Ухвала суду № 61229194, 07.09.2016, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/17672/15-ц

Провадження № 22-ц/779/1943/2016

Категорія 20

Головуючий у 1 інстанції Домбровська Г. В.

Суддя-доповідач Горейко М.Д.

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючої Горейко М.Д.

суддів: Бойчука І.В., Ясеновенко Л.В.

секретаря Драганчук У.М.

з участю представника апелянта ОСОБА_2, ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» на рішення Івано-Франківського міського суду від 02 серпня 2016 року, -

в с т а н о в и л а :

23.12.2015 року ТОВ «Карпатська нафтова компанія» звернулося в суд з позовом до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2015 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18.12.2015 року між ОСОБА_5, від імені якого діяла ОСОБА_6, та ОСОБА_4 був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки площею 0,0308 га, кадастровий номер НОМЕР_1, яка розташована в АДРЕСА_1 Вказаний договір купівлі-продажу є фіктивним та повинен бути визнаний недійсним, оскільки насправді даний правочин не спрямований на реальне настання правових наслідків, а вчинений умисно з метою унеможливлення виконання рішення суду про стягнення з відповідача ОСОБА_5 на користь позивача коштів за заявленим ним цивільним позовом в межах кримінального провадження по обвинуваченню його у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. Про фіктивність оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки свідчить і той факт, що правочин вчинений між близькими родичами, а саме від імені ОСОБА_5 його рідною сестрою ОСОБА_6 на користь її доньки ОСОБА_4 Також про фіктивність правочину свідчить і те, що покупець ОСОБА_4 є особою ІНФОРМАЦІЯ_1, непрацюючою, яка не мала фінансових ресурсів для вчинення вказаного правочину. Розуміючи вказаний факт відсутності грошових коштів у покупця, сторони правочину умисно занизили вартість спірної земельної ділянки. Крім того, про недійсність договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2015 року свідчить і те, що він укладений в день постановлення Івано-Франківським міським судом ухвали, якою накладено арешт на майно ОСОБА_5 і, зокрема, на земельну ділянку по АДРЕСА_1. Таким чином він не мав права відчужувати вказану земельну ділянку. У зв'язку з наведеним позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 02 серпня 2016 року відмовлено в задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Не погодившись з таким рішенням, ТОВ «Карпатська нафтова компанія» подало апеляційну скаргу, в якій посилається на неповне з'ясування судом обставин справи, неналежну оцінку доказів, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зокрема апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги доводи позивача про те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2015 року носить фіктивний характер, оскільки сторони, укладаючи вказаний правочин, заздалегідь знали, що він не буде виконаний. Зазначену обставину підтверджує встановлений судом першої інстанції факт укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки від імені ОСОБА_5 його рідною сестрою ОСОБА_6 на користь її дочки ОСОБА_4 Тобто зазначеним правочином лише формально було змінено власника земельної ділянки, що по АДРЕСА_1 з метою уникнення накладення на неї арешту та майбутнього стягнення на користь позивача за заявленим ним цивільним позовом в межах кримінального провадження по обвинуваченню ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України. При цьому земельна ділянка і надалі залишається у власності ОСОБА_5 Зазначену обставину підтверджує також встановлений судом факт того, що ОСОБА_4 є особою ІНФОРМАЦІЯ_1, непрацюючою, яка за період з 01.01.2015 року по 31.03.2016 року отримала сукупний дохід в розмірі 2 894,29 грн. Про відсутність у ОСОБА_4 коштів на придбання земельної ділянки свідчить і той факт, що сторонами спірного правочину була значно занижена вартість спірної земельної ділянки.

Також апелянт вказує, що не відповідає дійсним обставинам справи висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не надано доказів на підтвердження того, що в рамках кримінального провадження ОСОБА_5 у встановленому чинним кримінальним процесуальним законодавством оголошено підозру або рішенням суду його визнано винним у вчиненні відповідного злочину. При цьому судом не взято до уваги наданий позивачем витяг із кримінального провадження, в якому вказано, що ОСОБА_5 у порядку, передбаченому ст.ст. 135-163, 278 КПК України, оголошена підозра, що свідчить про те, що на час вчинення спірного правочину він перебував у статусі підозрюваного.

Крім того апелянт зазначає, що про недійсність спірного правочину свідчить і той факт, що він укладений 18.12.2015 року у день постановлення Івано-Франківським міським судом ухвали про накладення арешту на майно ОСОБА_5, в тому числі і на земельну ділянку що по АДРЕСА_1. В оскаржуваному рішенні суд посилався на те, що договір купівлі-продажу земельної ділянки був посвідчений приватним нотаріусом 18.12.2015 року о 13 год. 56 хв., а ухвала Івано-Франківського міського суду про накладення арешту на майно ОСОБА_5 постановлена о 15 год. 12 хв., тобто вже після укладення спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки. Однак такі твердження суду не відповідають дійсності, оскільки як вбачається з Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно датою та часом реєстрації спірного договору купівлі-продажу земельної ділянки є 18.12.2015 року 16 год. 59 хв. Таким чином договір був укладений вже після того, як ухвалою Івано-Франківського міського суду був накладений арешт на майно підозрюваного ОСОБА_5, в тому числі на вищевказану земельну ділянку.

З цих підстав апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

У засіданні апеляційного суду представник апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з наведених у ній мотивів.

Представник відповідача ОСОБА_5 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила, просила їх відхилити. Рішення суду першої інстанції вважала законним та обґрунтованим.

Відповідач ОСОБА_4 в судове засідання не з'явилася, про час та день розгляду справи повідомлена у встановленому законом порядку. Причину неявки суду не повідомила.

З урахуванням положень ст. 305 ЦПК України колегія суддів ухвалила про розгляд справи за її відсутності.

Заслухавши доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши відповідність висновків суду фактичним обставинам справи та правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права у вирішенні даного спору, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід відхилити з наступних підстав.

Відповідно до роз'яснень Пленуму Верховного Суду України, що викладені в п. 2 Постанови від 18.12.2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства відповідно до ст. 2 ЦПК України, вирішив справу згідно з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин відповідно до статті 8 ЦПК, а також правильно витлумачив ці норми.

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність і допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Рішення суду першої інстанції таким вимогам відповідає.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 18.12.2015 року між ОСОБА_5 (Продавець), від імені якого на підставі довіреності діє ОСОБА_6, та ОСОБА_4 (Покупець) був укладений договір купівлі-продажу земельної ділянки, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований в реєстрі за №2148 (а.с. 14-15).

Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу земельної ділянки предметом даного договору є земельна ділянка площею 0,0308 га, яка розташована по АДРЕСА_1 кадастровий номер земельної ділянки НОМЕР_1.

Згідно пункту 4 договору купівлі-продажу земельної ділянки купівлю-продаж зазначеної земельної ділянки сторони здійснили за 31 154,20 грн., які представник продавця одержала повністю від покупця під час підписання цього договору. Підписання цього договору буде свідчити про те, що його умови повністю відповідають волевиявленню представника продавця і покупця та про одержання представником продавця повного розрахунку за продану земельну ділянку і відсутність матеріальних претензій до покупця.

Відмовляючи в задоволенні позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія», суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено факту порушеного його права внаслідок укладення між ОСОБА_5 в особі ОСОБА_6 та ОСОБА_4 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу ОСОБА_7 та зареєстрований у реєстрі за №2148, що є самостійною підставою для відмови в позові. А також позивачем не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання оскаржуваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.12.2015 року недійсним.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно положень ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України).

З аналізу наведених статей слідує, що право на позов має особа, права, свободи або інтереси якої порушені, не визнаються або оспорюються.

За змістом ст. 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Таким чином, звертаючись до суду з позовом про визнання правочину недійсним, особа (позивач), яка не є стороною оскаржуваного договору, повинна довести порушення свого права саме даним правочином та фактом його укладення.

При цьому, права (законні інтереси) такої особи повинні бути порушені станом на момент укладення такого договору, а не в майбутньому при виконанні цього договору.

Крім того, порушене право повинно існувати як наслідок укладення самого договору (на момент його укладення), а не бути наслідком подальшої реалізації (виконання умов) такого договору.

Відтак, обґрунтовуючи наявність ознак порушеного права ТОВ «Карпатська нафтова компанія» внаслідок укладення між відповідачами ОСОБА_8 та ОСОБА_9 договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, представник позивача зіслався на те, що укладення такого договору та переходу права власності на спірну земельну ділянку до ОСОБА_9 унеможливить виконання майбутнього рішення в цивільному позові, який заявлено ТОВ «Карпатська нафтова компанія» до ОСОБА_5 в рамках кримінального провадження №12015090000000183, на суму 1 383 333,00 грн.

Отже, фактично в спірних правовідносинах позивач послався на порушення свого права внаслідок можливої відсутності, за його твердженням, достатніх засобів на погашення ОСОБА_5 перед позивачем заборгованості за рішенням суду, яке буде прийнято в майбутньому за результатами розгляду цивільного позову ТОВ «Карпатська нафтова компанія» в рамках кримінального провадження.

З урахуванням наведених обставин та норм матеріального права суд першої інстанції правильно дійшов висновку, що позивачем не доведено факту порушеного його права внаслідок укладення оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року, і така обставина є самостійною підставою для відмови в позові.

Відтак, судом правильно встановлено спірні правовідносини та застосовано норми матеріального права, а саме положення ст. ст. 203, 215, 234 ЦК України, які урегульовують спірні правовідносини.

Всі доводи апеляційної скарги щодо фіктивності оспорюваного договору, оскільки такий укладений між близькими родичами без наміру досягнення мети договору та настання реальних наслідків, щодо молодого віку покупця ОСОБА_9 та відсутності в неї коштів на придбання земельної ділянки, щодо заниження оцінки вартості земельної ділянки, факту укладення оспорюваного договору в час коли вже було накладено арешт на спірну земельну ділянку в рамках кримінального провадження, були предметом дослідження суду першої інстанції і їм дана оцінка.

В силу ч. 2 ст. 303 ЦПК України суд апеляційної інстанції не вправі переоцінювати докази, які судом першої інстанції досліджені у встановленому законом порядку, а апеляційна скарга не містить посилання на нові докази, що давало б підставу для скасування рішення суду першої інстанції і ухвалення нового рішення.

З огляду на викладене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що позивачем не доведено та не надано суду належних доказів на підтвердження існування підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18 грудня 2015 року недійсним.

Розглянувши справу в межах заявленого позову та в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що фактичні обставини справи судом першої інстанції з'ясовано всебічно та повно, дано їм вірну правову оцінку, а рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 307, 308, 313-315, 317 ЦПК України, колегія суддів,-

у х в а л и л а :

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Карпатська нафтова компанія» відхилити.

Рішення Івано-Франківського міського суду від 02 серпня 2016 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ протягом двадцяти днів з дня набрання нею законної сили.

Головуюча Горейко М.Д.

Судді: Бойчук І.В.

Ясеновенко Л.В.