Рішення № 61225646, 06.09.2016, Господарський суд Харківської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 715-77-21, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

____________

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" вересня 2016 р.Справа № 922/51/15

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Байбака О.І.

при секретарі судового засідання Цірук О.М.

розглянувши справу

за позовом Харківської міської ради, м. Харків до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків про стягнення 684374,26 грн. та повернення безпідставно набутого майна за участю представників сторін:

позивача - Грєнков І.В. (довіреність № 08-11/7215/2-15 від 26.11.2015 р.);

відповідача - ОСОБА_3 (довіреність № 1564 від 11.08.2016 р.)

ВСТАНОВИВ:

Харківська міська рада, м. Харків (далі за текстом - позивач) звернулась до господарського суду Харківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Харків (далі за текстом - відповідач), в якому просить суд:

1) зобов'язати відповідача повернути в натурі територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку площею 0,1466 га., яка розташована по АДРЕСА_2

2) стягнути з відповідача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 684374,29 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на те, що відповідачем використовується земельна ділянка площею 0,1466 га., яка розташована по АДРЕСА_3 без достатніх правових підстав, внаслідок чого останнім отримано дохід від безпідставно набутого майна в розмірі 684374,29 грн.

Рішенням господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. по справі № 922/51/15 дану позовну заяву задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача доходи, отримані від безпідставно набутого майна, в розмірі 684 374,29 грн. та судовий збір в розмірі 13 687,49 грн. В решті позову відмовлено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 р. по справі № 922/51/15 рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. скасовано в частині стягнення з відповідача на користь позивача доходів, отриманих від безпідставно набутого майна в розмірі 684374,29 грн. Прийнято в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову. В іншій частині рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. у справі № 922/51/15 залишено без змін.

Постановою Вищого господарського суду України від 16.12.2015 р. касаційну скаргу Харківської міської ради залишено без задоволення, постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 р. залишено без змін.

Постановою Верховного Суду України від 18.05.2016 р. заяву Харківської міської ради про перегляд Верховним Судом України постанови Вищого господарського суду України від 16.12.2015 р. у справі № 922/51/15 задоволено частково; постанову Вищого господарського суду України від 16.12.2015 р., постанову Харківського апеляційного господарського суду від 20.04.2015 р. та рішення господарського суду Харківської області від 23.02.2015 р. скасовано; справу № 922/51/15 передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 29.06.2016 р., суддею-доповідачем по справі № 92251/15 визначено суддю Байбак О.І.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.06.2016 р. справу № 922/51/15 призначено до розгляду в судовому засіданні.

Ухвалами господарського суду Харківської області від 19.07.2016 р., від 03.08.2016 р., від 11.08.2016 р. розгляд справи відкладався.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 11.08.2016 р. продовжено строк розгляду справи на 15 днів за відповідним клопотанням представника відповідача.

В судовому засіданні 31.08.2016 р. оголошено перерву до 06.09.2016 р.

В процесі нового розгляду справи позивач на виконання вимог ухвали господарського суду Харківської області від 30.06.2016 р. надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 23242 від 15.07.2016 р.), в яких просить суд задовольнити позовні вимоги.

В обґрунтування своїх вимог позивач вказує на необхідність врахування під час розгляду даної справи правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду України від 28.01.2015 р. у справі № 3-210гс14, та зазначає, що відповідач не виконав покладені на нього обов'язки щодо оформлення договору оренди, встановлені рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08, чим порушив вимоги чинного земельного законодавства України. Таким чином, на думку позивача, у діях відповідача наявний склад цивільного правопорушення при завданні матеріальної шкоди територіальній громаді м. Харкова в особі Харківської міської ради, що є підставою для її відшкодування відповідачем.

Також позивач надав суду письмові пояснення у справі (вх. № 28261 від 30.08.2016 р.), в яких наводить детальний розрахунок заявленої суми доходів, отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна - земельної ділянки, площею 0,1466 га, розташованої в АДРЕСА_2, та зазначає що їх розмір становить 684374,29 грн. які і просить стягнути з відповідача.

Відповідач надав суду додаткове правове обґрунтування по справі № 922/51/15 (вх. № 29156 від 06.09.2016 р.), в якому просить суд в задоволенні позову відмовити, посилаючись на те, що заявлений позивачем позов про стягнення доходів, отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна суперечить положенням ч. 2 ст. 120 Земельного кодексу України. Відповідач зазначає, що саме позивач не виконав свій обов'язок по оформленню з відповідачем договору оренди земельної ділянки, відповідач користуючись земельною ділянкою не порушував прав та інтересів позивача, а тому останній не має права на стягнення з відповідача зазначених вище доходів в порядку, визначеному ст. 22 ЦК України.

На судове засідання 06.09.2016 р. прибули представники сторін.

Представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача вважає доводи позивача незаконними та необґрунтованими та просить суд відмовити в задоволенні позову.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані суду докази та доводи, суд встановив:

Як свідчать матеріали справи, відповідач є власником нежитлової будівлі літ. "А-1" загальною площею 488,4 кв. м, розташованої по АДРЕСА_2, на підставі рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2011 р. у справі № 5023/1504/11.

Дана інформація також підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових на нерухоме майно (т. 1, а. с. 23-25).

На підставі рішення 17 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 25.12.2007 р. № 291/07 відповідачу надано згоду на розробку проекту відведення земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2, орієнтовною площею 0,1500 га, для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (кафе).

Рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08 відповідачу надано в оренду земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, загальною площею 0,1466 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (кафе) строком до 01.06. 2013 р.

Пунктом 4 цього рішення зобов'язано відповідача у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до управління земельних ресурсів у місті Харкові для встановлення меж земельної ділянки на місцевості.

Пунктом 5 цього ж рішення зобов'язано відповідача не пізніше ніж у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договору оренди землі, у 4-х місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договір оренди землі.

01.10.2014 р. співробітниками департаменту самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради обстежено на місцевості зазначену земельну ділянку, за наслідками чого складено акт від 01.10.2014 р.

Згідно з даним актом встановлено, що земельна ділянка, розташована по АДРЕСА_2, площею 0,1466 га використовується відповідачем для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі, що їй належить на праві власності. З 05.04.2011 р. та по теперішній час відповідач використовує земельну ділянку без виникнення права власності / користування та без державної реєстрації цих прав у відповідності до ст. 125 Земельного кодексу України. Межі земельної ділянки визначено відповідно до зовнішніх меж будівель, огорожі, з урахуванням земельної ділянки фасадної частини будівлі, згідно з рішенням Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08 "Про припинення та надання юридичним та фізичним особам у користування земельних ділянок для експлуатації та обслуговування будівель і споруд".

Матеріали справи також свідчать про звернення позивача до Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області та до Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області з метою з'ясування факту перебування відповідача на обліку як платника податку на землю та правовстановлюючих документів на право власності та/або користування спірною земельною ділянкою.

Згідно з листом Індустріальної ОДПІ м. Харкова ГУ Міндоходів у Харківській області від 04.11.2014 р. відповідач не обліковується як платник податку на землю з фізичних осіб за земельну ділянку розташовану за адресою: АДРЕСА_2

Згідно з листом Управління Держземагенства у м. Харкові Харківської області від 28.10.2014 р. в управлінні не обліковуються правовстановлюючі документи на право власності або користування на земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_2

Позивач зазначає, що відсутність у відповідача зареєстрованих речових прав на земельну ділянку розташовану по АДРЕСА_2, площею 0,1466 га вказує на відсутність достатніх правових підстав для її набуття. Позивач зазначає, що відповідач в період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. не сплачував за користування земельною ділянкою плату за землю у встановленому законодавчими актами розмірі, в результаті чого безоплатно користувався цією земельною ділянкою та таким чином отримав дохід в розмірі орендної плати за вказаний час користування цією земельною ділянкою.

Тобто, розмір доходу відповідача, нарахований позивачем як розмір плати за користування безпідставно набутим майном (земельною ділянкою, що перебуває у комунальній власності) у виді орендної плати за землю за період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р., за регульованою ціною, встановленою уповноваженими органами державної влади та органами місцевого самоврядування, становить 684 374,29 грн.

Позивач зазначає, що відповідач у добровільному порядку не сплатив йому зазначених доходів, що і стало підставою для звернення позивача з позовом по даній справі.

Надаючи правову кваліфікацію існуючим між сторонами правовідносинам суд виходить з наступного:

Відповідно до ст. 33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно зі ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Як свідчить постанова Верховного Суду України від 18.05.2016 р. по даній справі, суд касаційної інстанції скасовуючи постанови і рішення судів нижчих інстанцій у даній справі зазначив про необхідність під час нового розгляду справи встановити підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства, про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 22, глави 82 ЦК України та про необхідність врахування правової позиції Верховного суду України від 28.01.2015 р. у справі № 3-210гс14.

Згідно зі ст. 111-28 ГПК України, рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України.

Предметом спору у справі, яка розглядається, є вимога позивача про стягнення з відповідача 684374,29 грн., яку позивач обґрунтовує як суму несплаченої відповідачем орендної плати за використання земельної ділянки комунальної власності без укладення договору оренди, внаслідок чого позивач був позбавлений можливості здавати спірну земельну ділянку в оренду іншим особам, і позивачем не отримано дохід від здачі спірної земельної ділянки в оренду саме відповідачу. Тобто в даному випадку позивачеві завдано збитки у виді неодержаної орендної плати за землю, які за змістом ст. 22 Цивільного кодексу України та ст. 225 Господарського кодексу України є упущеною вигодою.

Так, відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України та ч.2 ст.224 ГК України упущеною вигодою вважаються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене, або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Суд зазначає, що відшкодування збитків (упущеної вигоди) є видом цивільно-правової відповідальності.

Підстави для настання цивільно-правової відповідальності за порушення земельного законодавства встановлено, зокрема, Земельним кодексом України.

За приписами ч. 1 та ч. 2 ст. 152 Земельного кодексу України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Водночас відповідно до п. "д" ст.156 Земельного кодексу України власникам землі та землекористувачам відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок, зокрема, неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

Відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам здійснюють юридичні особи, які використовують земельні ділянки, а також юридичні особи, діяльність яких обмежує права власників і землекористувачів (ч.1 ст.157 Земельного кодексу України).

Таким чином, суд дійшов висновку, що вирішуючи цей спір, необхідно брати до уваги загальні положення ст. 22 та глави 82 Цивільного кодексу України.

Саме така правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 18.05.2016 р. по даній справі, а також постанові Верховного суду України від 28.01.2015 р. у справі № 3-210гс14.

Суд також враховує, що відповідно до положень статей 2, 43, 54 ГПК господарські суди розглядають справи за позовами суб'єктів господарської діяльності, фізичних осіб, які такими не є, державних та інших органів, які визначають предмет (матеріально-правову вимогу) та підстави (обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, а не самі по собі посилання позивача на певну норму закону) позову.

При цьому господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (про що крім іншого також зазначено в постанові Верховного суду України від 18.05.2016 р. у даній справі).

Згідно зі ст. 22 ЦК України збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Статтею 1166 ЦК України передбачено, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.

Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди слід встановити наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні ст. 1193 ЦК України.

Аналогічна правова позиція Верховного суду України висловлена у постановах від 28.01.2015 р. у справі № 3-210гс14, від 01.07.2015 р. у справі № 916/3311/14, від 18.05.2016 р. у справі № 922/228/15 та від 18.05.2016 р. у даній справі.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено в діях відповідача наявність всіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), виходячи з наступного:

Як встановлено судом, відповідач не набув у встановленому законом порядку ані права власності, ані права користування (оренди) земельною ділянкою розташованою по АДРЕСА_2, площею 0,1466 га .

Згідно із положеннями чинного земельного законодавства використання землі здійснюється або на праві власності, або на праві користування земельною ділянкою (в даному випадку - на праві оренди земельної ділянки, оскільки відповідач не відноситься до суб'єктів, яким надано право постійного користування земельною ділянкою відповідно до ст. 92 Земельного кодексу України).

За приписами ч. 1 ст. 93 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом (ч.1 ст. 116 Земельного кодексу України).

Відповідно до ч.1 ст. 124 Земельного кодексу України передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Як вже було зазначено вище, рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08 відповідачу надано в оренду земельну ділянку, розташовану по АДРЕСА_2, загальною площею 0,1466 га для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі (кафе) строком до 01.06.2013 р.; зобов'язано відповідача у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до управління земельних ресурсів у місті Харкові для встановлення меж земельної ділянки на місцевості; зобов'язано відповідача не пізніше ніж у місячний термін з дня прийняття цього рішення звернутися до Управління земельних відносин Департаменту містобудування, архітектури та земельних відносин Харківської міської ради для оформлення договору оренди землі; зобов'язано відповідача у 4-х місячний термін з дня прийняття цього рішення оформити договір оренди землі.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти міської ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідач доказів укладення відповідного договору оренди на спірну земельну ділянку суду не надав.

Таким чином, судом встановлено факт наявності протиправної поведінки з боку відповідача, оскільки останній в порушення вимог Земельного кодексу України та рішення Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08, у визначений даним рішенням строк, договір оренди земельної ділянки не оформив.

Оскільки відповідач не надав доказів перешкоджання йому з боку позивача, або будь - яких інших осіб в укладенні договору оренди на спірну земельну ділянку, договір оренди якої неукладений і на час розгляду даної справи, суд дійшов висновку про наявність саме з боку відповідача вини у неукладені договору оренди спірної земельної ділянки.

Що стосується збитків та причинного зв'язку із протиправною поведінкою відповідача та наявністю цих збитків, суд зазначає наступне.

Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю, відповідно до ч.14.1.147 ст.14 Податкового кодексу України, це обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Оскільки відповідач не є власником спірної земельної ділянки та, як вже було зазначено судом, не може бути постійним землекористувачем, а тому, не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку. Таким чином єдиною формою здійснення оплати за користування спірною земельною ділянкою для відповідача є орендна плата.

Частиною 14.1.136 ст.14 Податкового кодексу України передбачено, що орендна плата за земельні ділянки комунальної власності це обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Судом встановлено, що відповідач в період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. (період, що заявлений позивачем для стягнення) орендну оплату за користування земельною ділянкою у встановленому законодавчими актами розмірі не сплачував.

Також, судом береться до уваги той факт, що позивач був позбавлений можливості передати спірну земельну ділянку в користування іншим особам, оскільки на вказаній ділянці розташована нерухомість, що належить відповідачу.

Таким чином, не укладання договору оренди та не здійснення відповідачем оплати за землю (у встановлених порядку та розмірі, передбачених для орендних правовідносин) за використання спірної земельної ділянки, призвело до фактичного безоплатного користування останнім спірною земельною ділянкою та позбавило позивача права отримувати дохід від здавання спірної земельної ділянки в оренду на законних для цього підставах.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою та збитками, завданими позивачу, полягає у протиправній бездіяльності відповідача в частині невиконання вимог рішення Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08, щодо укладання останнім договору оренди земельної ділянки та, як наслідок, не здійснення відповідачем оплати за землю у вигляді орендної плати у встановленому законом порядку та розмірі.

Враховуючи викладене суд дійшов висновку про наявність у позивача збитків у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування спірною земельною ділянкою та наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою відповідача щодо не укладення договору оренди та наявністю цих збитків.

Що стосується розміру збитків, у вигляді не отриманого доходу у розмірі плати за користування спірною земельною, які позивач фактично заявляє до стягнення, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Із розрахунку не отриманого доходу, здійсненого позивачем (т. 3 а.с. 51-54) вбачається, що даний розрахунок здійснено з урахуванням загальної площі земельної ділянки в розмірі 0,1466 га., що фактично зайнята відповідачем Цей розмір розрахований позивачем відповідно до зовнішніх меж будівлі, огорожі, з врахуванням земельної ділянки фасадної частини будівлі, що належить відповідачу на праві власності.

Межі земельної ділянки, що зайнята відповідачем визначено на підставі акту обстеження земельної ділянки, визначення її меж, площі та конфігурації від 01.10.2014 р. (а. с. 17 т.1), що був складений в результаті обстеження Департаментом самоврядного контролю за використанням та охороною земель Харківської міської ради земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2. Даним актом підтверджується факт використання відповідачем земельної ділянки площею 0,1466 га по АДРЕСА_2. Суд також зазначає, що земельну ділянку в вищевказаному розмірі було вирішено надати відповідачу в оренду згідно з рішенням Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08.

Суд також констатує, що здійснений позивачем розрахунок доходів розраховано з урахуванням розміру орендної плати земельної ділянки площею 0,1466 га по АДРЕСА_2 за період з 01.12.2011 р. по 30.11.2014 р. При цьому, розмір орендної плати розраховано в порядку визначеному «Положенням про порядок визначення розміру орендної плати, плати за суперфіцій, земельний сервітут при наданні земельних ділянок у платне користування в місті Харкові», затвердженого Рішенням Харківської міської ради від 27.02.2008 р. № 41/08.

Згідно з зазначеним розрахунком, розмір доходу, отриманого відповідачем за використання майна позивача (земельної ділянки) за зазначений період часу становить 684374,29 грн.

Перевіривши правильність визначення позивачем розміру доходу суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість визначення цих сум.

Враховуючи те, що відповідачем не заперечується факт використання земельної ділянки, яка розташована під належними йому на прав власності об'єктами нерухомого майна, та не зазначено будь-яких об'єктивних підстав невиконання рішення міської ради протягом вказаних строків, беручи до уваги також, що відповідачем не спростовано обсяг позовних вимог, не надано контррозрахунку заявленої до стягнення суми, яка визначена позивачем виходячи із звичайних ставок орендної плати для такої земельної ділянки, суд дійшов висновку про задоволення позову в частині стягнення 684374,29 грн. збитків у формі доходів, не отриманого позивачем доходу та в зв'язку з цим отриманих відповідачем від безпідставно набутого майна.

Аналогічна правова позиція також викладена в постанові Вищого господарського суду України від 09.08.2016 р. по справі № 922/5212/14.

Посилання відповідача в письмових поясненнях на відсутність його вини в не укладанні договору оренди спростовуються вищевикладеним.

Доводи відповідача про те, що заявлений позивачем позов не підлягає задоволенню з тих підставі, що сума не отриманих доходів заявлена позивачем до стягнення на підставі ст. 1212-1214 ЦК України, не спростовують необхідності застосування до спірних правовідносин положень ст. 22, та глави 82 ЦК України, про що також вказано в постанові Верховного суду України від 18.05.2016 р. по даній справі.

Щодо позовних вимог в частині зобов'язання відповідача повернути в натурі територіальній громаді міста Харкова в особі Харківської міської ради безпідставно набуте майно - земельну ділянку по АДРЕСА_2, площею 0,1466 га суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, на зазначеній земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля літ. "А-1" загальною площею 488,4 кв. м., яка належить відповідачу на праві власності на підставі рішення господарського суду Харківської області від 05.04.2011 р. у справі № 5023/1504/11.

Суд також враховує, що використання нежитлового приміщення неможливо без прилеглої до нього території. При цьому, згідно з рішенням 23 сесії 5 скликання Харківської міської ради від 20.06.2008 р. № 164/08 відповідачу надано в оренду земельну ділянку, загальною площею 0,1466 га для експлуатації та обслуговування вищевказаної нежитлової будівлі.

Відповідно до ч. 4 ст. 41 Конституції України ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно ч. 1 ст. 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки (ст. 179 Цивільного кодексу України).

До нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення (ч. 1 ст. 181 Цивільного кодексу України).

Таким чином, будь-яке переміщення вказаної вище нерухомості є неможливим без її знецінення (знищення) та зміни її призначення.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що ч.1 ст.16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною 2 цієї ж статті визначено способи здійснення захисту цивільних прав та інтересів судом.

За ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а за ст. 13 даної Конвенції - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення. Пряма чи опосередкована заборона законом на захист певного цивільного права чи інтересу не може бути виправданою.

Так, у відповідача виникло право власності на нерухомість на підставі судового рішення. Втім, право користування земельною ділянкою, яка знаходиться під цією нерухомістю належним чином відповідачем не оформлено, але недотримання порядку оформлення права на земельну ділянку, на якій розташована нерухомість, не може бути підставою для обмеження права відповідача як власника нерухомості на користування нерухомістю та, як наслідок, земельною ділянкою на якій вона розташована, оскільки користування нерухомістю неможливе без користування земельною ділянкою.

Зобов'язання відповідача в примусовому порядку звільнити земельну ділянку та передати її в натурі позивачу є порушенням права власності відповідача, гарантованого ст. 41 Конституції України. Зазначені обставини виключають можливість звільнення земельної ділянки під будівлею з посиланням на її самовільне зайняття.

З огляду на наведене суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту у вигляді зобов'язання відповідача повернути земельну ділянку в натурі є неефективним в розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та фактично не призводить до відновлення його порушених прав, а тому позовні вимоги в цій частині є такими, що задоволенню не підлягають.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд керується ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якої судовий збір при частковому задоволенні позову суд покладає на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Суд зазначає, що позивач в процесі розгляду даної справи поніс судові витрати по сплаті судового збору за подання позову, подання касаційної скарги до Вищого господарського суду України та за подання заяви про перегляд постанови Верховним судом України.

З урахуванням викладеного, з відповідача на користь позивача також підлягають стягненню 49486,02 грн. судових витрат, в т.ч. 13687,49 грн. судового збору за подання позову, 16421,39 грн. судового збору за подання касаційної скарги та 19377,14 грн. судового збору за подання заяви про перегляд постанови Верховним судом України.

Керуючись ст. ст. 4-2, 4-3, 4-5, 22, 44, 49, 75, 84, 85 ГПК України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (61100, АДРЕСА_1; код ЄДРПОУ НОМЕР_1) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, 7, код ЄДРПОУ 04059243) 684374,29 грн. доходів та 49486,02 грн. судових витрат.

В решті позову відмовити.

Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2016 р.

Суддя О.І. Байбак