Рішення № 61225489, 05.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.09.2016Справа №910/13777/16

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Енерджи"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест"

про стягнення 307 012,93 грн.

Суддя Гумега О.В.

Представники

від позивача: Холошин А.О. за довіреністю №05-09/16 від 05.09.2016

від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Транс Енерджи" (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (відповідача) про стягнення з останнього 307012,93 грн. заборгованості за Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 19/04-1 від 19.04.2016, з яких: 254000,00 грн. заборгованості, 835,07 грн. 20 % річних, 1377,86 грн. пені, 50800,00 грн. штрафу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання за Договором поворотної безвідсоткової фінансової допомоги № 19/04-1 від 19.04.2016 з повернення 254000,00 грн. до 12.07.2016 включно, у зв'язку з чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем у наведеній сумі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 01.08.2016 було порушено провадження у справі № 910/13777/16, розгляд справи призначено на 05.09.2016 о 10:10 год.

04.08.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд вжити заходи по забезпеченню позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно, що належить ТОВ "Інтерлізінвест".

01.09.2016 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшло повідомлення на виконання вимог ухвали суду від 01.08.2016, яким позивач підтвердив, що у провадженні господарських судів України або іншого органу, який в межах своєї компетенції вирішує господарський спір, немає справи зі спору між тими ж сторонами, про той же предмет із тих же підстав, а також немає рішення цих органів з такого спору.

В судове засідання, призначене на 05.09.2016, представник позивача з'явився.

Представник відповідача в судове засідання, призначене на 05.09.2016, не з'явився, про причини неявки суд не повідомив, вимоги ухвали суду від 05.09.2016 не виконав, про час та місце судового розгляду був повідомлений належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0103038825368, яке наявне в матеріалах справи.

Приписами ст. 77 Господарського процесуального кодексу України визначений перелік обставин, за яких суд відкладає розгляд справи. Зокрема, відповідно до п. 1 ч. 1 названої статті, у разі нез'явлення в засідання представників сторін, інших учасників судового процесу та, відповідно до п. 2 ч. 1 названої статті, у разі неподання витребуваних доказів. Однак стаття 77 ГПК України встановлює не обов'язок суду відкласти розгляд справи, а визначає лише право суду при наявності зазначених випадків.

Відповідно до абз. 1 п.п 3.9.2 п. 3.9 вказаної постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 визначено, що у випадку нез'явлення в засідання представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Судом не встановлено обставин, які б перешкоджали вирішенню спору в даному судовому засіданні.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи по суті в судовому засіданні 05.09.2016 без участі представника відповідача, запобігаючи одночасно безпідставному затягуванню розгляду спору.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2016 подав клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме: оригіналу банківської виписки від 10.06.2016 про часткову сплату відповідачем позики у сумі 89000,00 грн. та копії Акту звіряння взаємних розрахунків за період з 19.04.2016 по 12.07.2016, підписаного представниками сторін та скріпленого печатками сторін. Клопотання судом задоволене та передане до відділу діловодства суду для реєстрації.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2016 підтримав заяву про забезпечення позову, подану 04.08.2016 через відділ діловодства суду. В обґрунтування поданої заяви позивач зазначив, що 02.08.2016 отримав лист відповідача, в якому останній зазначив про скрутне фінансове становище, неможливість повернути позику у строки, визначені у договорі та просив продовжити строк повернення позики на 1 рік. Враховуючи наведене, позивач вважає, що відповідач ухиляється від виконання своїх обов'язків за договором, а невжиття заходів щодо накладення арешту на все рухоме майно відповідача може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

В судовому засіданні 05.09.2016 здійснювався розгляд заяви позивача про вжиття заходів до забезпечення позову.

Відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою сторони, прокурора або з власної ініціативи має право вжити передбачених статтею 67 цього Кодексу заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Відповідно до статті 66 ГПК України, господарський суд за заявою сторони, прокурора чи його заступника, який подав позов, або з своєї ініціативи має право вжити, передбачених статтею 67 цього Кодексу, заходів до забезпечення позову. Забезпечення позову допускається в будь-якій стадії провадження у справі, якщо невжиття таких заходів може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду.

Статтею 67 ГПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема, накладанням арешту на майно або грошові суми, що належать відповідачеві.

Як роз'яснено у п. 1 постанови пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 16 "Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову" (із змінами, внесеними постановою пленуму Вищого господарського суду України від 16.01.2013 р. № 2) (надалі - постанова пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 16), відповідно до статті 66 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК) заходи до забезпечення позову застосовуються господарським судом за заявою сторони, прокурора або з ініціативи господарського суду як гарантія реального виконання рішення суду.

Там же зазначено, що особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою та з урахуванням загальних вимог, передбачених статтею 33 ГПК, обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.

У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням:

розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову;

забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу;

наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову;

імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів;

запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Забезпечення позову як засіб запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи може застосовуватись як за основним, так і за зустрічним позовом на будь-якій стадії процесу, включаючи перегляд рішення, ухвали, постанови (далі - рішення) в апеляційному або у касаційному порядку (п. 2 Постанови Пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 16).

Судом також враховано, що відповідно до п. 3 вищенаведеної постанови пленуму ВГСУ від 26.12.2011 № 16, умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.

Судом встановлено, що позивачем подана заява про забезпечення позову шляхом накладення арешту на все рухоме майно, що належить відповідачу, тоді як даним з позовом до суду позивач звернувся про стягнення з відповідача 307012,93 грн.

При цьому судом враховано, що позивачем не зазначено рухоме майно відповідача, на яке позивач просить накласти арешти, рівно як і доказів того, що відповідач є власником такого майна.

Крім того, позивачем не надано суду жодних належних і допустимих, в розумінні ст. 33, 34 ГПК України, доказів того, що невжиття визначеного ним у заяві про забезпечення позову заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду саме зі спору у даній справі. Наразі лист відповідача про його скрутне фінансове становище та неможливість повернути позику у строки, визначені у договорі, у зв'язку з чим відповідач просив позивача продовжити строк повернення позики, на який позивач виключно посилається у заяві про забезпечення позову, не свідчить, що невжиття визначеного у заяві про забезпечення позову заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення господарського суду зі спору у даній справі. Більш того, пунктом 2.3 спірного договору сторони передбачили можливість продовження за згодою сторін терміну (повернення суми фінансової допомоги), зазначеного у п. 2.2 цього договору, про що сторони укладають додаткову угоду.

Судом також враховано необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін.

Зважаючи на наведене, заява позивача про вжиття заходів забезпечення позову судом відхиляється.

Представник позивача в судовому засіданні 05.09.2016 надав усні пояснення по суті спору, позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

В судовому засіданні 05.09.2016 здійснювався розгляд справи по суті.

Після виходу суду з нарадчої кімнати, у судовому засіданні 05.09.2016 було проголошено вступну та резолютивну частину рішення та повідомлено, що повне рішення буде складено у термін, передбачений ч. 4 ст. 85 ГПК України.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, оглянувши в судових засіданнях оригінали документів, копії яких знаходяться в матеріалах справи, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.04.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Транс Енерджи" (сторона-1, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (сторона-2, відповідач) було укладено Договір поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №19/04-1 (далі - Договір).

Відповідно до п. 1.1. Договору, сторона-1 (позивач) зобов'язується надати стороні-2 (відповідачу) грошові кошти в якості безвідсоткової, поворотної фінансової допомоги (далі - фінансова допомога) в сумі та строки, що визначені в Додатках до Договору, які становлять невід'ємну частину даного Договору, а сторона-2 зобов'язується повернути стороні-1 таку ж суму грошей після закінчення встановленого в цьому Договорі терміну.

Відповідно до Додатку №1 від 19.04.2016 сума фінансової допомоги склала 43 000,00 грн.

Відповідно до Додатку №2 від 25.04.2016 сума фінансової допомоги склала 40 000,00 грн.

Відповідно до Додатку №3 від 26.04.2016 сума фінансової допомоги склала 80 000,00 грн.

Відповідно до Додатку №4 від 13.05.2016 сума фінансової допомоги склала 30 000,00 грн.

Відповідно до Додатку №5 від 26.05.2016 сума фінансової допомоги склала 30 000,000 грн.

Відповідно до Додатку №6 від 07.06.2016 сума фінансової допомоги склала 120 000,000 грн. (далі - Додатки №№ 1-6 до Договору).

Пунктом 2.2 Договору сторони передбачили, що сторона-2 зобов'язується повернути фінансову допомогу стороні-1 не пізніше 12.07.2016 (включно). Сторона-2 на власний розсуд може повернути суму фінансової допомоги достроково.

Строк повернення фінансової допомоги до 12.07.2016 включно також встановлений вищенаведеними Додатками №№ 1-6 до Договору.

Враховуючи вищевикладене, загальний розмір погодженої сторонами фінансової допомоги в період з 19.04.2016 по 12.07.2016 склав 343000,00 грн.

Пунктом 2.1 Договору встановлено порядок надання фінансової допомоги, а саме: фінансова допомога надається в безготівковому порядку платіжним дорученням, шляхом перерахування необхідної суми грошових коштів на поточний рахунок сторони-2 (відповідача), зазначений в розділі 9 цього Договору.

Позивач зазначив, що на виконання п. 1.1 Договору та Додатків №№ 1-6 до нього надав відповідачу фінансову допомогу в сумі 343 000,00 грн., що підтверджує платіжними дорученням №114 від 19.04.2016 на суму 43 000,00 грн., №119 від 25.04.2016 на суму 40 000,00 грн., №121 від 26.04.2016 на суму 80 000,00 грн., № 145 від 13.05.2016 на суму 30 000,00 грн., № 167 від 02.06.2016 на суму30 000,00 грн., № 174 від 07.06.2016 на суму 89 000,00 грн., №207 від 04.07.2016 га суму 31 000,00 грн., Актом звіряння взаємних розрахунків за період 19.04.2016 - 12.07.2016 року, який підписаний представниками сторін та скріплений печатками сторін (далі - Акт звіряння розрахунків).

Відповідно до п. 2.4 Договору, сума фінансової допомоги повертається стороною-2 (відповідачем) у безготівковій формі, платіжним дорученням, шляхом перерахування всієї суми грошових коштів на банківський рахунок сторони-1 (позивача), зазначений в розділі 9 Договору.

Згідно з п.п. 3.2.1 п. 3.1 Договору сторона-2 зобов'язана вчасно повернути на поточний рахунок сторони-1, зазначений в розділі 9 Договору, суму фінансової допомоги у розмірі і у строки, зазначені у п. 1.1 та п. 2.2 Договору.

При цьому відповідно до п.п. 3.2.3 Договору сторони передбачили право сторони-2 повернути фінансову допомогу, надану стороною-1, частинами, але не пізніше терміну, зазначеного в п. 2.2 Договору.

Згідно п. 8.1 Договору, цей Договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення їх печатками і припиняє свою дію після повернення повної суми фінансової допомоги стороною-2 (відповідачем).

Як зазначив позивач, відповідач 10.06.2016 достроково повернув частину суми наданої фінансової допомоги, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок позивача у розмірі 89000,00 грн., що підтверджується банківською випискою від 10.06.2016 та Актом звіряння розрахунків.

Наразі, відповідач не повернув позивачу у повному обсязі фінансову допомогу в строк, встановлений Договором та Додатками №№ 1-6 до нього (до 12.07.2016 включно), а заборгованість відповідача склала 254000,00 грн. (343000,00 грн. - 89000,00 грн. = 254000,00 грн.)

У зв'язку з існуванням у відповідача заборгованості щодо повернення фінансової допомоги у вищенаведеній сумі, позивач 13.07.2016 направив на адресу відповідача лист №13-07/1 від 13.07.2016 щодо повернення суми фінансової допомоги згідно Договору разом з Актом звіряння розрахунків.

Згідно розписки про отримання документів, відповідач отримав вищезазначені документи 14.07.2016, проте станом на 18.07.2016 не повернув позивачу заборгованість за Договором у розмірі 254 000,00 грн.

За наведених обставин позивач звернувся з даним позовом до суду про примусове стягнення з відповідача 254000,00 грн. простроченої заборгованості за Договором.

Відповідач в судове засідання не з'явився, докази на спростування обставин, повідомлених позивачем, суду не подав.

Приписами статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно із ст. 43 ГПК України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

Проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають повному задоволенню з огляду на наступне.

Частиною 1 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ч. 2 статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як вбачається з матеріалів справи, між сторонами фактично укладений договір позики, а тому саме умови укладеного сторонами Договору поворотної безвідсоткової фінансової допомоги №19/04-1 від 19.04.2016 та відповідні положення статей параграфу 1 глави 71 підрозділу 1 розділу III книги п'ятої ЦК України регулюють права та обов'язки сторін при одержанні та поверненні позики.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками

Частиною 1 ст. 1049 ЦК України, передбачено, що позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до умов пункту 2.2 Договору та Додатків №№ 1-6 до нього, відповідач був зобов'язаний повернути позивачу поворотну фінансову допомогу не пізніше 12.07.2016 (включно).

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим до виконання сторонами.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог -відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Як свідчать матеріали справи, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання по поверненню грошових коштів у частині суми фінансової допомоги в розмірі 254000,00 грн. (343000,00 грн., загальний розмір наданої позивачем відповідачу фінансової допомоги, - 89000,00 грн., частина суми наданої фінансової допомоги, достроково повернутої відповідачем позивачу, = 254000,00 грн.), у зв'язку з чим за відповідачем рахується заборгованість за Договором у розмірі 254000,00 грн., доказів сплати якої станом на час вирішення справи по суті матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, позовні вимоги про стягнення з відповідача 254000,00 грн. заборгованості за Договором є обґрунтованими та підлягають задоволенню у заявленому позивачем розмірі 254000,00 грн.

Крім того, оскільки відповідач порушив зобов'язання щодо своєчасного повернення суми фінансової допомоги, позивач також заявив вимоги про стягнення з відповідача 1377,86 грн. пені за період з 13.07.2016 по 18.07.2016 на підставі п. 4.3 Договору, 835,07 грн. 20 % річних за період з 13.07.2016 по 18.07.2016 на підставі п. 4.4. Договору, 50800,00 грн. штрафу на підставі п. 4.2 Договору.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 2 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Статтею 1 Закону України № 543/96-ВР від 22.11.1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Пунктом 4.2 Договору передбачено, що при простроченні повернення фінансової допомоги у строк визначений в п. 2.2. даного Договору, сторона-2 (відповідач) сплачує стороні-1 (позивачу) штраф у розмірі 20% від неповернутої суми фінансової допомоги.

Пунктом 4.3 Договору передбачено, що при простроченні повернення фінансової допомоги сторона-2 (відповідач) додатково до штрафу, передбаченого п. 4.2. даного Договору, сплачує на користь сторони-1 (позивача) пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від неповернутої суми фінансової допомоги за кожен день прострочення її повернення.

Перевіривши розрахунки пені та штрафу, наведені позивачем у позовній заяві, суд встановив, що позивач здійснив нарахування пені та штрафу відповідно до умов Договору (п.п. 4.2, 4.3) та вимог чинного законодавства України, а тому суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1377,86 грн. пені за період з 13.07.2016 по 18.07.2016 та 50800,00 грн. штрафу є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю за розрахунком позивача.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з пунктом 4.4 Договору передбачено, що сторона-2 (відповідач) за користування чужими грошовими коштами зобов'язана сплатити на користь (сторони-1 (позивача) відсотки у розмірі 20% від несвоєчасно повернутої суми.

Судом встановлено, що дії відповідача є порушенням умов Договору, що є підставою для захисту майнових прав та інтересів позивача відповідно до норм статті 625 Цивільного кодексу України з урахуванням п. 4.4 Договору.

Здійснивши перевірку наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку 20% річних за період з 13.07.2016 по 18.07.2016, суд дійшов висновку, що позивач арифметично вірно визначив суму 20% річних на підставі наявних в матеріалах справи доказів, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 835,07 грн. 20% річних за період з 13.07.2016 по 18.07.2016 є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.

Відповідно до ч. 1 ст. 49 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на повне задоволення позову, сплачений позивачем судовий збір в розмірі 4605,19 грн. повністю покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 22, 32, 33, 34, 43, 44, 49, 66, 67, 82-85, 116 ГПК України, Господарський суд міста Києва

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Інтерлізінвест" (03028, м. Київ, вул. Оскольська, буд. 29, ідентифікаційний код 33442626) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Транс Енерджи" (03028, м. Київ, вул. Оскольська, буд. 31; ідентифікаційний код 38217449) 254000,00 грн. (двісті п'ятдесят чотири тисячі гривень 00 коп.) заборгованості, 1377,86 грн. (одну тисячу триста сімдесят сім гривень 86 коп.) пені, 50800,00 грн. (п'ятдесят тисяч вісімсот гривень 00 коп.) штрафу, 835,07 грн. (вісімсот тридцять п'ять гривень 07 грн.) 20% річних, 4605,19 грн. (чотири тисячі шістсот п'ять гривень 19 00 коп.) судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Відповідно до ч. 5 ст. 85 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги (ч. 1 ст. 93 ГПК України), якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 09.09.2016

Суддя Гумега О.В.