Рішення № 61225483, 07.09.2016, Господарський суд м. Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.09.2016Справа №910/14099/16

За позовом Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради

до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України»

третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТриМоб»

про стягнення 40 395,87 грн

суддя Пукшин Л.Г.

Представники:

від позивача Литвиненко Н.О. - представник за довіреністю № 22/15425 від 31.12.15

від відповідача не з'явились

від третьої особи Липець В.К. - представник за довіреністю № 5 від 17.12.15

В судовому засіданні 07.09.16 в порядку ст. 85 ГПК України, було оголошено вступну та резолютивну частини рішення

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду м. Києва передані позовні вимоги Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради з до Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» про стягнення 40 395,87 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що між сторонами було укладено договір про надання послуг з обслуговування обладнання №O-01/N SUM SUM/200210 від 20.02.2010 р., на виконання умов якого позивач надав послуги з обслуговування обладнання відповідача, а відповідач зобов'язався оплачувати такі послуги вчасно та у повному обсязі згідно з умовами договору. За доводами позивача, відповідач зобов'язання по оплаті наданих послуг не виконав, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 36 000,00 грн. Крім того, позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача пені у розмірі 3 286,13 грн., 3% річних у розмірі 249,81 грн. та інфляційних у розмірі 859,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання. Також за твердженнями позивача, договір про надання послуг з обслуговування обладнання №O-01/N SUM SUM/200210 від 20.02.2010 р., було припинено достроково, згідно з п. 8.2. в односторонньому порядку за заявою замовника. Після припинення дії договору відповідач так і не вивезене своє телекомунікаційне обладнання з місця його утримання, а тому позивач просить суд виселити відповідача з місць утримання телекомунікаційного обладнання за адресою м. Суми, вул.. Д. Коротченко, 20.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 08.08.2015 за вказаною позовною заявою порушено провадження у справі та призначено її до розгляду у судовому засіданні на 07.09.2016. Даною ухвалою залучено до участі у справі в якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача Товариство з обмеженою відповідальністю «ТриМоб».

29.08.2016 третя особа через загальний відділ діловодства подала письмові пояснення, відповідно до яких повідомила про відсутність будь-яких грошових зобов'язань перед поивачем.

У судове засідання, призначене на 07.09.2016, з'явилися представник позивача та третьої особи. Представник позивача заявив клопотання про долучення документів на виконання вимог ухвали суду.

Відповідач не забезпечив явку уповноваженого представника у судове засідання, про причини неявки суду не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений своєчасно та належним чином, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення 0215402510397, з якого вбачається, що відповідач отримав ухвалу суду 12.08.2016.

Відповідно до п. 3.9. постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011 "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

Згідно із п.3.9.2 Постанови №18 від 26.12.2011р. Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

У п.3 Постанови №11 від 17.10.2014р. Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ "Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення" розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту. З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків у цивільних справах є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010р., "Смірнова проти України" від 08.11.2005р., "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006р., "Літоселітіс Проти Греції" від 05.02.2004р.)

Одночасно, застосовуючи відповідно до ч.1 ст.4 Господарського процесуального кодексу України, ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" при розгляді справи ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується з обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (п.35 рішення від 07.07.1989р. Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain).

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 Господарського процесуального кодексу України.

Представник позивача позовні вимоги підтримав та проси суд задовольнити у повному обсязі. Представник третьої особи зазначив на розсуд суду.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив.

20 лютого 2010 року між Комунальним підприємством «Міськводоканал» Сумської міської ради (надалі - виконавець/позивач) та Приватним акціонерним товариством «Телесистеми України» (надалі - замовник/відповідач) було укладено договір про надання послуг з обслуговування обладнання №O-01/N SUM SUM/200210 (надалі - договір).

Відповідно до п. 1.1 договору замовник передає, а виконавець приймає на утримання телекомунікаційне обладнання замовника згідно його переліку та місць утримання, які зазначені у додатку №1 до цього договору, що є його невід'ємною частиною.

Згідно з п. 1.2 договору перелік та дата передачі виконавцю конкретного обладнання на утримання зазначається сторонами в акті прийому-передачі обладнання, що є підставою для визначення початку надання виконавцем послуг щодо конкретного обладнання.

Вартість послуг, що надаються виконавцем замовнику за цим договором, вказується сторонами в додатку №1 до договору (п. 3.1 договору).

Як вбачається із матеріалів справи сторонами підписано додаток № 1 до договору, яким визначили вартість послуг у розмірі 2 000,00 грн за місяць.

Додатковою угодою № 32 від 01.02.2012 до договору сторонами внесено зміни щодо вартості послуг по обслуговуванню та встановлено у розмірі 4 000,00 грн за місяць.

Додатковою угодою № 2 від 01.06.2014 сторонами вирішено встановити вартість послуг у розмірі 4 500,00 грн за місяць.

У п. 3.4. договору сторони передбачили, що нарахування сплати за послуги починаються з дати підписання сторонами акту прийому-передачі обладнання і продовжується до моменту вивозу замовником обладнання з місця його утримання.

Пунктом 3.4 договору передбачено, що щомісячно, до 10 числа місяця, наступного за звітним (місяцем оплати) виконавець надає замовнику два примірники акту здачі-приймання наданих послуг, що підписуються уповноваженими представниками сторін.

Відповідно до п. 3.5 договору послуги оплачуються замовником на підставі акту здачі-приймання наданих послуг і рахунку на оплату послуг протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг та отримання відповідного рахунку.

У відповідності до п. 7.1. строк дії даного договору становить з 20.02.2010 до 21.01.2013 з можливістю подальшої пролонгації.

За доводами позивача, останнім належним чином виконано зобов'язання за договором та надано відповідачу послуги з обслуговування обладнання протягом періоду з листопада 2015 р. по червень 2016 р. на загальну суму 36 000,00 грн, рахунки та акти здачі-приймання наданих послуг направлялися вчасно на юридичну та фактичну адреси відповідача. Відповідачем акти не підписані, позивачу не повернуті а також не надано зауважень щодо надання таких послуг. А відтак за твердженням позивача послуги надані наданні належним чином та вважаються прийнятими відповідачем, проте неоплачені.

Крім цього, позивач зазначає, що відповідачем було направлено на адресу позивача листа № 15/ГО/0596-5 від 13.08.2015 щодо припинення дії договору в односторонньому порядку. Вказаний лист був отриманий позивачем 12.10.2015, а відтак з урахуванням п.п. 2.2.5, 3.3, 8.2. договору вказаний договір вважається розірваним з 12.11.2015. Однак, не зважаючи на розірвання договору саме з ініціативи відповідача, останнім так і не було демонтовано та вивезено з обладнання, а тому позивач також просить суд виселити відповідача з місць утримання телекомунікаційного обладнання.

Отже, спір у справі виник у зв'язку із неналежним, на думку позивача, виконанням відповідачем грошового зобов'язання по оплаті наданих послуг, у зв'язку з чим позивач вказує на існування заборгованості у розмірі 36 000,00 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному і об'єктивному дослідженні в судовому засіданні з урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи їх взаємний зв'язок, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню частково.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно із ч. 1 ст. 67 Господарського кодексу України відносини підприємства з іншими підприємствами, організаціями і громадянами в усіх сферах господарської діяльності здійснюються на основі договорів.

За своєю правовою природою Договір є договором про надання послуг.

Згідно з ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як встановлено ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до п. 3.5 договору послуги оплачуються замовником на підставі акту здачі-приймання наданих послуг і рахунку на оплату послуг протягом 10 банківських днів з дати підписання сторонами акту здачі-приймання наданих послуг та отримання відповідного рахунку.

Як вбачається із матеріалів справи (акти здачі-приймання виконаних робіт (наданих послуг) за період з листопада 2015 р. по червень 2016 р.) вбачається, що на виконання умов договору позивачем було надано, а відповідачем прийнято послуги на суму 36 000,00 грн.

При цьому, судом встановлено, що дані акти з боку відповідача не підписані, проте як позивач щомісячно направляв всі акти та рахунки на оплату послуг на юридичну та фактичну адреси відповідача, що підтверджується доказами наявними у матеріалах справи.

Оскільки, в матеріалах справи доказів існування зауважень та/або заперечень відповідача стосовно якості та вартості наданих позивачем послуг, відтак вказані послуги вважаються прийняті відповідачем.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 3.5 Договору грошове зобов'язання відповідача по сплаті за надані позивачем послуги на момент розгляду справи настав.

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Згідно із статтями 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною 1 ст. 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача на підставі договору за надані послуги станом на момент звернення до суду із позовною заявою у розмірі 36 000,00 грн. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.

За таких обставин, позовні вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 36 000,00 грн. є правомірними та обґрунтованим а тому підлягають задоволенню в цій частині.

Також позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 249,81 грн. та інфляційних втрат у розмірі 859,93 грн. за прострочення виконання грошового зобов'язання у період з 28.12.2015 по 23.06.16 та пені у розмірі 3 286,13 грн за період з 01.01.2016 по 24.06.2016.

Згідно зі ст. 614 Цивільного кодексу України, особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлене договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Таким чином, частина 1 статті 625 Цивільного кодексу України встановлює виняток із загального правила статті 614 Цивільного кодексу України, що закріплює принцип вини як підставу відповідальності боржника.

Отже, відсутність у боржника грошей у готівковій формі або грошових коштів на його рахунку в банку, і як наслідок, неможливість виконання ним грошового зобов'язання, якщо навіть у цьому немає його провини, не звільняють боржника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу враховуючи індекс інфляції та відсотків річних є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Індекс інфляції є щомісячним показником знецінення грошових коштів і розраховується він не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. За таких обставин застосовувати індекс інфляції у випадку, коли борг виник у певному місяці і в тому же місяці був погашений, - підстави відсутні. Крім того, при розрахунку інфляційних нарахувань мають бути враховані рекомендації, викладені в листі Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", згідно з якими при застосування індексу інфляції слід умовно вважати, що сума, внесена за період з 1 до 15 числа відповідного місяця, наприклад, травня, індексується за період з врахуванням травня, а якщо з 16 до 31 числа, то розрахунок починається за наступного місяця - червня.

У постанові Вищого господарського суду України № 37/327 від 20.01.11 р. викладена позиція, якою стверджується, що реалізація позивачем права кредитора на стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення передбачає необхідність застосування індексу інфляції за весь час прострочення як від'ємного, так і позитивного значення.

Аналогічна позиція викладена у постановах Вищого господарського суду України № 40/487 від 02.02.12 р. та № 15/065-11 від 01.02.12 р.

Зокрема, в постанові ВГСУ № 15/065-11 від 01.02.12 р. зазначено, що за приписами ст. 625 ЦК України, боржник зобов'язаний сплатити суму заборгованості з врахуванням індексу інфляції за весь час прострочення.

Індекс інфляції є статистичною інформацією, яка щомісячно надається Держкомстатом та публікується в газеті "Урядовий кур'єр" та на офіційному веб-сайті Державного комітету статистики України (http://www. ukrstat.gov.ua).

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції є правом кредитора, яке він може реалізувати, а може від нього відмовитися. Якщо кредитор приймає рішення вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення незалежно від того, чи був в якійсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто мала місце не інфляція, а дефляція), а отже, сума боргу в цьому періоді зменшується.

Дослідивши розрахунок, наданий позивачем, суд встановив, що у ньому невірно розраховані періоди, а тому судом здійснено розрахунок з у рахуванням "Рекомендації щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ", зокрема:

Період заборгованостіСума боргу (грн.)Сукупний індекс інфляції за період№Інфляційне збільшення суми боргуІСума боргу з врахуванням індексу інфляціїі28.12.2015 - 24.01.201645001.00940.504540.5025.01.2016 - 23.02.201690000.996-36.008964.0024.02.2016 - 27.03.2016135001.010135.0013635.0028.03.2016 - 20.04.2016180001.035630.0018630.0021.04.2016 - 30.05.2016225001.00122.5022522.5031.05.2016 - 22.06.2016270000.998-54.0026946.00

Таким чином, сума інфляційних нарахувань, яка підлягає стягненню з відповідача складає 738,00 грн, в іншій частині позову слід відмовити.

Перевіривши розрахунки позивача 3 % річних, суд встановив, що розмір 3 % т становить суму більшу, ніж заявлено позивачем. Оскільки, з урахуванням норм п. 2 ч. 1 ст. 83 ГПК України, суду не надано право виходити за межі позовних вимог без відповідного клопотання позивача, то до стягнення підлягає сума у розмірі заявленому позивачем, зокрема: 249,81 грн - 3% річних.

Стосовно вимог позивача про стягнення пені у розмірі 3 286,13 грн за період з 01.01.2016 по 24.06.2016, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до частин 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно ч. 2 ст. 551 Цивільного кодексу України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі. Правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання, вчинений із недодержанням письмової форми, є нікчемним.

З огляду на викладене, судом встановлено, що статтею 547 Цивільного кодексу України імперативно визначено умову, згідно якої забезпечення виконання зобов'язання має відбуватися у письмовій формі, тобто встановлення штрафних санкції за порушення виконання зобов'язання має бути вчинене у письмові формі, як того вимагає зазначена норма закону.

Оскільки, за доводами позивача, що також підтверджується матеріалами справи термін дії договору про надання послуг з обслуговування обладнання №O-01/N SUM SUM/200210 було припинено з 12.11.2015 року у зв'язку із заявою замовника, в порядку п. 8.2. договору, то відповідно у позивача відсутні правові підстави для нарахування пені, оскільки термін дії договору припинений

Щодо вимог позивача про виселення відповідача з місць утримання телекомунікаційного обладнання.

У п. 8.2. договору сторони передбачили, що замовник має право в односторонньому порядку достроково припинити дії договору за умови письмового попередження виконавця за місяць до запланованої дати припинення.

В матеріалах справи наявні листи відповідача, зокрема, від 13.08.2015 № 15/ГО/0596 в якому просить розірвати дію договору № 82 від 20.03.2017 на підставі п. 9.6. договору з 15.09.2015, та від 08.10.2015 № 08/10/150359 в якому зазначено про помилковість дати договору в попередньому листі та просить вважати розірваним договору послуг № №O-01/N SUM SUM/200210 від 20.02.2010 з 15.09.2015.

Лист відповідача з вірними реквізитами щодо розірвання договору про надання послуг з обслуговування обладнання №O-01/N SUM SUM/200210 від 20.02.2010 був отриманий позивачем 12.10.2015 (про що свідчить штемпель вхідної кореспонденції позивача за № 5423).

А тому суд погоджується з доводами позивача, що враховуючи приписи п. 8.2. договору вказана угода вважається розірваною з 12.11.2015, про що також було повідомлено відповідача листом за № 22/11600 від 23.10.2015.

У п. 2.2.5 договору зазначено, що після припинення дії договору виконавець зобов'язується вивезти обладнання з місця його утримання протягом 15 діб.

А доводами позивача відповідачем не вчиняються дії щодо вивезення власного обладнання, що суперечить умовам договору та норм чинного законодавства.

Відповідно до статті 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно статті 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідачем не було надано жодних доказів на спростування обставин щодо закінчення терміну дії договору оренди, викладених позивачем у позовній заяві, так само відповідачем не надано доказів щодо вчинення ним будь-яких дій спрямованих на вивезення обладнання з місць його утримання, таким чином позовні вимоги щодо виселення відповідача з місць утримання телекомунікаційного обладнання за адресою м. Суми, вул.. Д. Коротченко, 20 підлягають задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 49 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається пропорційно на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст. 33, 44, 49, 75, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд м. Києва,-

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги Комунального підприємства "Міськводоканал" Сумської міської ради задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7; ідентифікаційний код 22599262) на користь Комунального підприємства «Міськводоканал» Сумської міської ради (40009, м. Суми, вул. Білоцерківський шлях, 9; ідентифікаційний код 03352455) заборгованість у розмірі 36 000 (тридцять шість тисяч) грн. 00 коп.; 3% річних у розмірі 249 (двісті сорок дев'ять) грн. 81 коп.; інфляційні втрати у розмірі 738 (сімсот тридцять вісім) грн. 00 коп. та судовий збір у розмірі 2 639 (дві тисячі шістсот тридцять дев'ять) грн. 74 коп.

3. Виселити Приватне акціонерне товариство «Телесистеми України» (02154, м. Київ, Русанівський бульвар, 7; ідентифікаційний код 22599262) відповідача з місць утримання телекомунікаційного обладнання за адресою м. Суми, вул.. Д. Коротченко, 20.

4. В частині стягнення пені у розмірі 3286,13 та інфляційних втрат у розмірі 121,93 відмовити.

5. Після набрання рішенням законної сили видати накази.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 12.09.2016

Суддя Пукшин Л.Г.