Постанова № 61225668, 08.09.2016, Дніпропетровський апеляційний господарський суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.09.2016 року Справа № 904/2744/16

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді Білецької Л.М (доповідач), суддів: Вечірка І.О., Паруснікова Ю.Б.,

при секретарі судового засідання: Саланжій Т.Ю.

За участю представників сторін:

від позивача: ОСОБА_1 представник;

від відповідача: ОСОБА_2 представник.

Розглянувши апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у справі №904/2744/16

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", м. Київ

до Публічного акціонерного товариства "ДНІПРОГАЗ", м. Дніпропетровськ

про стягнення 563 640, 52 грн.,-

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у даній справі (суддя Рудовська І.А.) в задоволенні позову про стягнення 563 640, 52 грн. відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивована тим, що:

- за умовами договору обов'язком відповідача було надати підписані та скріплені печаткою акти приймання-передачі природного газу, а обов'язок позивача полягав у поверненні підписаних зі своєї сторони актів наданих відповідачем або надання письмової відмови від підписання акту;

- сторони узгодили порядок проведення розрахунків, відповідно до якого відповідач не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, має надати позивачу належно оформлений акт приймання-передачі, а позивач не пізніше 8-го числа повинен повернути відповідачу один примірник оригіналу акта приймання передачі.

Лише за умови повернення акту, ПАТ "ДНІПРОГАЗ" (до 20-го числа) мав здійснити остаточний розрахунок за фактично переданий газ;

- позивачем не надано доказів, що підтверджують факт своєчасного повернення відповідачу актів приймання-передачі природного газу за договором, як того вимагають умови договору. За таких обставин, невиконання ПАТ "ДНІПРОГАЗ" грошового зобов'язання у строки, встановлені договором, мало місце через прострочення кредитора - позивача, оскільки останнім не вчинено дій, визначених договором: не повернуто в передбачені договором строки підписані та скріплені печатками акти приймання-передачі, чим не виконано зобов'язання, встановлені договором;

- позивачем не доведено факту порушення грошового зобов'язання у вигляді його прострочення відповідачем. Згідно п. 1.7. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 р. "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобовязань", якщо боржник (відповідач) заперечує одержання ним вимоги, кредитор (позивач) зобовязаний подати господарському суду докази її надсилання боржникові.

Факт подання позовної заяви в суд із долученням підписаних актів приймання-передачі природного газу не є підтвердженням їх повернення відповідачу, що стало б підставою для проведення остаточних розрахунків;

- вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за Договором заявлені з порушенням загальних строків позовної давності передбачених ст. 257 Цивільного кодексу та п. 9.2. , а саме: розрахунок штрафних санкцій виконано за період з січня 2013 року по листопад 2015 року, тоді як позовна заява подано до суду у квітні 2016 року, що вказує на перевищення строку загальної позовної давності в три роки.

Не погодившись з рішенням суду, до апеляційної інстанції звернулось Публічне акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (позивач) із апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове, яким позовні вимоги Публічного акціонерного товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» щодо стягнення пені у розмірі 116 396,57 грн., інфляційних втрат у розмірі 345 841,58 грн. та 3% річних у розмірі 15 205,35 грн. задовольнити у повному обсязі.

В обґрунтування своєї правової позиції представник позивач посилається на те, що:

- зобов'язання з оплати поставленого природного газу виникло з факту поставки природного газу, здійсненої на підставі двостороннього правочину - договору № 13-121-РО. Тобто, обовязок оплати за газ походить з умов договору, а не з акту приймання-передачі газу.

Висновок суду попередньої інстанції про тотожність актів приймання-передачі природного газу та двосторонніх правочинів спрямований на обгрунтування можливості виникнення грошового зобов'язання саме з повернення підписаних актів приймання-передачі, яке суд намагався ототожнити з акцептом правочину. З змісту актів приймання-передачі, видно, що акти приймання-передачі спрямовані не на виникнення у сторін взаємних прав та обов'язків, а на посвідчення факту приймання-передачі природного газу. Зазначене узгоджується з позицією Вищого господарського суду України у справах № 904/8409/14 та № 5021/1407/12;

- ототожнивши направлення підписаного первинного документу з направленням вимоги суд попередньої інстанцій порушив норми процесуального права. Крім того, проігнорувавши положення Договору, суд порушив ст.627 та ст.629 Цивільного кодексу України стосовно свободи договору та обовязковості договору, а також відповідні норми Господарського кодексу України;

- суд першої інстанції обґрунтував своє рішення тим, що зобов'язання продавця з повернення підписаних актів приймання-передачі природного газу та зобов'язання покупця з оплати фактично поставленого природного газу носять зустрічний характер. Такий висновок суду свідчить про те, що він невірно кваліфікував правові відносини сторін. Спірний договір за своєю природою є договором купівлі-продажу;

- закон передбачає оплату товару після прийняття товару або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором не встановлено інший строк оплати товару. Це узгоджується з принципом свободи договору, закріпленим у ст.627 Цивільного кодексу України. Момент виникнення зобов'язання з оплати товару визначений положеннями спірного договору. Отже, оплатала за газ має здійснюватись протягом місяця поставки газу. Другий абзац п.6.1 Договору має застосовуватись виключно у разі неповної оплати протягом місяця поставки та в разі якщо мав місце спір стосовно обсягів отриманого відповідачем природного газу. Стосовно обсягів отриманого природного газу спір відсутній, про що, зокрема, свідчить укладення Сторонами 31 грудня 2013 року та 22 грудня 2014 року Додаткових угод №4 та №11 до Договору, де сторони закріпили обсяги фактично переданого за договором природного газу. Проте, цей факт судом був проігнорований.

- в силу п.3.1 та п.3.3 Договору, з урахуванням ч.1 ст.664 Цивільного кодексу України, позивач стверджує, що його обов'язок передати товар покупцеві було виконано в момент переходу газу через газорозподільні станції ПАТ «Укртрансгаз». Саме з цього моменту відповідач набув право власності на природний газ та розпорядився ним на власний розсуд. Також, на думку позивача, важливою є та обставина, що відповідач не заявляв жодних претензій і не повідомляв позивача про неотримання природного газу (ст.665 ЦКУ) або про порушення договору щодо кількості переданого природного газу (ст.670 ЦКУ).

Підписання актів, з урахуванням зазначеного вище, а також п.3.3 та п.3.4 Договору, є за своєю природою документальним оформленням (п.3.3 Договору) юридичного факту приймання-передачі природного газу. Обов'язок відповідача оплатити поставлений природний газ виникає з факту приймання-передачі природного газу, а не з факту повернення підписаного акту;

- твердження відповідача про те, що він не отримував примірники актів приймання - передачі природного газу, були зроблені бездоказово, що суперечить ст. ЗЗ ГПК України.

18.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від позивача надійшли пояснення по справі, в яких він просить задовольнити у повному обсязі заявлені вимоги.

19.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому, він посилаючись на судову практику, просить відмовити задоволенні апеляційної скарги.

27.07.2016 року до Дніпропетровського апеляційного господарського суду від представника відповідача надійшла довідка №6363/17 від 26.07.2016 року, в якій вказано, що згідно даних обліку вхідної кореспонденції канцелярно-архівного відділу ПАТ "ДНІПРОГАЗ", не обліковується надходження від Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" актів прийому-передачі природного газу за договором від 04.01.2013 року №13-21-РО.

08.09.2016 року прийнято вступну та резолютивну частини постанови.

В судовому засіданні присутні представники сторін надали пояснення по справі та навели обґрунтування своїх вимог і заперечень з посиланням на норми законодавства.

Вислухавши учасників апеляційного процесу, дослідивши докази у справі, апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, з наступних підстав.

04.01.2013 року між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (продавець) та Публічним акціонерним товариством "ДНІПРОГАЗ" (покупець) укладено Договір № 13-121-РО на купівлю-продаж природного газу (далі - Договір) (т. 1 а.с.44-49).

Згідно п. 1.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 9 від 22.12.2014 р. до Договору за Договором продавець зобовязується передати у власність покупцю у 2013-2015 роках природний газ (далі - газ), а покупець зобовязується прийняти та оплатити газ на умовах Договору (т.1 а.с.61).

Відповідно до п. 1.2. Договору в редакції Додаткової угоди № 6 від 05.09.2014 р. до Договору газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для подальшої реалізації релігійним організаціям (крім обсягів, що використовуються для виробничо-комерційної діяльності), які є кінцевими споживачами газу (далі споживачі покупця) (т.1 а.с.58).

Пунктом 2.1. Договору в редакції Додаткової угоди № 2 від 31.12.2013 р. до Договору визначено, що продавець передає покупцеві у період з 01 січня 2013 р. по 31 грудня 2014 р. газ в обсязі до 870,105 тис. куб. м. (т.1 а.с.52-54)

Згідно приписів 3.3. Договору приймання-передача газу переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу (т.1 а.с.45).

Не пізніше 5-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, покупець зобовязується надати продавцеві підписані та скріплені печаткою покупця два примірники акта приймання-передачі газу, у якому зазначаються фактичні обсяги використаного газу, його фактична ціна та вартість. Продавець не пізніше 8-го числа місяця, наступного за місяцем продажу газу, зобовязується повернути покупцеві один примірник оригіналу акта, підписаного уповноваженим представником та скріпленого печаткою, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від підписання акта. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами (п. 3.4. Договору).

Згідно до п. 6.1. Договору з урахуванням редакції Додаткової угоди № 3 від 28.04.2014 р. до Договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100 % поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем реалізації газу, на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу за розрахунковий місяць.

На виконання умов Договору позивач поставив протягом січня грудня 2013 року, січня грудня 2014 року, січня червня 2015 року, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 2 259 149,67 грн.

Відповідач свої зобовязання за Договором в частині оплати за поставлений природний газ виконав частково, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість перед позивачем яка складає 86 197,02 грн.

Згідно копії банківської виписки від 11.12.2015 року кошти у сумі 86 197,02 грн. перераховано позивачу за поставку природного газу згідно договору № 13-121-РО від 04.01.2013 (т.1 а.с.125).

В матеріалах справи містяться копії супровідних листів та описів вкладення курєрської пошти ПАТ "ДНІПРОГАЗ" до ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" щодо оформлення актів прийому-передачі природного газу з січня 2013 року по червень 2015 року включно (т.1 а.с.143-205) з додатками, окрім липня 2013 року.

Колегія суддів вважає, що визначення актів приймання-передачі, як підстави для сплати покупцем остаточних коштів за отриманий газ було обумовлене тим, що відповідач одночасно в загальному потоці отримував газ як від позивача так і від іншого постачальника - ТОВ РГК Трейдінг, на підставі укладеного між ними договору (т.2 а.с. 13-25). Тому лише підписанням акту приймання-передачі сторони погоджували фактичний обсяг використаного газу, його фактичну ціну та вартість. І лише підписавши акт, сторони точно знали скільки фактично використано газу і скільки коштів за нього повинен сплатити покупець. До підписання актів сторони могли лише приблизно знати кількість використаного покупцем газу.

Саме з цих підстав сторони в п.3.4. Договору визначили строки та порядок підписання актів приймання-передачі газу, передбачили право постачальника надати в письмовій формі відмову від підписання акту та зазначили, що саме підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Відповідно до ст.193 ГК України, ст.525, ст.526 ЦК України, зобовязання повинні виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог що у певних умовах звичайно ставляться.

Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідач свої зобовязання щодо складання, підписання та направлення позивачу актів приймання-передачі газу виконав, що підтверджується матеріалами справи.

Позивач свої зобовязання, передбачені п.3.4. Договору не виконав. Підписані акти приймання-передачі відповідачу не повернув. Доказів повернення не надав.

За відсутності підписаних з боку позивача актів приймання-передачі газу відповідач не міг здійснити остаточний розрахунок в строк, передбачений договором, оскільки фактичний обсяг газу та його вартість не були узгоджені сторонами.

Згідно ст. 610 ЦК України, порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Частинами 1, 4 ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Прострочення боржника не настає, якщо зобов'язання не може бути виконане внаслідок прострочення кредитора.

Відповідно до ч.1 ст. 613 ЦК України, кредитор вважається таким, що прострочив, якщо він відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником, або не вчинив дій, що встановлені договором, актами цивільного законодавства чи випливають із суті зобов'язання або звичаїв ділового обороту, до вчинення яких боржник не міг виконати свого обов'язку.

Позивач, не повернувши відповідачу підписані акти приймання-передачі газу, без яких відповідач не міг здійснити остаточний розрахунок, є таким, що прострочив і прострочення боржника за таких обставин не настало, бо без дати їх повернення неможливо встановити, коли розпочинається відлік строку початку правопорушення з боку відповідача, а відтак і термін початку розрахунку річних і інфляційних.

Також апеляційний суд враховує діючу судову практику ВГСУ з цього питання за аналогічних обставин:

- від 20.04.2016 року у справі №914/3780/15 про те, що відсутність вчасно підписаних актів за вказані місяці не давала можливості визначення реального обсягу поставленого газу та його вартості, що унеможливлює визначення 3% річних нарахування неустойки за вказаний період;

- від 13.12.2012 року у справі №5011-69/7138-2012 про те, що для визначення періоду нарахування штрафних санкцій необхідним є встановлення моменту порушення зобовязання відповідачем. Пункт 4.1. договору повязує момент виникнення зобовязання оплати з фактом підписання акту прийому-передачі тому, з врахуванням вимог ст. 33 ГПК України позивач повинен надати докази, які б підтверджували момент виникнення у відповідача зобовязання платити, так як саме він вимагає стягнення штрафних санкцій;

- від 01.02.2011 року у справі №37/200-7/826 про те, що апеляційний господарський суд підставно погодився з доводами відповідача щодо оформлення (підписання) сторонами актів приймання-передачі газу за Договором поза межами передбаченого ч. 2 п. 6.1 Договору строку, оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на спростування викладених у наданих відповідачем листах позивача, відповідача та НАК "Нафтогаз України" фактів несвоєчасного оформлення актів приймання-передачі газу, які є підставою для проведення остаточних розрахунків, та дійшов у зв'язку з цим до висновку про відсутність підстав для здійснення відповідачем остаточних розрахунків з позивачем, оскільки відповідач не міг провести остаточні розрахунки до підписання та повернення позивачем актів.

Отже, відповідач не є боржником, що прострочив виконання грошового зобовязання. А відтак, нарахування та стягнення 3% річних і інфляційних не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

З приводу застосування позовної давності до спірних правовідносин, то колегія апеляційного суду зазначає наступне:

згідно п.2.2. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 10 від 29.05.2013 року "Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів", за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Позовна давність не є інститутом процесуального права та не може бути відновлена (поновлена) в разі її спливу, але за приписом частини пятої статті 267 ЦК України позивач вправі отримати судовий захист у разі визнання поважними причин пропуску позовної давності.

Питання щодо поважності цих причин, тобто наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, вирішується господарським судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини. Щодо фізичної особи (громадянина) останніми можуть бути документально підтверджені тяжке захворювання, тривале перебування поза місцем свого постійного проживання (наприклад, за кордоном) тощо. Стосовно підприємства (установи, організації) зазначені обставини не можуть братися судом до уваги, оскільки за відсутності (в тому числі й з поважних причин) особи, яка представляє його в судовому процесі, відповідне підприємство (установа, організація) не позбавлене права і можливості забезпечити залучення до участі у такому процесі іншої особи; відсутність зазначеної можливості підлягає доведенню на загальних підставах.

Закон не визначає, з чиєї ініціативи суд визнає причини пропущення позовної давності поважними. Як правило, це здійснюється за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів. Відповідна ініціатива може виходити й від інших учасників судового процесу, зокрема, прокурора, який не є стороною у справі.

Висновок про застосування позовної давності відображається у мотивувальній частині рішення господарського суду.

Хоча і судом першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення вказано, що вимоги позивача про стягнення пені, інфляційних втрат та трьох відсотків річних за Договором заявлені з порушенням загальних строків позовної давності, передбачених ст. 257 Цивільного кодексу та п. 9.2. Договору, а саме: розрахунок штрафних санкцій виконано за період з січня 2013 року по листопад 2015 року, тоді, як позовна заява подано до суду у квітні 2016 року, що вказує на перевищення строку загальної позовної давності в три роки та те, що згідно ч. 4 ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові, і цей висновок суду першої інстанції є помилковим, але це не впливає на законність його рішення щодо відмови у задоволенні позовних вимог при вирішенні справи по суті.

Таким чином, розглядаючи справу, господарський суд першої інстанції всебічно, повно і обєктивно зясував всі обставини справи, дав їм належну правову оцінку, у тому числі і доводам апеляційної скарги, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст.103 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст.ст. 99, 101, 103-105 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у справі №904/2744/16 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 13.06.2016 року у справі №904/2744/16 залишити без змін.

Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст складений 12.09.2016 року.

Головуючий суддя Л.М. Білецька

Суддя І.О. Вечірко

Суддя Ю.Б. Парусніков