Ухвала суду № 61230670, 08.09.2016, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 823/395/16 Головуючий у 1-й інстанції: Рідзель О.А. Суддя-доповідач: Парінов А.Б.

У Х В А Л А

Іменем України

08 вересня 2016 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Парінова А.Б.,

суддів: Беспалова О.О., Желтобрюх І.Л.,

при секретарі судового засідання Кваші Я.А.,

за участю представників сторін:

від позивача Хобта Ю.М.,

від третьої особи ТОВ «ВП «Імпульс плюс» Єсик В.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Айова» до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, треті особи: ОСОБА_4, товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» про визнання протиправним та скасування рішення,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області, Тальнівської районної державної адміністрації Черкаської області, в якому просив суд визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області від 11.01.2016 індексний номер 27783449.

Постановою Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року позов задоволено.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» оскаржило його в апеляційному порядку.

В апеляційній скарзі апелянт, посилаючи на порушення судом при вирішенні справи норм матеріального та процесуального права, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити.

Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваної постанови суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.

Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 26.08.2011 між ТОВ «Айова» (орендар) та ОСОБА_5 (орендодавець) укладено договір оренди землі № 218.

За умовами вказаного договору орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне володіння земельну ділянку сільськогосподарського призначення.

В оренду передається земельна ділянка, яка знаходиться в адмінмежах Кобриново-Гребельської сільської ради Тальнівського району Черкаської області, що належить орендодавцю на праві власності відповідно до Державного акту від 02.03.2010 серії ЯИ 538374 загальною площею 1,7555 га, в тому числі, рілля 1, 7555 га строком на 5 років.

Відповідно до п. 20 зазначеного договору передача земельної ділянки орендарю здійснюється у 5-денний термін після державної реєстрації цього договору за актом її приймання - передачі.

Акт приймання-передачі земельної ділянки за умовами вказаного договору підписано сторонами 03.12.2012.

Договір оренди землі № 218 від 26.08.2011 зареєстровано у Державному реєстрі земель відділом Держкомзему у Тальнівському районі Черкаської області 03.12.2012 за № 712408364008396, про що вчинено відповідний запис (а.с. 12).

Позивачу стало відомо, що у період дії зазначеного договору державний реєстратор Тальнівського районного управління юстиції Черкаської області Озюменко Олександра Вікторівна 11.01.2016 прийняла рішення № 27783449 про реєстрацію за ТОВ «ВП «Імпульс плюс» права оренди на зазначену земельну ділянку на підставі договору оренди від 15.09.2015 № 92, укладеного між ТОВ «ВП «Імпульс плюс» та ОСОБА_4

Відповідно до договору оренди від 15.09.2015 № 92 строк дії права оренди починається з 02.12.2017.

Вважаючи зазначене рішення державного реєстратора протиправним, позивач звернувся до суду з позовом про його скасування.

Приймаючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що, реєстрація договору оренди однієї і тієї самої земельної ділянки не відповідає вимогам Закону, оскільки зумовлює ситуацію, за якої одну і ту ж земельну ділянку було передано в оренду різним орендарям, адже право оренди в них виникло з моменту реєстрації договорів оренди земельних ділянок.

Колегія суддів погоджується з наведеним висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Спірні правовідносини виникли у зв'язку з проведенням державної реєстрації договору оренди земельної ділянки третьої особи ОСОБА_5 з ТОВ «ВП «Імпульс плюс» до закінчення строку дії договору оренди цієї ж земельної ділянки, укладеного ОСОБА_5 з ТОВ «Айова».

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про оренду землі» орендарі набувають права оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі. Право оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Статтею 17 цього Закону передбачено, що об'єкт за договором оренди землі вважається переданим орендодавцем орендареві з моменту державної реєстрації права оренди, якщо інше не встановлено законом.

Згідно зі ст. 125 Земельного кодексу України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Відповідно до ст. 126 цього кодексу право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» від 01.07.2004 N 1952-IV (далі по тексту - Закон N 1952-IV).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 1952-IV державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 4 Закону № 1952-IV державній реєстрації прав підлягає право постійного користування та право оренди (суборенди) земельної ділянки.

За приписами пункту 1 частини другої статті 9 цього Закону державний реєстратор: встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема: відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення (у випадках, встановлених законом); відповідність повноважень особи, яка подає документи на державну реєстрацію прав та їх обтяжень; відповідність відомостей про нерухоме майно, наявних у Державному реєстрі прав та поданих документах; наявність обтяжень прав на нерухоме майно, зареєстрованих відповідно до вимог цього Закону; наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або договір (угода) пов'язує можливість проведення державної реєстрації виникнення, переходу, припинення прав на нерухоме майно або обтяження таких прав.

Згідно з частиною четвертою статті 15 Закону № 1952-IV державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.

Відповідно до пункту 1 частини 3 статті 10 цього Закону встановлює відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями, зокрема:

- відповідність обов'язкового дотримання письмової форми правочину та його нотаріального посвідчення у випадках, передбачених законом;

- відповідність повноважень особи, яка подає документи для державної реєстрації прав;

- відповідність відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, що містяться у Державному реєстрі прав, відомостям, що містяться у поданих документах;

- наявність обтяжень прав на нерухоме майно;

- наявність факту виконання умов правочину, з якими закон та/або відповідний правочин пов'язує можливість виникнення, переходу, припинення речового права, що підлягає державній реєстрації.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 10 Закону № 1952-IV під час проведення державної реєстрації прав на земельні ділянки використовує відомості Державного земельного кадастру шляхом безпосереднього доступу до нього у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Таким чином, державний реєстратор під час проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно зобов'язаний перевірити інформацію про наявність або відсутність вже зареєстрованих речових прав з метою недопущення одночасного існування їх подвійної державної реєстрації.

Наведену правову позицію висловлено Верховним Судом України у постанові від 29.09.2015 по справі № 802/37191.

У відповідності до ч. 1 ст. 244-2 КАС України, висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 237 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Як вбачається з матеріалів справи, станом на час проведення державної реєстрації договору оренди земельної ділянки ОСОБА_5 з ТОВ «ВП «Імпульс плюс» був чинним договір оренди цієї ж земельної ділянки ОСОБА_5 з ТОВ «Айова».

Таким чином, виникла ситуація, коли одночасно зареєстровано право користування двох юридичних осіб однією і тією ж земельною, що не відповідає вимогам законодавства, оскільки право користування виникає з моменту реєстрації цього права, та порушує права позивача як користувача спірної земельної ділянки на законних підставах.

Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позову та скасування оскаржуваного рішення державного реєстратора як такого, що не відповідає критеріям, визначеним ч. 3 ст. 2 КАС України.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої та не дають підстави вважати, що судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та процесуального права.

Відповідно до статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів, вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення відповідно до норм матеріального та процесуального права.

За таких обставин, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 167, 195, 198, 200, 202, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «ВП «Імпульс плюс» залишити без задоволення.

Постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 05 липня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя А.Б. ПаріновСудді О.О. Беспалов І.Л. Желтобрюх

Ухвалу в повному обсязі виготовлено 12.09.2016

Головуючий суддя Парінов А.Б.

Судді: Беспалов О.О.

Желтобрюх І.Л.