підставі рішення 23 сесії 23 скликання Краснопільської сільської ради від 05.02.2002 року була приватизована на ім'я ОСОБА_5 і 20.11.2002 року головою Краснопільської сільської ради був виданий державний акт на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 254. ОСОБА_5 помер, його правонаступником є дружина померлого -ОСОБА_3, яка проживає за зазначеною адресою та є сусідкою позивача. Відповідач ОСОБА_3, скористалась тим, що в квартирі позивача тривалий час ніхто не проживав та загородила парканом проїзний шлях до будинку позивача. Маючи намір дружнього врегулювання спору, 14.08.2015 року позивач у письмовій формі звернувся до відповідача ОСОБА_3 з пропозицією щодо досудового врегулювання спору та надання позивачеві можливості проїзду автотранспортом до свого двору, на що відповідач ОСОБА_3 самостійно, без узгодження з позивачем, в односторонньому порядку, знищила межову споруду (паркан) та спорудила новий паркан, який тепер заважає навіть проходу пішки. Позивач вважає, що своїми діями відповідач ОСОБА_3 порушила вимоги ст..108 ЗК України. 28.08.2015 року позивач звернувся із заявою до Краснопільської сільської ради Марківського району про усунення порушення земельного законодавства та встановлення спільної межі в натурі та відновлення межової споруди, яка раніше існувала. Листом №273 від 08.09.2015 року голова виконавчого комітету Краснопільської сільської ради повідомив позивача про те, що земельна ділянка, площею 0,1793 га належить ОСОБА_3 і межі даної земельної ділянки відповідають державному акту на право приватної власності на землю серії НОМЕР_1, не встановивши спільної межі в натурі, також повідомив, що споруджений без згоди позивача паркан знаходиться на земельній ділянці ОСОБА_3 та вирішення даного спірного питання, відповідно до ч.2 ст.158 ЗК України, належить до компетенції суду. Позивач вважає, що відповідач Краснопільська сільська рада Марківського району своєю бездіяльністю не виконав вимоги ст.. 158 ЗК України, якою передбачено, що органи місцевого самоврядування вирішують земельні спори у межах населених пунктів щодо меж земельних ділянок, що перебувають у власності і користуванні громадян. Позивач, приймаючи до уваги бездіяльність органу місцевого самоврядування, вважає, що має право вимагати усунення порушення вимог ст.. 108 ЗК України шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення, тобто відновлення відповідачем ОСОБА_3 попередньої спільної межі споруди (паркану) та зобов'язання органу місцевого самоврядування встановлення спільної межі в натурі. Позивач просив визнати незаконною бездіяльність Краснопільської сільської ради щодо встановлення спільної межі в натурі між земельними ділянками, що належить ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Зобов'язати Краснопільську сільську раду усунути порушення земельного законодавства шляхом встановлення спільної межі в натурі між земельними ділянками, що належать ОСОБА_2 та ОСОБА_3 Стягнути з відповідачів на користь позивача судові витрати.

Рішенням Марківського районного суду Луганської області від 02.06.2016 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Краснопільської сільської ради Марківського району Луганської області про визнання незаконної бездіяльності органу місцевого самоврядування та порушення земельного законодавства, відмовлено повністю.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням позивачем ОСОБА_2 подана апеляційна скарга, в якій посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Сторони, яких було повідомлено належним чином про час та місце розгляду справи у судове засідання не з'явились, від останніх надійшли заяви про розгляд справи без участі позивача та його представника, а також відповідачів.

Справу розглянуто на підставі ч.2 ст.305 ЦПК України без участі сторін.

Заслухавши доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, але апеляційний суд не обмежений доводами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повного і всебічного з'ясування обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення суду першої інстанції відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що 05.02.2002 року гр.. ОСОБА_6 була приватизована присадибна земельна ділянка розташована за адресою: АДРЕСА_1 та 13.03.2002 року Краснопільською сільською радою Марківського району Луганської області гр..ОСОБА_6 був виданий та зареєстрований державний акт про право власності на зазначену земельну ділянку.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 12.07.2013 року була визнана мирова угода у справі про визнання дійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10, відповідно до якої ОСОБА_11 набув право власності на квартиру з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 15.10.2015 року ухвала Марківського районного суду Луганської області від 12.07.2013 року скасовано, справу за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу повернуто для продовження розгляду до Марківського районного суду.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 29.12.2015 року позов ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу залишений без розгляду.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 28.05.2015 року була визнана мирова угода у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про визнання дійсним договору купівлі-продажу між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідно до якої ОСОБА_2 набув право власності на квартиру з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку, розташовані за адресою: АДРЕСА_1.

На підставі вищезазначеної ухвали суду право власності ОСОБА_2 на квартиру та земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровано не було.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 01.12.2015 року ухвалу Марківського районного суду Луганської області від 28.05.2015 року про визнання мирової угоди між ОСОБА_7 та ОСОБА_2 скасовано, справу повернуто для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позивач ОСОБА_2 разом із сім'єю проживає без відповідної реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 та фактично користується квартирою та присадибною земельною ділянкою.

Відповідач ОСОБА_12 зареєстрована та проживає за адресою: АДРЕСА_1.

Квартира «б» у будинку №7 за зазначеною адресою, ( ? частка вказаного будинку з надвірними та побудованими спорудами) була придбана чоловіком відповідача ОСОБА_5, з яким відповідач перебувала у зареєстрованому шлюбі з 02.11.1991 року, на підставі договору купівлі-продажу від 14.11.2000 року, який посвідчений приватним нотаріусом Марківського районного нотаріального округу та зареєстрований у реєстрі за № 2174.

05.02.2002 року гр..ОСОБА_5 була приватизована присадибна земельна ділянка, розташована за адресою: АДРЕСА_1. 20.11.2002 року Краснопільською сільською радою Марківського району Луганської області ОСОБА_5 був виданий та зареєстрований державний акт на право власності на земельну ділянку.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року чоловік відповідача ОСОБА_5 помер.

Ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 10.02.2015 року у справі за позовом ОСОБА_3 про розподіл спадкового майна була затверджена мирова угода за умовами якої за ОСОБА_3 визнано право власності на ? частку житлового будинку №7 за вказаною адресою з надвірними та побутовими спорудами, а також на земельну ділянку.

Ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 16.03.2016 року зазначена ухвалу Марківського районного суду скасовано, справу повернуто для продовження розгляду.

23.05.2016 року ухвалою Марківського районного суду луганської області позов ОСОБА_3 по вказаній справі залишено без розгляду.

Постановою слідчого Марківського ВП ГУ НП в Луганській області від 15.03.2016 року закрито кримінальне провадження по факту службового підроблення колишнім головою Краснопільської сільської ради з приводу видачі державного акту ОСОБА_5 за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи та сторонами не заперечувались.

На підставі вищевикладеного судом першої інстанції зроблено висновок про те, що позивач ОСОБА_2 та відповідач ОСОБА_3 є сусідами та проживають в одному житловому будинку, який має два окремих зовнішніх виходи та окремі суміжні присадибні ділянки, розділені парканом.

Також судом першої інстанції встановлено, що 14.08.2015 року позивач ОСОБА_2 поштою направив відповідачу ОСОБА_3 пропозицію, в якій просив надати йому можливість облаштувати проїзд на його земельну ділянку через земельну ділянку відповідача, яку відповідач ОСОБА_3 не прийняла, про що направила позивачу відповідь поштою.

Крім того, відповідач ОСОБА_3 замінила частину паркану, а саме демонтувала старий паркан та встановила новий, але без облаштування у паркані хвіртки на сусідню земельну ділянку, яка була у старому паркані.

Вважаючи такі дії відповідача незаконними та такими, що порушують права позивача, останній, 27.08.2015 року звернувся із заявою до Краснопільської сільської ради Марківського району Луганської області, в якій просив встановити спільну межу та вжити заходів для відновлення старої межової споруди.

На підставі заяви ОСОБА_2 від 27.08.2015 року, Краснопільською сільською радою Марківського району Луганської області була утворена комісія, яка 31.08.2015 року, здійснила обстеження земельних ділянок та встановила, що новий паркан, встановлений ОСОБА_3 на межі належній їй на праві власності земельній ділянці, а межі земельної ділянки відповідають державному акту на землю та запропоновано ОСОБА_2 звернутися до суду за захистом порушених прав. При цьому судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги посилання представника позивача про те, що позивачу не було відомо про акт комісії від 31.08.2015 року, оскільки, як встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 листом Краснопільської сільської ради Марківського району Луганської області № 273 від 08.09.2015 року був повідомлений про результати розгляду його заяви, про що свідчить підпис останнього, а.с.36, також позивач, звертаючись з позовом до суду, посилається саме на цей лист.

Зазначені обставини повністю відповідають матеріалам справи.

Крім того судом першої інстанції, на підставі дослідженої у судовому засіданні технічної документації та пояснень свідків встановлено, що межа суміжних земельних ділянок, їх площа та конфігурація визначені у державних актах про право власності на ці земельні ділянки, а на місцевості межа визначена парканом.

На кожній земельній ділянці побудовані надвірні господарські споруди і будівлі.

Обидві земельні ділянки облаштовані самостійним заїздом та проходом.

Змінивши паркан відповідач ОСОБА_3 встановила його лише з інших будівельних матеріалів та без облаштування у паркані хвіртки на сусідню земельну ділянку, яка була у старому паркані.

При облаштування нового паркану відповідач ОСОБА_3 на територію суміжної земельної ділянки не заступила.

Зазначені обставини сторонами не спростовані.

На підставі викладеного, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що позивач не надав суду доказів того, що він у встановленому законом порядку набув право власності або користування земельною ділянкою, розташованою за адресою: АДРЕСА_1. Те, що позивач проживає із сім'єю в квартирі, за зазначеною адресою, не свідчить про набуття ним права власності або право користування земельною ділянкою на законних підставах, оскільки позивачем ОСОБА_2 не надано доказів реєстрації за ним цього права.

На момент звернення до суду право власності або право користування земельною ділянкою позивача не порушені, а тому позовні вимоги судом першої інстанції визнані необґрунтованими у повному обсязі та такими, що задоволенню не підлягають.

Проаналізував наявні дані, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції повно та всебічно дослідив і оцінив обставини по справі та надані сторонами, в їх сукупності, всі докази, відповідно до вимог ст. 212 ЦПК України та правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Відповідно до ч.1 ст.3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та осіб, які беруть участь у справі.

За доводами позовної заяви ОСОБА_2, як на підставу своїх вимог про визнання незаконною бездіяльності органу місцевого самоврядування та усунення порушень земельного законодавства посилається на те, що він є власником квартири з надвірними будівлями та земельної ділянки, призначеної для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки) площею 0,0852га, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1, а.с.2, та вважає, що його права власника порушені відповідачами, а тому, посилаючись на положення ч.2 ст.152 ЗК України, якими передбачено, що власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його права на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, просив суд усунути ці порушення у визначений позивачем спосіб.

Відповідно до ст.60 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч.1 ст.179 ЦПК України предметом доказування під час судового розгляду є факти, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для вирішення справи (причини пропуску строку позовної давності тощо) і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.215 ЦПК України суд першої інстанції у повній мірі визначив предмет доказування у даній справі та зазначив мотиви, з яких суд вважав недоведеними позивачем обставини щодо наявності права власності останнього на земельну ділянку та порушення цього права з боку відповідачів.

За доводами апеляційної скарги апелянт ОСОБА_2 вважає, що суд першої інстанції безпідставно не застосував до спірних правовідносин в частині наявності у позивача права власності на земельну ділянку положення п.1 ч.1 ст. 395 ЦК України щодо наявності у позивача права володіння чужим майном та положень ст..397 ЦК України, оскільки він фактично володіє земельною ділянкою, а право власності у встановленому порядку він зареєструвати не встиг, оскільки ухвала Марківського районного суду Луганської області від 28.05.2015року, якою була визнана мирова угода між ОСОБА_7 та ОСОБА_2, відповідно до якої позивач набув право власності на квартиру з надвірними будівлями і спорудами та земельну ділянку була скасована.

Зазначені доводи, з урахуванням встановлених судом обставин, колегія суддів не вважає такими, що спростовують висновок суду першої інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2

Так, ст..395 ЦК України визначає види речових прав на чуже майно до яких належить право володіння.

Речове право на чуже майно може виникати на підставі договору (право володіння, сервітут, емфітевзис, суперфіцій), закону (сервітут), а також з інших підстав, встановлених законом (наприклад, суперфіцій і сервітут - на підставі заповіту; сервітут - також на підставі закону або за рішенням суду; право володіти бездоглядною домашньою твариною - згідно з ч. 2 ст. 340 ЦК).

Дійсно, речове право на чуже майно, як і право власності, носить абсолютний характер. Суб'єкт речового права на чуже майно вступає у відносини з усіма іншими суб'єктами, хто його оточує.

Відповідно до статті 396 ЦК України правила про захист права власності, які встановлені главою 29 ЦК України, поширюються на речові права власності на чуже майно. Особа, яка має речове право на чуже майно, має право на захист цього права, у тому числі й від власника майна.

Судовий захист речових прав на чуже майно в порядку цивільного судочинства може здійснюватись за вимогами, аналогічними до тих, що пред'являються для захисту права власності, якщо вони не суперечать змісту та відповідають природі відповідного речового права, при цьому правомочність володіння визначається, як юридично забезпечена можливість здійснювати панування над річчю. Правомірне фактичне володіння є достатньою підставою для захисту володільцем свого речового права на володіння чужим майном.

Відповідно до ч.3 ст.395 ЦК України фактичне володіння майном вважається правомірним, якщо інше не випливає із закону або не встановлено рішенням суду.

Позовна заява ОСОБА_2 не містить вимоги щодо встановлення факту правомірного володіння земельною ділянкою. Також останнім не надано рішення суду з цього питання.

Як вбачається із заперечень проти позову відповідача ОСОБА_3 остання вважає, що позивач звернувся до суду за захистом неіснуючого права, оскільки у встановленому законом порядку він не набув право власності або користування земельною ділянкою, та обставина, що позивач фактично проживає в квартирі та користується земельною ділянкою не робить його законним землекористувачем або власником земельної ділянки. Нерухомість позивач придбав із порушенням законодавства та право власності у встановленому порядку не зареєстрував, а.с.57,58. Позивачем не доведено факт порушення відповідачем ОСОБА_3 земельного законодавства, паркан є власністю відповідача, що підтверджується договором купівлі-продажу ? частки домоволодіння та технічним паспортом, з яких вбачається, що до складу придбаних частки будинку з надвірними будівлями входить також загорожа. Як власник паркану вона має право його замінити на інший, що не потребує узгодження з сусідами, паркан встановлений з відступом вглибину її земельної ділянки, відповідач має можливість встановити власний паркан на межі, у разі наявності у останнього такого права, оскільки власником земельної ділянки, відповідно до державного акту на землю, є ОСОБА_6, а не позивач, а.а.с.111-116.

В обґрунтування своїх заперечень проти позову відповідачем ОСОБА_3 надано державний акт на право приватної власності на землю ОСОБА_5, а.с.15, копію договору купівлі-продажу будинку, в якому у складі об'єктів продажу зазначено огорожу, а.с.98, план земельної ділянки відповідача, експлікація якої містить загорожу, а.а.с.101,102.

Зазначені докази не суперечать іншим доказам у справі, а саме: Акту комісії Краснопільської сільської ради по територіальним спорам від 31.09.2015 року, відповідно до якого межі земельної ділянки ОСОБА_3 відповідають Державному акту. Паркан, який встановила ОСОБА_3 знаходиться на земельній ділянці, яка є власністю ОСОБА_3, а.с.37, фотокопії приватних ділянок домоволодінь с.Красне Поле, а.с.108, витягу генерального плану с.Красне Поле, а.с.109.

Щодо правомірності фактичного володіння земельною ділянкою позивачем, за доводами заперечень відповідача ОСОБА_5, то колегія суддів вважає їх обґрунтованими.

Відповідно до обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_2 посилається на те, що він є власником квартири та земельної ділянки на підставі ухвали Марківського районного суду від 28.05.2015 року. Відповідно до ухвали Марківського районного суду Луганської області від 28.05.2015 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_7 про визнання правочину дійсним та визнання права власності на нерухоме майно було визнано мирову угоду, укладену між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 за умовами якого за ОСОБА_2 визнано право власності на квартиру з надвірними будівлями та земельну ділянку, а.с.13.

Як вірно встановлено судом першої інстанції зазначена ухвала скасована ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 01.12.2015 року, справу повернуто до суду першої інстанції для вирішення питання в установленому законом порядку, а.с.154-155.

Відповідно до державного акту на право приватної власності на землю, земельна ділянка площею 0,0852га для обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, ведення особистого підсобного господарства за адресою АДРЕСА_1 належить ОСОБА_6, а.с.14.

Позивачем суду не надано, колегією суддів не встановлено та матеріали справи не містять доказів наявності права ОСОБА_13 на укладання будь-яких правочинів щодо квартири «а» у будинку АДРЕСА_1 та земельної ділянки за цією самою адресою у т. ч. й з позивачем ОСОБА_2. Проте, ухвалою Марківського районного суду Луганської області від 29.12.2015 року залишено без розгляду позовну заяву ОСОБА_7 до ОСОБА_8, ОСОБА_6, ОСОБА_9, ОСОБА_9, ОСОБА_10 про визнання дійсним договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності на нерухоме майно, предметом спору якого виступали земельна ділянка та квартири «а» у будинку АДРЕСА_1, а.с.241.

На підставі зазначеного, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність на день ухвалення рішення судом першої інстанції законних підстав щодо висновку про наявність права власності ( володіння, користування) ОСОБА_14 на квартиру «а» у будинку АДРЕСА_1 та володіння ( користування) земельною ділянкою за цією самою адресою та порушення цього права відповідачами.

Досліджувати обставини укладання між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 договору купівлі-продажу земельної ділянки та квартири за адресою АДРЕСА_1 та робити правовий висновок з цього питання, колегія суддів не вважає за можливе, оскільки зазначене питання є предметом позову у іншій справі, рішення у якій до теперішнього часу судом не ухвалене.

Також колегія суддів вважає доцільним не надавати правову оцінку іншим доводам апеляційної скарги, оскільки ці доводи можуть бути предметом доказування у іншій справі з цього питання, після вирішення правового статусу ОСОБА_2 щодо володіння квартирою та земельною ділянкою у спірних правовідносинах.

Крім того, колегія суддів звертає увагу апелянта на те, що причиною виникнення спору між сторонами, як вбачається з позовної заяви, є неможливість досягнення домовленості між сторонами щодо проїзду позивача до місця проживання через земельну ділянку відповідача ОСОБА_3, при цьому позивач ОСОБА_2 позовні вимоги до ОСОБА_3 щодо встановлення сервітуту не заявляв, а тому колегія суддів також не вбачає за можливе вирішувати це питання та надавати йому правову оцінку.

Колегія суддів вважає, що апелянтом, за доводами апеляційної скарги, не доведена наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 308 ЦПК України апеляційний суд відхиляє апеляційну скаргу і залишає рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Не може бути скасоване правильне по суті і справедливе рішення суду з одних лише формальних міркувань.

Рішення суду, переглянуте судовою колегією, відповідає вимогам закону, тому підстав для скасування рішення колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст.303,304, п.1.ч.1 ст.307, ст..ст.308,313,314,315,317,319ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Марківського районного суду Луганської області від 02 червня 2016 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_3, Краснопільської сільської ради Марківського району Луганської області про визнання незаконної бездіяльності органу місцевого самоврядування та порушення земельного законодавства, залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржено протягом двадцяти днів до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ шляхом подачі касаційної скарги.

Головуючий

Судді: