Ухвала суду № 61237592, 12.09.2016, Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 345/1338/16-ц

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.09.2016 року м. Калуш

Калуський міськрайонний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді _ ОСОБА_1

секретаря судового засідання Бабійчук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Калуші заяву ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду від 29.06.2016 року,

в с т а н о в и в:

Заочним рішенням Калуського міськрайонного суду від 29.06.2016 року позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору та стягнення коштів - задоволено, визнано недійсним договір фінансового лізингу № 001480 від 23.11.2015 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто», також стягнуто з ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто» на користь ОСОБА_3 30000, 00 (тридцять тисяч) гривень, сплачених як адміністративний платіж за договором фінансового лізингу та 1102,40 грн. судового збору.

Відповідач ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто» звернулося до суду із заявою про перегляд заочного рішення суду від 29.06.2016 року, посилаючись на те, що відповідач не зявився в судове засідання з поважних причин, а саме через несвоєчасне отримання судових повісток. Причиною цьому, як зясувалось, було отримання їх представником іншої компанії в 15 поверховому офісному центрі (де є зареєстрованим відповідач), який несвоєчасно повідомляв про наявність повісток представника відповідача. А тому у суду не було підстав ухвалювати по справі заочне рішення.

Крім того, відповідач вважає рішення суду таким, що прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Так, суд не дослідив, що відповідач не надає послуг з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах в розумінні п. 11-1 ст.4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». А саме Нацкомфінпослуг на момент укладення договору не затверджувала ліцензійних умов провадження діяльності з надання послуг з фінансового лізингу юридичними особами субєктами господарювання, які за своїм правовим статусом не є фінансовими установами, однією з яких є відповідач, позивач не є учасником якоїсь «групи» відповідача, сплачені позивачем кошти не обєднуються відповідачем з коштами інших лізингоодержувачів, а умови договору розповсюджуються та виконуються виключно позивачем та відповідачем.

Також відповідач зазначає, що судом не було досліджено, що до моменту передання лізингоодержувачу транспортного засобу у користування договір фактично ще не носить ознак договору найму, а отже не даний момент відносин сторін за договором його нотаріальне посвідчення не вимагається. Крім того, оскільки на момент укладення договору у лізингодавця відсутній документ про реєстрацію транспортного засобу, власне, як і сам транспортний засіб, то нотаріальне посвідчення договору без придбання лізингодавцем предмета лізингу унеможливлюється.

Відповідач вказує, що висновок суду про те, що договір лізингу містить умови, які є несправедливими та які порушують норми законодавства, не відповідає дійсним обставинам справи. Так, оспорюваний договір розроблявся відповідачем, в тому числі і у відповідності з «Примірним договором фінансового лізингу». Відповідач зазначає, що позивач на момент ознайомлення із оспорюваним договором та підписання всіх сторінок договору, не визначив його несправедливим та неприйнятним для себе. Позивач міг скористатись законним правом, яке йому надається ч. 2 ст. 6 Закону України «Про фінансовий лізинг», де істотною умовою, окрім перелічених у вищезгаданій статті закону, є будь-яка інша умова, щодо якої за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Але позивачем подання заяви про зміну умов договору, які йому здавались несправедливими або їх виключення не зініціювалось.

Відповідач наголошує, що суд не врахував того, що між сторонами було укладено цивільно-правовий договір з дотриманням усіх вимог, які ставляться чинним законодавством України. Сторони погодили всі істотні умови договору та вирішили питання по всіх лізингових платежах, доказом щодо цього є факт вчинення лізингоодержувачем конклюдентних дій (шляхом сплати платежу). Тому відповідач просить скасувати заочне рішення Калуського міськрайонного суду від 29.06.2016 року та призначити справу до розгляду в загальному порядку.

В судове засідання представник відповідача не зявився з невідомих суду причин, хоча завчасно та належним чином повідомлявся про час та місце розгляду справи (а.с. 138). Його неявка, відповідно до ч. 1 ст. 231 ЦПК України, не перешкоджає розгляду заяви про перегляд заочного рішення.

Представник позивача в судове засіданні не зявився, проте подав заперечення на заяву про перегляд заочного рішення. Просить розгляд справи проводити без його участі і відмовити в задоволенні заяви, так як про час і місце розгляду справи відповідач був повідомлений належним чином, а доводи, викладені в заяві не ґрунтуються на фактичних обставинах справи та вимогах чинного законодавства. Докази, на які посилається відповідач не мають істотного значення для правильного вирішення справи і не можуть братись до уваги судом в якості підстав для скасування заочного рішення.

Заслухавши сторін, ознайомившись із заявою про перегляд заочного рішення, вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про необґрунтованість вимог заяви про перегляд заочного рішення у зв'язку з наступним.

Відповідно до ч. 1 ст. 232 Цивільного процесуального кодексу України, заочне рішення підлягає скасуванню, якщо судом буде встановлено, що відповідач не з'явився в судове засідання та не повідомив про причини неявки з поважних причин і докази, на які він посилається, мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи в межах строків, встановлених ст. 157 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання сторін або будь-кого з інших осіб, які беруть участь у справі, про яких немає відомостей, що їм вручені судові повістки.

Відповідно до ч. 1 ст. 224 ЦПК України у разі неявки в судове засідання відповідача, який належним чином повідомлений і від якого не надійшло заяви про розгляд справи за його відсутності або якщо повідомлені ним причини неявки визнані неповажними, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідач ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто» було належним чином повідомлене про час і місце розгляду справи, про що свідчить рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення з відміткою про вручення повістки про виклик до суду уповноваженій особі (а.с.73). Клопотань про відкладення розгляду справи відповідач не подавав. Посилання представника відповідача на отримання повісток представником іншої компанії не заслуговують на увагу, оскільки повістки судом, відповідно до вимог ст.74 ЦПК України, надсилалися на адресу місцезнаходження відповідача, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб підприємців (а.с. 53).

Заява представника відповідача про перегляд заочного рішення містить суперечливі твердження. Відповідач з одного боку зазначає, що лізингова діяльність не підлягає ліцензуванню. Водночас відповідачем визнається той факт, що з 28.06.2015 року всі фінансові послуги, у тому числі і фінансовий лізинг, підлягають ліцензуванню. Посилання відповідача на ч. 2 ст. 20 Закону України «Про ліцензування видів господарської діяльності», згідно якого у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується, не стосуються даного предмета спору. Адже питання відповідальності відповідача за діяльність без ліцензії не є предметом даного судового розгляду. Натомість ч.1 ст.227 ЦК України визначено, що правочин юридичної особи, вчинений нею без відповідного дозволу (ліцензії), може бути визнаний судом недійсним.

Згідно ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» послуга з адміністрування фінансових активів для придбання товарів у групах є фінансовою послугою. Відповідачем не надано суду доказів про наявність в нього відповідної ліцензії.

Як зазначив Верховний Суд України в своїй постанові від 16.12.2015 року до спірних правовідносин також застосовуються вимоги Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Пункт 4 частини першої статті 34 цього закону вказує, що діяльність з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб може здійснюватись лише фінансовими установами після отримання відповідної ліцензії.

Посилання представника відповідача на те, що до моменту передання лізингоодержувачу транспортного засобу у користування договір фактично ще не носить ознак договору найму, є надуманими та по суті зводяться до хибного тлумачення положень ч. 2 ст. 799, ч. 2 ст. 806 ЦК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 806 ЦК України до договору лізингу застосовуються загальні положення про найм (оренду) з урахуванням особливостей, встановлених цим параграфом та законом. До відносин, пов'язаних з лізингом, застосовуються загальні положення про купівлю-продаж та положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом.

Виходячи з аналізу норм чинного законодавства за своєю правовою природою договір фінансового лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу транспортного засобу, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України. Згідно статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

У відповідності до ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 16.12.2015р. у справі № 6-2766цс15.

Щодо несправедливості умов оспорюваного договору лізингу, то вичерпний аналіз положень даного договору судом наведений у заочному рішенні від 29.06.2016 року. Суд додатково констатує, що п. 1.5, 1.8, 3.2.6, 3.2.7, 5.4, 5.5, 5.7, 7.3, 7.7, 7.8, 9.4, 9.8, 10.5, 10.11, 10.13, 10.15, 12.1, 12.4, 12.7, 12.10, 12.13, 12.8 договору фінансового лізингу № 001365 від 23.11.2015 року, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто», забезпечено захист інтересів лише лізингодавця, що свідчить про очевидну диспропорцію між правами та обов'язками сторін. Так, договором не передбачено право лізингодоодержувача, на відміну від лізингодавця, розірвати договір в односторонньому порядку. За договором у позивача відсутні права на одержання будь-якої компенсації від відповідача у звязку із невиконанням умов договору.

Також нечітке визначення підстав зміни вартості платежів, розміру предмету лізингу, порядку перерахунку з одночасним правом змінювати в односторонньому порядку ці умови, надають лише одному учаснику відносин право на збільшення платежів та вартості у формально правильній поведінці і призводить до позбавлення іншого учасника правовідносин можливості будь-яким чином впливати на зміну істотної умови договору. Про несправедливість умов договору фінансового лізингу свідчить і те, що виконання зобов'язань за договором забезпечено лише відповідальністю лізингоотримувача.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в ч. 2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів». Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Твердження відповідача є голослівними, жодних доказів, які б могли мати істотне значення для правильного вирішення справи, відповідачем не надані.

Покликання відповідача на численні ухвали Вищого спеціалізованого суду з цивільних і кримінальних справ не можуть бути взяті судом до уваги, адже такі рішення не є джерелом права за українським законодавством. Відповідно до ч. 1 ст. 360-7 ЦПК України висновки щодо застосування норм права, викладені лише у постановах Верховного Суду України, мають враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

За таких обставин, сукупність підстав, необхідних для скасування заочного рішення - відсутня. Суд дійшов висновку, що заяву про перегляд заочного рішення слід залишити без задоволення.

Керуючись ст.ст. 209-210, 231, 232 ЦПК України,

у х в а л и в:

Заяву відповідача ОСОБА_2 з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «Ваш Авто» про перегляд заочного рішення Калуського міськрайонного суду від 29.06.2016 року по справі № 345/1338/16-ц за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 «Лізингова компанія «Ваш Авто» про визнання недійсним договору та стягнення коштів залишити без задоволення.

Роз'яснити заявнику, що вів вправі оскаржити заочне рішення в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальний кодексом України. Строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом десяти днів з дня його проголошення через Калуський міськрайонний суд до Апеляційного суду Івано-Франківської області.

Суддя