Рішення № 61225519, 07.09.2016, Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016р. Справа№ 914/1148/16

Господарський суд Львівської області, розглянувши у відкритому судовому засідання матеріали справи

за позовом:Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, м. Київ, в особі Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, м. Львівдо відповідача:Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міст-ТБ», м. Львівпро:стягнення 43845,12 грн.Головуючий суддя Артимович В.М.,

судді Цікало А.І., Чорній Л.З.,

секретар судового засідання Струк Н.Р.

Представники сторін:

від позивача: не зявився;

від відповідача: ОСОБА_1 представник.

Судом розяснено права і обовязки, передбачені ст.ст. 20, 22 ГПК України, в тому числі право заявляти відводи. Відводу складу суду не заявлено. Технічна фіксація судового процесу не здійснювалась, оскільки відповідного клопотання заявлено не було.

ВСТАНОВИВ:

На розгляд господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, м. Київ, в особі Львівської філії Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, м. Львів, надалі позивач, до Товариства з обмеженою відповідальністю «Телерадіокомпанія «Міст-ТБ», м. Львів, надалі відповідач, про стягнення 43845,12 грн.

Ухвалою суду від 27.04.2016 р. порушено провадження у справі, прийнято позовну заяву до розгляду, судове засідання призначено на 25.05.2016 р.

25.05.2016 р. на розгляд суду представник відповідача подав клопотання з проханням витребувати у позивача копію відповідного акту ревізії Державної фінансової інспекції за період з 01.05.2014 р. по 31.10.2015 р. та за період з 01.04.2013 р. по 30.04.2014 р. та детальний розрахунок суми заборгованості.

25.05.2016 р. на розгляд суду представник позивача подав заяву про відсутність спору між тими ж сторонами, про той же предмет i з тих же підстав, та відсутність piшення з такого спору.

20.07.2016 р. на розгляд суду відповідач подав відзив на позовну заяву.

Ухвалою суду від 20.07.2016 р. справу призначено до колегіального розгляду.

Згідно протоколу автоматичного визначення складу колегії суддів від 21.07.2016 р. визначено наступний склад колегії суддів: головуючий суддя Артимович В.М., судді Цікало А.І., Чорній Л.З.

Ухвалою суду від 21.07.2016 р. розгляд справи призначено на 07.09.2016 р.

В судове засідання 07.09.2016 р. зявився представник відповідача, надав пояснення по суті справи та просив відмовити в задоволенні позову. Позивач не забезпечив явки повноважного представника.

З прохальної частини позовної заяви вбачається, що позивач просить суд стягнути з відповідача 43845,12 грн. основного боргу та судовий збір.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають значення для справи, в їх сукупності, суд встановив наступне.

01.06.2013 року між Концерном радіомовлення, радіозвязку та телебачення в особі Львівської філії (надалі позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Міст-ТБ (надалі відповідач, ТРК) укладено договір № КЛФ ТК-77/06-13 про надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм, відповідно до якого виконавець зобовязується надавати, а ТРК приймати та сплачувати відповідно з умовами договору, телекомунікаційні послуги з розповсюдження телевізійних програм ТЗМ, що встановлені на обєктах виконавця, місцезнаходження яких передбачено відповідним додатком, в процесі здійснення ТРК мовлення у відповідності з ліцензією, виданою Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (серія НР № 1583-м від 05.04.2012 р.).

Відповідно до п. 4.1 договору вартість наданих телекомунікаційних послуг з розповсюдження телепрограм «ТРК» за одну годину мовлення «ТРК» визначається у протоколі узгодження договірної ціни, який є додатком № 1 до договору та його невідємною частиною.

Виходячи із п. 4.2 вартість послуг визначається за наступною формулою: А = В х С, де

А вартість послуг з розповсюдження телепрограм «ТРК» за місяць;

В фактична кількість годин розповсюдження телепрограм «ТРК» у відповідному місяці в межах терміну дії договору;

С вартість послуг з розповсюдження телепрограм «ТРК» за годину, передбачена п. 4.1 договору.

Розмір місячної плати за надання послуг коригується відповідно до офіційного індексу інфляції за попередній місяць наростаючим підсумком. У випадку, якщо офіційний індекс інфляції становить менше 1, розмір місячної плати за надання послуг встановлюється на рівні попереднього місяця. Розмір оплати не може бути нижче за договірну ціну (п. 4.3 договору).

Пункт 4.4 договору визначає, що щомісячно, не пізніше 15-го числа наступного за місяцем, в якому були надані послуги, сторони підписують акт про надані послуги, в якому визначається фактична кількість годин розповсюдження телепрограм «ТРК», вартість фактично наданих послуг з розповсюдження телепрограм таких ТЗМ у відповідному місяці. Підписаний сторонами акт про надані послуги є підставою для виставлення рахунку.

Відповідно до п. 4.5 договору «ТРК» сплачує вартість фактично наданих послуг, щомісячно, протягом 10-ти банківських днів з моменту виставлення відповідного рахунку на оплату, якщо інше не передбачено у відповідному додатку до договору.

Однак, відповідно до довідки ДФІ у Львівській області від 04.02.2016 р. за № 06-35, ревізією встановлено, що внаслідок невиконання умов договору в частині не застосування індексу інфляції на розмір місячної плати за надання телекомунікаційних послуг замовнику ТзОВ «Телерадіокомпанія «Міст-ТБ», Філією недоотримано доходів в сумі 43845,12 грн. (в тому числі з 01.01.2014 р. по 30.04.2014 р. 337,57 грн., з 01.05.2014 р. по 31.12.2014 р. 11600,35 грн та з 01.01.2015 р. по 31.10.2015 р. 31907,19 грн.), що є порушенням ст. 193 ГК України, п. 4.3 договору про надання телекомунікаційних послуг з розповсюдження телевізійних програм від 01.06.2013 р. № КЛФ ТК 77/06-13 та завдано матеріальної шкоди (збитків) Філії на суму 43845,12 грн.

У відзиві на позовну заяву відповідач просить відмовити в задоволенні позов зважаючи на те, що фактична кількість годин розповсюдження телепрограм відповідача розраховується позивачем, а для відповідача договором або чинним законодавством не встановлено обовязку вести облік цих годин та відповідач не мав можливості коригувати розмір місячної плати за надання послуг відповідно до офіційного індексу інфляції.

При прийнятті рішення суд виходив з наступного.

Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.

Згідно до ст. 173 ГК України господарським визнається зобовязання, що виникає між субєктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один субєкт (зобовязана сторона, в тому числі боржник) зобовязаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого субєкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший субєкт (управнена сторона, в тому числі кредитор) має право вимагати від зобовязаної сторони виконання її обовязку.

Відповідно до ст. 179 ГК України майново-господарські зобовязання, які виникають між субєктами господарювання або між субєктами господарювання і негосподарюючими субєктами юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобовязаннями.

Згідно ст.193 ГК України субєкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобовязання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобовязання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобовязання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного кодексу. Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що, якщо у зобовязанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обовязку не встановлений або визначений моментом предявлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обовязок у семиденний строк від дня предявлення вимоги, якщо обовязок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобовязання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобовязання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобовязання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обовязковим для виконання сторонами.

Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (ст. 526 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами у справі виникли договірні відносини на підставі договору № КЛФ ТК-77/06-13 від 01.06.2013 року, згідно якого виконавець зобовязується надавати, а «ТРК» приймати та сплачувати відповідно з умовами договору, телекомунікаційні послуги з розповсюдження телевізійних програм ТЗМ, що встановлені на обєктах виконавця, місцезнаходження яких передбачено відповідним додатком, в процесі здійснення ТРК мовлення у відповідності з ліцензією, виданою Національною радою України з питань телебачення і радіомовлення (серія НР № 1583-м від 05.04.2012 р.).

В судовому засіданні представник відповідача підтвердив, що він вчасно та у встановленому розмірі приймав та оплачував телекомунікаційні послуги, відповідно до умов договору.

Ревізією ДФІ встановлено, що при наданні послуг відповідачу внаслідок не застосування індексу інфляції на розмір місячної плати за надання телекомунікаційних послуг Філією недоотримано доходів в сумі 43845,12 грн.

Однак, із положень договору чітко вбачається, що на відповідача не покладено прямого обовязку здійснювати коригування розміру місячної плати відповідно до офіційного індексу інфляції. Відтак, на підставі системного аналізу положень договору можна дійти висовку, що таке коригування повинен здійснювати саме позивач.

Відповідно до ст. 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). Частина 3 цієї ж статті зазначає, що якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги зясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.

Відповідно до Закону України Про індексацію грошових доходів населення від 03.07.1991 року №1282-ХІІ, індекс інфляції (індекс споживчих цін) це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Відповідно до листа Верховного суду України від 03.04.1997 року №62-97р Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, що при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Пункт 3.3.7 договору визначає, що виконавець зобовязаний здійснювати оперативне ведення обліку часу розповсюдження телепрограм «ТРК», відповідно до ПТЕ-88, при цьому облік часу роботи таких ТЗМ веде виконавець в апаратному журналі.

Вартість послуг з розповсюдження телепрограм «ТРК» за місяць розраховується, виходячи із фактичної кількості годин розповсюдження телепрограм «ТРК», і вже потім згодом ця вартість коригується на офіційний індекс інфляції.

Тому, зважаючи на те, що фактична кількість годин розповсюдження телепрограм «ТРК» розраховується позивачем, а для відповідача договором або чинним законодавством не встановлено обовязку вести облік цих годин, відповідач обєктивно не мав можливості коригувати розмір місячної плати за надання послуг відповідно до офіційного індексу інфляції.

На підставі акту про надані послуги, що підписаний сторонами, щомісяця позивачем виставляється рахунок, який підлягає сплаті відповідачем протягом 10-ти банківських днів. Відтак, відповідач згідно положень договору зобовязаний сплатити лише суму, вказану у рахунку, а також відповідач не вправі змінювати суму або здійснювати будь-яке коригування суми зазначеної у рахунку.

Крім того, згідно п.74 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України №295 від 11.04.2012 року, під час здійснення оплати послуг з надсилання рахунків оператор, провайдер за кожний розрахунковий період безоплатно надсилає абонентові рахунок для оплати послуг, в якому зазначаються, серед іншого, загальна сума, що належить до сплати. Тому позивач зобовязаний вказати загальну суму, належну до сплати відповідачем, з урахуванням будь-яких додаткових платежів та коригувань ціни за надані послуги. Більше того, відповідач не має права здійснювати коригування суми, вказаної у рахунку, оскільки визначення ціни наданих послуг є обовязком виконавця.

Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобовязується за завданням другої сторони (замовник) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобовязується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Згідно п. 39 Правил надання та отримання телекомунікаційних послуг, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 295 від 11.04.2012 року, оператори, провайдери зобовязані, зокрема, вести облік обсягу та вартості наданих послуг за кожним видом окремо, забезпечувати його достовірність, зберігати записи про надані послуги протягом строку позовної давності, визначеного законом; стягувати плату за фактичний час отримання споживачем послуг; здійснювати розрахунок тарифів виходячи із собівартості послуг з урахуванням отримання прибутку.

Враховуючи вищевикладене, відповідач добросовісно виконував обовязки передбачені договором. Вина відповідача відсутня у тому, що відповідна сума розміру місячної плати за надання послуг невірно коригувалася, відповідно до офіційного індексу інфляції, тому що саме позивач зобовязаний здійснювати коригування розміру місячної плати відповідно до офіційного індексу інфляції.

Враховуючи цей факт, заборгованість у відповідача під час дії договору не виникла, тому посилання позивача у позовній заяві на ст. 625 ЦК України не є обґрунтованим, зважаючи на наступне.

Дана стаття визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобовязання. Цивільне правопорушення як підстава для цивільно-правової відповідальності складається з наступних елементів: 1) наявність реальних збитків; 2) протиправність поведінки особи, на яку передбачається покласти відповідальність; 3) причинний звязок; 4) вина правопорушника.

В даному випадку, відсутні такі елементи як протиправність поведінки, оскільки відповідач добросовісно здійснював усі обовязки, передбачені договором. Відсутня також вина відповідача, враховуючи той факт, що саме позивач зобовязаний коригувати розмір місячної плати самостійно та факт, що відповідач кожного місяця у строк, встановлений договором, оплачував рахунки, що виставлялися позивачем у повному обсязі.

Отже, відповідач не є боржником в розумінні ст. 625 ЦК України, оскільки усі необхідні виплати відповідач здійснював відповідно до договору та в строк, встановлений у договорі. Це ж саме представник відповідача підтвердив в судовому засіданні. Позивач був зобовязаний коригувати розмір місячної плати відповідно до офіційного індексу інфляції, а відповідач зобовязаний лише оплачувати рахунок, виставлений позивачем.

Згідно ч. 1 ст. 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 ст. 632 Цивільного кодексу України визначено, що ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. При цьому, згідно з ч. 3 цієї статті, зміна ціни в договорі після його виконання не допускається.

Судом встановлено, що договір підписано без зауважень, цей договір виконувався обома сторонами відповідно до погоджених ними умов. З матеріалів справи не вбачається, що договір в частині визначення ціни було визнано в установленому порядку недійсним повністю або частково з підстав її завищення, чи до нього внесені відповідні зміни.

Статтею 10 Закону України Про основні засади здійснення державного фінансового контролю в Україні органу державного фінансового контролю надано можливість здійснювати контроль за використанням коштів державного і місцевого бюджету та у разі виявлення порушень законодавства пред'являти обов'язкові до виконання вимоги щодо усунення таких правопорушень.

При виявленні збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, орган державного фінансового контролю має право визначати їх розмір та звернутися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог до усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів.

Вимога органу державного фінансового контролю спрямована на приведення роботи підконтрольної організації у відповідність із вимогами законодавства у майбутньому і є обов'язковою до виконання. Що ж стосується відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово відшкодовані шляхом вимоги. Такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення органу державного фінансового контролю до суду з відповідним позовом.

Орган державного фінансового контролю має право заявляти вимогу про усунення порушень, виявлених у ході перевірки підконтрольних установ, яка обов'язкова до виконання лише в частині усунення допущених порушень законодавства і за допомогою якої неможливо примусово стягнути кошти на відшкодування виявлених в ході перевірки збитків.

Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 15.04.2014 р. № 21-63а14.

Статтею 224 ГК України передбачено, що під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Крім того, відповідно до ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

За приписами ч. 1 ст. 225 ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

Таким чином, стягнення збитків є видом цивільно-правової відповідальності.

Необхідними умовами для відшкодування збитків є доведення факту спричинення збитків саме тією особою, до якої висунуто вимогу про їх відшкодування. Крім того, заявлені до стягнення збитки мають бути завданими внаслідок порушення відповідачем цивільного права позивача у справі, а розмір збитків має перебувати у необхідному і безпосередньому причинному зв'язку із вчиненням відповідачем правопорушення.

Слід довести, що протиправні дії чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - безумовним наслідком такої протиправної поведінки.

Відшкодування збитків можливо лише за наявності складу правопорушення, до якого входять наступні елементи: протиправна поведінка, наявність збитків, причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та спричиненням збитків, наявність вини.

Відсутність хоча б одного елемента складу правопорушення виключає настання відповідальності у вигляді відшкодування збитків. Тому суд погоджується з твердженням відповідача, що ні позивачем, ні Державною фінансовою інспекцією не наведено і не доведено жодного з чотирьох елементів складу цивільного правопорушення з боку відповідача.

При цьому, суд зазначає, що оскільки документальним результатом реалізації суб'єктом владних повноважень управлінської функції з контролю за повнотою та достовірністю справляння платником податків (зборів) є складання або довідки зустрічної звірки згідно з ст. 73 Податкового кодексу України, або акту перевірки відповідно до ст. 86 Податкового кодексу України, то платник податків має матеріально-правовий інтерес у тому, щоби зміст складених податковим органом довідки зустрічної звірки або акту перевірки відображав об'єктивний та реальний стан додержання платником податків вимог законів про оподаткування, адже, за визначенням ст. 358 Кримінального кодексу України як довідка зустрічної звірки, так і акт перевірки віднесені законодавцем до кола офіційних документів.

Довідка ДФІ не є рішеннями суб'єкта владних повноважень, не покладають на підконтрольні установи ніяких обов'язків. При цьому, податкове повідомлення-рішення в розумінні ст. 58 Податкового кодексу України Державною фінансовою інспекцією не приймалось.

Отже, факт недоотримання доходів позивачем суду не доведено, а стороною в судовому засіданні не надано будь-яких інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність недоотриманих доходів на суму 43845,12 грн.

З огляду на викладене, суд дійшов висновку про те, що у діях відповідача, пов'язаних з укладенням та виконанням договору, на умовах, визначених безпосередньо сторонами, відсутні будь-які ознаки протиправної поведінки по відношенню до позивача. Суд вважає, що позивач не довів суду того, що саме відповідач є особою, діями або бездіяльністю якої позивачеві було спричинено збитки, і, що в межах правовідносин між позивачем та відповідачем було порушено умови договору в частині оплати телекомунікаційних послуг.

Отже, ні позивачем, ні відповідачем не надано належних та допустимих доказів, які б вказували, що господарські операції між позивачем та відповідачем суперечать чинному законодавству.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до статті 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи, що позивачем не представлено достатньо обєктивних та переконливих доказів на підтвердження своїх позовних вимог, суд прийшов до висновку, що позовні вимоги Концерну радіомовлення, радіозвязку та телебачення, м. Київ, в особі Львівської філії КРРТ до Товариства з обмеженою відповідальністю Телерадіокомпанія Міст-ТБ про стягнення заборгованості за надані телекомунікаційні послуги в розмірі 43845,12 грн. не є обґрунтованими та не підлягають до задоволення.

Згідно ст. 44 ГПК України судові витрати складаються з судового збору, сум, що підлягають сплаті за проведення судової експертизи, призначеної господарським судом, витрат, пов'язаних з оглядом та дослідженням речових доказів у місці їх знаходження, оплати послуг перекладача, адвоката та інших витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Судовий збір, відповідно до ст. 49 ГПК України, слід покласти на позивача, оскільки спір виник з його вини.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 43, 33, 43, 49, 75, 82, 84, 85 ГПК України, суд -

ВИРІШИВ:

1.У задоволенні позову відмовити повністю.

2.Рішення набирає законної сили відповідно до ст. 85 ГПК України та може бути оскаржене до Львівського апеляційного господарського суду в порядку і строки, передбачені ст.ст. 91-93 ГПК України.

Повний текст рішення складено 09.09.2016 р.

Головуючий суддя Артимович В.М.

Суддя Цікало А.І.

СуддяЧорній Л.З.