Постанова № 61225813, 07.09.2016, Львівський апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 вересня 2016 року Справа № 876/3831/16

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Коваля Р.Й.,

суддів Гуляка В.В.,

Судової-Хомюк Н.М.

з участю секретаря судового засідання Федчук М.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Львові апеляційну скаргу Апеляційного суду Львівської області на постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року в адміністративній справі № 813/6584/15 за позовом ОСОБА_2 до Державної судової адміністрації України, Апеляційного суду Львівської області про визнання дій протиправними та стягнення коштів,

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив: визнати протиправними дії Державної судової адміністрації України (надалі - ДСА України) щодо виплати йому суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати з 01.01.2015 року по 31.03.2015 року, в розмірі посадового окладу з 01.04.2015 року по 28.09.2015 року, відпускних нарахувань з 28.09.2015 року та допомоги на оздоровлення без урахування належного посадового окладу та вислуги років 40%, невиплати вихідної допомоги; стягнути з ДСА України заборговані кошти у розмірі 274 827,22 грн.

Позовні вимоги обгрунтовано тим, що Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28.12.2014 року № 76-VIII та Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 року № 192-VIII було протиправно зменшено розмір його щомісячної суддівської винагороди, оскільки акти цивільного законодавства не мають зворотної дії у часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують цивільну відповідальність особи. Тому, положення частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, чинній з 01.01.2015 року) та положення частини десятої статті 133 цього ж Закону (в редакції, чинній з 01.04.2015 року) не можуть поширюватись на правовідносини стосовно виплати йому суддівської винагороди. Також було порушено його право на вихідну допомогу, встановлену статтею 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».

Постановою Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року позов задоволено частково.

Зобов'язано Апеляційний суд Львівської області здійснити перерахунок та виплатити ОСОБА_2 недоплачену суддівську винагороду, а саме: посадовий оклад, допомогу на оздоровлення, компенсацію невикористаної відпустки при звільненні та інші виплати, які обчислюються з урахуванням розміру посадового окладу судді, у розмірах, визначених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року № 2453-VI в редакції, яка діяла до 1 січня 2015 року, починаючи з 1 січня 2015 року й по день звільнення.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погодившись із прийнятою постановою, її оскаржив Апеляційний суд Львівської області, який вважає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та з помилковим застосуванням норм матеріального права. Тому, з підстав, викладених в апеляційній скарзі, просив скасувати постанову суду першої інстанції і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Відповідно до частини першої статті 41 КАС України у зв'язку з неявкою у судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів приходить до переконання, що апеляційну скаргу необхідно частково задовольнити.

Як встановлено судом, підтверджено матеріалами справи, постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 року ОСОБА_2 було обрано безстроково на посаду судді Апеляційного суду Львівської області.

Наказом голови апеляційного суду Львівської області № 11-К від 11.01.2012 року позивачу встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу з 01.01.2012 року.

16.04.2014 року ОСОБА_2 подав письмові заяви до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України про його звільнення з посади у зв'язку з досягненням віку 65 років відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 126, статті 131 Конституції України та статті 102 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції від 07 липня 2010 року).

ІНФОРМАЦІЯ_1 року у позивача закінчилися повноваження судді, оскільки йому виповнилося 65 років.

З цього часу і по грудень 2014 року включно позивач отримував суддівську винагороду відповідно до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI (у редакції, чинній до 01 січня 2015 року) у виді посадового окладу і доплати за вислугу років.

Законом України «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» № 76-VIII від 28 грудня 2014 року (надалі - Закон № 76-VIII від 28 грудня 2014 року) статтю 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» доповнено частиною дев'ятою, якою передбачено, що судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, тобто було зменшено розмір щомісячної суддівської винагороди.

Вказаний Закон в частині порядку нарахування щомісячної суддівської винагороди набрав чинності 01 січня 2015 року; дана норма була чинною три місяці.

У зв'язку із зазначеним, у період з січня 2015 року по березень 2015 року виплата грошової винагороди позивача здійснювалася у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

З квітня 2015 року розмір суддівської винагороди було урегульовано статтею 133 Закону Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції Закону України від 12 лютого 2015 року № 192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» (надалі - Закон № 192-VIII від 12 лютого 2015 року)), відповідно до частини десятої якої суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

З огляду на це, за період з квітня 2015 року по 27 вересня 2015 року позивачу виплачено суддівську винагороду в розмірі посадового окладу за місяць.

З 28 вересня 2015 року й до часу звільнення позивач перебував у відпустці і розмір відпускних та допомоги на оздоровлення йому було виплачено з розрахунку виплачених сум.

Постановою Верховної Ради України від 12.11.2015 року позивача було звільнено з посади судді Апеляційного суду Львівської області у зв'язку з досягненням віку 65 років.

Наказом голови Апеляційного суду Львівської області № 68-К від 27.11.2015 року позивача з 30.11.2015 року виключено зі складу суддів Апеляційного суду Львівської області. Цим же наказом передбачено виплату позивачу компенсації за невикористану частину щорічної відпустки за відпрацьований період роботи з 10.01.2015 року по 30.11.2015 року тривалістю 21 календарний день.

За таких обставин та вважаючи, що Законом № 76-VIII від 28 грудня 2014 року та Законом № 192-VIII від 12 лютого 2015 року було протиправно зменшено розмір його щомісячної суддівської винагороди, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Приймаючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції покликався на те, що за приписами частини третьої статті 22 Конституції України при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.

Тому, будь-які обмеження у правах судді на заробітну плату, пенсію, щомісячне довічне грошове утримання тощо у зв'язку з прийняттям Закону № 76-VIII від 28 грудня 2014 року та Закону № 192-VIII від 12 лютого 2015 року не допускаються.

Вказане, крім того, є порушенням визначених Конституцією та законами України гарантій незалежності суддів і незалежності судової системи.

Крім того, зменшуючи позивачу розмір його суддівської винагороди відповідачами було порушено вимоги частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України щодо завчасного (не пізніше ніж за два місяці) повідомлення позивача про зміну істотних умов праці, зокрема, про значне зменшення розміру суддівської винагороди та здійснено її виплату у зменшеному розмірі, починаючи з січня 2015 року.

Також, нарахування у зменшеному розмірі заробітної плати вплинуло на розмір виплат у зв'язку з перебуванням у щорічній основній відпустці, додатковій відпустці, виплати допомоги на оздоровлення в розмірі посадового окладу та компенсації за невикористані дні відпустки у зв'язку із звільненням позивача.

Разом з тим, суд першої інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог, які стосуються невиплаченої вихідної допомоги, з огляду на те, що станом на момент звернення позивача із заявою про вихід у відставку чинним Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не було передбачено права судді, який вийшов у відставку, на отримання вихідної неоподатковуваної допомоги у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

При цьому він зазначив, що відповідно до частини першої статті 136 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка діяла до 01.04.2014 року) судді, який вийшов у відставку, виплачується вихідна неоподатковувана допомога у розмірі 10 місячних заробітних плат за останньою посадою.

Позивач звернувся до Вищої ради юстиції та Верховної Ради України із заявами про його звільнення з посади у зв'язку з досягненням віку 65 років 16 квітня 2014 року.

А Законом України «Про запобігання фінансової катастрофи та створення передумов для економічного зростання в Україні» № 1166-VII від 27.03.2014 року (який набрав чинності з 01.04.2014 року, тобто до подання позивачем заяви про вихід у відставку) статтю 136 було виключено із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» № 2453-VI від 07.07.2010 року.

З покликанням на рішення Конституційного Суду України від 19.11.2013 року у справі № 1-1/2013 суд першої інстанції відхилив покликання позивача про те, що виключення із Закону України «Про судоустрій і статус суддів» норми про право судді на отримання вихідної допомоги звужує раніше гарантований йому законом відповідний обсяг прав, і що це також суперечить приписам статті 22 Конституції України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог сторонами не оскаржувалося.

Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог з огляду на таке.

Правовий порядок в Україні згідно до статті 19 Конституції України ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною другою статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (в редакції, яка була чинною станом на 2014 рік) було визначено, що суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Згідно з частинами першою та четвертою статті 102 цього Закону суддя звільняється з посади за віком з наступного дня після досягнення ним шістдесяти п'яти років. Якщо суддю з будь-яких причин не звільнено з посади, він не може здійснювати свої повноваження зі здійснення правосуддя з наступного дня після досягнення шістдесяти п'яти років.

Відповідно до частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» (в редакції Закону № 76-VIII від 28 грудня 2014 року; чинній станом на період з 01 січня 2015 року по 28 березня 2015 року), про що уже було зазначено вище, судді з моменту закінчення його повноважень до моменту прийняття рішення про його звільнення (відставку) здійснюється виплата суддівської винагороди у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць.

Зазначені положення Закону діяли до набрання чинності Законом України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року № 192-VIII (набрав чинності 29 березня 2015 року), яким Закон України «Про судоустрій і статус суддів» викладено в новій редакції, а розмір суддівської винагороди було урегульовано статтею 133 цього Закону, відповідно до частини другої якої суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, яка передбачає доступ до державної таємниці.

Разом з тим, відповідно до частини десятої цієї статті суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Таким чином, у період з січня 2015 року по березень 2015 року суддям, у яких закінчились повноваження та відносно яких уповноваженим органом не було прийнято рішення про їх звільнення (відставку), виплата грошової винагороди повинна була здійснюватись у розмірі однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць відповідно до частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а з квітня 2015 року - у розмірі посадового окладу відповідно до частини десятої статті 133 цього ж Закону.

Оскільки позивач у зв'язку з досягненням 65-ти років не міг виконувати свої повноваження зі здійснення правосуддя в указаний період, при цьому рішення про його звільнення (відставку) прийнято не було, то виплата йому грошової винагороди правомірно здійснювалась виходячи із розміру однієї мінімальної заробітної плати у розрахунку за повний календарний місяць, а надалі - у розмірі посадового окладу, тобто у відповідності до чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства.

При цьому необхідно зазначити, що наведені вище положення частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» та частини десятої статті 133 цього ж Закону такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) не визнавались, з огляду на що були обов'язковими для виконання відповідачами.

Разом з тим, Пленумом Верховного суду України 02 жовтня 2015 року прийнято постанову за № 20 «Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини дев'ятої статті 129 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року № 2453-VI, зі змінами, внесеними згідно із Законом України від 28 грудня 2014 року № 76-VIII «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України».

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що правові підстави для визнання протиправними дій відповідачів щодо виплати позивачу суддівської винагороди в розмірі однієї мінімальної заробітної плати за січень - березень 2015 року, в розмірі посадового окладу за період з квітня 2015 року по 27 вересня 2015 року і відпускних та допомоги на оздоровлення за період з 28 вересня 2015 року й до часу звільнення з розрахунку виплачених сум та, відповідно, для стягнення недоплаченої суддівської винагороди за названий період відсутні.

Крім того, колегія суддів суду вважає безпідставними доводи суду першої інстанції про те, що зменшуючи позивачу розмір його суддівської винагороди відповідачами було порушено вимоги частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України, оскільки положення Кодексу законів про працю України у цих спірних правовідносинах застосуванню не підлягають.

Питання нарахування та виплати суддям суддівської винагороди врегульовано спеціальним законодавством - Законом України «Про судоустрій і статус суддів» та Законом України «Про Конституційний Суд України» й не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Крім того, вимоги частини третьої статті 32 Кодексу законів про працю України, якими передбачено обов'язок роботодавця повідомити працівника про зміну істотних умов оплати праці не пізніше ніж за 2 місяці до настання таких змін, в даному випадку застосуванню не підлягають й у зв'язку з тим, що вказані положення нерозривно пов'язані з правом працівника на припинення дії трудового договору згідно пункту 6 статті 36 Кодексу законів про працю України, що прямо передбачено частиною четвертою статті 32 Кодексу законів про працю України. А порядок та підстави припинення трудових відносин із суддею визначено Конституцією України і Законом України «Про судоустрій і статус суддів».

За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що постанова суду першої інстанції прийнята з порушенням норм матеріального права, у зв'язку з чим апеляційну скаргу Апеляційного суду Львівської області необхідно задовольнити частково - постанову суду першої інстанціях в частині задоволених позовних вимог скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити; у решті вказану постанову необхідно залишити без змін.

Відповідно до статті 198 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на постанову суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати її та прийняти нову постанову суду.

Згідно зі статтею 202 КАС України підставами для скасування постанови суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи або питання.

Керуючись ст.ст.160 ч.3, 195, 196, 198 ч.1 п.3, 202, 205 ч.2, 207, 254 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Апеляційного суду Львівської області задовольнити частково.

Постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року в адміністративній справі № 813/6584/15 в частині задоволених позовних вимог скасувати і прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 відмовити.

У решті постанову Львівського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2016 року в адміністративній справі № 813/6584/15 залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення, але може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів з дня складення постанови у повному обсязі.

Головуючий суддя Р.Й.Коваль

Судді В.В.Гуляк

Н.М.Судова-Хомюк

Постанова складена у повному обсязі 12 вересня 2016 року.