Постанова № 61233408, 02.09.2016, Приморський районний суд м. Одеси

Справа № 522/11033/16-а

Провадження № 2-а/522/627/16

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 вересня 2016 року Приморський районний суд м. Одеси в складі:

головуючого судді Шенцевої О.П.,

при секретарі Соболевій О.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Одесі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними, та зобов'язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до Приморського районного суду міста Одеси з позовом, в якому просив суд, визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті йому щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці - протиправною, а також зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати судді у відставці щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді починаючи з 26 квітня 2016 року.

У судовому засіданні позивач просив справи розглядати без фіксації судового процесу.

Представник Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси в судове засідання не з'явився.

Вивчивши матеріали справи, враховуючи нижченаведені положення ч.2 ст. 71 КАС України, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлено, що Постановою Верховної Ради України від 19 квітня 2016 року за №1118-VIII у зв'язку з поданням заяви про відставку відповідно до п.9 ч.5 ст. 126 Конституції України, позивача звільнено з посади судді Одеського апеляційного господарського суду

Згідно з вищевказаною постановою ВР України наказом голови Одеського апеляційного господарського суду від 26 квітня 2016 року №64-к позивача звільнено з займаної посади судді Одеського апеляційного господарського суду.

Відділом кадрів ОАГС були надані необхідні документи для звернення позивача до управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси для призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З подання ОАГС та копії трудової книжки позивача вбачається, що стаж роботи судді, який дає право на відставку, та отримання щомісячного довічного грошового утримання, становить - 26 років 5 місяців та 5 днів. Заробітна плата для обчислення щомісячного довічного грошового утримання становить - 25768,60 грн.

13 травня 2016 року позивач звернувся до управління Пенсійного Фонду в Приморському районі м. Одеси з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

З січня 2001 року позивач отримую пенсію на загальних підставах.

19 травня 2016 року позивач отримав відмову УПФ України в Приморському районі м. Одеси у призначенні йому щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці.

Відмовляючи у призначенні довічного грошового утримання відповідач послався на п. 5 прикінцевих положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року № 213-VIII.

Починаючи з 1992 року держава Україна понад 20 років на конституційному (ч. 5 ст. 126 Основного Закону України) та законодавчому (ст. 43 Закону України «Про статус суддів» № 2862-ХІІ, ст. 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VІ, ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 245З-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» № 192-VIII) рівнях гарантувала право судді на відставку та отримання суддями, виплати щомісячного довічного грошового утримання в розмірі максимально наближеному до розміру суддівської винагороди.

Судді, у свою чергу, мали законні правомірні очікування отримувати задекларований державою розмір щомісячного довічного грошового утримання, як один з елементів гарантій їх незалежності.

Як зазначено в рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2007 року № 4-рп/2007, довічне грошове утримання судді - це особлива форма забезпечення суддів, яка виражається у гарантованій державою щомісячній, звільненій від сплати податків, грошовій виплаті, що забезпечує їх належним матеріальним утриманням. Особливість щомісячного грошового утримання полягає у правовому регулюванні, а також у джерелах його фінансування, які визначені у Конституції України та спеціальному законі України «Про статус суддів» і не можуть бути скасовані чи звужені іншими нормативними актами України гарантії незалежності суддів, в тому числі гарантії їх матеріального та соціального забезпечення. Це положення узгоджується ч. З ст. 22 Конституції України.

Рішенням Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 частина третя, речення перше, друге, третє частини п'ятої статті 138 Закону України від 7 липня 2010 року №2453-VI "Про судоустрій і статус суддів" у редакції Закону України від 8 липня 2011 року №3668-VІ "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", стаття 2 Закону України №3668-VI у частині поширення її дії на Закон України від 7 липня 2010 року №2453-УІ "Про судоустрій і статус суддів"; абзац другий пункту 2 розділу II "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №3668-VI, зі змісту якого видно, що виплата суддям пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) здійснюється без індексації, без застосування положень частин другої, третьої статті 42 Закону України від 9 липня 2003 року №1058-ІV "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" та без проведення інших перерахунків, передбачених законодавством, - визнані неконституційними.

Водночас у Рішенні Конституційного Суду України від 3 червня 2013 року №3-рп/2013 зазначено, що Конституційний Суд вже неодноразово висловлював позиції стосовно гарантій незалежності суддів, зокрема суддів у відставці, які викладено ним у рішеннях від 20 березня 2002 року №5-рп/2002, від 1 грудня 2004 року №19-рп/2004, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008.

Пунктом 14 ч. 1 ст. 92 Конституції України статус суддів визначається виключно законами України.

Частиною першою статті 126 Конституції України передбачено, що незалежність і недоторканність суддів гарантуються Конституцією і законами України. У пунктах 8, 11 частини четвертої статті 48 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-VІ у редакції Закону №192-VIII зазначено, що незалежність судді у тому числі, забезпечується належним матеріальним та соціальним забезпеченням та правом судді на відставку.

Крім того, частиною шостою статті 48 Закону №2453-VI у редакції Закону №192-VIII передбачено, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України (ст.22) гарантій незалежності судді.

Тобто гарантії незалежності суддів не можуть бути звужені чи скасовані під час прийняття нових законів і внесення змін до чинних, про що неодноразово було наголошено у правових позиціях Конституційного Суду України (зокрема, у рішеннях від 3 червня 2013 року №3-рп/2013, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008, від 11 жовтня 2005 року №8-рп/2005.

Приписами Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-VШ внесено зміни до спеціального Закону «Про судоустрій і статус суддів» у частині щодо обмеження граничного розміру довічного грошового утримання суддів у відставці та зміни відсотку, з якого обчислюється розмір довічного грошового утримання, які неодноразово були визнані рішеннями Конституційного Суду України неконституційними.

Правовий акт або його окремі положення, що визнані неконституційними, не можуть бути прийняті повторно в тій самій редакції. Відхилення від такого підходу свідчить про порушення конституційних приписів щодо обов'язковості виконання рішень Конституційного Суду України.

Такі внесення змін явно суперечать Конституції України та рішенням Конституційного суду.

Крім того, що до суддів у ч. 2 ст. 127 Конституції України окремо визначено вимоги щодо несумісності. Так, відповідно до положень цієї статті, професійні судді не можуть належати до політичних партій і профспілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати представницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої. Зазначені конституційні положення щодо несумісності суддів законодавець також відобразив у ч.ч. 2 і 3 статті 54 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 245З-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» 192-VIII.

За рахунок заборони займатися іншою оплачуваною роботою суддям установлюються належні умови матеріального та соціально-побутового забезпечення, у тому числі гарантується високий рівень щомісячного довічного грошового утримання, який має бути наближений до рівня суддівської винагороди. Збереження наявного статусу суді, недопущення його скасування або звуження його змісту та обсягу є однією з основоположних гарантій незалежності судді.

Конституційний статус судді передбачає достатнє матеріальне забезпечення судді, як під час здійснення своїх повноважень /суддівська винагорода/ так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку /пенсій/ чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці /щомісячне довічне грошове утримання/.

Статус судді та його елементи, зокрема матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.

Викладене відповідає положенням Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, за якими рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).

Це підтверджується й міжнародними стандартами у сфері судочинства, зокрема, згідно з п. 54 Рекомендацій СМ/REC (2010) 12 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки (Рекомендація № СМ/RЕС(2010)12) "оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці."

Тож щомісячне довічне грошове утримання є не тільки соціальною виплатою, але й конституційною гарантією незалежності судді у відставці, є складовою його правового статусу як діючого судді з урахуванням правомірних /законних/ очікувань на майбутнє щодо захищеного соціального статусу при видаленні його з посади /відставки/, яке у своєму розмірі має бути максимально наближеним до рівня грошового утримання судді, який перебуває на відповідній посаді.

Робота на посаді судді Комінтернівського районного суду Одеської області 4 роки 3 місяці 10 днів, арбітражного суду Одеської області 1 рік 8 місяців 13 днів, Одеського апеляційного господарського суду 14 років 6 місяців 25 днів, робота на посаді старшого консультанта по судовій роботі відділу юстиції Одеської області і проходження строкової військової служби, входить в стаж судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці і згідно з розрахунком адміністрації Одеського апеляційного господарського суду станом на 26.04.2016 стаж судді складає 26 років 5 місяців 5 днів, який дає право на відставку, з встановленням розміру довічного грошового утримання 90%.

Положення Закону України № 213-VШ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення», якими внесені зміни до ч.ч. З, 5 ст. 141 спеціального Закону № 245З-VI «Про судоустрій і статус суддів», в редакції Закону № 192-VШ «Про забезпечення права на справедливий суд» щодо обмеження щомісячного довічного грошового утримання до розміру 60% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, вилучення права на перерахунок пенсії суддів загальної юрисдикції, а також п.5 Прикінцевих положень Закону суперечать конституційним нормам, передбаченим ст. ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України і грубо порушують конституційні права, як судді у відставці.

Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Таким чином, набуте право не може бути скасоване, оскільки в Україні діє верховенство права, а не закону.

Крім того, в результаті прийняття пункту 5 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VШ, яким фактично ліквідовано конституційно закріплений інститут відставки судді, судді, які звернулися до Пенсійного фонду України із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання (пенсії) після 1 червня 2015 року, перебувають у різному правовому становищі порівняно із суддями, які звернулися із аналогічною заявою до 1 червня 2015 року. Вказівка лише на дату звернення до Пенсійного фонду з заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання є порушенням принципу правової визначеності та принципу рівності всіх громадян (статті 8, 21 Конституції України).

Судді є рівними, адже, здійснюючи правосуддя, мали відповідно до законодавства однаковий статус та гарантії незалежності, що включають і порядок призначення щомісячного довічного грошового утримання. Викладене підтверджує порушення приписами Закону № 213-УШ універсального принципу рівності, закріпленого статтею 21 Основного Закону України, а також порушення принципів незалежності суддів, передбачених частиною першою, пунктом 3 частини п'ятої статті 126 Конституції України.

Суд вважає, що при звільненні позивача у відставку не може бути замінено довічне грошове утримання на пенсію за віком.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Таким чином, відмовляючи у призначенні, нарахуванні і виплаті щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, Пенсійний фонд грубо порушив конституційні права позивача.

У зв'язку з чим вважаю, що дії відповідача є протиправними та такими, що суперечать як нормам Конституції України так і нормам спеціального Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного суду України від 01 листопада 1996 року «Про застосування Конституції України» передбачено, що відповідно до ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституційні права та свободи людини і громадянина є безпосередньо діючими. Вони визначають цілі і зміст законів та інших нормативно-правових актів, зміст і спрямованість діяльності органів законодавчої та виконавчої влади, органів місцевого самоврядування і забезпечуються захистом правосуддя.

Виходячи із зазначеного принципу та гарантування Конституцією України судового захисту конституційних прав і свобод, судова діяльність має бути спрямована на захист цих прав і свобод від будь-яких посягань шляхом забезпечення своєчасного та якісного розгляду конкретних справ.

Відповідно до п.2 вказаної вище постанови, Конституція України, як зазначено в її ст. 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати зміст будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії.

Суд безпосередньо застосовує Конституцію у разі коли закон, який був чинним до введення в дію Конституції чи прийнятий після цього, суперечить їй.

Якщо зі змісту конституційної норми випливає необхідність додаткової регламентації її положень законом, суд при розгляді справи повинен застосувати тільки той закон, який ґрунтується на Конституції і не суперечить їй.

Згідно ч. З ст. 141 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №2453-УІ (в редакції від 12.02.2015 року) У разі зміни грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання.

Оскільки зміни до ч.ч. З, 5 у вищевказану статтю, які були внесені Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» № 213-УЇЇІ, щодо обмеження щомісячного довічного грошового утримання до розміру 60% грошового утримання судді, який працює на відповідній посаді; до десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, а також вилучення права на перерахунок пенсії суддів загальної юрисдикції, а також 5 розділу «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIIІ суперечать конституційним нормам, передбачених ст. ст. 8, 21, 22, 126 Конституції України і грубо порушують конституційні права позивача, як судді у відставці.

Рішенням Конституційного суду України від 8 червня 2016 року № 4-рп/2016 визнанні неконституційними положення частини 3 статті 141 Закону України "Про судоустрій 1 статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, абзаців першого, другого, третього, четвертого та першого, другого речення абзацу шостого частини п'ятої статті 141 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року № 2453-VI у редакціях Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII, положення пункту 5 розділу ІІІ "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року № 213-VIII в частині скасування з 1 червня 2015 року норм щодо призначення щомісячного довічного грошового утримання відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів"

Керуючись статтями 3, 4, 6, 11, 12, 18, 19, 87, 99, 160-163, 183-2 КАС України, -

ПОСТАНОВИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси про визнання дій неправомірними, та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити в повному обсязі.

Визнати відмову управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси у призначенні, нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці - протиправною.

Зобов'язати управління Пенсійного фонду України в Приморському районі м. Одеси призначити, нарахувати та виплачувати судді у відставці ОСОБА_1 щомісячне довічне грошове утримання в розмірі 90% заробітної плати працюючого на відповідній посаді судді починаючи з 26 квітня 2016 року.

Стягнути з Управління Пенсійного фонду України у Приморському районі м. Одеси на користь держави судові витрати у вигляді судового збору у сумі 551,20 грн.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного адміністративного суду шляхом подання до суду першої інстанції апеляційної скарги протягом 10 днів з дня отримання постанови суду.

Суддя

02.09.2016